Третя ціль: культурна спадщина

Філософія: хрестоматія (від витоків до сьогодення): навч. посіб./ за ред. акад. НАН України

Л.В. Губерського. – К.: Знання, 2009. – С. 226- 238.

ШІСТЬ ЦІЛЕЙ ДЛЯ ЛЮДСТВА

Час діяти

Отже, все свідчить про те, що людська система вступила в епоху великих змін. Протягом усієї історії існування людство неодноразово переживало складні, критичні періоди, але ніколи ці кризи за масштабністю та наслід­ками процесів, навіть віддалено не нагадували теперішню істинно голово­ломну людську експансію та невтримний прогрес. Однак безпрецедентність цієї ситуації та неможливість передбачити її справжні наслідки незапереч­но свідчать про одне — людству нікого звинувачувати в ній, крім себе, й ви­хід зі скрутного становища є лише один: оцінивши сміливо, об'єктивно та всебічно сутність того, що відбувається, зваживши всі свої сили та можли­вості, визначити абсолютно новий напрям розвитку, для того, щоб відтепер ? та надалі тримати під контролем усе, що відбувається на планеті.

Іноді я намагаюся уявити собі, як відреагували б на сучасні події великі філософи та мислителі минулого — ті, хто освічував та спрямовував розвиток цілих народів та цивілізацій, визначивши та зробивши можливим злет людських звершень, — я впевнений, що й для них теперішня ситуація виявилася б повною несподіванкою. Напевно, вони були б глибоко засмучені та навіть налякані тим, що відбувається, водночас їх надзвичайно вразило б усе, чого ми навчилися за цей час. Дивлячись на нас, так би мовити, здалеку, вони змогли б, на мою думку, не вдаючись до деталей, уловити суть того, що відбувається, й промовили б нам таку мудрість: "Схаменіться, діти наші, схаменіться і замисліться. Варто вам по-справжньому захотіти, і ви ще знайдете в собі і моральні сили, і творчу винахідливість, щоб прокласти шлях до спасіння. Тільки спробуйте як слід і, що важливо, навчіться відрізняти головне від другорядного, те, що ви повинні, від того, чого б вам просто хотілося, а коли впевнитесь, що є для вас благо, творіть його, не вагаючись і не рахуючись із жодними жертвами". Розмірковуючи над цим усім, я дійшов висновку, що, по суті, думками та справами своїми вони вже дали нам саме таку пораду, і якби ми весь час пам'ятали про неї, то ніколи б не зійшли зі шляху.

Під яким би кутом зору ми не вивчали теперішній стан людства, його проблематику чи перспективи його подальшого розвитку, ми неминуче до­ходимо до того, що саме сама людина — з усіма її недоліками, якостями та навіть невикористаними й невідомими можливостями — виявляється центром усіх проблем та подій. Не усвідомлюючи, як правило, цю просту й очевидну істину, ми часто намагаємося знайти складні, неймовірні рішення десь за межами самих себе, але, по суті, за відповіддю про причини майже всіх людських складнощів та світових потрясінь не потрібно ходити далеко - відповідь у нас самих. Лише прагнучи якомога ширше та глибше зрозуміти суть теперішнього становища людини і того, з якою силою вона впливає на весь навколишній світ, лише стимулюючи всі наші творчі здібності на пошуки таких форм буття, які б сприяли гармонії, а не дисонансу в нас самих та всього нашого всесвіту, ми можемо прокласти шлях до добра, яке нам конче необхідне, та знайти сили для досягнення поставлених завдань.

Безумовно, мобілізація всіх людських здібностей може вимагати від нас доволі складних, а можливо, й героїчних діянь, однак вона досить реальна. Однак, як ми вже бачили, сутність цієї нової реальності починають раз усе ясніше усвідомлювати навіть і найменш інформовані та досвідчені представники роду людського. Це симптоми тих зусиль, котрі здійснює людина, прагнучи звільнитися від усього, що їй заважає зрозуміти суть речей у їхньому істинному теперішньому світлі, та оцінити масштаби, динаміку і природу явищ та подій, що пригнічують її, з'ясовуючи нарешті для себе їх сенс, що вислизає поки від неї, хоче подолати ці труднощі і знову, як колись, набути впевненості, стверджуючи себе у цьому новому світі. Вже сам цей процес свідчить про велику життєздатність людської культури та показує, що ставка на людську революцію — яка, на моє пере­конання, на нинішній стадії еволюції є першою та обов'язковою умовою подальшого розвитку роду людського, — зовсім не така вже й наївна уто­пія. Тільки цей революційний рух необхідно підтримати та посилити спільними діями всіх людей планети.

Проте тут на нас чекають неймовірні труднощі. Більше того, оскільки події невпинно мчаться вперед, то минуть роки, а можливо, й десятиліття, перш ніж буде остаточно завершений цей безпрецедентний за масштабами та складнощами процес людського оновлення. Так що настав час діяти. І 70-ті роки, можливо, дають нам одну з останніх можливостей — або, використовуючи термінологію космічних досліджень, останнє "вікно", — щоб запустити таку справу зі значною часткою надійності її кінцевого успіху. Мені здається, що насамперед ці дії необхідно як слід підготувати та спланувати, а для цього здійснити цілу низку численних та всеосяжних науково-дослідних проектів, спрямованих не лише на поглиблення наших знань про людину та світ, що оточує її, а й на з'ясування тих підвалин, на яких повивнна у майбутньому базуватися людська система. Тематика, завдання та характер цих досліджень дають змогу дати їм назву "Завдання для людства"

Ці грандіозні проекти, що потребують широкого міжнародного співробітництва, мають подвійну мету. Вони повинні бути спрямовані на те, щоб виробити істотно новий підхід до розгляду становища людства у столітті глобальної імперії людини. Вони повинні, з одного боку, з'ясувати та пси в'язати між собою ті фактичні елементи, на яких може і повинна ґрунтуватися людська система, підкресливши при цьому можливості, межі та небез­пеку, пов'язані з її подальшою еволюцією, стимулюючи тим самим поши­рення та розвиток серед широких верств населення нових ідей про практич­ний контроль та спрямованість цих процесів. З іншого боку, необхідно переконувати найрізноманітніші групи людей у тому, що в їх безпосередніх інтересах приділяти зараз особливу увагу систематичному розвитку та вдо­сконаленню людських якостей та здібностей, вважаючи це "головним". Основна мета, таким чином, зводиться до того, щоб усі — як учені, так і робітники, як пересічні громадяни, так і представники влади — змогли набути більш точного бачення умов, у яких їм доведеться жити та працювати, і при­стосовувати до цього свою систему цінностей та поведінку. Цілком очевидно,' що найбільші шанси на успіх у майбутньому отримають саме ті групи людства, яким краще за інших вдасться ця трансформація.

І тут можна висунути цілу низку більш-менш рівнозначних чітких цілей... Кожна з цілей підсумовує деякі основні поняття та факти, котрі необхідно знати сучасній людині, та окреслює ті важливі дії, які вона повинна здійснити для того, щоб створити відповідні передумови для життя та по­дальшого розвитку. Представлені тут шість цілей пов'язані із "зовнішніми межами" планети, "внутрішніми межами" самої людини, отриманою нею культурною спадщиною, яку вона зобов'язана передати тим, хто прийде після неї, світовим співтовариством, яке вона повинна побудувати, екосередовищем, яке вона повинна захистити за будь-яку ціну і, нарешті, складною та комплексною виробничою системою, реорганізацію якої їй слід розпочати.

Легко зрозуміти, що залишається безкрайнє поле для безлічі інших цілей. Коло їх надзвичайно широке — від сільськогосподарського виробництва до нового суспільного договору, від всезагальної освіти до повного використання всіх людських ресурсів, від справжнього роззброєння до встановлення нових цілей розвитку науки та техніки, тощо, включаючи кінцеві цілі розвитку сучасної цивілізації. І кожна з цих неосяжних сфер потребує більш глибокого розуміння, нових соціальних винаходів та відкриттів.

Шість стартових цілей

Запропоновані шість цілей спрямовані, як зазначено, на те, щоб стимулювати більш відповідальну людську поведінку в повсякденному житті, у політичних справах, у науково-дослідних пошуках. Першорядне завдання, таким чином, зводиться не до пропозицій конкретних вирішень для тих чи інших проблем, а до того, щоб змусити людей задуматися та підготуватися, долучившись до інформації. Досвід Римського клубу переконав мене в необхідності за можливості звертатися до найвидатніших представників науко­вою світу, знаходячи одночасно при цьому найбільш відповідну форму та вступну мову, щоб зацікавити широку світову громаду. За таких обставин виникає декілька очевидних вимог.

Перш за все особливої ваги набуває тут фактор часу: зараз усе відбувається на таких стрімких швидкостях, що рішення та дії мають у більшості ви­падків терміновий характер. Тому необхідно забезпечити можливість негайного поширення доступною для розуміння мовою найбільш важливих важливих відомостей та фактів стосовно кожної з визначених проблем.

Перша ціль: "зовнішні межі"

Добре відомо, що, збільшивши владу над Природою, людина відразу уявила себе цілковитим господарем Землі й взялася її експлуатувати, нехтуючи тим фактом, що її розміри та біофізичні ресурси доволі скінченні. Зараз уже зрозуміли навіть і те, що внаслідок неконтрольованої людської діяльності немилосердно постраждало колись щедре та багате біологічне життя планети, частково знищені її найкращі ґрунти, а цінні сільськогос­подарські землі все більш забудовуються та вкриваються асфальтом і бетоном доріг, що вже повністю використані багато найбільш доступних міне­ральних багатств, що викликане людиною забруднення можна тепер знайти всюди, навіть на полюсах та на дні океану, і що тепер наслідки цього відоб­ражаються навіть на кліматі та інших фізичних характеристиках планети.

Безперечно, що все це викликає глибоке занепокоєння, однак ми не знаємо, якою мірою при цьому порушується рівновага та розладнуються цикли, необхідні для еволюції життя взагалі; чи багато ми вже спричинили незворотних змін і які з них можуть вплинути на наше власне життя зараз або у майбутньому; невідомо також, на які запаси основних невідтворюваних ресурсів ми можемо реально розраховувати та скільки відтворюваних ресурсів і за яких умов можемо безпечно використовувати. Оскільки "пропускна здатність" Землі явно не безмежна, то, очевидно, є якісь біофізичні межі, або "зовнішні межі", для розширення не лише людської діяльності, а й взагалі присутності людини на планеті. Зараз необхідність наукових достовірних знань про самі ці межі, про умови, за яких ми можемо до них наближатися, та наслідки їх порушення стає все більш гострою, тому що є підстави для побоювання, що у деяких сферах межі дозволеного вже досягнуті.

Друга ціль: "внутрішні межі"

Цілком очевидно, що фізичні та психологічні можливості людини теж мають свої межі. Люди усвідомлюють, що, поширюючи своє панування над світом, людина у прагненні до безпеки, комфорту і влади обростала цілим арсеналом різноманітних пристроїв та винаходів, утрачаючи цри цьому ті свої якості, які дають їй можливість жити у своєму первісному незайманому природному середовищі, і що це, можливо, послабило її фізично, притупило біологічну активність. Можна з упевненістю сказати, що, чим більш "циві­лізованою" стає людина, тим менше вона здатна протистояти труднощам суворого зовнішнього середовища і тим більше потребує того, щоб захищати свій організм та здоров'я за допомогою різноманітних медикаментів, зілля та безлічі інших штучних засобів.

З іншого боку, не підлягає сумніву, що паралельно з цими процесами підвищувався культурний рівень людини, відбувався розвиток інтелектуальних можливостей людини, які приводилися у відповідність до складного штучного світу, який створила людина. Однак останнім часом ця рівновага між прогресом і культурою людини, між прогресом і її біофізичними здіб­ностями виявилася порушеною, до того ж досить серйозно. Так що теперіш­ній ступінь розумової та психічної, а можливо, навіть і фізичної адаптації людини до штучності та стрімких темпів сучасного життя досить далекий від задовільного. Правда, людина досить погано використовує надзвичайні потенційні можливості свого мозку, тому досить імовірним є існування тут якихось невиявлених, прихованих резервів, які вона може і повинна мобілі­зувати на відновлення втраченої рівноваги та запобігання її порушенням у майбутньому, коли будь-яка несталість матиме набагато більш жахливі на­слідки.

Важко навіть повірити, наскільки мізерні пізнання в цій життєво важ­ливій для людей сфері, що стосується середніх біофізичних "внутрішніх меж" людини та наслідків їх порушення. Ми, на жаль, мало знаємо про такі важливі конкретні речі, як взаємозв'язок та взаємозалежність між здоров'ям, харчуванням та освітою, які тепер набувають особливого інтересу для країн, що розвиваються; про загальну придатність людини до того способу життя, який вона веде тепер і, ймовірно, вестиме у майбутньому, особливо в урбанізованих комплексах; і, нарешті, про те, чи можливо у світлі цього розвинути та поліпшити природні здібності людини, і якщо так, то яким чином.

Незнання цих нагальних проблем може обернутися найсерйознішими, невиправними наслідками для людини як особистості та суспільства в цілому.

Напередодні майбутніх випробувань, труднощів та проблем нам цілком необхідно чітко знати та ясно розуміти, які справжні можливості середнього ідивідуума та як можна підвищити його готовність до того, щоб жити завтра.

Крім того, ми повинні знати, як нам краще використати свої розумові здібності, причому не тільки для того, щоб протистояти новим змінам, а й для того, щоб поставити їх під контроль та отримувати від них користь. Отже, головне завдання зводиться до оцінки всієї сукупності цих здібностей та з'ясування, як удосконалити та пристосувати їх до того, щоб не наражати людський організм на нестерпні напруження та стреси.

Третя ціль: культурна спадщина

Захист та збереження культурних особливостей народів та націй цілком справедливо проголошені, особливо в останні роки, ключовим моментом людського прогресу та самовираження. Ці положення досить часто є зруч­ним прикриттям для різноманітних політичних пасток та інтриг. Разом з тим люди починають все більше побоюватися, що в майбутньому всі культури можуть виявитися уподібненими — причому подібність, як показує сьогоднішній досвід, не надто вже й приваблива — цей рух до знеособленої од­норідності відбувається вже нині.

Щоб відвернути цю загрозу, маленькі та слабкі країни перетворили тезу про культурні відмінності на основний елемент принципів нового міжнародного економічного порядку та стратегій розвитку. Незважаючи на всі добрі наміри та балаканину на захист культурних відмінностей, зроблено на­справді поки що дуже мало. Істинною основою культурного плюралізму майбутнього може стати тільки наша нинішня культурна спадщина. А оскільки вона зараз стрімко деградує та зникає, необхідні найактивніші та термінові заходи, щоб зупинити ці непоправні у майбутньому втрати.

Просто вражає, скільки культурного багатства та різноманітності вклала людина за стовікову, а можливо, ще більш тривалу історію у свою мову, традиції усної творчості, писемність, звичаї, музику, танці, мистецтво на­слідування, пам'ятники, образотворче мистецтво тощо. На жаль, не менш вражаючою донині була також її сумна здатність знищувати, загладжувати, паплюжити та забувати цю безцінну спадщину. Подальший розвиток техно­логічної цивілізації, економічне зростання, зростаюча мобільність людей, чиї поселення займають більшу частину твердої поверхні планети, розши­рення засобів масової інформації — усе це обіцяє в майбутньому справджен­ня невтішних пророцтв остаточного і безжалісного зникнення з лиця Землі левиної частки того, що ще залишилося від свідчень віри, любові, емоцій, гордості, почуття прекрасного та прагнення до добра минулих поколінь.

Треба негайно вжити найсерйозніші та активні заходи для порятунку культурної спадщини людства, які повинні охопити всі без винятку галузі людської діяльності, використати досягнення всіх наукових дисциплін: археології, епіграфіки, палеографії, філософії, етнології, антропології та передусім історії, щоб спільними зусиллями людства захистити його культурну спадщину. Для того щоб підтвердити повагу як до тих, хто вже пішов з цього світу, так і до тих, хто прийде пізніше, необхідні якісно нові підходи, ідеї та рішення. До таких пропозицій можна частково віднести заснування "Всесвітнього культурного концерну", метою якого стало б фінансування довгострокових культурних програм (сподіваюся, що кошти для цього мож­на було б отримати за рахунок скорочення військових видатків), та організацію "Культурного корпусу", що об'єднала б добровольців з усіх країн світу, які бажають захистити та зберегти цю спадщину (можна було б розглядати обов'язки, пов'язані з роботою в цьому корпусі, як заміну військової служ­би). Було б також доцільно здійснити, наприклад, інтернаціоналізацію іс­торичних пам'яток та центрів, що становлять всесвітній інтерес, закликав­ши держави передати їх під міжнародну юрисдикцію, і доручити міжнарод­ним органам (за угодою з тими країнами, на територіях яких вони розміще­ні) їхню охорону та збереження — думається, що це було б не тільки в інтересах народів, котрі ці цінності створили, айв інтересах усієї світової культури. Показати приклад іншим або принаймні спробувати зробити перший крок у цьому напрямі повинні найбільш багаті на історичні пам'ятки та традиції країни, і насамперед країни Європейського Економічного Спів­товариства.

Очевидно, що для спасіння культурної спадщини людини, враховуючи мови, що відмирають, та міні-культури, потрібні величезні кошти (хоча на­вряд чи можна знайти іншу, більш прибуткову сферу вкладення капіталу, і, можливо, навіть з погляду швидкого його обороту), тому цілком необхідно ширше залучати до цього світову громадськість. Я впевнений, що відгук, який отримає цей заклик серед молоді багатьох країн, перевершить навіть найрадужніші наші очікування.