Християнство як чинник нових культурних процесів

ДОБА КИЇВСЬКОЇ РУСІ

1. Християнство як чинник нових культурних процесів.

2. Розвиток освіти та наукових знань.

3. Розвиток літератури.

4. Архітектура та монументальний живопис.

5. Мистецтво оздоблення книги та художнє ремесло.

Християнство як чинник нових культурних процесів.

У VII ст. слов’яни вже займали величезну територію, підтримуючи зв’язки з різними країнами і народами. Дорогами, які йшли через Давню Русь, йшла торгівля зі Сходом і Заходом. У давньоруських містах залишилися витвори іноземного мистецтва, які слугували зразками для місцевих художників, збагачуючи їх творчість новими мотивами і формами. Зв’язки слов’янських земель зі Сходом були досить значними, особливо у VІІІ-Х ст.

Київська Русь охоплювала територію від Балтики до Чорного моря і від Закарпаття до Волго-Окського межиріччя. Вона відіграла визначну роль в історії східних слов’ян. За час її існування відбулися процеси політичної, економічної і культурної консолідації східних слов’ян.

Високий зліт культури за часів Київської Русі був зумовлений глибокими соціально-економічними процесами, що на той час відбувалися на землях східних слов’ян, — відокремлення ремесла від сільського господарства, виникнення і забудова міст як центрів ремісничого виробництва й торгівлі, розвиток феодальних відносин.

ІХ ст. в цей час завершується складний і тривалий процес формування феодалізму у східних слов’ян та Давньоруської держави, де столицею був Київ. Цього часу у Києві на місцевій слов’янській основі складалася нова міська культура. У «Повісті временних літ» у др. половині IX ст. згадуються київські князі Аскольд і Дір. Згідно з літописними повідомленнями ці князі були нащадками Кия, останніми представниками місцевої династії. Часи князювання Аскольда і Діра позначилися цілою низкою визначних подій. Аскольд, змінивши при владі свого брата Діра, здійснював сміливу і далекоглядну програму заходів, спрямованих на зміцнення Київської держави та усталення її авторитету в очах середньовічної Європи. Заради піднесення свого політичного авторитету, київський володар перейняв на себе титул кагана, що дорівнював імператорському. Таким актом Русь ставала врівень з Візантією та Хазарією – найсильнішими тогочасними державами. Головний напрям політичної зацікавленості київського кагана був спрямований на південь та південний схід, де були найрозвинутіші на той час країни. Та найбільшою акцією Аскольда були знамениті походи на Візантію та укладені ним мирні угоди з греками. Особливого розголосу набув похід руських дружин під проводом Аскольда на Константинополь у 860 р. Цей похід відіграв вирішальну роль в утвердженні міжнародних позицій Київської Русі. Тобто відбулося, по суті, дипломатичне визнання Візантією східнослов’янської держави.

На Русі починаються процеси християнізації. Константинопольський патріарх Фотій посилає на київську землю архієпископа Михайла Сірина і шість єпископів.

Починається будівництво церков, виникає література. Взимку 860-861 років славетний просвітник Кирило під час своєї хазарської місії мав нагоду бачити у Херсонесі “Євангеліє і Псалтир руськими письменами писані”. Це було за рік до винайдення ним особливої слов’янської абетки. Але впливова верхівка у Руській державі противилася прийняттю християнства і, організувавши заколот, убила Аскольда і Діра.

Отже, Київська Русь другої половини IX ст. являла собою значну військово-політичну структуру, що впевнено входила в коло європейських держав.

У Х ст. відбувалися якісні зрушення у розвитку ремесла, пожвавилася торгівля. В країні виникали все нові й нові міста, що були осередками ремесла і торгівлі, центрами державно-адміністративного управління. Ранньофеодальне місто з характерними для нього соціально-економічними функціями підривало родоплемінний поділ і справляло значний вплив на формування відносно єдиної державної території Київської Русі. Русь ставала цілісною державою з відносно єдиною монархічною формою правління й набувала дедалі більшого авторитету на міжнародній арені.

Соціально-економічний і політичний розвиток Давньоруської держави вимагав відповідних зрушень і в сфері ідеології. Коли Володимир Святославич посів великокнязівський престол, то спробував спершу упорядкувати й централізувати язичницькі вірування на основі традиційних слов’янських культів. Приведення форм язичницьких вірувань східних слов’ян до єдиної давньоруської релігійної системи не увінчалася успіхом. Язичницька віра не спроможна була ідеологічно задовольнити потреби молодої держави. Вона недостатньо сприяла потребам об’єднання держави, підвищенню її міжнародного авторитету. Київська Русь серед інших країн виглядала як держава варварська, тобто язичницька, хоча вона ні в чому не поступалася своїм могутнім сусідам і, зокрема, Візантійській імперії. Ранньофеодальна держава, якою на кінець Х ст. вже була Київська Русь, потребувала такої ідеології, яка б виправдовувала нові соціально-політичні порядки, слугувала б потребам панівної верхівки. Ставало дедалі очевиднішим, що давньоруська державність мала потребу у монотеїстичній релігії.

Знайомлячись з християнським віровченням і поступово прилучаючись до нього, панівна верхівка впевнилася у придатності саме цієї релігії для потреб зміцнення і подальшого об’єднання держави.

Слідом за наверненням киян до християнства розпочалося хрещення мешканців інших давньоруських земель. Хрещення Русі викликало гостру реакцію народу, що виявлялася нерідко у формі фізичної розправи. Запровадження християнського вірування було складною і суперечливою подією в історії Київської Русі. Людина раптом почала усвідомлювати свою особливу роль у світі, розуміти власну відмінність від іншої природи. Віднині вона є образом та подобою Божою, і звідси випливає її нова роль у світі.

Прийняття християнства, звичайно, було прогресивним для Русі. Саме ця обставина остаточно визначила входження Русі до загального європейського ландшафту, розширивши економічні, політичні і культурні зв’язки з християнськими державами Європи.

Християнство справляло значний вплив на процес формування давньоруської народності, сприяло єднанню всіх руських земель. Разом з феодалізмом і християнством на Русі утверджується новий світогляд, який наголошує на сприйнятті значущості людини і людства у навколишньому світі. Природа віднині розглядається як така, що слугу людині, допомагає їй матеріальними благами.

Східні слов’яни з прийняттям християнства постали не як варварське плем’я, що протистоїть навколишнім народам, а як особливий народ, який має рівні права з іншими державами і народами.

Результати прийняття християнства східними слов’янами були досить багатими.

Християнство постало як наслідок все більшої соціалізації життя, коли людина з мікро колективу стала виростати до соціуму. Християнство допомагає жити людині в соціумі, проте почасти порушуючи при цьому язичницьку гармонію з природою.

Не підлягає сумніву, що прийняття християнства сприяло розвитку писемності, освіти, мистецтва, розвитку філософської, політичної, соціальної думки. Писемність на Русі з’явилася ще до введення християнства. Але новий виток розвитку не лише вимагав, але й давав відповіді на нові запитання буття. Через християнську літературу на Русь прийшла вся мудрість, раніше накопичена європейським світом.

Християнство, на відміну від античної філософії, звернулося не стільки до розуму, скільки до почуття, до душі. Православ’я, що прийшло в стародавню Русь, промовляло не стільки раціоналістичними словесними формами, скільки образами, одухотвореними символами, притчами, що були більш зрозумілими. Поетичність, чуттєвість, сентиментальність — ці характерні риси українського народу знайшли своє вираження у християнстві.