Соборне Уложення 1649 року. Злочини та покарання

Уложення царя Олексія Михайловича — звід законів Рос. д-ви, одна з визнач, пам'яток рос. феод, права на етапі переростання станово-представницької монархії у стадію абсолютизму. Безпосеред. поштовхом до його розробки стало повстання 1648—49 посадських людей Москви, підтримане частиною дворянства, та в ін. містах. Після придушення повстання для підготовки проекту було утворено спец, комісію. Проект розглядався на земському соборі, що розпочався у вересні 1648; після, внісши істотні зміни і доповнення до Уложення, собор і цар затв. його. Вступив у дію в січні 1649. Джерелами С. у. 1649 стали Судебник 1497 Судебник 1550, «Стоглав» 1551, указні книги приказів, цар. укази, рішення земс. соборів, вироки Боярської думи, чолобитні від дворян і посадських людей, литовське, а також візант. право (див. Кормчі книги). Згодом С. у. 1649 було доповнено значною кількістю юрид. актів, названих новоуказними статтями.

С. у. 1649 є спробою упорядкувати прав, надбання за галузями та інститутами. Воно має 25 розділів, в яких розглянуто однорідні питання за ступенем їх важливості, та 967 статей. Уложення регулювало широке коло сусп.-політ. відносин. У ньому закріплювалися привілеї правлячих станів і нерівноправне становище залежних станів, а також статус царя як самодерж. і спадкового монарха. С. у. 1649 містило ряд норм, що регулювали важливі питання держ. управління: прикріплення селян до землі, посад, реформу, зміну статусу вотчини й помістя, регламентацію роботи органів місц. самоврядування, режим в'їзду та виїзду тощо. Цив.-прав. норми Уложення остаточно закріпили монопольне право феодалів на зем. власність, які, зокрема, набували права передавати помісні землі у спадщину, обмінювати їх за певних умов на помісні й вотчинні володіння. Водночас С. у. 1649 передбачало остаточне закріпачення селян, які втратили право переходу до ін. власника (скасовувалися «урочні літа») і підлягали безстроковому розшуку та поверненню власнику.

Багато уваги в Уложенні приділено нормам крим. та суд. права. З крим.-карних діянь найтяжчими, за С. у. 1649, вважалися злочини проти д-ви та особи государя — зрада, змова. Передбачалася також крим. відповідальність за злочини проти порядку, управління, суду, військ, злочини. Докладно регламентувалися злочини проти особи та її майна. Жорстока репресивність особливо виявлялась у системі покарань: смертна кара, що передбачалася як санкція у 60 випадках, дуже часто — кваліфікована (спалювання живцем, колесування, четвертування, залиття горла розплавленим металом, закопування живцем); тілесні покарання — таврування, побиття батогами тощо. Смертна кара і тілесні покарання здійснювалися публічно. Застосовувалися також ув'язнення, каторжні роботи, заслання, майнові покарання, церк. каяття тощо. Найвищими органами суду та апеляц. інстанціями, за С. у. 1649, були цар і Бояр. дума. Суд. функції виконували Монастирський, Розбійний та ін. прикази. Існували також органи вотчинної воєвод, юстиції, губні та земські суд. установи, церк. суди. Уложення запровадило інститут відводу судді. Воно передбачало розшуковий процес у переважній більшості крим. справ та обвинувачувально-змагальний у порівняно невеликих кримінальних і практично у всіх цив. справах. У розшуковому процесі справа порушувалася держ. установою, яка й здійснювала всі слідчі дії. Як докази застосовувалися усні свідчення, письм. док-ти, тортури (порядок їх уперше регламентувався спец, розділом) тощо. С. у. 1649 було гол. джерелом рос. права до введення у дію Зводу законів Російської імперії (1835).

49. Право Росії за "Артикулами військовими…"

Військовий статут Петра I - військовий статут, затверджений Петром I 30 березня 1716 при Данцігу. Є одним з основних документів, покладених в основу реформ юридичної системи Російської імперії, що проводяться за Петра.

Статут визначав порядок військової служби, правила взаємин військовослужбовців, військово-кримінальну систему, систему військових чинів, судову систему та багато інших питань. Хоча спочатку (і по назві) статут був призначений для застосування в армії, відразу ж після його прийняття, указом від 10 квітня 1716 він був визначений як основний документ для вирішення справ в загальному судочинстві. В якості загального закону статут не відміняв раніше діяли уложення, а застосовувався одночасно з ними.

Статут являє собою компілятивний роботу, виконану на підставі багатьох джерел. По всій видимості, основою для нього послужили шведські військові артикули, в які були внесені багато власні зміни, додані елементи, запозичені з німецьких, голландських, данських та французьких законодавств. Вважається, що перший варіант статуту був складений німецькою мовою, потім його перевели на російську, після чого проект піддався виправленню кабінет-секретарем Макаровим і особисто Петром. Далі послідувало його твердження Сенатом.

Принциповим моментом у прийнятті даного Статуту було те, що він вперше в російській праві поставив на перше місце не моральне і релігійне зміст злочинних дій, а протиріччя волі держави. У Статуті були введені покарання за багато діяння, які взагалі не охоплювалися раніше діючим законодавством, різко посилено відповідальність за злочини. Статут ввів в явному вигляді формальну силу доказів, визначаючи набір необхідних для доказу свідчень і доказову силу кожного з них.

Основним принципом системи покарань Статуту було залякування потенційних порушників прикладом, для чого були посилені багато раніше існуючі покарання і введені нові . В якості покарань могло застосовуватися членоушкодження. За масову втечу, самовільний трактат чи капітуляцію, здачу фортеці могла бути використана децимації [1]. Покарання у Статуті ділилися на 5 груп:

1. Звичайні тілесні покарання (зокрема, скутість в залізо, ходінням по дерев'яних кілків, биттям батогами).

2. Жорстокі тілесні покарання (наприклад, шпіцрутенами, тавруванням залізом, обрізанням вух, відсіканням пальців або руки, каторгою).

3. Покарання смертні ( розстрілом (аркебузірованіем), відсіканням голови, шибеницею, колесування, четвертування, спалення, залиті горла металом, повішенням за ребро на гак).

4. Легкі покарання честі (пониження в посаді, звільнення без платні, висилка з держави)

5. Важкі покарання честі (прибиті імені на шибениці, заломлення шпаги (шельмування), оголошення злодієм (шельма)).

Серед злочинів, що вимагали смертної кари, фігурували і такі, як чарування (чорнокнижництво), богохульство, непристойне міркування про монарха, лайка про генерала або фельдмаршалом, блуд близьких родичів, крадіжка більше двадцяти рублів, псування прибитого указу, приховування.

Особливою жорстокістю відрізняється розділ про тортури ("будеже всі злочинці в рівному з'являться підозрі, і між оними батько з сином або чоловік із жінкою знайдеться, тоді сина чи дружину наперед до тортур привесть"). Тим не менш, Статут намагається обмежити тортури і враховує, що під тортурами невинна людина може обмовити себе або інших. Від тортур звільнені дворяни, чиновники, старі, діти, вагітні жінки (за винятком державних справ і вбивств).