Поняття та елементи форми держави
Організація державної влади великою мірою залежить від форми держави. Розрізняють форму правління, форму державного устрою, форму державно-правового режиму. Форма правління - це організація верховної державної влади, порядок її утворення та діяльності, компетенція і взаємозв'язок її органів, а також взаємовідносини з населенням країни. Відомі дві форми правління: монархія і республіка.
Монархія — це така форма правління, за якої верховну владу в державі повністю або частково здійснює одна особа, що належить до правлячої династії (фараон, король, шах, цар, імператор та ін.). Монархія буває абсолютною та обмеженою. Абсолютна монархія - це форма правління, за якої верховна влада зосереджена в руках одноособового глави держави (монарха). Ознаками абсолютної монархії є: а) вся влада (законодавча, виконавча і судова) належить монарху; б) у державі, як правило, відсутні органи політичної влади, які б формально були незалежні від влади монарха; в) представницькі органи, якщо вони існують, мають консультативний характер; г) залежно від виду абсолютної монархії можуть бути різні режими; ґ) для абсолютної монархії притаманний лозунг "Держава - це Я" (тобто монарх). Серед різновидів абсолютної монархії можна виділити: деспотію, тиранію, освічений абсолютизм тощо. В сучасний період розвитку держав абсолютна монархія існує в Катарі, Омані, Саудівській Аравії. Світова теорія держави знає такі основні форми абсолютизму: а) класичний - характерний для Франції у Європі та Японії у Азії; б) князівський - мав місце в Німеччині періоду феодальної роздробленості; в) військово-кріпосницький - характерний для Пруссії та Росії; г) освічений (Австрія, Іспанія, Росія тощо).
За обмеженої монархії законодавча влада належить парламенту, виконавча - монарху (чи кабінету міністрів), судова - судам, які обираються чи призначаються, або обмежується іншим шляхом. Існують різні види обмеженої монархії: а) конституційна; б) виборна; в) теократична; г) традиціоналістська тощо. Конституційна монархія - це форма правління, за якої в державі, поряд з існуванням монарха, законодавчо закріплено існування і значні повноваження представницького органу. Для конституційної монархії характерні такі ознаки: а) монарх є главою держави і має переважно представницькі повноваження; б) представницьким органом є парламент, який обирається на загальних зборах і його існування закріплене законодавчо; в) у конституції закріплюються повноваження монарха; г) уряд формується або лише парламентом, або парламентом і монархом. Розрізняють два різновиди конституційної монархії: парламентарну; дуалістичну. В парламентарній монархії монарх є лише символом держави, він царствує, але не править. Реально країною керує парламент, який утворює уряд. Управління в країні здійснює уряд, який підконтрольний і підзвітний парламенту. Будь-які дії монарха потребують схвалення урядом. Такі парламентські монархії існують у Бельгії, Великобританії, Данії, Іспанії, Норвегії, Швеції тощо. В дуалістичній монархії парламент і монарх наділені реальною владою. Переважно, повноваження монарха обмежені у сфері законодавчої влади і достатньо широкі у сфері виконавчої влади. У монарха є право достроково припиняти повноваження парламенту, видавати укази, що мають силу закону, відхиляти закони, прийняті парламентом. Монарх призначає членів уряду і в будь-який час може зняти з посади міністрів. Такий вид монархії на сьогодні існує у Йорданії, Марокко тощо.
Одним із різновидів обмеженої монархії є виборна монархія. В державах, де існує виборна монархія, глава держави одержує реальну владу не шляхом наслідування престолу, а шляхом його виборів із певного, обмеженого кола осіб. Ми спостерігаємо певні випадки виборних монархів за різних причин. Наприклад, у Росії (в XVII ст.), коли перервалася династія Рюриковичів, на царювання було обрано в 1613 р. Михайла Федоровича Романова. В сучасний період розвитку монархії, прикладом виборної монархії можна назвати Об'єднані Арабські Емірати (ОАЕ), де з монархів-князів терміном на два роки обирають "старшого монарха", який, по суті, і є монархом ОАЕ.
Самостійним різновидом обмеженої монархії є теократична монархія. Це така монархічна держава, у якій глава держави (монарх) є одночасно і главою церкви. Політична влада в таких країнах належить духовенству. Прикладами теократичної монархії є Ватикан, Королівство Тонга тощо. Ватикан як церковна держава існує з VIII ст.
Різновидом обмеженої монархії є традиціоналістка монархія. В державі з таким видом монархії повноваження монарха, інших органів держави, визначаються звичаями і традиціями. Такі держави існують нині на Африканському континенті.
Республіка — це така форма правління, де верховна влада в державі належить представницьким виборним органам і здійснюється ними. У теорії держави і права розглядають аристократичні та демократичні республіки. В аристократичній республіці формальне право обирати та бути обраним належить лише вищим верствам (наприклад, рабовласницькі республіки в Стародавніх Афінах, Стародавньому Римі).
У демократичних республіках формальне право брати участь у виборах органів влади належить усьому населенню країни, тобто всім громадянам, які досягли певного віку, не визнані судом недієздатними чи їхнє право не обмежене на підставах, передбачених законом. Відомо три види демократичних республік: парламентські, президентські та змішані.
У парламентських республіках: а) президент обирається парламентом і йому підзвітний; б) президент має право достроково припиняти повноваження парламенту; в) уряд формується з представників партій, що мають більшість у парламенті; г) уряд підзвітний парламенту; ґ) парламент може висловити уряду недовіру, що тягне за собою його відставку.
Прикладами парламентських республік у сучасному світі є Італія, ФРН тощо.
У президентській республіці", а) президент обирається всенародно, або за особливою процедурою; б) президент є главою держави і главою виконавчої влади; в) президент формує уряд одноособово чи при певному парламентському контролі і ним керує; г) за свою діяльність уряд несе відповідальність перед президентом; ґ) законодавча влада належить представницькому органу (парламенту); д) президент має право вето на закони парламенту (може не підписати закон і повернути його до парламенту).
У змішаній формі правління є елементи як президентської, так і парламентської форм правління. Змішані республіки можуть бути двох видів: президентсько-парламентські і парламентсько-президентські. Ознаками змішаної республіки є: а) президент і парламент обираються громадянами країни; б) президент і парламент ділять свої повноваження з контролю та відповідальності щодо уряду; в) кандидатури до уряду підбирає президент, а призначає уряд, парламент, або парламент дає лише згоду на призначення членів уряду чи його глави (прем'єр-міністра); г) уряд очолює прем'єр-міністр, а президент здійснює лише загальне керівництво урядом; ґ) уряд відповідальний перед президентом, підзвітний і підконтрольний парламентові; д) за певних обставин, передбачених законом, президент має право достроково припинити повноваження парламенту, а парламент - застосувати процедуру імпічменту до президента. Такі види змішаної республіки існують у Ірландії, Португалії, Україні, Франції тощо.
Форма державного устрою - це територіальна організація держави. Взаємодія між її частинами та кожної частини з державою в цілому має складний характер. Територія держави поділяється на окремі національно-політичні чи адміністративні одиниці, які характеризуються співвідношенням частин держави та її органів із державою в цілому та між собою (наприклад, Автономна Республіка Крим, Київська область, Солом'янський район тощо). Теорія держави і права розрізняє просту та складну форми державного устрою.
Проста (унітарна) держава - єдина держава, що не має всередині відокремлених державних утворень, які користуються певною самостійністю. Для унітарної держави характерна наявність: єдиної системи державних органів; єдиного законодавства; єдиної території; єдиного громадянства; єдиної загальнодержавної символіки тощо.
Складна держава формується з відокремлених державних утворень, що користуються певною самостійністю. До такої форми держави належать: федерація, конфедерація, а за твердженням деяких авторів, ще й імперія.
Федерація - суверенне державне утворення (союз держав) з особливою структурою державного механізму, що має у своєму складі як загально-федеративні державні (суспільні) організації, систему законодавства, так і аналогічні організації та законодавство суб 'єк-тів федерації. Федерація створюється на добровільних засадах, здебільшого згідно з укладеними відповідними угодами (наприклад, Російська Федерація, США тощо).
Конфедерація - це добровільне об'єднання самостійних держав для досягнення конкретної мети. У конфедерації немає єдиної (або подвійної) системи органів, законодавства, території, громадянства. Це нестійка форма об'єднання, яка з часом або розпадається, або перетворюється на федерацію.
Імперія - це примусово утворена, зазвичай через завоювання одного народу іншим, складна держава, частини якої повністю залежать від верховної влади.
В умовах феодального періоду розвитку суспільства існувала така форма державного устрою, як унія. Це об'єднання двох і більше монархічних держав. Наприклад, Річ Посполита тощо.
Державно-правовий режим - це сукупність засобів і способів реалізації державної влади, що відображають її характер і зміст з огляду на співвідношення демократичних і недемократичних засад. Розрізняють демократичний та недемократичний режими.
Основними ознаками демократичного режиму є: а) проведення виборів державних органів у центрі та на місцях і органів місцевого самоврядування; б) плюралізм у політичній, економічній, ідеологічній та духовній сферах життєдіяльності людей; в) рівноправність людей, гарантії здійснення ними їхніх прав, виконання їхніх обов'язків; г) демократизм правосуддя, пріоритет методів переконання перед методами примусу тощо. Демократичні режими класифікуються на демократично-ліберальний, демократично-радикальний, демократично-консервативний тощо.
Демократично-ліберальний режим характеризується лібералізацією усіх сфер життя суспільства. Права людини і сама людина в такій державі визнаються найвищою соціальною цінністю. Головним обов'язком держави, її органів і посадових осіб та органів і посадових осіб місцевого самоврядування є забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина.
За демократично-радикального режиму основна увага спрямована на радикальні перетворення в країні, на здійснення реформ, пошук радикальних форм і методів реорганізації суспільства і держави.
Демократично-консервативний режим характеризується певним "застоєм", відданням переваг традиціям, небажанням здійснювати будь-які перетворення, пошуком таких засобів, способів і прийомів розвитку суспільства і держави, що забезпечують сталість і незмінюваність існуючого суспільного і державного ладу та звичних порядків.
Отже, демократичний правовий режим — це здійснення державної влади на засадах чинного права з використанням демократичних форм народного представництва, виконавчо-розпорядчої діяльності, правосуддя, контролю і нагляду,рівноправність населення, а також гарантування їхніх прав, свобод, законних інтересів, виконання кожним своїх обов'язків.
Недемократичні режими поділяють на тоталітарні та авторитарні. Тоталітарний режим - це сукупність таких засобів і способів реалізації державної влади, за яких уся життєдіяльність суспільства й кожного окремого громадянина (особи) абсолютно регламентована: влада на всіх рівнях формується закрито однією чи кількома особами із правлячої верхівки, не контролюється населенням; відсутня будь-яка можливість для вільного виявлення і врахування інтересів усіх груп населення; найменші вільності негайно придушуються всіма засобами, аж до прямого насильства, існує однопартійна система, звичним є грубе втручання в особисте життя людини і громадянина. Авторитарний режим - це така сукупність засобів і способів реалізації державної влади, за яких вона концентрується в руках правлячої верхівки; допускаються деякі розмежування політичних сил, легальні можливості через представницькі органи чи громадські об'єднання обстоювати інтереси певних верств населення. Але якщо така поляризація політичних сил стає антагоністичною, включається механізм дії реакційного закону чи пряме насильство.
Серед недемократичних режимів розрізняють: військово-поліцейський, фашистський, расистський, терористичний, диктатуру певної партії, класу, іншої групи чи прошарку в соціально неоднорідному суспільстві тощо.
Отже, форма держави характеризується відповідною організацією та реалізацією публічної влади, взаємозв'язком держави з особою і громадянським суспільством.
Антидемократичний режим — це режим, коли державна влада здійснюється шляхом обмеження або порушення основних прав людини, коли заборонена легальна діяльність опозиційних політичних партій і громадських об'єднань.
Для нього характерні такі ознаки:
• не реалізується (частіше всього юридично не закріплений) принцип "поділу влад";
• звужується або припиняється вплив громадян та їх об'єднань на управління державою;
• відсутня або стає формальною виборність;
• забороняється діяльність опозиційних партій та організацій;
• застосовуються політичні репресії;
• звужуються або порушуються політичні права і свободи громадян;
• реальна влада зосереджується в руках групи осіб або однієї особи, не підконтрольних народові.
Такий режим може бути авторитарним і тоталітарним.
Тоталітарний режим — крайня форма антидемократичного режиму, такий спосіб організації державної влади, при якому здійснюється повний (тотальний) контроль державою над всіма сферами життя суспільства та особистості.
Він характеризується:
• повним пануванням держави над особистістю та суспільством;
• одержавленням усіх легальних об'єднань та організацій;
• необмеженими законом повноваженнями органів влади;
• забороною демократичних організацій;
• фактичною ліквідацією формально проголошених конституційних прав і свобод людини і громадянина;
• загальним контролем над діяльністю громадян та їх об'єднань;
• політичною цензурою;
• відсутністю гласності;
• тотальною нетерпимістю до всіх, хто мислить інакше, ніж диктує правляча партія та її ідеологія;
• репресіями стосовно опозиції;
• мілітаризацією суспільного життя;
• прагненням до зовнішньої експансії. Різновидами тоталітарного режиму виступають расистський, фашистський, військово-диктаторський режими.
Авторитарний режим — це стан політичного життя, коли влада зосереджується в руках однієї особи або правлячої верхівки. Цей режим не має таких реакційних проявів, як тоталітарний, і характеризується:
• необмеженою владою однієї особи або групи осіб, не підконтрольних народові;
• наявністю центра управління, який діє на свій розсуд, у тому числі з порушенням норм закону;
• використанням насильства та позасудових методів примусу;
• опорою на поліцейський та військовий апарат;
• дією принципу пріоритету держави над особистістю, відсутністю гарантій здійснення конституційно проголошених прав і свобод особи, особливо у взаємовідносинах із владою.
Авторитарні режими мають такі різновиди: революційний та стабілізаційний.
Державний режим як правовий термін не зустрічається в конституціях країн, хоча конституційні норми дають уявлення про його найбільш істотних рисах.
Державний режим - це сукупність методів здійснення державної влади. Якщо форма правління відповідає на питання про систему побудови вищих органів державної влади, форма державного устрою - про національно-державної організації держави, то політичний режим дає уявлення про те, як здійснюється державна влада.
Тривалий час державний режим класифікувався з позицій політологічного підходу на демократичний і антидемократичний (тоталітарний, авторитарний, расистський).
Ідеальних політичних режимів у реальній дійсності не існує. У тому чи іншому конкретному державі присутні різні за своїм змістом методи офіційного владарювання. Проте можна виділити загальні риси, властиві тій чи іншій різновиду політичного режиму.
У науці конституційного права державні режими класифікуються на парламентський, міністеріальний, дуалістичний, партократіческое. Однак більш поширеною є така характеристика основних видів державних режимів[1][1]:
I. Антидемократичний режим характеризується тим, що управління товариством здійснюється або одноосібно, або невеликою групою. Людьми, складовими авторитарну спільність, управляють, але самі вони участі в управлінні не приймають. Вольові рішення, що приймаються авторитарним керівництвом, здійснюються насильно, через відповідний апарат примусу. Основна відмінність недемократичних режимів від демократичних полягає в тому, що виконавча влада абсолютно домінує над законодавчою. Цей вид режиму характеризується наступними ознаками:
1) держава в особі різних органів пригнічує особистість, ущемляє її права, перешкоджає вільному розвитку;
2) держава тотально контролює всі сфери суспільного життя;
3) одержавлення всіх громадських організацій (профспілок, молодіжних, творчих об'єднань, технічних, спортивних та інших товариств);
4) особистість фактично позбавлена будь-яких суб'єктивних прав, хоча формально вони можуть проголошуватися в конституції;
5) застосовуються жорсткі репресивні заходи до інакомислячих;
6) діє примат держави над правом, що є наслідком сваволі, порушень законності, ліквідації правових засад у суспільному житті;
7) мілітаризація суспільного життя, наявність величезного військово-бюрократичного апарату, військово-промислового комплексу, довлеющего над мирною економікою;
8) ігнорування інтересів національних державних утворень, особливо національних меншин;
9) релігійний світогляд або повністю заперечується, або віддається перевагу одній з релігій, забороняються і придушуються всі інші релігійні течії.
Основними видами антидемократичного політичного режиму є:
1. Тоталітарний режим. Характеризується абсолютним контролем держави над усіма сферами суспільного життя, повним підпорядкуванням людини політичної влади і пануючої ідеології (держави чисто фашистського типу).
Ознаки тоталітарного режиму [2]:[2]
1) у процесі становлення режиму змінюється природа закону, який розглядається як форма вираження насильства. Розширенню владного впливу сприяло створення величезного державного апарату. Влада узурпує або однією особою, або невеликою групою осіб;
2) уніфікація і ідеологізація суспільного життя. Відсутні незалежні громадські організації - дитячі, юнацькі, дорослі;
3) державно-бюрократична монополія в економіці: відсутність приватної власності приводить до того, що держава є єдиним роботодавцем;
4) декларативність і обмеженість прав і свобод громадянина. Тоталітаризм заснований на етатизм, джерелом прав і свобод є
держава, яка дарує права і свободи відповідно зі своїми цілями;
5) насильство і терор є засобами контролю;
6) ізоляція від зовнішнього світу.
У свою чергу тоталітарний режим поділяється:
- На тиранію - влада належить одній особі, який сам створює закони, але їм не підпорядковується. Велику роль відіграє армія і каральний апарат;
- Диктатуру - влада в державі належить певного стану або класу, всі інші верстви суспільства оголошуються ворожими, законність підміняється доцільністю. Прикладами є Диктатура пролетаріату, Якобінська диктатура, Паризька комуна;
- Військову диктатуру - на чолі держави стоять вищі командні чини, і вся економіка підпорядкована розвитку військового комплексу. Такі режими існували в Японії, Греції;
- Хунту (Чилі) - на чолі держави стоять військові, але уряд формується з інших верств суспільства (ліберальний уряд);
- Культ особистості - крайня ступінь тоталітаризму, проводиться геноцид власного народу, поєднання репресивних методів, гоніння інакомислячих. Такі режими існували в СРСР (І. В. Сталін), Китаї (Мао Дзе Дун), Югославії (Йосип Брос Тіто), Туркменії (Ніязов Сапармурат Атаєвич) та ін .;
- Расистський політичний режим - на чолі держави перебувають представники однієї раси чи нації. Згідно ідеології цього режиму ведеться боротьба рас, поки вища раса не переможе нижчу. Суспільство ділиться на певні расові групи;
- Теократичний (релігійний) режим - становить величезну загрозу для власного народу та інших народів і країн. Глава держави водночас є главою церкви (король в Саудівській Аравії). У країні існує тільки одна державна релігія, решта заборонені під загрозою смертної кари (Афганістан, Іран). Джерелами конституційного права виступають священні писання і перекази (Коран, Сунна, Веди, Біблія, Тора). Роль судового права (у широкому сенсі) виконує канонічне право. Створюються спеціальні релігійні суди і релігійні духовні каральні органи;
- Режим номенклатурної демократії [3] утвердився на всьому пострадянському просторі, за винятком країн Прибалтики і Туркменії.
2. Фашизм - режим, при якому державною ідеологією є крайній націоналізм, що виявляється в тому, що держава вирішила піклуватися про процвітання своєї нації за рахунок знищення і поневолення інших держав. Наслідком є геноцид проти циган, євреїв, слов'ян, які підлягали фізичному знищенню. Репресії спрямовані не всередину країни, як при культ особи, а проти інших країн і народів.
На чолі держави стоїть "надлюдина" (фюрер, дуче і т.д.), мається однопартійна система, ідеологія якої - різновид фашизму. Єдиним винятком є Японія під час Другої світової війни. У фашистських державах відбувається злиття партійного і державного апарату, тому представницьких органів влади або взагалі не існує, або вони зводяться до нуля. Всю владу здійснює глава держави, в руках якого зосереджена і партійна, і законодавча, і виконавча, і судова влада, і його апарат. Вводиться спрощена процедура судочинства, тобто функцію примусу від імені держави здійснює не постійний суд, а надзвичайні органи, безпосередньо підлеглі фюреру.
3. Авторитарний режим - державно-політичний устрій суспільства, в якому політична влада здійснюється конкретною особою (класом, партією, елітною групою і т.д.) при мінімальній участі народу.
Даний режим найбільш яскраво характеризує авторитаризм як метод владарювання та управління, що представляє собою різновид суспільних відносин (наприклад, Іспанія в період правління Франко, Чилі за часів влади Піночета), Азербайджан, Буркіна-Фасо, Гвінея, Зімбабве, Йорданія, Ірак, Ємен, Камерун , Кенія, Лаос, Малайзія та інші - сьогодні. Авторитарний режим є "компромісом" між тоталітарним і демократичним режимами.
Ознаки авторитарного режиму [4]:[4]
1) в центрі і на місцях влада концентрується в руках одного або декількох тісно взаємопов'язаних органів при одночасному відчуженні народу від реальних важелів управління;
2) ігнорується принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову (нерідко президенту, виконавчо-розпорядчим органам підкоряються всі інші органи, наділяються законодавчими та судовими повноваженнями);
3) суд є допоміжним органом, разом з яким можуть використовуватися і позасудові інстанції;
4) сфера дії принципів виборності державних органів і посадових осіб є дуже вузькою або зведена нанівець;
5) в якості методів державного управління домінують командні та адміністративні, в той же час відсутня терор, практично не застосовуються масові репресії, жорсткі насильницькі прийоми здійснення політичної влади;
6) зберігається часткова цензура, не існує тотального контролю над усіма сферами суспільного життя, як при тоталітарному політичному режимі;
7) відсутня єдина ідеологія;
8) характерний частковий плюралізм, опозиція не допускається, багатопартійність тільки імітується;
9) права і свободи людини і громадянина головним чином проголошуються, але реально не забезпечуються в усій своїй повноті (насамперед у політичній сфері);
10) особистість позбавлена гарантій безпеки у взаєминах з владою;
11) силові структури практично не контролюються суспільством і, як правило, використовуються в суто політичних цілях;
12) роль лідера висока, але на відміну від тоталітаризму він не є харизматичним.
II. Демократичнийрежим. Товариством управляє більшість. Демократія може бути політичною і не політичної, але при цьому режимі править завжди більшість. Такий політичний режим складається в правових державах. Характеризується наступними основними рисами:
1) надає свободу особистості у сфері економічної діяльності;
2) реально гарантує особисті права і свободи громадянина;
3) створює ефективні механізми прямого впливу населення країни на характер державної влади (через виборчу систему, контроль виборців за діяльністю державних органів);
4) припускає пріоритет особистості, судовий захист людини від свавілля і беззаконня;
5) реально розділяє влади як в унітарних, так і у федеративних державах;
6) в однаковій мірі враховує інтереси більшості і меншості, індивідуальні та національні особливості населення;
7) існують плюралізм думок, різні партії та рухи (у тому числі опозиційні).
Демократичний режим підрозділяється на буржуазно-демократичний, соціально-демократичного, патріархально-демократичний і ліберально-демократичний.
Ознаками буржуазно-демократичного режиму є: верховенство конституції; багатопартійна система; різноманіття форм власності; система поділу влади.
Ознаки соціально-демократичного режиму аналогічні ознаками буржуазно-демократичного режиму, але акцент робиться на соціальний захист особистості, реалізацію державних соціальних програм. У чистому вигляді цей режим існує тільки в Швеції.
Патріархально-демократичний режим як переважаючих джерел права розглядає звичаї і традиції (Кувейт, Бруней, Свазіленд, Бутан).
Ліберально-демократичний режим проголошує пріоритет ліберальних, загальнолюдських цінностей (Намібія, Індія).