Заснування Києва та його значення

Київ – столиця України, самий відомий культурний, науковий, промисловий центр.

Офіційно прийнятою датою заснування Києва є 482 рік. Засновником Києва рахується князь племені полян Кий. Також до засновників Києва можна віднести братів Кия, Щека, Хорева та їх сестру Либідь.

В 9 столітті Київ став найбільшим політичним, релігійним, ремісницько-торговим центром Київської Русі – України. В 988 році князь Володимир ввів в ній християнство як офіційну релігію. З тих часів Київ став християнським центром в Східній Європі. Старовинні золотоверхі церкви, монументи і численні парки , музеї роблять Київ самим улюбленим містом серед туристів.

Київ постав на правому березі Дніпра, на кручах, які високо здіймаються над річкою. Це найзручніше місце для розташування міста в усьому Середньому Подніпров’ї. Тут пролягає межа між зонами лісу і лісостепу. У місці, де виник Київ, межу лісу і лісостепу перетинає могутній Дніпро. Не просто перетинає, а саме тут збирає води з величезних просторів, які зі сходу несе йому Десна, а із заходу - Прип’ять. Отож, Київ немов ключ, яким замикалися водні шляхи в усі сторони світу. Звичайно, таке виняткове місце не могло не стати великим могутнім центром навколишніх земель. Високі кручі з обривистими берегами, порізані річками Либідь, Почайна, Глибочиця, Киянка, були готовими укріпленнями, які створила сама природа. На цих пагорбах і з"явився Київ. Про його виникнення розповідається в нашому найдавнішому літописі "Повісті временних літ". Літописець Нестор записав народну легенду про трьох братів – Кия, Щека, Хорива і їхню сестру Либідь, які заснували на землі мудрих полян місто і назвали його в честь старшого брата Києвом. Кий сидів на тій горі, де узвіз Боричів, а Щек на горі, яка нині зветься Щекавицею, а Хорив на третій горі, яку назвали Хоревицею. "І був довкола ліс і бір великий, і ловили вони тут звірину. Були ж вони мужами мудрими і тямущими і називалися полянами. Од них ото є поляни в Києві і сьогодні". Нестор згадав і другий переказ про те, що Кий був перевізником на Дніпрі. Але одразу ж спростовує цю легенду, доводячи, що Кий був князем, адже він ходив у Царгород, і цесар Візантії приймав його з великою шаною. На жаль, Нестор не знав ні імені цесаря, ні точних дат життя Кия, а отже, й заснування Києва. Він згадував, що Кий, повертаючись із Царгорода, заклав містечко Києвець на Дунаї і хотів осісти там. "Але не дали йому ті, що жили поблизу". Кий повернувся і скінчив своє життя у Києві. Ця легенда розійшлася між навколишніми народами. Вона записана у вірменському літописі та інших писемних пам’ятках[2, c. 41-42].

Ми знаємо імена засновників міста, а от про дату його виникнення вчені до цього часу сперечаються, існують різні, часом протилежні, думки. Територія була заселена з найдавніших часів, знайдено залишки поселень. Поселення з найдавніших часів до ІІІ ст. до н.е. називають докиївськими. Далі життя на цих пагорбах закипіло ще бурхливіше – на Старокиївській і Замковій горах, на Подолі, Оболоні, Печерську. Жителі не лише вирощували хліб і доглядали худобу, а й знали різні ремесла, торгували з грецькими містами на Чорному морі. Вчені знаходили цілі скарби римських монет тих часів. Це підтверджує, що вже на початку нашої ери сюди вели і тут закінчувалися торгові шляхи з півдня. Особливо великими й багатими стали в ІІ – ІІІ ст. н.е. Але згодом вони занепали. Аж у другій половині V ст. тут знову завирувало життя. Вчені дійшли висновку, що Кий князював тут наприкінці V ст. Відтоді й ведуть вік міста, йому уже більше 1500 років. Проблема походження Києва постійно привертала увагу істориків Довгий час це літописне оповідання було єдиним історичним джерелом, проте історики ставились до нього досить скептично і приходили до протирічних висновків, приписуючи заснування Києва сарматам, готам, гунам, аварам, норманам.

З цього пагорба відкривається панорама Нижнього міста - Подолу. Це один з найдавніших районів Києва. Літописні згадки дають виразне уявлення про його значення і роль в житті Києва. Тут знаходився головний торгівельний центр – Торжище, міська вічова площа, кам’яні собори, двори торгівців. Він розміщується на правобережній низині між гирлом р.Почайни та схилами старокиївської гори, Замкової , Щекавиці і Хоревиці. Звідси й назва Поділ, тобто низинна місцевість. Перші поселення на його території відносяться до періоду пізнього палеоліту. Про давність Подолу свідчать й назви вулиць – Щекавицька, Хорива, Борисо-Глібська, Ігоревська, Братська, Волоська. За часів Київської Русі Поділ був торгівельно-ремісничим центром міста, площа якого становила близько 200 га. Квартали мали й відповідну назву: Гончарі, Дегтярі, Кожум"яки, Торжище. Гирло р.Почайни служило гаванню, а сама ріка – однією з трас шляху "з варяг у греки". Було знайдено залишки майстерень. В них працювали ремісники більш, як 60 спеціальностей. Ремісники освоїли складні у технічному плані виробництва – обробка заліза, лиття ювелірних виробів, виготовлення будівельних матеріалів, скловиробництво, художнє ремесло. Провідною галуззю було ковальство, тут вироблялись усі різновиди виробів із заліза та сталі – близько 150 видів. Високого рівня досягло художнє ремесло. У знайдених скарбах налічувалось більш як 3тис. дорогоцінних ювелірних виробів із золота та срібла. Поділ проводив широку торгівлю. Сюди регулярно прибували купці і навіть на деякий час оселялися, утворюючи колонії. Відомо, що біля Торжища знаходився двір новгородських купців, які побудували церкву Святого Михаїла – Новгородську божницю. В самому центрі, навколо торгівельної площі, були побудовані храми Святої Богородиці Пирогощі, Святих Бориса і Гліба. Замовниками храмів на Подолі були не князі і монастирі, а торгівельно-ремісничі об"єднання. Тому головна увага приділялась не внутрішньому, а зовнішньому вигляду. Недалеко знаходилась Турівська божниця, яку заснували купці з Турова. Літописи свідчать, що на Подолі в ХІ –ХІІ ст. проводились великі будівельні роботи – зводились укріплення, "столпія". Вони проходили приблизно по р. Глибочиця. Споруд стародавнього часу на Подолі зараз не збереглося, проте їх багато у Верхньому місті, на Старокиївській горі, де було засновано "град Кия"[6, c. 37-39].

У середньовіччі Середнє Подніпров’я все більше виходило на перше місце в східнослов’янському світі. Вже на рубежі УІІІ – ІХ ст., в епоху спаду хозарського панування в південноруських степах, тут склалося державне утворення, яке називалось Руська земля. Арабські письменники та географи, які описували східних слов’ян, уже добре знають Київ як центр одного з політичних об"єднань. Він об"єднав кілька союзів племен. До складу Руської землі увійшли полянське, сіверянське і древлянське князівства. В цей період політичне значення Києва надзвичайно зросло. Він був у центрі інтенсивного процесу об’єднання багатьох східнослов’янських племен, який завершився в кінці ІХ ст. створенням єдиної Давньоруської держави.

Як свідчать археологічні знахідки, місцем давнього поселення була Замкова гора, яка була ізольованою зі всіх сторін природними схилами висотою близько 70 м над рівнем Дніпра. Навіть без штучних укріплень вона була неприступною. Перше значне розширення центральної частини раннього Києва відбулось після побудови укріплень на Старокиївській горі. "Град Кия" був побудований за всіма правилами ранньосередньовічної оборонної архітектури. З трьох сторін Старокиївська гора мала круті схили, а з півдня городище було оточене високим земляним валом і глибоким ровом. Київ стояв на перехресті шляхів, був адміністративно-політичним та культовим центром союзу. Зросла економічна та військова могутність Руської землі вивела молоду державу в ряд наймогутніших країн середньовічного світу. Точні відомості про подальших правителів Києва знаходяться у літописах.. З нащадків Кия нам відомо про князів Аскольда і Діра, яких згадують здебільшого разом. Але княжили вони, мабуть, в різний час. Аскольд прославився походом на Візантію. У 860 р. він ледь не взяв штурмом Константинополь, або як тоді його називали – Царгород. Візантія мусила укласти з ним вигідні для нього угоди, а про Русь заговорила вся Європа. Походи мали й інший наслідок: князь Аскольд прийняв християнську віру. Мабуть, це й стало причиною його загибелі. У 882 р. до Києва припливли кораблі князя Олега, який походив з варязького роду Рюриковичів. Сховавши своїх воїнів, Олег, удаючи з себе купця, викликав Аскольда з міста і убив його. Згідно з легендою, все сталося дуже вдало для Олега. Як Аскольд, відомий воїн, раптом виявився занадто довірливим і безборонним? І кияни не прогнали вбивцю свого князя, хоча у нього було мало воїнів, а дозволили йому князювати. Найімовірніше, в Києві були незадоволені Аскольдом, і кияни покликали Олега. Очевидно, князь-християнин на чолі язичницької держави був недоречним[7, c. 40-41].

До прийняття християнства слов’яни жили за язичницькими віруваннями. Язичництво – це первісні вірування, традиції та обряди людей у первіснообщинному суспільстві. Це величезний комплекс уявлень про світ, який складався протягом тривалого часу. Його специфікою є своєрідний характер: нове не витісняє старе, а нашаровується на нього, додається до старого. В його основі лежало обожнення сил природи, тварин та рослин. Згодом ці стихійні сили набувають вигляду людиноподібних божеств: русалок, берегинь, рожаниць, розвивається культ предків. На перший план виходять божества, котрі уособлювали сили природи, від яких залежали результати праці земелероба, адже саме цей вид занять був основним для осілого слов’янського населення. У пошані у слов’ян були також священні дерева і дикі звірі – старі дуби і дикі кабани (вепри). Про полювання на вепра й урочисте споживання його м"яса розповідається в літописах і билинах. За щелепами як за священними предметами вівся постійний догляд. Через це вони залишалися цілими і довго перебували у стовбурах дерев. Дуби також зберігались недоторканими. Вставляння щелеп у стовбур вважалося справою релігійною, і це також сприяло ставленню до дуба як до священного предмета. Переконливим твердженням цього служать знахідки в Десні та Дніпрі двох величезних дубових стовбурів зі встромленими в них іклами диких кабанів. Вони служили предметами поклоніння на берегах річок, де проводились церемонії на честь язичницьких божеств.

Підводячи підсумок, виведемо неспростовні факти окремим рядком:

літописи України-Русі пов'язують дату розбудови Києва з полянським князем-царем Києм, а іноземна хроніка підтверджує наявність міста Києва на початку нашої доби (принаймні за часів розбудови Костянтинополя про Київ вже знали). Щодо затвердженої у Москві офіційної дати заснування Києва, то вона не узгоджується ні з рідними літописами, ні з іноземною хронікою, - насправді Києв набагато древніший.

Як зазначалось, легендарні брати - Кий, Щек, Хорив - звели кремлі на Київських горах над Подолом, поклавши початок літочисленню верхньої, нагірної частини Києва. Але нижня частина Києва існувала ще давніше зі своїми святилищами на горах, що нині звуться Хоревиця, Щекавиця та Києвська гора. Це підтверджується археологічними дослідженнями, проведеними на території сучасного Києва. Зокрема 1893р. В.Хвойка дослідив древнє поселення на Подолі неподалік Кирилівської церкви, що отримало назву "Кирилівська стоянка" і датується 25000 роком до нашої доби![3, c. 32-35]

Наши рекомендации