Україна на міжнародній арені.
Найпомітнішим наслідком війни на міжнародному рівні для України стало те, що вона разом з Білорусією та СРСР була включена до складу 47 країн-засновниць Організації Об’єднаних Націй (ООН). Сталін був вкрай зацікавлений у тому, щоб до міжнародної організації увійшло якомога більше радянських республік. Таким чином, СРСР мав би більше голосів і відігравав вагомішу роль. Саме для цього й створювалася ілюзія незалежності республік, у тому числі й України. У лютому 1944 р. було створено Наркомат закордонних справ, який очолив український письменник О.Корнійчук. Але його особа не влаштовувала Й.Сталіна. У липні з Москви був присланий новий нарком – Д.Мануїльський, один з перших і послідовних провідників сталінської політики в Україні. Наркомат (з 1946 р. – міністерство) закордонних справ продовжував існувати, представлючи в ООН не існуючу державу.
Тема 47. ХРУЩОВСЬКА “ВІДЛИГА” В УКРАЇНІ. РЕФОРМИ 50-60 рр. ТА ЇХ ЗДІЙСНЕННЯ В УКРАЇНІ
Політичні події. Початок десталінізації.
Економічне реформування.
Лібералізація культурного життя. Антицерковна кампанія. Крах
політики реформ.
Політичні події. Початок десталінізації
5 березня 1953 р. помер Й.Сталін. Першою, хоч і тимчасовою ознакою змін стало “колективне керівництво”. Спочатку здавалося, що гору візьме грізний шеф МДБ Л.Берія. Деякий час на передньому плані тримався Г.Маленков, що виступав за економічні реформи. Але остаточним переможцем вийшов М.Хрущов, чия кар’єра була тісно пов’язана з Україною. Українська компартія підтримала його в боротьбі за владу і залишалася для нього надійною опорою. М.Хрущов віддячив послугою за послугу. З посади першого секретаря КПУ було усунуто російського шовініста Л.Мельникова. а на його місце призначено Олексія Кириченка, першого українця на цій посаді (відтоді першими секретарями КПУ призначатимуться тільки українці). Дем’ян Коротченко очолив уряд республіки, Никифор Кальченко – Раду Міністрів. Українські комуністи поширили свій вплив і на союзному рівні. Військові Родіон Малиновський, Андрій Гречко та Кирило Москаленко стали Маршалами Радянського Союзу, а два перших були також міністрами оборони. Володимир Семичастний зайняв пост голови союзного КДБ, а чотири українці – Олексій Кириченко, Микола Підгорний, Дмитро Полянський та Петро Шелест – увійшли в одинадцятку Політбюро ЦК КПРС – найвищого органу влади в СРСР.
Становище України у складі СРСР за хрущовської доби можна охарактеризувати фразою: “друга серед рівних”. У 1954 р. з надзвичайною помпезністю були проведені святкування трьохсотої річниці Переяславської угоди. ЦК КПРС обнародував 13 “тез” непохитності “вічного союзу” українців із росіянами. Святкування річниці Переяславської угоди вінчав акт передачі Криму від Російської Федерації Україні.
Головною ідеєю нової політики М.Хрущова стала десталінізація. Він розумів, що переконання, а не примус, ефективність, а не задушливий контроль, майстерне управління, а не революційний запал забезпечать надійний розвиток Радянського Союзу. Щоб здійснити перехід до нових методів, потрібно було спочатку розірвати зі старими. Восени 1953 р. були ліквідовані інструменти терору – воєнні трибунали військ МВС і Особлива нарада МВС.
Відбулися зміни в карно-процесуальних кодексах (раніше в них не дозволялися касаційні скарги у справах про шкідництво, терор та диверсії). У 1954 р. створюється Комісія Президії ЦК КПРС з вивчення матеріалів масових репресій. Значним кроком у десталінізації став ХХ з’їзд КПРС (1956), на закритому засіданні якого виступив М.Хрущов з критикою культу особи. Після з’їзду почався тривалий, болісний і непослідовний процес десталінізації. За роки “відлиги” були реабілітовані деякі представники української культури, а також окремі партійні, державні та військові діячі.
“Колективне керівництво” на 1955 р. фактично розкололося. У червні 1957 р. представники “сталінської гвардії” (В.Молотов, Г.Маленков, Л.Каганович, Д.Шепілов) повстали проти курсу реформ М. Хрущова і, звинувачені в антипартійній діяльності і спробі захопити владу нелегальним шляхом, були усунуті від керівництва.
Економічне реформування
Наприкінці 40-х – на початку 50-х років завершилася відбудова народного господарства. Проте окремі галузі економіки, насамперед сільське господарство, відставали. Тому перші економічні заходи М.Хрущова стосувалися саме села. Серед цих заходів виділяються підвищення заготівельних цін на сільськогосподарську продукцію, видання колгоспникам грошового авансу в розмірі 20% засобів, які надходили від реалізації худоби і продуктів тваринництва.
Загальновідомим проектом М.Хрущова було підняття цілини, що передбачало освоєння близько 16 млн.га незайманих земель Казахстану і Сибіру (1954 р.). Частину величезних людських і матеріальних ресурсів, пов’язаних з підняттям цілини, взяла на себе Україна. На 1956 р. в господарствах Казахстану і Західного Сибіру працювало понад 75 тис. українців і тисячі українських тракторів.
Інший експеримент передбачав несподіваний перехід до вирощування величезної кількості кукурудзи. За американською моделлю, її мали використовували як корми для тваринництва. Однак найширшою підтримкою на Україні користувалася реформа ліквідації МТС і передачі техніки колгоспам (завершилася на 1958 р.). Зростаюча складність обробки землі вимагала висококваліфікованих і технічно вправних фахівців, яких дуже бракувало в українському селі (у 1953 р. з 15 тис. голів колгоспів менше 500 мали вищу і неповну вищу освіту). Тому з міст на роботу в колгоспи залучали досвідчених інженерів і техніків. До того ж уряд підняв колгоспникам зарплату.
Реформування охопило і промисловість. У квітні 1953 р. було прийняте рішення про зменшення кількості союзних та союзно-республіканських міністерств. Це був наступ на партійну бюрократію, що займала антиреформаційну позицію. Навесні 1957р. Верховна Рада СРСР прийняла закон про ради народних господарств. На місце старої системи галузевого, вертикального централізованого управління постала система раднаргоспів, які здійснювали територіальне планування й управління промисловістю та будівництвом у відповідних економічних адміністративних районах. В Україні було створено 11 раднаргоспів, яким від союзних міністерств передавалася основна маса підприємств. На кінець правління М.Хрущова система раднаргоспів була ліквідована.
Певна увага зверталася і на соціальні проблеми. Влітку 1953 р. був прийнятий план розвитку легкої і харчової промисловості, який скоро дав наслідки: в магазинах побільшало продуктів. У цей час приймається низка законів, спрямованих на скорочення робочого дня, зниження деяких податків, підвищення пенсій і заробітної плати. За 1953 – 1965 рр. середня зарплата робітників і службовців зросла на третину, а мінімальна заробітна плата підвищилася з 27 до 45 крб. Сільські мешканці одержали паспорти, яких не мали з часу введення паспортної системи в Україні 1933 р.
Хоч хрущовські реформи не виправдали пов’язаних з ними сподівань, зростання валового національного продукту СРСР аж до 70-х років перевищувало відповідні показники США. Зросли кількість і асортимент продуктів харчування. Раціон середньої радянської сім’ї з хліба і картоплі розширився до більш-менш регулярного споживання овочів і м’яса. В далекі села проклали дороги, підвели електрику, а телевізор став звичайним предметом домашнього вжитку.
Лібералізація культурного життя. Антицерковна кампанія. Крах політики реформ
Критика культу особи призвела до лібералізації суспільства. Зріст інтерес населення до української мови, культури, історії. З’явилися нові періодичні видання - журнали “Прапор”, “Радянське літературознавство”, почалося видання “Українського історичного журналу”. Були створені Спілка журналістів України та Спілка працівників кінематографії України. Митці України почали пошуки нових форм в образотворчому мистецтві, виходячи за рамки соціалістичного реалізму.
Розвиток національної культури був загальмований новим шкільним законом (1958 р.), який надавав право батькам вибирати своїм дітям мову навчання і фактично був використаний для русифікації української школи.
В цілому ж лібералізація і десталінізація мали позитивне значення. У цей час були написані “Зачарована Десна” і “Поема про море” О.Довженка, “Гомоніла Україна” П.Панча і “Вир” Г.Тютюнника, “Людина і зброя” О.Гончара та “Правда і кривда” М.Стельмаха. На розвиток української культури помітно вплинуло нове покоління талановитих митців – “шестидесятників”. Серед них можна виділити Л.Костенко (збірки поезій “Проміння землі”, “Вітрила”, “Мандрівки серця”), В.Симоненка (“Тиша і грім”), І.Драча (“Соняшник”) та М.Вінграновського (“Атомні прелюди”). У плеяді митців- “шестидесятників” – поети Б.Олійник, В.Коротич, І.Калинець, В.Стус, прозаїки Г.Тютюнник, В.Шевчук, Є.Гуцало, Р.Іваничук, критики І.Дзюба, І.Світличний, Є.Сверстюк, публіцист В.Чорновіл.
Широкий наступ на “шестидесятників” розпочався наприкінці 1962 р., після того, як М.Хрущов відвідав виставку модерністського мистецтва і різко розкритикував його. Боротьбу з модернізмом, абстракціонізмом, будь-якими новаціями, що виходили за рамки традиційного соцреалізму, було підхоплено і в Україні. Творча праця ставилася знову під жорсткий адміністративний контроль.
Десталінізація стосувалася і церкви. У 1956 р. почалося повернення репресованих священників. Однак наприкінці 50-х років становище різко змінилося. Восени 1958 р. Рада Міністрів СРСР прийнялала кілька постанов, спрямованих на ліквідацію монастирів. На Україні площа землі, що перебувала в користуванні монастирів, зменшилася з 357 га до 60 га. В особливо тяжкому становищі опинилися монастирі, в яких переважали старі монахи. Їм заборонили використовувати найману робочу силу і не дозволяли приймати осіб, яким не виповнилося 30 років. У 1958 р. в Україні було закрито 64 церкви. Протягом наступних років кампанія проти церкви набрала ще більшого розмаху: у 1960 р. було закрито 747, у 1961 р. – 997, у 1962 р. – 1 144 церкви і молитовні будинки. У середині 60-х років в Україні залишилося 9 монастирів, в яких перебувало 900 осіб.
На початку 60-х років становище в Україні ускладнилося. Прорахунки в аграрній політиці і неврожай 1963 р. загострили продовольчу проблему. Внаслідок нестачі кормів істотно зменшилося поголів’я худоби, скоротилося виробництво багатьох продуктів тваринництва. Не випадково восени 1963 р. в багатьох містах з’явилися довгі черги за хлібом і молоком. Погіршення показників економічного розвитку СРСР розцінювалося опонентами М.Хрущова як наслідок невдалого господарсько-політичного реформування. Майже всі провідні партійні і державні діячі, в тому числі в Україні, завдячували своїм висуненням М.Хрущову, однак це не стало гарантією його влади. М.Хрущов відновив практику одноособового керівництва, переставши рахуватися навіть з членами Президії ЦК КПРС. Водночас він відзначався винятковою беззаперечністю і самовпевненістю. Це одна з причин того, чому так легко вдалася змова, організована Л.Брежнєвим у жовтні 1964 р., в результаті якої М.Хрущова було усунено від політичної діяльності.
Падіння М.Хрущова обірвало смугу реформ. У 1965 р. було ліквідовано раднаргоспи і відновлено галузеву систему планування і управління. Фактично припинилася реабілітація, почався наступ на “шестидесятників”, пройшла хвиля арештів і судових процесів; ідеологічний нагляд і контроль посилювалися.