Прочитайте. Запишіть основну умову курсу «Літературне читання», основні змістові лінії

Читання, як і письмо, вид писемної мовленнєвої діяльності, яка, як правило, тісно пов'язана з усною.

Уроки літературного читання (як окремі) спеціально призначені для розвитку читацьких умінь і навичок у школах з російською мовою викладання розпочинаються з 3-го класу (у школах з мовами інших національних меншин — дещо пізніше). Основною метою курсу є – формування читацької компетентності. яка є базовою складовою комунікативної і пізнавальної компетентностей, ознайомлення учнів з українською дитячою літературою як мистецтвом слова, підготовка їх до систематичного курсу української літератури в основній школі.

Для досягнення цієї мети мають реалізуватися такі завдання:

- удосконалення й розвиток техніки читання українською мовою вголос і мовчки;

- розвиток умінь співпереживати, чутливо реагувати на художню красу твору;

- формування уявлень про літературознавчі поняття, художні засоби і їх роль у тексті;

- розвиток умінь створювати власні висловлювання за змістом прочитаного, оцінні судження, навички спілкування, роботи в парах і групах;

- розвиток мислення, уваги, оперативної пам’яті;

- естетичне, моральне і громадянське виховання;

- виховання цікавості до творів українських дитячих письменників, української культури, до засвоєння народознавчих та країнознавчих знань. а також виховання поваги й толерантного ставлення до інших національних культур.

Зазначені завдання потрібно розв'язувати в ком­плексі на кожному уроці.

За своєю значущістю і навчально-виховним по­тенціалом уроки українського літературного читання важко пере­оцінити. Чим успішніше учні оволодіватимуть читаць­кими навичками, чим більше читатимуть, тим кращі успіхи матимуть у засвоєнні української мови загалом. У цьому неабияка роль учителя, його вмілого керів­ництва читацькими інтересами школярів.

На кожному уроці учні слухають мовлення вчителя, художні чи публіцистичні тексти. Така робота має бути цілеспрямованою і супроводжуватися перевіркою розуміння почутого тексту, оскільки від цього вели­кою мірою залежить успішність у формуванні та роз­ширенні пізнавальних інтересів, кругозору дітей і, нарешті, збагаченні (хай пасивному) українського словникового запасу, що відбувається спонтанно (ми­мовільно): у пам'яті школяра нагромаджуються слова, образні вислови, синтаксичні конструкції, що врешті знаходить свій вияв у мовленні.

Робота над словом забезпечує правильне сприйнят­тя тексту. Адже неправильне, неадекватне розуміння слова спотворює зміст речення, а то й усього тексту. Наприклад, таким може бути сприйняття російсько­мовними учнями виразу вродлива дівчина («уродливая девочка»), якщо вчасно не пояснити зміст наведеного виразу. Саме тому словникова робота має бути завжди в центрі уваги вчителя.

Читання — один з компонентів мовленнєвої діяль­ності учня. Воно має бути правильним (без перекручен­ня слів і неправильного наголошування), свідомим — учні повинні розуміти прочитане; плавним, виразним і в міру швидким.

Уповільнене, неправильне, поскладове читання, як і надто швидке, заважає усвідомленню тексту, не сприяє сприйняттю його образності, виховного по­тенціалу. Знаючи про це, учитель не повинен дбати по­над усе про швидкість читання. Це завдання має розв'язуватися в комплексі з іншими. Удосконаленню техніки читання (правильності, плавності, виразності, швидкості) слід приділяти увагу на кожному уроці че­рез систему спеціальних вправ.

Читання розширює кругозір дітей, формує есте­тичні смаки й уподобання, впливає на розвиток морально-естетичних ідеалів. Читання будь-яких текстів на уроці має супроводжуватися їх аналізом, у процесі якого вчитель звертає увагу на тему і основну думку твору, образність мови, вчинки і характер пер­сонажів, спонукає учнів оцінювати їх, висловлювати власне ставлення. Все це сприяє усвідомленню прочи­таного, а отже, має не лише навчальне значення, а й виховний вплив.

Робота над текстом в умовах навчання української мови як другої має стати, крім того, дійовим засобом розвитку мовлення молодших школярів. Учні повинні мати достатній словниковий запас, орфоепічні й грама­тичні вміння, щоб відповісти на запитання вчителя, висловити власне ставлення до вчинків дійових осіб то­що. Якщо мовлення не сформоване або недостатньо сформоване, здійснити ці завдання буде складно. Тому на уроці, крім відповідей на запитання у зв'язку з про­читаним, де, як свідчить практика, до уваги береться найчастіше зміст, а не мовне оформлення відповіді, по­винні бути спеціальні завдання, спрямовані на розви­ток мовленнєвих умінь.