Здатністюта конституційною дієздатністю,що охоплюється поняттям «конституційна правосуб'єктність».

Конституційна правоздатність — це здатність особи мати конституційні права і конституційні обов'язки, а конституційна дієздатність—це здатність особи своїми діями реалізувати свої кон -ституційні права і обов'язки.

Конституційна правоздатністьфізичних осіб настає з моменту їх народження і припиняється зі смертю.

За загальним правилом конституційна дієздатністьфізичних осіб настає з 18 років. Але іноді суб'єктами окремих конституційних право­відносин фізичні особи стають і набагато раніше (наприклад, з приводу громадянства), а іноді для цього недостатньо й 18 років (наприклад, щоб стати народним депутатом, має виповнитись 21, суддею — 25, Президен­том — 35, суддею Конституційного Суду — 40 років), саме тому слід роз­різняти загальну і спеціальну конституційну дієздатність.

Правосуб'єктність державних органів і юридичних осіб настає з мо­менту їх заснування і припиняється з моменту їх припинення.

Зміст конституційної дієздатності суб'єктів конституційного права визначається їх компетенцією, тобто сукупністю їх прав і обов'язків, які визначені Конституцією або спеціальними законами.

За чинним законодавством суб'єктами конституційного праває: ук­раїнський народ, територіальні громади, громадяни України, об'єднання громадян і трудові колективи, національні меншини; Українська держа­ва; державні органи та їх посадові особи, адміністративно-територіальні утворення; юридичні особи: підприємства й організації всіх форм влас­ності, установи; фізичні особи, інші держави, їхні фізичні та юридичні особи, міжнародні організації.

Суб'єкти конституційного права можуть бути колективними та од­ноособовими. До колективних його суб'єктів належать:органи законо­давчої і виконавчої влади — Верховна Рада, Кабінет Міністрів, міністер­ства та відомства тощо, які згідно з Конституцією не тільки можуть, а й зобов'язані брати участь у конституційних правовідносинах; народ України, окремі територіальні громади, політичні партії і громадські ор­ганізації; органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи тощо; юридичні особи — підприємства та установи різних форм власності; ін­ші держави, міжнародні організації тощо.

А індивідуальними суб'єктами конституційного праває фізичні особи (громадяни, іноземці та особи без громадянства).

Суб'єкти конституційного права — це фізичні та юридичні особи, на яких поширюється дія конституційно-правових норм, що перед-

осіб і які потенційно спроможні бути учасниками конституційних право­відносин.

Конституційні правовідносини — це врегульовані нормами конституційного права суспільні відносини, які складаються в процесі ор­ганізації і здійснення державної влади.

Особливістю конституційних правовідносин є те, що їх виникнення, зміна і припинення відбувається не тільки за волевиявленням сторін, а може бути зумовлене конституційно-правовим актом (тобто ех Іе§е — на основі закону). Однак і самого цього акта недостатньо, щоб конкретна особа — суб'єкт конституційного права стала й суб'єктом конституцій­них правовідносин. Для цього потрібен і певний юридичний факт, що зумовлює потребу розрізняти юридичну (процесуальну) і фактичну (матеріальну) підстави виникнення конституційних правовідносин.

Юридичною підставою виникнення конституційних правовідносин є конституційно-правова норма, яка наділяє конкретних осіб конститу­ційною правосуб'єктністю (конституційною правоздатністю та дієздат­ністю, тобто потенційною можливістю бути учасником цих відносин), а матеріальною (фактичною) підставою виникнення цих відносин є пев­ний юридичний факт, який практично породжує ці відносини і як наслідок наділяє конкретних осіб конкретними правами і обов'язками.

За вольовою ознакою, тобто залежить настання такого факту від волі особи чи ні, серед юридичних фактів розрізняють діяння і події.У свою чергу залежно від того, чи узгоджуються діяння з вимогами правових норм, їх поділяють на правомірні й неправомірні.

Правомірними діяннямивизнаються юридичні акти та вчинки.

Юридичні акти— це дії, які свідомо спрямовані на досягнення пев­ного правового результату, тобто виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Вони можуть проявлятися у формі набуття чи припи­нення громадянства, видання індивідуальних правових приписів тощо.

Події— це обставини, настання яких не залежить від волі людей, але також зумовлює певні юридичні наслідки, тобто виникнення, зміну або припинення правовідносин. Так, стихійне лихо може бути підста­вою для введення надзвичайного стану тощо.

Зміна й припинення конституційних правовідносин також відбуваю­ться на основі нормативних актів і певного юридичного факту. Наприклад, припинення громадянства відбувається на основі Конституції, яка перед­бачає таке право, та закону про громадянство, який визначає його способи, „ а також волевиявлення особи, яка бажає його припинити.

Матеріальним аспектом змісту конституційних правовідносин є фактична поведінка учасників цих відносин, а юридичним аспектом є їх­ні права і обов'язки, які визначені конституційно-правовими нормами.

як джерела права

Термін «конституція» походить від латинського сопзіііиііо — уста­нова, установлення, устрій. Хоча існує й думка, що він бере початок від зво­роту гет риЬІісит сопзіііиіге, з якого починались акти римських імпе­раторів.

Конституція — це основний закон держави, що закріплює суспільний і державний лад, систему, порядок утворення і компетенцію органів держав­ної влади, виборчу систему, основні права, свободи і обов'язки громадян та інші найважливіші державно-правові інститути і таким чином визначає принципи регулювання суспільних відносин.

Особливістю конституції як правового акта є те, що вона:

—є державним політико-правовим документом установчого харак­теру, яким закріплені найважливіші державно-правові інститути;

—закріплює засади державного і суспільного ладу;

—врегульовує найважливіші суспільні відносини, визначає зміст го­ловних завдань та основних функцій держави;

—має перспективний характер, тобто поєднує закріплення існуючий суспільних відносин з програмними положеннями, чим визначає пер­спективи розвитку суспільства і держави;

—є законом, що визначає принципи регулювання суспільних відно­син і є юридичною базою для інших галузей права;

—закріплює правовий статус особи і цим визначає характер взаємо відносин особи і держави;

—має найвищу юридичну силу, пріоритет перед іншими правовим* актами, тобто всі правові акти не повинні їй суперечити (бути конститу ційними);

—відзначається особливим порядком її прийняття та внесення змії до неї, а її норми — підвищеним ступенем захисту з боку держави.

Метою конституції є забезпечення реалізації як публічних, так і при ватних інтересів. З цього приводу слушно зазначалось, що «конститу ційне право як право «соціального служіння» і як публічне право має ні меті добро загалу, а як право приватне — добро окремої людини. Праві публічне намагається осягнути добро людини через здійснення добра дл. суспільства. А право приватне намагається осягнути добро суспільстві забезпеченням добра особи».

Розрізняють писану і неписану конституції.

Вбільшості країн діє писана конституція,у вигляді офіційн прийнятого основного закону держави.

Глава 4