Інститут громадянства в україні

Тема 2. Конституційне право

1. Поняття, предмет та метод конституційного права. Система конституційного права

2. Поняття, ознаки та види норм конституційного права

3. Джерела конституційного права. Поняття та основні властивості Конституції України

4. Конституційно правові відносини

5. Інститут громадянства в Україні

Інститут громадянства в Україні

Правовий зміст громадянства України, порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, які беруть участь у вирішенні питань громадянства, визначаються Законом «Про громадянство України» (18 січня 2001 р.).

Законодавство України про громадянство ґрунтується на таких принципах:

1) єдиного громадянства (ст.. 4 Конституції). По-перше, в Україні виключена мож­ливість громадянства адміністративно-територіальної одиниці наприклад, громадянства Автономної Республіки Крим або громадянства Закарпатської області). По-друге, в Україні не визнається подвійне громадянство, тобто одночасне перебування в громадянстві України та іншої держави. Якщо громадянин України набув іноземного громадянства або ж, навпаки, іноземець — українського громадянства, то у своїх відносинах з Українською державою вони визнаються тільки громадянами України. Такі особи мають всі права й мають всі обов'язки українських громадян;

2) запобігання безгромадянству. Відповідно до норм міжнарод­ного права Україна докладає зусиль, щоб жодна людина не залиша­лася за межами громадянства чи підданства будь-якої держави. Справа в тому, що апатрид слабкіше захищений, ніж громадянин або підданий. Не пов'язаний правовим зв'язком з жодною державою, апатрид не може розраховувати на повноцінну підтримку з боку держави;

3) неможливості позбавлення громадянина України громадян­ства України (ч. 1 ст. 25 Конституції). В Україні немає покарань, що існували в СРСР — по­збавлення громадянства, виселення громадян за межі держави. Громадянин України не може бути позбавлений громадянства в жодному, навіть екстремальному випадку;

4) визнання права громадянина України на зміну громадян­ства (ч. 1 ст. 25 Конституції). Громадянин України самостійно визначає, мати йому грома­дянство України або змінити громадянство;

5) неможливості автоматичного набуття громадянства України іноземцем чи особою без громадянства внаслідок укладан­ня шлюбу з громадянином України або набуття громадянства Укра­їни його дружиною (чоловіком) і автоматичного припинення громадянства України одним із подружжя внаслідок розірвання шлюбу або припинення громадянства України іншим із подружжя. Інакше кажучи, укладання чи розірвання шлюбу не впливає на правовий стан особи;

6) рівності перед законом (ч. 1 ст. 24 Конституції) громадян України незалежно від під­став, порядку і часу набуття ними громадянства України;

7) збереження громадянства України незалежно від місця про­живання громадянина України (ст. 33 Конституції). Громадянин України має право проживати в будь-якій країні, зберігаючи при цьому правовий зв'язок з Українською державою.

8) гарантування Україною піклування та захисту своїм громадянам, які перебувають за її межами(ч. З ст. 25 Конституції). Цей принцип зобов'язує диплома­тичні представництва та консульські установи України, їх посадових осіб вживати заходів до забезпечення громадянам України можливос­тей у повному обсязі користуватися правами, що надаються їм законо­давством країни перебування, міжнародними договорами, учасниками яких є Україна та держава перебування.

9)неможливості вигнання або видачі громадянина Украї­ни іншій державі(ч. 2 ст. 25 Кон­ституції). Під видачею (екстрадицією) розуміють передачу громадянина дер­жавою, на території якої він знаходиться, іншій державі з метою притягнення його там до кримінальної відповідальності або для приведення до виконання винесеного там вироку. Питання про видачу громадянина виникає у випадку, коли такий громадянин, учинивши злочин за кордоном, повертається в країну своєї громадянської належності. Основна проблема стосовно видачі полягає у розбіжностях принципу території підсудності та принципу громадянства. Як засвідчує практика укладення міждержавних договорів про видачу, переважним є принцип громадянства. Цей же принцип закріплений у ч. 1 ст. 10 Кримінального кодексу України, відповідно до якої громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочини поза межами України, не можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності та віддання до суду.

У світовій практиці існують два підходи до регулювання цього принципу:

1) громадянин не може бути виданий іншій державі за жодних умов (Україна, Росія);

2) громадянин може бути виданий іноземній державі, але в поряд­ку винятку, тобто на умовах, передбачених міжнародним договором (Білорусь).

Громадянин і Українська держава мають взаємні права й обо­в'язки. Наприклад, громадянин України має право обирати і бути обраним до органів державної влади і місцевого самоврядування. У той же час він зобов'язаний виконувати військовий обов'язок відповідно до законів України. Українська держава має право при­тягти громадянина до юридичної відповідальності за невиконання конституційних обов'язків. У той же час вона зобов'язана захища­ти своїх громадян. Громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі. Україна гарантує турбо­ту і захист своїм громадянам, які перебувають за її межами. Для захисту прав українських громадян, які проживають за кордоном, створюються консульські установи.

Документами, що підтверджують громадянство України, відпо­відно до ст. 5 Закону України «Про громадянство України» є:

1) паспорт громадянина України;

2) свідоцтво про належність до громадянства України;

3) паспорт громадянина України для виїзду за кордон;

4) тимчасове посвідчення громадянина України;

5) проїзний документ дитини;

6) дипломатичний паспорт;

7) службовий паспорт;

8) посвідчення особи моряка;

9) посвідчення члена екіпажу;

10) посвідчення особи на повернення в Україну.

Після проголошення незалежності України був обраний най­більш демократичний і гуманний шлях самовизначення громадян колишнього СРСР — так званий нульовий варіант. Його сутність полягає в тому, що громадянство України набули всі, хто проживав на її території на час набуття чинності Законом «Про громадянство України» (13 листопада 1991 р.) і не був громадянином інших дер­жав. Чинний Закон (18 січня 2001 р.) зберіг цю норму.

Закон України «Про громадянство України» встановив такі під­стави (юридичні факти) набуття українського громадянства:

1) за народженням (філіація). це основна і найбільш розповсюджена форма набуття громадянства. Вона являє со­бою надання державою свого громадянства індивіду при його наро­дженні незалежно від його волевиявлення та не потребує вчинення будь-яких дій, що свідчать про його бажання набути громадянство цієї держави. Філіація грунтується на двох принципах:

• принцип «права крові», який означає, що особа, народжена від громадян певної держави, набуває її громадянство неза­лежно від місця народження;

• принцип «права ґрунту», який означає, то особа, які народилася па території відповідної держави, набуває її громадянство незалежно від громадянства своїх батьків.

Громадянство України здобуває особа (ст. 7 Закону України «Про громадянство України»):

- батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами України;

- народжена від апатридів, які постійно проживають на тери­торії України;

- народжена на території України від постійно проживаючих в Україні іноземців, якщо вона не набула громадянства батьків;

- народжена на території України від батьків, одному з яких надано статус біженця або надано притулок в Україні, якщо вона не набула громадянства батьків або набула громадянство того з батьків, якому надано статус біженця чи надано при­тулок;

- народжена на території України від іноземця та апатрида, які постійно проживають на території України, якщо вона не набула громадянства батька-іноземця;

- народжена на території України від невідомих батьків (знайда);

2) за територіальним походженням. Такий спосіб набуття громадянства України може обрати особа, що відповідає наступним вимогам:

- сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 р. на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народжен­ня або під час їх постійного проживання до складу Української Народ­ної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закар­патської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР);

- бути особою без громадянства або іноземцем, який подав зобо­в'язання припинити іноземне громадянство.

Подання зобов'язання припинити іноземне громадянство не вима­гається:

- від іноземців, які є громадянами (підданими) держав, законодав­ство яких передбачає автоматичне припинення особами громадянства (підданства) цих держав одночасно з набуттям громадянства іншої дер­жави;

- якщо міжнародні договори України з іншими державами, грома­дянами яких є іноземці, передбачають припинення особами громадян­ства цих держав одночасно з набуттям громадянства України;

- від осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні (при цьому іноземці, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, замість зобов'язання припинити іноземне гро­мадянство подають декларацію про відмову особи, якій надано ста­тус біженця в Україні чи притулок в Україні, від іноземного грома­дянства);

- від осіб без громадянства.

3) внаслідок прийняття до громадянства України (натуралізація). Таким шляхом набути громадянство України можуть іноземні громадяни ні піддані, апатриди.

Натуралізація може бути:

1) індивідуальною;

2) в силу правонаступництва держави.

Індивідуальна натуралізація, своєю чергою, поділяється на:

1) натуралізацію, засновану на особистому виборі;

2) натуралізацію в результаті закону, яка є юридичним наслідком укладення шлюбу іноземця з громадянином даної держави, усиновлен­ня, опіки, визнання батьківства тощо.

Прийняття в громадянство здійснюється за і клопотанням зацікавленої особи за наявності певних умов:

1) визнання і дотримання Конституції України і законів Укра­їни;

2) подання декларації про відсутність іноземного громадян­ства (для осіб без громадянства) або зобов'язання припинити іноземне громадянство (для іноземців);

3) безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п'яти років. Ця умова не поши­рюється на осіб, які перебувають у шлюбі з громадянином України понад два роки. Для осіб, яким надано статус біжен­ця або притулок в Україні, цей строк складає три роки;

4) отримання дозволу на імміграцію. Ця умова не поширюєть­ся на осіб, що мають у паспорті позначку про прописку на території України, і на осіб, яким надано статус біженця або притулок в Україні;

5) володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, до­статньому для спілкування. Ця умова не поширюється на осіб з деякими фізичними вадами (сліпі, глухі, німі);

6) наявність законних джерел існування (заробітна плата, пенсія, стипендія, доходи від акцій тощо). Ця умова не по­ширюється на осіб, яким надано статус біженця або притулок в Україні.

4) закон окреслює коло осіб, щодо яких в Україні застосовується спрощена натуралізація:

1) положення, передбачені пунктами 3—6 умов прийняття до гро­мадянства України, наведених вище, не поширюються на осіб, які ма­ють визначні заслуги перед Україною, і на осіб, прийняття яких до гро­мадянства України становить державний інтерес для України;

2) прийняття до громадянства України дитини, яка проживає в Україні і один із батьків якої або інша особа, яка відповідно до Закону України «Про громадянство України» є її законним представником і має дозвіл на імміграцію в Україну, здійснюється без урахування умов прийняття до громадянства України, передбачених пунктами 1, 3-6. Дозвіл на імміграцію в Україну не вимагається, якщо законним пред­ставником дитини є особа, якій надано статус біженця в Україні або притулок в Україні, або іноземець чи особа без громадянства, які при­були в Україну на постійне проживання до набрання чинності Зако­ном України «Про імміграцію» (7 серпня 2001 р.) і мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 р. відмітку про прописку або отримали посвідку на постійне проживання в Україні;

3) іноземці чи особи без громадянства, які перебувають у шлюбі з громадянином України понад два роки, і іноземці чи особи без грома­дянства, які перебували з громадянином України понад два роки у шлюбі, що припинився внаслідок його смерті.

4) для осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, термін безперервного проживання на законних підставах на території України встановлюється на три роки з моменту надання їм статусу біженця в Україні чи притулку в Україні, а для осіб, які в'їхали її Україну особами без громадянства, — на три роки з моменту в'їзду в Україну.

Деякі категорії осіб не можуть бути прийняті в громадянство України навіть за наявності цих умов. Не приймаються до україн­ського громадянства особи:

1) які вчинили злочин проти людства або геноцид;

2) засуджені в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину (до погашення або зняття судимості) з урахуванням рівня загрози для національної безпеки держави;

3) які вчинили на території іншої держави діяння, яке визнано українським законодавством тяжким або особливо тяжким злочином;

4) особи, які втратили громадянство України у зв'язку з набуттям його внаслідок обману, свідомого подання неправдивих відомостей чи фальшивих документів або стосовно яких рішення про оформлен­ня набуття громадянства України за територіальним походженням або через поновлення скасовані у зв'язку з тим , що особа набула гро­мадянство шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого сут­тєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України;

5) внаслідок поновлення в громадянстві України. У такий спо­сіб можуть набути громадянство колишні громадяни України, які повернулися до України на постійне проживання;

6) внаслідок усиновлення. Дитина — іноземець/апатрид, уси­новлена громадянами України (або подружжям, один з яких — гро­мадянин України), набуває громадянство України з часу набрання чинності рішенням про усиновлення;

7) внаслідок встановлення над дитиною опіки або піклування. Дитина — іноземець/апатрид, щодо якої встановлені опіка або пі­клування громадянами України чи яка виховується в державному дитячому закладі чи закладі охорони здоров'я, у дитячому будинку сімейного типу чи прийомній сім'ї або передана в сім'ю патронатного вихователя, де хоч би один з батьків-вихователів, опікунів, піклувальників — громадянин України, стає громадянином Укра­їни з моменту встановлення опіки, піклування або влаштування до такої установи;

8) внаслідок встановлення над недієздатною особою опіки. Іноземець/апатрид, що проживає в Україні, над яким встановлена опіка громадянином України, набуває громадянство України з часу набрання чинності судовим рішенням про встановлення опіки;

9) у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного або обох батьків дитини. Можливі випадки, коли з якихось при­чин дитина та її батьки опинилися в різних правових станах. Ди­тина — іноземець/апатрид набуває громадянство України за кло­потанням того з батьків, який є громадянином України;

10) внаслідок визнання батьківства чи материнства або вста­новлення факту батьківства чи материнства. Якщо один з батьків дитини є іноземець/апатрид, а інший — громадянин Укра­їни і він визнав/визнала своє батьківство/материнство або такий факт був установлений у судовому порядку, то дитина набуває гро­мадянство України.

Набуття громадянства України дітьми у віці від 14 до 18 років може відбуватися лише за їхньою згодою;