Структура апарату управління

Структура управління — це упорядкована сукупність взаємозв'язаних елементів системи, що визначає поділ праці та службових зв'язків між структурними підрозділами і працівниками апарату управління з підготовки, прийняття та реалізації управлінських рішень. Вона організаційно закріплює функції за структурними підрозділами й працівниками і регламентує потоки інформації у систему управлінської структури, виражається в схемі й параметрах структури управління, штатному розкладі, певному співвідношенні структурних підрозділів і працівників апарату управління, положеннях про відділи та служби, у системі підпорядкування і функціональних зв'язків між персоналом управління.

Структуру управління за горизонталлю поділяють на окремі ланки, а по вертикалі — на ступені управління.

Структура апарату управління виробництвом - це кількість і склад ланок та ступенів управління, їх підлеглість і взаємозв'язок. Вона активно впливає на процес функціонування системи управління розвитком виробництва.

На структуру апарату управління впливають такі фактори:

-характер виробництва та його галузеві особливості: склад продукції, яка виробляється, технологія виготовлення, тип виробництва та рівень його технічної оснащеності;

-форми організації управління виробництвом (лінійна, лінійно-функціональна, матрична);

-ступінь підлеглості структури апарату управління ієрархічній структурі виробництва;

співвідношення між централізованою і децентралізованою формами управління;

співвідношення між гатузевою і територіальною формами управління (за продуктом, за регіоном);

Аналіз організаційних схем управління показує, що управлінські зв'язки і відносини можуть мати вертикальний або горизонтальний характер. Основою вертикальних управлінських відносин є відносини субординації між вищими і нижчими ланками системи управління (вертикальні зв'язки вниз), нижчими ланками і вищими (вертикальні зв'язки вгору) або функціональні відносини між спеціалістами вищого та нижчого рівнів управління, а також між функціональними ланками управління і керівниками середньої ланки. Як горизонтальні зв'язки можуть розглядатися службові (професійні) відносини між ланками (працівниками) одного рівня господарської ієрархії. У цьому разі кожний структурний підрозділ (працівник) має зв'язки з іншими підрозділами, але дістає розпорядження тільки зверху.

При лінійній системі поділ праці між керівниками здійснюється за принципом поділу об'єктів, а не функцій управління. Відносини керівників і підлеглих будуються так, що всі функції управління здійснюють керівники всіх ступенів, кожний працівник підпорядковується одному керівникові й від нього одержує вказівки.

Функціональна система управління, на відміну від лінійної, передбачає поділ функцій управління не за об'єктами, а за спеціальностями. При цій системі кожний з кваліфікованих спеціалістів керує діяльністю всіх працівників у межах своєї компетенції (планування, бухгалтерський облік, технічне обслуговування тощо).

Кадрова політика.

Кадрова політика є одним з вирішальних напрямків організації суспільства; частіше за все вона розуміється як система принципів, методів, вимог, що визначають головні напрямки роботи з кадрами. Кадрова політика — це система знань, поглядів, принципів, методів і практичних заходів державних органів і організацій головної ланки управління, що направлені на встановлення цілей, задач, форм і методів кадрової роботи у всіх сферах людської діяльності. Кадрова політика не може формуватися стихійно, так як вона відображає головні сторони суспільних відносин і має суспільно зумовлений характер. Кадрова політика відіграє важливу роль в розвитку цивілізованого суспільства, окремої організації.

Проблеми кадрової політики торкаються безпосередньої організації управління людьми, їх підготовки, розподілу і використання, проте до названих проблем вся кадрова політика не зводиться. У широкому змісті вона охоплює ідеологію, економіку, культуру, соціальну сферу. Тому не менше значення для вирішення кадрових проблем має сильна соціальна політика, в центрі якої - людина з її потребами, інтересами і спрямуваннями.

Кадрово політико-генеральний напрямок кадрової роботи— сукупність принципів, методів, форм, організаційного механізму по виробленню цілей і задач, направлених на збереження, укріплення і розвиток кадрового потенціалу, на створення відповідального і високопродуктивного згуртованого колективу, здатного своєчасно реагувати на постійно змінюючі вимоги ринку з врахуванням стратегії розвитку організації.