Ліцензування страхової діяльності та контроль за її проведенням

Ліцензування страхової діяльності є одним із головних методів регулювання процесу формування страхового ринку.

Основним призначенням ліцензування є перевірка підготовленості страхової компанії до проведення страхової діяльності.

Ліцензування страхової діяльності здійснюється відповідно до ст. 8 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" та Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку органів ліцензування" № 1698 від 14 листопада 2000 р., на підставі Ліцензійних умов провадження страхової діяльності, затверджених розпорядженням Держфін-послуг 40 від 28 серпня 2003 р. Ліцензування страхової діяльності здійснює Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України, видаючи ліцензію на проведення конкретних видів страхування та перестрахування. Ліцензії є безстроковими.

Термін розгляду ліцензійної справи – 30 днів з часу одержання всіх передбачених документів.

Підставою для відмови у видачі юридичній особі ліцензії може бути невідповідність документів, що додаються до заяви, вимогам чинного законодавства України.

Суперечки щодо відмови у видачі або відкликанні ліцензії вирішуються у судовому порядку.

Страховики, які отримали ліцензію на страхування життя, не мають права займатися іншими видами страхування. Ліцензії на проведення страхування життя видаються без зазначення в них строку дії. Кабінет Міністрів України встановлює розмір плати за видачу ліцензій на проведення конкретних видів страхування.

Для здійснення діяльності страховими брокерами їм необхідно мати сертифікат на таку діяльність, який видається згідно з Інструкцією про порядок сертифікації страхових брокерів, ведення Державного реєстру брокерів та регулювання їх діяльності від 16 лютого 2000 р.

Допустити страхову компанію на ринок, видати їй ліцензію – цим контроль не вичерпується. Обов'язковим об'єктом контролю є поточна діяльність страхової компанії, що, передусім, контролюється на підставі звітності.

Перевірку дотримання вимог щодо публікації балансу, контроль за правильністю відображення даних у звітності здійснюють представники державних органів шляхом різного роду перевірок страхових організацій за такими напрямами:

– комплексні перевірки страхових компаній;

– перевірки філій страхових компаній;

– камеральні перевірки діяльності страховиків на підставі поданих балансових та інших звітів;

– перевірки іншими контролюючими органами.

Перевірки можуть здійснюватися планово й позапланово – якщо необхідно – при наявності порушення законодавства з боку страхової компанії.

Особлива увага нині приділяється контролю за:

– платоспроможністю страховиків щодо виконання їхніх страхових зобов'язань перед страхувальниками;

– розміщенням страхових резервів;

– розробкою нормативних і методичних документів з питань страхової діяльності;

Однією з головних умов належного виконання страховиком прийнятих на себе зобов'язань є його фінансова надійність. Основними умовами забезпечення платоспроможності страховиків, відповідно до чинного Закону України "Про страхування", є:

– наявність сплаченого статутного фонду та гарантійного фонду страховика:

– створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань;

– перевищення фактичного запасу платоспроможності страховика над розрахунковим нормативним запасом платоспроможності.

Мінімальний розмір статутного фонду страховика, який займається видами страхування, крім страхування життя, встановлюється в сумі, еквівалентній 1 млн євро, а страховика, який займається страхуванням життя (life-компаній), – 1,5 млн евро.

Згідно з Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про страхування" N° 2774-IV від 7 липня 2005 р. (який набирає чинності через п'ять років після вступу України до Світової організації торгівлі, – з 2014 р.), мінімальний розмір статутного фонду (гарантійного депозиту) страхової компанії, що займається ризиковими видами страхування, встановлено у розмірі 1 млн евро, а для life-компанії – 10 млн євро.

Загальний розмір внесків страховика до статутних фондів інших страховиків України не може перевищувати 30 % його власного статутного фонду, у тому числі розмір внеску до статутного фонду окремого страховика не може перевищувати 10%. Ці вимоги не поширюються на страховика, який здійснює види страхування, крім страхування життя.

У разі створення страховика або збільшення зареєстрованого статутного фонду статутний фонд повинно бути сплачено виключно в грошовій формі. Дозволяється формування статутного фонду страховика цінними паперами, що випускаються державою, за їх номінальною вартістю в порядку, визначеному Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України, але не більше 25 % загального розміру статутного фонду.

Також забороняється використовувати для формування статутного фонду страховика векселі, кошти страхових резервів, а також кошти, одержані в кредит, у позику під заставу, і вносити нематеріальні активи.

Страховики можуть припинити свою діяльність шляхом реорганізації чи ліквідації, з урахуванням особливостей щодо забезпечення правонаступництва щодо укладених

Виключення страховика з Державного реєстру суб'єктів підприємницької діяльності місцевими органами влади у зв'язку з його ліквідацією або реорганізацією здійснюється тільки після внесення відповідних змін у Державний реєстр фінансових установ.

Контрольні запитання

1. Необхідність, мета та значення державного регулювання страхової діяльності.

2. Державна політика в галузі страхування та напрями її вдосконалення.

3. Методи державного регулювання страхової діяльності.

4. Органи нагляду за страховою діяльністю, їх функції та завдання.

5. Порядок реєстрації страхових компаній.

6. Умови ліцензування страхової діяльності. Порядок видачі ліцензії на проведення страхування.

7. Правове забезпечення страхової діяльності в Україні.

8. Державний контроль за діяльністю страховика.

Наши рекомендации