Тенденції розвитку промисловості перш. пол. XIX ст

Промисловий переворот (промислова, технічна революція) – сутність якого полягала у переході від ручної до машинної праці. В різних країнах, в різні історичні періоди промисловий переворот, або революція мали свої особливості. В українських землях (у більш завершеному вигляді в Наддніпрянщині) промисловий переворот пройшов дві стадії:

у 40–50 рр. ХІХ ст. промисловий переворот розпочався в легкій промисловості, і був ініційований «знизу», завдяки підприємницькій активності окремих вихідців з різних соціальних груп – дворянства, купецтва, міського населення, кріпосних селян;

у 60–80 рр. ХІХ ст. промислова революція триває й охоплює галузь важкої промисловості, транспорту. Тут ініціатором змін в економіці виступає уряд, що було зумовлено його невдачами, прорахунками в зовнішньополітичній та воєнній сферах (Кримська війна), котрі показали неефективність та застарілість економіки в Російській імперії. Словом, промислова революція на цьому етапі відбувалася «зверху» і була пов’язана з інтенсивними процесами індустріалізації економіки окремих українських територій, зокрема півдня.. Цукрове виробництво в Україні виникає у 20-ті рр. ХІХ ст. Лідерами цукроваріння були відомі магнати правобережжя – Сангушки, Потоцькі, Браницькі, Бобринські. Фірма Яхненків і Симиренка та модернізація цукрової галузі Наприкінці 70-х рр. ХІХ ст. промисловий переворот розпочався у харчовій промисловості України. Парове устаткування активно впроваджувалося в таких галузях як борошномельна, горілчана, тютюнова. На кінець 70-х рр. в цих галузях нараховувалося 1827 паровиків. Промисловий переворот у борошномельній промисловості означав впровадження у виробничий процес парової техніки та високопродуктивних вальцьових верстатів, які почали використовувати звичайні сільські млини. Переробка збіжжя почала зосереджуватися у 80-х рр. на великих борошномельних підприємствах. Провідними центрами:Одеса , Єлисаветград , Києві , Полтаві , Кременчук, 8, В цукровій промисловості був використаний дифузійний спосіб виробниц

Внутрішня і зовнішня торгівля на підросійських землях україни в першій половині 19 ст.

Зростання попиту на продукцію харчування в Європі та світі стимулювало розвиток сільського господарства та торгівлі Наддніпрянщини, яка з 30-х pp. XIX ст. почала втягуватися в світову торгівлю. Поступово Наддніпрянщина ставала основним зерно виробляючим центром Російської імперії. Виробляючи до 80% російського товарного зерна і володіючи чорноморськими портами, через які пролягали найбільш зручні торгівельні шляхи в Європу, українські губернії стали найбільшими постачальниками валютних надходжень в імперію від зовнішньої торгівлі. У російські, передусім центральні, губернії з України вивозилися в основному сільськогосподарські продукти і сировина — хліб, вовна, прядиво, сало, худоба, тютюн, сирі шкіри, сіль, риба, фрукти, худоба, зокрема коні, деякі промислові і ремісничі товари, у першу чергу горілка, цукор, поташ. Крім того, на українських ярмарках торгували товарами, які привозилися з інших регіонів Російської держави — Прибалтики, Білорусі, Бессарабії, Дону, Кавказу, а також із країн Західної Європи, Туреччини, Балкан, Персії, Китаю.Вироблену продукцію перш за все продавали на ярмарках і базарах. Найбільш відомими з них були: Контрактовий ярмарок у Києві, Покровський у Харкові, Петропавлівський у Катеринославі. На ці ярмарки з'їздилися купці з Росії, Австрії, Пруссії, Франції, Великої Британії.

Головна руська руда

В роки революції центром українського національного руху стала Східна Галичина. Його започаткувала група представників греко-католицького духовенства, яке звернулось до австрійського імператора 19 квітня 1848 р. з петицією. В ній висловлювалися побажання: запровадження в школах і громадських установах Східної Галичини української мови, забезпечення українцям доступу до всіх посад та зрівняння в правах духовенства всіх конфесій. 2 травня 1848 р. у Львові була заснована перша українська політична організація – Головна руська (українська) рада, котра взяла на себе роль представника українського населення Галичини перед центральним урядом і виконувала її протягом 1848–1851 рр. Раду, яка складалася із 30 постійних членів – представників світської інтелігенції, вищого і нижчого духовенства, очолив єпископ Григорій Яхимович, пізніше —Михайло Куземський. Рада поділялася на відділи політичних прав, шкільництва, селянських справ, фінансовий та ін. ГРР підпорядковувались «менші» ради.

ГРР створила національну гвардію, а на Підкарпатті для боротьби з угорськими загонами — народну самооборону і батальйон гірських стрільців.

Друкованим органом Головної руської ради стала “Зоря Галицька” – перша у Львові газета українською мовою, що почала виходити з 15 травня 1848 р.

За ініціативою ГРР за національну символіку галицьких українців було прийнято синьо-жовтий прапор та герб із зображенням золотого Лева на синьому тлі.

літку 1849 р. після розгрому об’єднаними силами Австрії і Росії угорської революції в імперії Габсбургів було відновлено абсолютистський режим з його централістсько-бюрократичною системою. Австрійську конституцію відмінено. Влітку 1851 р. розпущено Головну руську Раду

Наши рекомендации