Бори́с григо́рович возни́цький

Український мистецтвознавець, директор Львівської галереї мистецтв, академік Української академії мистецтв, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка (1990 р.), заслужений працівник культури України та Польщі, президент Українського національного комітету Міжнародної ради музеїв (ICOM), доктор honoris causa.

Народився 16 квітня 1926 р., у селі Ульбарів, Рівненської області.

Під час Другої світової війни служив у радянської армії, нагороджений медаллю «За Відвагу».

У 1960 - 1962 рр. Возницький працює заступником директора Музею українського мистецтва у Львові. Згодом призначений на посаду директора Львівської картинної галереї.

Академіка Бориса Возницького називають «ангелом-охоронцем» українських музеїв та замків, пам'яток культури українського народу. Він заснував цілий ряд нових музеїв України – першодрукаря І.Федорова, Пінзеля, «Русалки Дністрової», найдавніших пам’яток Львова та багатьох інших.

У 1955 р. були виконані обчислювальні роботи і проектні креслення стосовно реставрації Олеського замку. Реставраційні роботи розпочали з 1961 р. Експозиції музею створили у 1972 – 1975 рр. Замку повернуто вигляд XVII ст. Створення музею у відновленому замку належить Возницькому. За його ініціативи стародавні замки Галичини – Олеський, Золочівський, Підгорецький та Свірзький – були об'єднані у так звану «Золоту підкову».

Возницький займався відновленням оборонної башти в П'ятничанах (П'ятничанська вежа), збереженням Бернардинського костелу у Львові.

Возницький є авторм низки книг - «Каплиця Боїмів у Львові», «Олеський замок», «Микола Потоцький староста Канівський та його митці архітектор Бернард Меретин і сницар Іоан Георгій Пінзель», «Автопортрет на тлі часу».

2005р. –отримав звання Героя України за визначний внесок у національне відродження України, багаторічну подвижницьку діяльність на ниві збереження та популяризації духовної спадщини українського народу, особисті заслуги у розвитку музейної справи.

Борис Возницький загинув в автокатастрофі, що сталася внаслідок серцевого нападу 23 травня 2012 р. Поховали Возницького 25 травня

2012 р. на Личаківському цвинтарі.

____________________________________________________________

64. Байцар А.Л. Видатні винниківчани: Науково — краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Львів—Винники, 2012. — 88 с.

65. Мельник О. Будівничий храму духовності / Оксана Мельник // Урядовий кур’єр. – 2006. – 22 вересня. – С. 8–9.

66. Смілка Р. Борис Возницький: «Замки в Україні і на Львівщині — у катастрофічному стані» / Р. Смілка // Народна думка – 2010. – №15(1714)(16.04). – С. 5-6

67. Худицкий В. Борис Возницкий, дорога в вечность [Електронний ресурс].– Режим доступу: http://gazeta.zn.ua/SOCIETY/boris_voznitskiy,__doroga_v_vechnost_.html