Класифiкацiя лiкарських рослин за їх лiкувальним застосуванням в науковiй i народнiй ветеринарiї

ЛЕКЦIЯ № 2

Тема: КЛАСИФIКАЦIЯ ЛIКАРСЬКИХ I ОТРУЙНИХ РОСЛИН ТА ЇХ ВИКОРИСТАННЯ У ФIТОТЕРАПIЇ(2 год.)

Мета лекцiї: Теоретичне ознайомлення студентiв з класи­­­фiкацiєю лiкарських та отруйних рослин, з бiологiчно активни­­­ми речовинами цих рослин, якi обумовлюють цiлющi властивостi.

Метод навчання: Лекцiя з використанням проблемних ситу­­­ацiй, дискусiї, вiдповiдi на запитання.

Матерiальне оснащення: Таблицi, дидактичнi матерiали до­­­вiдкового матерiалу.

П Л А Н :

Бiологiчно активнi речовини лiкарських рослин, якi обумовлюють їх цiлющi властивостi (дiючi речовини лiкарських рослин).

Класифiкацiя лiкарських та отруйних рослин.

Природні ресурси лікарських рослин, їх раціональне використання та охорона.

Вивчення запасів сировини і можливостей заготівлі лікарських рослин

Л i т е р а т у р а :

1. Мойсієнко В.В., Павлюк Н.В. Лікарські та отруйні рослини, Житомир, 1999.

2. Рабинович М.И. Лекарственные растения в ветерина­­­рии.-М.: Россельхозиздат, 1981.- 224 с., ил.(Мойсей Исаако­­­вич).

3. Рабинович М.И. Ветеринарная фитотерапия.- 2-е изд., доп. и перераб.- М.:Росагропромиздат, 1988.- 174 с.: 48и.ил.

4. Рабинович М.И. Лекарственные растения в ветеринарной практике : Справочник.- М.: Агропромиздат, 1987. - 288 с., ил.

5. Гаммерман А.Ф., Шупинская М.Д., Яценко-Хмелевский А.А. Растения - целители. - (Адель Федоровна, Мария Дмитриев­­­на, Андрей Алексеевич).

6. Жарiнов В.I.(Валерiй Iванович), Остапенко А.I. (Ана­­­толiй Iванович). Вирощування лiкарських, ефiроолiйних, пря­­­носмакових рослин:Навч.посiбник.- К.: Вища школа, 1994.-234с.

7. Павленко Л.О. Цiлющi скарби землi. - 2-е вид., доп. ­­­Київ: Наук. думка, 1988. - 144 с., iл.(Леонiд Оксентiйович).

8. Кархут В.В. (Василь Володимирович). Лiки навколо нас. -К.: Здоров"я, 1974. - 447с.

9. Гаммерман А.Ф., Гром И.И. (Иван Иванович). Дикорасту­­­щие лекарственные растения СССР.

10. Справочник по заготовкам лекарственных растений /Д.С.Ивашин, З.Ф. Катина, И.З. Рыбачук и др.- 6-е изд., испр. и доп.-К.: Урожай, 1989.- 288с.: ил.

11. Ивашин Д.С., Катина З.Ф., Зражевская О.Н. Охрана ди­­­корастущих лекарстенных растений.- К.: Урожай, 1985. - 79 с. (Дмитрий Сергеевич, Зоя Федоровна Ольга Никиф.).

12. Полуденный Л.В. и др. (Леонид Владимирович) Эфирно­­­масличные и лекарственные растения.- М.: Колос, 1979. - 286 с., ил.

13. Носаль М.А., Носаль I.М. Лiкарськi рослини i способи їх застосування в народi.(У 2-х книгах) Житомир.: Полiсся, 1991 - 96 с.

14. Турова А.Д., Сапожникова Э.Н. Лекарственные растения СССР и их применение. - М.: Медицина, 1982, 304 с., ил.

15. Смык Г.К., Гурьенов Б.М. Целебные растения в нашей жизни.-К.: серия "Знание", 1988.48 с.

БIОЛОГIЧНО АКТИВНI ЧИННИКИ ЛIКАРСЬКИХ РОСЛИН

Застосування лiкарських рослин в ветеринарнiй практицi обумовлено наявнiстю в їх складi бiологiчно активних речовин – дiючих речовин, якi при введеннi в органiзм навiть в неве­­­ликiй кiлькостi викликають певний фiзiологiчний ефект. Цi ак­­­тивнi речовини синтезуються самими рослинами з неорганiчних мiнеральних речовин грунту, води, iз вуглекислого газу повiт­­­ря синтез здiйснюється рослинами пiд впливом свiтлової енер­­­гiї.

Хiмiчнi сполуки, що мають лiкувальнi властивостi, подi­­­ляються на кiлька груп речовин, а саме: алкалоїди, глiкозиди, гiркоти, сапонiни, слизи, дубильнi речовини, леткi олiї, фi­­­тонциди, вiтамiни, органiчнi кислоти, мiнеральнi солi, мiкро - й ультра- мiкроелементи, ензими – ферменти та iншi, вмiст яких визначає їх лiкарську цiннiсть.

Амінокислоти –є складовою частиною білків, ферментів, вітамінів та інших важливих для організму сполук. Рослини здатні синтезувати всі види амінокислот, тоді як організм людини та тварини не синтезує деякі з них – незамінні амінокислоти – аргінін, ізолейцин, гістидин, лейцин, лізін, метіонін, фенілаланін, треонін, триптофан та валін.

Вуглеводи –органічні речовини, що складаються з вуглецю, кисню і водню. Суха маса рослин на 60-90% складається з вуглеводів. Найпростішими вуглеводами є моноцукри (глюкоза, фруктоза, галактоза тощо). З’єднуючись між собою вони утворюють складніші сполуки – олігоцукри(сахароза, мальтоза).

Високомолекулярні сполуки називають поліцукрами – крохмаль, клітковина, целюлоза, інулін, пектин, камеді, слизі тощо. Вуглеводи постійні компоненти різного виду лікарської рослинної сировини. Крохмаль використовують як обволікаючий засіб, що захищає слизисті оболонки від подразнення. Інулін лікує діабет (корені оману, цикорію, кульбаби, топінамбуру). Пектини – це речовини, з яких будуються рослинні тканини.

Ліпіди – це жири і жироподібні речовини, які входять до складу всіх живих клітин і відіграють важливу роль в організації мембран та обміні речовин. Рослинні жири називають оліями. Вони легко всмоктуються кишківником і сприяють виведенню з організму холестерину. Люди, до складу харчування яких входить олія, майже не хворіють атеросклерозом.

ЛЕТКI ОЛIЇ(2-3 %) з вмiстом терпенiв, сесквiтерпенiв, азоленiв, терпонових спиртiв, фенолiв i фенольних ефiрiв, алiфатичних i ароматичних альдегiдiв, кетонiв, органiчних кислот, естерiв, лактонiв, сульфiдiв, тiогiрчичних олiй – це безазотнi леткi органiчнi речовини, якi можна переганяти з водною парою.

Вони бувають безбарвнi й сильно забарвленi, часто з при­­­ємним, ароматним запахом, пекучi на смак, погано розчиннi у водi, добре – ефiрi, хороформi, спиртi та в жирних олiях. За дiєю однi дiють як вiдхаркувальнi засоби (тимол i борнеол), iншi як сечогiннi (олiї петрушки, любистку), гiрко-ароматичнi речовини (ментол, алiцин, азулен), антисептичнi, дезинфiкуючi (сосновi й смерековi леткi олiї). На повiтрi вони стають смо­­­лами.

СМОЛИ – близькі до ефірної олії за хімічною будовою і теж мають характерний запах. Природний розчин смоли у власній ефірній олії називають рідкими смолами. Це біологічно активні речовини, які мають лікувальну дію. Так, смолисті речовини березових бруньок мають антисептичну дію. Типовим бальзамом є рідка смола терпентин у живиці, у траві звіробою – до 10% смоли.

АЛКАЛОЇДИ (до 2-3 %) синтезуються в рослинах внаслiдок обмiну речовин, як продукт розпаду бiлкiв. Це отруйнi складнi азотнi сполуки лужної реакцiї. Вони мiстяться в клiтинному соку рослин звичайно пiд виглядом солей органiчних кислот (яблучна, щавелева, лимонна) ; переважно твердi кристалiчнi, безбарвнi, лише деякi з них плиннi. В сполуках з кислотами добре розчиннi у водi, погано в спиртi, зовсiм не розчиня­­­ються в хлороформi. Один i той самий алкалоїд може мiститися в рiзних рослинах, якi належать до рiзних родин. Наприклад, алкалоїд берберин є в барисi звичайному, в горицвiтi вес­­­няному i в чистотiлi звичайному. Найчастiше носiями алкалоїдiв є представники родин мако­­­вих, жовтецевих, пасльонових i метеликових. У деяких росли­­­нах буває їх дуже багато, як ось: у молочному соку голiвок снотворного маку – 26, у чистотiлi звичайному – 14. Iз за­­­гальновiдомих алкалоїдiв кофеїн мiститься в зернах кави i в листках чаю китайського, атропiн – у беладоннi лiкарськiй, морфiн - у голiвках маку снотворного, нiкотин – у листках тю­­­тюну. Найбiльш важливi алкалоїди: атропiн, ахiнопсiн, хiнiн, пiлокарпiн, стрiхнiн, кокаїн, берберин, резерпин.

ГIРКОТИ – це безазотнi речовини, дуже гiркi на смак, якi сильно подразнюють смаковi нерви i посилюють дiяльнiсть шлун­­­кових i кишкових залоз. Вони мiстяться, наприклад, i в моху iсландському (центраринова кислота), i в насiннi хрестового кореня бенедектинського, в листках берези та кошиках нагiдок лiкарських (календен), гiркота юнiперин – у шишкоягодах ялiв­­­цю.

ГЛIКОЗИДИ (флавони, флавонони, iзофлавони, ксантони, ан­­­тоцiани, антрахiновi глiкозиди, нiтрильнi, дигiталiсовi, фе­­­нольнi глiкозиди: арбутин, салiцин, примулаверин) – це склад­­­нi нелеткi i твердi речовини, гiркi на смак, якi мiстять у собi рiзнi цукри (частiше глюкозу). Їх сполуки з iншими орга­­­нiчними речовинами називаються аглiконами. Це можуть бути спирти, альдегiди, феноли, терпени, алкалоїди (глiко-алкалоїди), органiчнi кислоти.

До складу бiльшостi глiкозидiв входять елементи вуглецю, водню, кисню, iнколи сiрки (тiоглiкозиди в хронi, редьцi, гiрчицi) i залишки дуже отруйної синильної кислоти (самбунiг­­­рин – в квiтках i плодах бузини чорної, амигдалiн – в насiннi сливових).

Глiкозиди мiстяться у клiтинному соку рiзних рослинних частин. Пiд впливом високої температури вони розкладаються на цукри й аглiкони, яким такi рослини, як мучниця звичайна, крушина ламка, алое, гiрчак перцевий, горицвiт весняний, конвалiя звичайна, або травнева, золотушник звичайний, солодець голий, бобiвник трилистий, кульбаба лiкарська, гiрчиця, липа, калина та багато iнших завдячують своєю лiкарською дiєю. Посилює та прискорює ту дiю наявнiсть цукрiв.

ДУБИЛЬНI РЕЧОВИНИ – безазотистi неотруйнi органiчнi сполуки, похiднi фенолу, якi розчиняються в спиртi i водi. З бiлками й алколоїдами та солями важких металiв вони дають осад, з солями залiза утворюють чорнило. На повiтрi, пiд впливом ферментiв, окислюються i перетворюються на червонi або темно-бурi флобафени (вже не дають лiкарського ефекту), звiдки й походить темне забарвлення рiзних настоїв i вiдварiв. Найбiльше дубильних речовин у в корi дуба i дубових гiлках, в коренях перстачу прямостоячого, перстачу змiїного, суниць лiсових та в травi звiробою звичайного. Вони виявляють в`яжучу та протизапальну дiю, особливо при рiзних захворюваннях шлунково-кишкового тракту, стоматитах, ошпарюваннi й опiках i при шкiряних захворюваннях.

СЛИЗІ – безбарвнi речовини, рiзнi за своєм хiмiчним складом, близькi до полiсахаридiв. Вони надають високої цінності лікарським рослинам. Слиз утворюється при варiннi декотрих рослин: насiння льону, коренiв алтеї лiкарської, трави моху ісландського, листки підбілу, подорожника; з епiдермiсу або окремих слизових клiтин рослини, рiдше з мiжклiтинної речовини. Пiд дiєю розведених кислот слиз розпадаються на рiзнi цукри. У водi вiн набухає i утворює колоїдальнi розчини, якi пом`якшують та обволiкають враженi мiсця при рiзних запаленнях. Близькi до них пектини спричиняють перистальтику кишечнику так само, як клiтковина городнiх рослин та фруктiв, яка крiм того, сприяє виведенню з органiзму холестерину.

САПОНIНИ – сполуки, якi характеризують рiзновиднiсть глiкозидiв. При гiдролiзi вони розпадаються на вуглеводну частину i аглiкон, який називається сапогенiном. Сапогенiни добре розчиняються у водi i спиртi. Їх воднi розчини при збовтуваннi утворюють стiйку пiну, яка нагадує мильну. Звiдси i назва сапонiни, вiд латинського Sapo – мило. Рослини, якi мiстять сапонiни застосовують в ветеринарнiй практицi як вiд­­­харкувальнi, сечогiннi, тонiзуючi засоби (ефективнi при арте­­­росклерозi судин).

ФЛАВОНОЇДИ – група природних сполук, що забезпечують жовтий, червоний, оранжевий колір плодів та коріння (корінь солодки, стальника, трава пустинника і споришу, квітки безсмертника, плоди глоду). Вони мають різну дію – шлункову,бактерицидну, спазмолітичну, радіозахисну, протипроменеву, стимулюють серце. Вони практично без шкідливі.

Камеді– Це полісахариди, що утворюються в деяких рослинах як реакція на пошкодження живої тканини рослин (слива, вишня тощо).

ФIТОНЦИДИ– органiчнi речовини, рiзнi за своєю хiмiчною будовою, якi утворюються в рiзних рослинах в процесi обмiну речовин i вiдрiзняються сильною антибiотичною дiєю, тобто властивiстю вбивати рiзнi мiкроби, плiсеневi грибки i iнфузо­­­рiї та стимулювати захиснi сили органiзму хворої людини чи тварини.

Їх багато в часнику, цибулi, червоному стручковому пер­­­цi, хронi, кропивi, городнiй капустi, яблуках, апельсинах, мандаринах, калинi, брусницi, черемшинi.

Багатi на фiтонциди листки дуба, еквалiпта, берези, сос­­­ни, смереки, бузку, смородини. Вони стимулюють регенерацiю пошкоджених тканин. Стiйкi до дiї високих температур. Називають їх атмосферними вiтамi­­­нами, бо, потрапивши через легенi в органiзм хворої людини, вони корисно впливають на її самопочуття та нервову систему.

ВІТАМІНИ ­– є низькомолекулярними органічними сполуками, що мають високу біологічну активність і потрібні в дуже малих кількостях для нормальної життєдіяльності організму. Разом з ферментами вони впливають і регулюють обмін речовин, підтримують нормальний функціональний стан органів і систем, сприяють загоюванню ран, збільшують кількість червоних кров’яних тілець, підвищують працездатність, протидіють променевій хворобі. На даний час відомо майже 30 вітамінів, приблизно 20 з них в організмі не синтезуються, а поступають з рослинною їжею. Вітамін В виліковує захворювання нервової системи – поліневрит; вітамін С захищає від цинги; Нестача вітаміну А викликає курячу сліпоту,уповільнення росту; В₂ – схуднення, упадок сил; К – порушується згортання крові; Р – викликає ламкість кровоносних судин.

Ферменти – це специфічні біологічні каталізатори, які прискорюють ферментативні реакції. У медичній практиці ця велика група біологічно активних речовин лише починає використовуватись. Так, з чорнушки дамаської створено препарат нігедаза, який нормалізує жировий обмін.

Мікроелементи– складова частина клітин і тканин. Вони сприяютьактивізації біохімічних процесів в організмі, підвищують захисні функції організму в цілому.

2.КЛАСИФIКАЦIЯ ЛIКАРСЬКИХ РОСЛИН( 2 групи)

КУЛЬТИВОВАНI РОСЛИНИ: алое, алтея лiкарська, беладона звичайна, блекота чорна, валерiана лiкарська, головатень круглоголовий, горицвiт весняний, дурман звичайний, женьшень звичайний, ехiнацея пурпурова, мелiса лiкарська, наперстянка, нагiдки лiкарськi, ромашка лiкарська, подорожник, солодка го­­­ла, чебрець, череда трироздiльна, чистотiл звичай­­­ний, чорнокорiнь лiкарський, шавлiя лiкарська. Бiльшiсть цих рослин введена в культуру з різнотрав’я.

ДИКОРОСТУЧI ЛIКАРСЬКI РОСЛИНИ: аїр болотний, барвiнок, барбарис звичайний, береза, березовий гриб (чага), безсмер­­­тник, спориш, звiробiй, конвалiя, кропива дводомна, лимонник китайський, папоротник, фiалка, елеутерокок колючий, ефедра та iн. Копитняк, кульбаба лiкарська, любисток, материнка, перстач, деревiй тисячолистий (кривавник).

КЛАСИФIКАЦIЯ ЛIКАРСЬКИХ РОСЛИН ЗА ЇХ ЛIКУВАЛЬНИМ ЗАСТОСУВАННЯМ В НАУКОВIЙ I НАРОДНIЙ ВЕТЕРИНАРIЇ

1. При серцево-судинних захворюваннях: адонiс весняний, астрагал, валерiана, женьшень, звiробiй, конвалiя, копитень, лимонник китайський, мелiса лiкарська, наперстянка, петрушка кучерява, пустирник, синюха, ефедра хвощова.

2. Вiдхаркувальнi i пом"ягшуючi: алтей, айва, базилик, веронiка, дев"ясил, конюшина лучна, ко­­­питень, коров"як, мати- й мачуха, подорожник, липа, фенхель, фiалка, чебрець, часник.

3. Шлунково-кишковi:

3.1. Полiпшують травлення - алтей, багульник, гiрчак змiїний, душниця, коров"як, родовик лікарський, лапчатка, кульбаба, деревiй, пижма, полинь, ромашка, чебрець, щавель.

3.2. В"яжучi i протипроноснi – бузина, дуб, звiробiй, пижма, чага, щавель, лабазник.

3.2. Послаблюючi – березка польова, гулявник, крушина, рицина, кульбаба, подорожник, пирiй.

3.4. Гiркi, збуджуючi апетит – вахта, кульбаба, мелiса, подорожник, полинь, деревiй.

3.5. Протиспазматичнi i зменшуючi секреторну функцiю за­­­лоз – блекота, беладона, дурман тощо.

4. Жовчегiннi: барбарис, береза, волошка, вахта, дев"ясил, кропива, кукуруд­­­за, можевiльник, м’ята, пижма, полинь.

5. Сечогiннi: береза, брусниця, бузина, волошка, галеча, пустирник, кропи­­­ва, кукурудза, лаконос, лопух, конюшина, полинь, марена, спаржа, омела бiла, хвощ, часник.

6. Потогiннi i жаропонижаючi: береза, веронiка несправжня, галега, душиця, кропива, ма­­­ти-й-мачуха, кульбаба, подорожник, мальва, ромашка, фiалка, черемшина.

7. Глистогiннi: багульник, дев"ясил, марь, кровохльобка, пижма, гарбуз, час­­­ник.

8. Кровозупиняючi i маточнi: барбарис, барвiнок, спориш, звiробiй, подорожник, ромашка, кропива, лабазник, щавель, хвощ, деревiй, лопух.

9. Вiтамiннi: береза, бояришник, брусника, кропива, облепиха, пiхта, шипши­­­на, горобина.

10. Екзема i захворювання шкіри: базилік, береза, бодяк, гулявник, дев’ясил, каланхое, нагідки, березка, меліса, обліпиха, подорожник, фіалка, хвощ, чеб­­­рець.

11. Збуджуючi ЦНС : аралiя, левзея, лимонник, женьшень, ефедра.

12. Заспокоюючi ЦНС : шафран посiвний, омела бiла.

13.Протиспазматичнi: солянка Рихтера, марена красильна.