Історична географія на етапі раннього середньовіччя.
Початок епосіСередньовіччя поклало великомасштабне переміщення варварських племенних масивів з півночі та сходу Євразії, яке отримало назву – «Велике переселення народів». Цей процес розпочався ще в ІІІ ст. нашої ери і був зумовлений кліматичними змінами – похолоданням та посухами і як наслідок аридизацією рівнин Скандинавії та степів Західного Сибіру.
«Велике переселення народів» потягло за собою кардинальні зміни політичної карти Євразії. Після розділу Римської імперії на Західну та Східну ( Візантію ) (395 р. н.е. ) і ліквідації першої ( 476 р. н.е. ) розпочалась так звана епоха варварських держав у західній, центральній та східній Європі.
Новим явищем світової політичної географії стало виникнення у східній та південній частинах “римської спадщини“ якісно відмінної арабсько-мусульманської цивілізації. Арабський Халіфат виник протягом VII – початку VIII ст., в результаті завоювання мусульманами, виходцями з Аравійського півострова обширних територій в Ірані, Месопотамії, Малій Азії, Північній Африці та Іспанії.
Не без впливу військової небезпеки з боку арабів з другої половини VIII ст. європейський світ виявляє тенденції до територіальної централізації. В ролі об’єднувачів виступили франкські королі, які разом з тим очолили боротьбу з арабами. Між 774 – 801 р.р. франкський король Карл Великий об’єднав території від графства Барселонського на заході до середнього Дунаю на сході. У грудні 800 р. ця територія була проголошена «Священною Римською імперією».
В історико-географічному плані ця подія мала неабияке значення, оскільки вся світова система міжнародних відносин певним чином стабілізувалась, спираючись на Китайську імперію, Візантію, Арабський Халіфат та Імперію Франків.
Однак, «Священна Римська імперія» виявилась нетривким об’єднанням і стала дробитися незабаром після смерті Карла Великого ( 814 р. ).Великі централізовані територіальні утворення у цей час були, як правило, недовговічними.
Так «П’ятичленна монархія норманів», Канута Могутнього , яка на початок ХІ ст. об’єднала Англію, Шотландію, Данію, Швецію та Норвегію, розпалась після смерті її засновника. Подібної долі зазнали і анологічні державні утворення на сході та південному-сході Європи: Польське королівство розпалося в кінці ХІ ст., “Велика Угорщина” – на початку ХІІІ ст., “Велика Чехія” – в кінці ХІІІ ст., “Велика Сербія ”– в другій половині ХІV ст. тощо.
З кінця ІХ і до початку ХІІІ ст. величезна ( понад 1 млн. км2 ) територія на сході Європи ( від р. Зх. Буг на заході до р. Ока на сході, від Ладозького озера на півночі до річок Рось і Сула на півдні) була об’єднана в Київську Русь. Найбільшого розквіту вона зазнала в період правління князя Ярослава Володимировича Мудрого(978 – 1054 р.р.).
Свій внесок у політичну нестабільність південно-східної Європи зробила і зовнішня експансія – вторгнення рицарів-хрестоносців із заходу, а також турків-сельджуків і особливо монголо-татар зі сходу. Створенна в середині ХІІІ ст. монголами гігантська імперія включала: Китай, Центральну Азію, Русь та Близький Схід. Вона справила руйнівний вплив на територіальне державотворення у Східній Європі.
Тенденції територіальної централізації протягом усієї доби Середньовіччя залишались слабкими і дістали розвиток лише на крайньому Заході Європи – в Англії ( ХІ ст. ), Португалії ( ХІІ ст.), Франції ( ХІІІ ст. ), Іспанії ( ХV ст. ).
На прикінці Середньвіччя процеси територіального об’єднання беруть початок і в Східній Європі. Тут вони стимулюються фактором військової небезпеки або з боку німецьких рицарів, або моноголо-татарів. Протягом ХІV – ХV ст. формуються Польське королівство, Велике князівство Литовське, Велике князівство Московське.
На півдні Європи, а також в західній Азії носіями територіальної централізації виступили турки-османи, які в 1453 р. ліквідували Східну Римську імперію ( Візантію ). Створенна в середині ХVІ ст. величезна Османська імперія крім Малої Азії включала в себе: Аравійський п-ів, Сирію, Ірак, північну Африку, Балканський п-ів і північне Причорномор’я з Кримом.
Але загалом в середньовічній Європі ( особливо в Центральній та Південній ) переважали тенденції територіальної роздробленості. На 1600 р. тут налічувалось близько 300 територіальних утворень: князівств, герцогств, графств тощо.