IV. Психологія дошкільного дитинства. яка існує з перших днів життя, йде з боку матері, а з боку дитини її ще не існує



яка існує з перших днів життя, йде з боку матері, а з боку дитини її ще не існує.

Спостереження за новонародженим показали, що перші прояви емо­цій виражаються криком, супроводжуються зморщенням, почервонін­ням, некоординованими рухами.

Стійке зорово-слухове зосередження на близько розміщених предме­тах, особливо при наданні тілу дитини вертикального, специфічно люд­ського положення, викликає в неї перші позитивні емоції.

Перше її радісне збудження, жваві рухи ніжками та ручками, блискучі оченята - як правило, це реакція на людське обличчя та голос. Напевно, така реакція відбувається тому, що цей подразник найчастіше знаходить­ся біля дитини в найважливіші моменти задоволення органічних потреб. Очі дитини, які вперше починають конвертувати на обличчя матері і по­ява посмішки на її обличчі - є показниками виділення об'єкта.

Основною формою життєдіяльності дитини стає ставлення до матері чи іншої особи, яка задовольняє потребу у їжі. Активність маляти щодо матері спочатку виявляється тільки у виникненні смоктальних реакцій як умовного сигналу годування. Проте, вже на першому місяці життя від­бувається важлива зміна у характері реакцій дитини на матір, а потім і в усій структурі її взаємин з матір'ю. Десь наприкінці цього місяця дитя вперше ніби «визнає» матір: переставши смоктати, воно пильно і осмис­лено дивиться просто в очі матері, посміхається їй. З цього моменту по­гляд дитини все частіше затримується на обличчі матері, все частіше з'являється посмішка, що починає супроводжуватися радісними звуками, жвавими рухами. Такі реакції не мають відношення до процесу годуван­ня, ускладнюють, переривають його, вносять «антракти». Усталюючись, окремі емоційно-виразні реакції задоволення об'єднуються у своєрідну цілісну поведінку, яка й дістала назву «комплекс пожвавлення» (Н. Фігу-рін, М. Денисова).

Із реакції зосередження на обличчі матері виникає це важливе ново­утворення періоду новонародженості - комплекс пожвавлення. Комплекс пожвавлення - це емоційно-позитивна реакція, яка виникає наприкінці другого місяця життя, коли мати нахиляється до маляти, у дитини з'явля­ється весела міміка, блиск очей, посмішка, вона глибоко дихає, енергійно гуде, інтенсивно перебирає ручками і ніжками. З часом така поведінка переноситься і на інших людей. У ній виявляється тенденція немовляти підтримувати і встановлювати контакт з дорослими, що зумовлюється не органічною, а соціальною потребою. Це потреба у людині, у спілкуванні з нею. Комплекс пожвавлення - це не лише реакція, це спроба впливати на дорослого (Н.М. Шелованов, М.І. Лісіна, СЮ. Мещерякова).

Комплекс пожвавлення знаменує собою кінець новонародженості і початок нової стадії розвитку - стадії немовляти. Тому поява комплексу

пожвавлення являє собою психологічний критерій кінця кризи новонаро­дженості. Фізіологічним критерієм кінця новонародженості є поява зо­рового і слухового зосередження, можливості формування умовних реф­лексів на зорові і слухові подразники. Медичним критерієм кінця періоду новонародженості є набуття дитиною початкової ваги, з якою вона на­родилася, і це свідчить про те, що фізіологічна система життєдіяльності функціонує нормально.

Психологія немовляти

Швидке фізичне зростання немовляти сприяє активному розвитку її психіки. Ріст здорової дитини-немовляти за перший рік її життя збіль­шується приблизно в 1,5 рази, а вага становить майже 9-Ю кг. Немовля відрізняється від дорослого пропорціями тіла. Воно має порівняно велику голівку, що становить 1/4 всього тіла (у дорослого 1/8), короткі ніжки, що становлять приблизно 1/3 всієї довжини тіла. Ріжуться молочні зубки.

Інтенсивно розвивається нервова система. Вага мозку до кінця пер­шого року життя становить 850-900 г. Швидко розвиваються аналізатори, зокрема, їх мозкові частини, встановлюються зв'язки між різними ділян­ками кори, що відповідає збільшенню питомої ваги набутих реакцій у житті дитини.

Специфічна реакція усмішки дитини на обличчя матері є показником того, що соціальна ситуація психічного розвитку дитини вже склалася. Цю соціальну ситуацію зв'язку дитини з дорослим Л.С. Виготський назвав со­ціальною ситуацією «МИ». Вона вказує на нерозривну єдність дитини і дорослого. Дитина нічого не може без дорослої людини. Життя та діяль­ність дитини немов вплетені в життя та діяльність дорослого, який догля­дає за нею. Ситуація комфорту малюка залежить від дорослої людини.

Соціальна ситуація сумісного життя дитини з матір'ю призводить до виникнення нового типу діяльності - безпосереднього емоційного спілку­вання дитини і матері. Як показали дослідження Д.Б. Ельконіна і М.І. Лі-сіної, специфічна особливість цього типу діяльності полягає в тому, що її предметом є інша людина. Та коли предметом діяльності є інша людина, то така діяльність і є спілкування. Важливо не те, що роблять люди один з одним, підкреслював Д.Б. Ельконін, а те, що предметом діяльності стає інша людина. Спілкування такого типу в немовлячому віці дуже яскраво виражено. З боку дорослого дитина стає предметом діяльності. З боку дитини можна спостерігати виникнення перших форм впливу на дорос­лого. Дуже швидко голосові реакції дитини стануть емоційно активним закликом, хникання перетвориться в поведінковий акт, спрямований на дорослого. Це ще не мова в повному розумінні слова, а лише емоційно-виразні реакції.

Наши рекомендации