І класифікація. фактичний склад

Юридичні факти — це конкретні життєві обставини, з яки­ми норми права пов'язують виникнення, припинення або зміну правових відносин.

Юридичні факти є необхідними умовами для виникнення пра­вовідносин і характеризуються такими ознаками:

РОЗДІЛ XXII

ПРАВОВІ ВІАНОСИНИ

1) знаходять свій вияв у зовнішніх обставинах або подіях ма­теріального світу і пов'язані з їх наявністю або відсутністю;

2) прямо або опосередковано передбачені нормами права;

3) викликають передбачені законом юридичні наслідки.

Юридичні факти чисельні і багатогранні, тому і класифіку­ються за різними ознаками: за вольовою, юридичними-наслідками, складом, тривалістю дії.

За вольовою ознакою юридичні факти поділяються на юридичні дії та юридичні події.

Юридичні дії — це факти , які породжують, змінюють або припиняють правовідносини на основі волевиявлення людей. У свою чергу вони поділяються на правомірні (наприклад, вихід на пенсію, поступлення на роботу, реєстрація шлюбу і т. ін.) і не­правомірні (наприклад, усі види правопорушень). . .

Юридичні події— це такі обставини, які породжують, зміню­ють або припиняють правовідносини незалежно від волі людей (наприклад, стихійні лиха, пожежі, землетруси і т. ін.). З ними пов'язано виникнення правових відносин по відшкодуванню збитків, по спадкоємству, по виплаті страхових винагород і т. ін. Ці події ніяких юридичних зобов'язань не викликають, а лише служать підставами для них.

За юридичним наслідками юридичні факти бувають: а) правоутворюючі; б) правозмінюючі; в) правоприпиняючі (на­приклад, акт купівлі автомобіля породжує виникнення права власності на автомобіль у покупця, перехід на іншу роботу змінює коло прав і обов'язків робітника, а скасування державної реєстрації припиняє існування юридичної особи).

За складом юридичні факти бувають: а) прості; б) складні.

Прості юридичні факти складаються з однієї життєвої події або дії суб'єктів права (наприклад, написання заяви про відпустку).

Складні представляють собою сукупність кількох простих юридичних фактів (наприклад, призив громадянина на дійсну військову службу вимагає українського громадянства, досягнен­ня певного віку, наявності певного стану здоров'я, відсутності права на відстрочку).

За тривалістю дії юридичні факти бувають: а) однора­зові ; б) тривалі.

Особливу роль у розвитку правовідносин відіграють юридичні факти, які називають фактичним складом. При їх наявності виникнення правовідносин потребує кількох умов (тобто сукуп­ності юридичних фактів). Наприклад, для виходу робітника на 346

пенсію необхідно: а) досягнення особою пенсійного віку; б) на­явність трудового стажу; в) представлення необхідних доку­ментів; г) прийняття компетентним органом рішення про призна­чення пенсії.

Фактичний склад відрізняється від складного юридичного факту тим, що він складається з різних юридичних фактів. Якщо складний юридичний факт — це багатоаспектне (однак ціле) яви­ще, то фактичний склад — це сукупність різних явищ. Для фак­тичного складу необхідна не тільки наявність усіх складових елементів юридичних фактів, але й певне послідовне накопичення, визначений порядок його елементів. Наприклад, факт визнання підприємства банкрутом настає не тоді, коли підприємство не мо­же задовольнити вимоги своїх кредиторів, а тільки після проход­ження певної процедури і визнання банкрутом саме в суді.

Юридичні факти відіграють активну роль у правовій системі, вони з'єднують норми права з реальними суспільними відносина­ми. За їх допомогою життєві обставини набувають юридичного значення і таким чином впливають на соціальні процеси і явища, направляючи їх у необхідне русло.

Розділ XXIII

ПРАВОМІРНА

ПОВЕДІНКА,

ПРАВОПОРУШЕННЯ,

ЮРИДИЧНА

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

§ 1. Поняття і види правової поведінки

Діяльність та вчинки людей завжди оцінюють з урахуванням їхньої соціальної значущості, корисності чи шкоди для су­спільства. У правовій системі суспільства їх розглядають ще й і з точки зору права, яке є критерієм оцінки цих вчинків як соціаль­но корисних чи шкідливих. Нормативно-правові акти становлять систему юридичних нормативів, які забезпечуються державою, виступають формально-обов'язковим критерієм оцінки будь-якої поведінки як юридично значущої або як юридично індифе­рентної. Будь-яка юридично значуща поведінка суб'єктів права (індивідуальних чи колективних) є правовою: вона передбачена нормами права і тягне за собою юридичну оцінку і юридичні на­слідки (позитивні або негативні).

З урахуванням змісту вчинку правова поведінка поділяється на два види: правомірну поведінку і правопорушення. У складі правовідносин вони відіграють роль юридичних фактів: пра­вомірну поведінку може призводити до виникнення правовідно­син, у яких суб'єкти здійснюють суб'єктивні права й обов'язки на основі реалізації регулятивних норм; правопорушення ж є юри­дичним фактом, який тягне за собою виникнення охоронних пра­вовідносин і застосування заходів юридичної відповідальності на основі охоронних норм. Логіка механізму правового регулюван­ня передбачає включення до його складу правової поведінки, тобто норма права закріплює у своїй гіпотезі юридичну модель поведінки — як правомірної, так і протиправної — і таким чином виступає універсальним критерієм юридичної кваліфікації по­ведінки суб'єкта; юридичний факт у механізмі правового регулю­вання — це сама поведінка, яка є юридично значущою.

Отже, сам вчинок є фактичною підставою динаміки правовідносин, у яких здійснюються юридичні наслідки — акти ре-348

ПРАВОМІРНА ПОВЕДІНКА, ПРАВОПОРУШЕННЯ. ЮРИДИЧНАВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

алізації суб'єктивних прав та обов'язків або акти застосування правових норм — правонадільні та правоохоронні, залежно від норми, яку вони реалізують. Правова поведінка є головною спо­нукальною обставиною, що впливає на побудову і функціонуван­ня механізму правового регулювання, усіх його правових заходів, ¹ починаючи з офіційного оформлення цієї поведінки і закінчуючи правовою оцінкою й реалізацією її юридичних наслідків.

Будь-яка правова поведінка (правомірна чи протиправна) ха­рактеризується такими основними рисами та ознаками, що не співпадають за своїм змістом:

а) соціальною значущістю (поведінка з точки зору інтересів
суспільства, особи, держави може оцінюватися як соціально ко-­
рисна, індеферентна чи соціально шкідлива). Соціально корисний
характер правової поведінки проявляється насамперед у пра-­
вовій активності суб'єктів, у здатності підтримувати конструктивні відносини у всіх сферах життя суспільства. Соціально шкід­лива поведінка, навпаки, гальмує розвиток їх позитивного потенціалу, викликає негативні економічні, соціально-політичні, морально-психологічні та інші наслідки;

б) психологічною характеристикою, яка полягає в тому, що
правова поведінка перебуває під контролем свідомості і волі осо­
би. Ця ознака обумовлена самою природою права. Поведінка
піддається регулюванню правовими засобами. Закон може сти­
мулювати корисні для суспільства та особи вчинки або перешкод­
жати суспільно шкідливим тільки в тому разі, коли вони контро­
люються волею і свідомістю;

в) юридичною ознакою, суть якої полягає в наявності певних
юридичних засобів регламентації правової поведінки, її зовнішніх
(об'єктивних) і внутрішніх (суб'єктивних) властивостях, передба­
чених нормами права. Межі поведінки, що зазначені в нормах, вка­
зують на діапазон можливостей та чітко визначені випадки впливу
на поведінку юридичними засобами;

г) здатністю викликати юридичні наслідки. Будь-яка правова
поведінка, виконуючи роАь юридичного факту в механізмі право­
вого регулювання, впливає на виникнення, зміну або припинення
правовідносин, у яких здійснюються права й обов'язки, реалізу­
ються заходи відповідальності;

ґ) динамічною ознакою, яка полягає в тому, що тільки кон­кретний свідомо-вольовий вчинок (дія або бездіяльність) суб'єкта права у сфері правового регулювання будь-яких відно­син може оцінюватися з точки зору права як правомірний чи не-

ПРАВОМІРНА ПОВЕДІНКА. ПРАВОПОРУШЕННЯ. ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

лених цілей. До правомірної поведінки належить і соціально допу­стима. Вона не торкається суттєвих інтересів суспільства і держави і не може бути охарактеризована як соціально корисна чи соціаль­но шкідлива. Головна її ознака полягає в тому, що як форма здійснення приватних інтересів вона не суперечить інтересам інших суб'єктів. Держава не може таку поведінку ні забороняти, ні зобов'язувати до неї, ні заохочувати (наприклад, діяльність чис­ленних громадських організацій «за інтересами», відправлення релігійних культів та ін.). Однак така поведінка має правову приро­ду, формується відповідно до динаміки розвитку громадянського суспільства і спирається на державні гарантії її здійснення.

За* своїми психологічними ознаками правомірна поведінка —це така поведінка, що контролюється свідомістю і волею особи і відповідає на запитання: чому суб'єкт чинить саме правомірно. З цієї позиції правомірна поведінка може бути добровільною і ви­мушеною. Добровільна поведінка спирається на ціннісні і прагма­тичні мотиви у відповідності з правами та законними інтересами суб'єктів. Залежно від психологічного ставлення суб'єкта до своїх вчинків і їх наслідків вона може бути принциповою (в основі її ле­жить внутрішнє переконання людини в необхідності і цінності пра­вомірної поведінки для особи, суспільства і держави) і звичайною (вона обумовлена повсякденною звичкою особи, ЇЇ орієнтацією на необхідність завжди, в будь-якій ситуації діяти правомірно, не вда­ючись до глибокого аналізу цінності і корисності такої поведінки). Вимушена правомірна поведінка визначається змістом її мотивів, суб'єктивною стороною вчинка. На відміну від добровільної вона характеризується як вибір варіанта поведінки, що формально відповідає приписам правових норм, але може розходитися з внутрішнім переконанням, звичками особи. Лише зовнішні обста­вини, оточення, а не особисті переконання примушують суб'єкта діяти правомірно (виконувати обов'язки, дотримуватися заборон). Вимушена поведінка може бути пристосовницькою, конфор­містською, коли суб'єкт вчиняє зовнішньо правомірні дії, орієнту­ючись не стільки на норму права, скільки на поведінку людей, які його оточують (у колективі, в побуті), і маргінальною, коли суб'єктом керує страх перед юридичною відповідальністю і він усвідомлює загрозу реального застосування санкції правової нор­ми, неприємних юридичних наслідків, що можуть настати за скоєне правопорушення.

За своїми юридичними ознаками правомірна поведінка харак­теризується з точки зору засобів правової регламентації. З по­зицій юридичних моделей її можна розглядати в таких аспектах:

РОЗДІЛ XXIII

а) як форма реалізації права вона класифікується з точки зору
її відповідності основним способам впливу права на суспільні від­
носини і поділяється на виконання та використання (активні форми
поведінки) і дотримання (пасивна форма поведінки) норм права;

б) як характеристика юридичного змісту правовідносин ця
поведінка може бути виражена у вигляді здійснення повнова-­
жень посадовими особами, державними органами і т. д.;

в) як відповідна праву вона може бути зафіксованою і не
зафіксованою у нормативно-правовому приписі.

Вважалося, що суспільно корисна поведінка не може бути правовою, якщо вона не передбачена нормами законодавства, що прямо приписують чи управомочують певну модель поведінки. Останнім часом теорією і практикою визнано, що вона можлива за будь-яких вчинків, якщо вони не суперечать приписам право­вих норм, конкретним заборонам, тобто є правомірними. Таким чином, законодавець у правових нормах по-різному може вико­ристовувати прийоми, що дозволяють у юридично визначеній формі закріпити допустимі межі поведінки.

Правомірна поведінка може викликати позитивні юридичні наслідки. З цієї точки зору вони розглядаються як юридичні фак­ти, передбачені гіпотезою регулятивних норм права. Правова по­ведінка може бути правовстановлюючою, правозмінюючою і пра-воприпиняючою. Однак визначати її тільки через юридичні наслідки було б неправильно, як, очевидно, неправильно думати, що будь-яка правова поведінка обов'язково викликає виникнення правовідносин. Юридичні наслідки можуть виникати і з іншого роду юридичних фактів — подій, де відсутні воля і свідомість кон­кретної особи. Дотримання заборон — безпосередня форма ре­алізації правових приписів, яка не вимагає якихось конкретних дій, саме утримання від забороненого вчинку є реалізованою пра­вомірністю.

У своєму зовнішньому виразі (формі) правова поведінка може мати вигляд лише об'єктивованого, зовні конкретного діяння, дії чи бездіяльності, що відповідають приписам правових норм. Спе­цифіка зовнішнього прояву будь-якого правомірного вчинку мо­же бути різною відповідно до вимог правомірності, які пред'явля­ються до того чи іншого виду юридично значущої поведінки: вона може бути документально оформленою, тобто письмовою (на­приклад, нотаріально засвідчені угоди), або усною, тобто без будь-якого письмового оформлення, фактичним фізичним діян­ням (наприклад, індивідуальний акт), здійсненим без якоїсь кон-

ПРАВОМІРНА Поведінка ПРАВОПОРУШЕННЯ. ЮРИДИЧНАВІЛПОНІДЛЛЬНІСТЬ

кретної мети суб'єкта права викликати юридичні наслідки, коли ці наслідки все ж настають(наприклад, авторський твір пород­жує його автор набути які він не намагався, але держа­ва визнає і захищає ці права).

У цілому правомірна поведінка характеризується юридично визначеними суб'єктивними (суб'єкти і суб'єктивна сторона) й обєктивними (об'єкти і об'єктивна сторона) ознаками. За цими параметрами можна дати загальну юридичну оцінку й антитезі поняття «правомірна поведінка» — правопорушенню.