Надання інформації за запитом юридичних осіб.

4. Надання інформації за запитом фізичних осіб.

Наприклад, доступ до інформації через обов’язкове її доведення (на прикладі законодавчої діяльності) повинен бути забезпечений після ухвалення закону та підписання його Президентом, оскільки закони повинні бути опубліковані та набувають чинність тільки у разі їх обов’язкової публікації. Разом з цим обов’язковому доведенню підлягає інформація про обставини та факти з загрози суспільній безпеці, здоров’ю та життю громадян, про реквізити організацій, що надають інформацію, про реєстри офіційних документів, які також підлягають обов’язковому доведенню.

Вільний доступ — це ситуація, коли, наприклад, на сервері відповідного суб’єкта органу влади в електронному вигляді виставляють інформацію про законопроект. Правомірність на вільний доступ до інформації в даному випадку можна реалізувати через обов’язок держави створити умови, при яких особа, зацікавлена в отриманні інформації, могла отримати до неї доступ за своїм бажанням. В перелік таких умов можуть входити — накопичення інформації та підтримка її в актуальному стані, систематизація інформації тощо в той же час умови вільного доступу, включаючи адресу знаходження інформації, повинні бути широко відомі, і тут застосовано вже правомірність обов’язкового доведення.

Розрізняють чотири основні види відносин, які можуть виникати між суб’єктами за ступенем обмеження доступу:

Ø осіб (як фізичних, так і юридичних) по відношенню до держави;

Ø держави по відношенню до осіб (як фізичних, так і юридичних);

Ø фізичних осіб по відношенню до організацій (юридичних осіб);

Ø юридичних осіб по відношенню до фізичних осіб.

Захист права на доступ до інформації можна здійснювати:

Ø у формі, що знаходиться за межами юрисдикції (самозахист своїх прав і законних інтересів)

Ø в юрисдикційній формі (в адміністративному або в судовому порядку).

В адміністративномупорядку — через подання скарги особою, чиї права порушені, на посадову особу (орган) у вищестоящу інстанцію, спеціальний орган — Судову палату з інформаційних спорів при Президенті. В судовомупорядку — особа може обрати будь-який спосіб захисту порушених прав через подання позову (скарги) для розгляду в цивільному, адміністративному або кримінальному судочинстві. При розгляді позову в цивільному судочинстві потерпілий має право використовувати основні способи захисту цивільних прав, передбачених в Цивільному кодексі, у тому числі вимагати:

Ø визнання права;

Ø припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;

Ø визнання недійсним акту державного органу або органу місцевого самоврядування;

Ø відновлення права;

Ø відшкодування збитків;

Ø компенсації морального збитку.

Випадки можливої адміністративної відповідальності при порушенні права на доступ до об’єктивної інформації достатньо численні. Так, в Кодексі про адміністративні правопорушення передбачена адміністративна відповідальність за наступні порушення:

Ø порушення права громадян на ознайомлення зі списком виборців;

Ø виготовлення або поширення анонімних агітаційних матеріалів;

Ø умисне знищення, пошкодження агітаційних друкованих матеріалів;

Ø ненадання або не публікація звітів про витрачання засобів на підготовлення та проведення виборів (референдуму);

Ø ненадання або не публікація відомостей про підсумки голосування або про результати виборів;

Ø невиконання обов’язків з реєстрації в судових документах операцій зі шкідливими речовинами та сумішами;

Ø виготовлення або експлуатація технічних засобів, не відповідних державним стандартам або нормам на допустимі рівні радіоперешкод;

Ø ненадання відомостей антимонопольному органу;

Ø невиконання законних вимог прокурора (у тому числі на надання інформації);

Ø неповідомлення відомостей про громадян, які підлягають або зобов’язаних перебувати на військовому обліку;

Ø порушення порядку та термінів надання відомостей про неповнолітніх, які потребують передавання на виховання тощо;

Ø порушення порядку надання обов’язкового екземпляра документів тощо;

Ø відмова в наданні громадянину інформації;

Ø зловживання свободою масової інформації;

Ø перешкода поширенню продукції ЗМІ;

Ø перешкода прийому радіо- та телепрограм;

Ø порушення правил поширення обов’язкових повідомлень.