Тема: "Категорійно-понятійний апарат з безпеки

життєдіяльності, таксономія небезпек"

ПЛАН

1.1. Об’єкт, предмет та завдання безпеки життєдіяльності.

1.2. Життєдіяльність.

1.3. Безпека.

1.4. Небезпека.

1.5. Аксіоми безпеки життєдіяльності.

1.6. Методологічні основи безпеки життєдіяльності.

1.7. Надзвичайні ситуації.

1.8. Об’єкти підвищеної небезпеки.

Об’єкт, предмет та завдання безпеки життєдіяльності

На сучасному етапі розвитку цивілізації безпека людини та людства в ці-лому розглядається як основне питання. Так, згідно з прийнятою у 1992 році в Ріо-де-Жанейро Концепцією ООН "Про сталий людський розвиток", Закону України "Про основи національної безпеки України" від 19.06.2003 № 964-IV (редакція від 18.05.2013) та Указу Президента України "Про Стратегію наці-ональної безпеки України" від 12.02.2007 №105/2007 (редакція від 22.06.2012), людина та її здоров’я є найбільшою цінністю держави, яка повинна докладати чимало зусиль для створення умов безпечної життєдіяльності всього населення.

Одним із головних напрямів забезпечення безпеки населення України є на-лежна освіта з проблем безпеки. Це відображено у затвердженій 12 березня 2001 року Міністерством освіти і науки України Концепції освіти з напряму "Безпека життя і діяльності людини" та реалізується через вивчення ком-плексу дисциплін: валеології, екології, охорони праці, ергономіки, цивільного захисту тощо, чільне місце серед яких посідає "Безпека життєдіяльності", що враховує досвід Європейської системи освіти у сфері ризику.

Безпека життєдіяльності (БЖД) — наука, що вивчає вплив на людину зовнішніх та внутрішніх факторів у всіх сферах її життєдіяльності.

Об’єктом вивчення БЖД є людина у всіх аспектах її діяльності (фізичному, психологічному, духовному, суспільному).

Предметом вивчення БЖД є вплив на життєдіяльність та здоров’я людини зовнішніх і внутрішніх факторів.

Завданням БЖД є виявлення умов позитивного і негативного впливу на життєдіяльність та здоров’я людини зовнішніх і внутрішніх факторів, обґрунтування оптимальних умов і принципів життя.

Дисципліна "Безпека життєдіяльності" має світоглядно професійних характер. Вона використовує досягнення та методи фундаментальних і прик-ладних наук, зокрема: 1) гуманітарні науки(філософія, теологія, лінгвістика); 2) природознавчі науки(математика, фізика, хімія, біологія); 3) інженерні науки(технічне конструювання, опір матеріалів, інженерна справа, електроніка й електротехніка); 4) науки про людину(медицина, психологія, ергономіка, педагогіка); 5) науки про суспільство(соціологія, економіка, право).

За європейською концепцією науки з безпеки мають дві частини: спеціальну, яка вивчає події, випадки, інциденти, і спільну, яка складається з компо-нентів гуманітарних, природничих, інженерних наук, наук про людину, сус-пільство і яка формує світогляд людини. Адже проблема безпеки життєдіяль-ності — це, перш за все, проблема нового світогляду щодо управління безпекою на основі ризик орієнтованого підходу.

Життєдіяльність

Вивчення дисципліни "Безпека життєдіяльності" розпочнемо з назви, яку складають два слова "безпека" і "життєдіяльність". Спочатку розглянемо те-рмін "життєдіяльність". Він складається з двох слів — "життя" і "діяльність", тому з’ясуймо по-перше зміст кожного з них.

Життя — це вища, порівняно з фізичною та хімічною, форма існування матерії, яку відрізняє від інших здатність до самовідтворення (розмноження), росту, розвитку, активної регуляції свого складу та функцій, різних форм руху, можливість пристосування до навколишнього середовища, реакції на подраз-нення, наявність специфічного упорядкованого обміну речовин і енергії (керо-ваних біохімічних реакцій), самовідновлення, систем управління, фізичної і фу-нкціональної дискретності живих істот і їх суспільних конгломератів. Вона ви-никає лише при певних умовах навколишнього середовища. Суттєвим момен-том життя є постійний обмін окремого суб'єкта або певної системи речовиною, енергією та інформацією з оточуючим його середовищем, з наступним їх пере-творенням чи розсіюванням в організмі суб'єкта або в системі при передачі від однієї ланки до іншої. Найголовніша відмінність між людиною і тваринним сві-том полягає у способі життя. Тваринне життя здійснюється природним чином, як існування, людське — суспільним, соціальним, як життєдіяльність. Все що є в суспільстві, як і саме суспільство, — результат людської діяльності.

Діяльність — це специфічна форма активного відношення людини до нав-колишнього середовища, зміст якої полягає у доцільній зміні та перетворенні його в інтересах людей, що включає в себе мету, засоби, результат і сам процес створення людиною умов для свого існування та розвитку. В цей процес вклю-чається природне і соціальне середовище відповідно до індивідуальних потреб людини. Діяльність — це активна взаємодія людини з навколишнім середови-щем, завдяки чому вона досягає свідомо поставленої мети, яка виникла внаслідок прояву у неї певної потреби. Діяльність вводить людину в складну систему від-носин і зв’язків з умовами навколишнього середовища. Діяльність необхідно розглядати не як односторонній вплив людини на навколишнє середовище, а як складну взаємодію, що має зворотній зв’язок та вплив на життєдіяльність.

Таким чином можна перейти до формулювання терміну "життєдіяльності". Під життєдіяльністю можна розуміти:

1) властивість людини не просто діяти в життєвому середовищі, яке її оточує, а процес збалансованого існування та самореалізації індивіда, групи людей і людства загалом в єдності їхніх життєвих потреб і можливостей;

2) складний біологічний процес, що відбувається в організмі людини та дозволяє зберігати їй здоров’я і працездатність;

3) регульований стан навколишнього середовища при якому, згідно з чинним законодавством нормами та нормативами, забезпечується комфортна і без-печна взаємодія людини з його компонентами, запобігання погіршення екологічної обстановки, умов і охорони праці, виникнення небезпеки та дій в умовах надзвичайних ситуацій;

4) складну систему, яка здатна забезпечити і підтримати в середовищі буття певні умови життя та всі види діяльності людей.

До забезпечуючих життєдіяльність людини систем можна віднести ко-мплекс правових норм (правові норми захисту особистості, право на працю, ос-віту, медичне забезпечення і т. ін.) та нормотворчих документів по захисту (захист навколишнього середовища, штучного середовища буття, захист право-порядку, оборона, соціально-економічний захист, захист життєдіяльності в умо-

вах надзвичайних ситуацій).

Характерні ознаки життєдіяльності:

1. Це складне матеріальне середовище, в основу, якого входять: люди, засоби праці, результати праці і середовище буття. Взаємодія і взаємозв’язок між компонентами здійснюється за допомогою діяльності, як специфічної фор-ми праці.

2. Це упорядкована система за метою, методом, часом і характером вирішува-них задач. При цьому, мета — це максимальне задоволення всіх потреб і забезпечення прогресу розвитку суспільства; місце — життя та діяльність людей, що пов’язана з визначеними населеними пунктами, містами, регіо-нами, країнами, континентами; регламентація за часом — тривалість робо-чого дня вдень або в нічні зміни, сезонні роботи; характер вирішуваних за-дач визначається потребою суспільства в тій чи іншій продукції.

3. Взаємопов’язана і взаємозалежна від навколишнього та штучного середови-ща буття. Життєдіяльність істотно впливає на навколишнє середовище, пос-тупово погіршує його параметри і створює умови для виникнення надзви-чайних ситуацій екологічного характеру.

4. Система безперервного динамічного розвитку і удосконалення (наприклад, ріст чисельності населення Землі), саморегуляції і самоуправління, гнуч-кого пристосування до мінливих умов навколишнього середовища (зміню-ються умови діяльності, види і форми праці, впроваджується НТП та ін.).

5. Методологічно притаманна окремій особистості, групі людей, суспільству країни, населенню Землі.

6. Постійно схильна до впливу різноманітних катаклізмів (природних, виробничих, соціально-побутових, військових та ін.).

7. Може, здатна і повинна в різних ситуаціях захищати свої життєві інтереси.

8. Це система матеріального споживання і матеріальних збитків свого функціонування (система забруднення навколишнього середовища).

До основних принципів забезпечення життєдіяльності відносяться:

1) безперервне забезпечення фізіологічних процесів організму людини (для цього потрібні повітря, питна вода, продукти харчування, світло, тепло, одяг, взуття тощо);

2) принцип взаємозв’язку і взаємозалежності з навколишнім середовищем — навколишнє середовище забезпечує життєдіяльність параметрами споживан-ня, енергоресурсами, корисними копалинами, продуктами харчування, елеме-нтами штучного середовища та іншими матеріальними благами. В свою чер-гу життєдіяльність впливає на середовище буття змінюючи параметри спо-живання (виснажує енергоресурси, корисні копалини, змінює клімат, рослин-ний та тваринний світ, забруднює навколишнє середовище);

3) принцип раціональної організації праці за ціллю, часом, місцем і нормами. Грамотна організація праці включає управління, принципи організації, цілі і завдання, засоби праці, виробничу діяльність і результати праці;

4) принцип матеріального заохочення при організації життєдіяльності, що безпосередньо пов’язаний з продуктивністю праці, яка визначається людсь-ким фактором (способом матеріального заохочення), працездатністю виро-бничого персоналу, ступенем підготовленості до праці (професійним, фізі-ологічним, психологічним);

5) принцип захисту здоров’я, меж і умов життєдіяльності. Для реалізації цього принципу людство створило спеціальні інститути — медичного забез-печення, оборони, екологічного захисту, моралі та ін. Окремі інститути як структурні частини життєдіяльності можуть створюватись для захисту людей і народного господарства в особливих (надзвичайних) ситуаціях. До них мож-на віднести Державну службу України з надзвичайних ситуацій, комісії з пи-тань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій тощо;

6) принцип ліквідації негативних наслідків життєдіяльності.

Безпека

Для більшості людей відчуття небезпеки пов’язане з буденними пробле-мами і повсякчасними клопотами, а не ґрунтується на побоюванні глобальних катастроф чи міжнародних конфліктів. Захист житла, робочого місця, достатку, здоров’я, довкілля — основні проблеми безпечного самовідчуття людини. Звід-си, власне, широкий діапазон потреби в безпеці: від усунення хуліганства і зло-чинності до захисту від непродуманих політичних дій та неефективних управ-лінських рішень. Ось чому відчуття безпеки має глибоко індивідуальний відті-нок, який залежить, з одного боку, від рівня соціального і духовного розвитку особистості, з іншого — від культурної ситуації і суспільного устрою, які пози-тивно чи негативно впливають на світовідчуття громадянина.

Більшість людей інтуїтивно розуміє значення безпеки. Це і запобігання хво-робам, і порушення усталеного способу життя у сім’ї, трудовому колективі чи природному середовищі, і захист від хуліганства та злочинності, так само як і захист держави. Тому простіше визначити відсутність безпеки, ніж її наяв-ність. Якщо ж звернутись до явища безпеки, яке визначається відповідною ка-тегорією, то слід окреслити принаймні чотири його суттєві ознаки:

1) універсальність феномену — безпека турбує всіх людей на землі, оскільки має загальні загрози нормальному життю (безробіття, наркотики, злочин-ність, тероризм, забруднення довкілля, порушення прав і свобод людини);

2) взаємозалежність складників — безпека нині більше не стосується окремої людини, соціальної групи чи навіть країни (голод, захворювання, забруднен-ня навколишнього середовища, глобалізація расизму, торгівля наркотиками, тероризм, етнічні конфлікти і соціальна дезінтеграція не є ізольованими поіями, які обмежені житлом людини чи національними кордонами);

3) підконтрольність розвитку подій — про безпеку можна говорити тільки тоді, коли та чи інша небезпеки виявляється шляхом застосування сучасних методів ризик орієнтованого підходу на ранніх стадіях виникнення, коли реа-лізується діяльність за найкращим сценарієм розвитку подій і коли застосо-вуються бар’єри загрозам, ліквідуються глибинні причини утворення дисба-лансу між людиною і світом, а не їх трагічні наслідки. Значно дешевше та гуманніше діяти на ранніх етапах відповідно до розвитку подій, ніж пускати події на самоплив;

4) проблемність людського життя, яка не дає змоги повно розв’язати про-блему безпеки особи, домагатися абсолютної ліквідації небезпеки. Тому поле людський проблем може бути мінімізоване, але не ліквідоване повністю, ос-кільки має значення все: як живеться особистості в суспільстві, який її соціальний і духовний потенціал, на скільки вона вільна у виборі, і на які вчинки спонукає її оточення.

Нажаль практика показує, що будь-яка діяльність людини є потенційно не-безпечною, оскільки завжди несе деякий ризик. Потенційна небезпека життєді-яльності людини полягає як у видимому та і прихованому прояві її результатів, які занадто важко передбачити і які можуть призвести до травм, захворювання, погіршення працездатності, загибелі.

Основні визначення поняття "безпека":

1) це збалансований, за експертною оцінкою, стан людини, соціуму, держави, природних та антропогенний систем;

2) стан захищеності особи та суспільства від ризику зазнати шкоди;

3) прийнятний рівень ризику;

4) такий стан будь-якого об’єкту, за якого йому не загрожує небезпека.

Визначення безпеки життєдіяльності як збалансованої взаємодії люди-ни і середовища її соціально-культурного життя підкреслює методологічну уні-версальність та світоглядний зміст цієї категорії, яка стосується не стільки по-літичної, економічної чи військової сфер суспільної діяльності, скільки особис-того сприймання і внутрішнього відчуття безпеки окремої людини. Відтак вона, формуючи загальне культурне уявлення певної соціальної групи про безпеку, характеризує якість людського життя, його гідність і самоефективність.

Культура безпеки — це способи розумної життєдіяльності людини в обла-сті забезпечення безпеки, результати цієї життєдіяльності і ступінь розвинутос-ті особи і суспільства в цій області. Культура безпеки є елементом загальної ку-льтури, що реалізує захисну функцію людства. Забезпечення безпеки є необхід-ною умовою суспільного розвитку.

Людина не лише пристосовується до навколишнього середовища, а й тран-сформує його для задоволення власних потреб, активно взаємодіє з ним, завдя-ки чому і досягає свідомо поставленої мети, що виникла внаслідок прояву у неї певної потреби. Початковими джерелами активності людини слугують його ін-тереси і потреби. Важливі інтереси являють собою сукупність потреб, задово-лення яких надійно гарантує існування і можливості прогресивного розвитку особистості, суспільства, країни. Розташувавши базові потреби людини в ієрар-хічному порядку (рис. 1.1), А. Маслоу встановив, що потреби більш високого рівня виникають тільки після задоволення потреб нижчого рівня, а потреба вбезпеці є однією з основних потреб людини: