Історія розвитку кадрових служб

Тема Служби персоналу: організація та функції.

Історія розвитку кадрових служб

Нормативно-правове закріплення функцій кадрових служб

Структура кадрової служби

Кадрове забезпечення служби управління персоналом

Завдання і напрямки роботи кадрових служб на сучасному етапі

Історія розвитку кадрових служб

Історія розвитку кадрових служб, тобто підрозділів, які займаються комплектуванням та обліком персоналу, входить у глибину віків. Так, пер­ше згадування про розрядний указ (військовий опис ратних людей із заз­наченням їх посад) з питань комплектування, обліку грошових окладів для особового складу армії Руської держави, датується 1478 роком. На основі особових оглядів, які проводились відповідно до указу, визначалась при­датність призовників до військової служби. Крім воєнних функцій указ ви­конував і адміністративні з питань особового складу державного апарату. Згідно з указом призначались воєводи, посли, судді та інші чиновники.

Промислова революція XIX століття кардинально змінила характер організації праці і роль самих працівників. Зростання масштабів вироб­ництва і поведінка працівників, яких не задовольняють умови праці, при­мусили керівників організації наймати спеціалістів, які б займались вик­лючно працівниками, В Англії їх називали секретарями благополуччя, в США і Франції — громадськими секретарями, основними функціями яких було: слідкувати за умовами праці; протистояти створенню профспілок; влаштовувати хворих працівників у лікарні, а дітей — у дошкільні заклади.

Розвиток машинного виробництва, яке об'єднує велику кількість ро­бітників у межах промислових підприємств, сприяло створенню проф­спілок. Профспілки стали основною силою, здатною організовувати пра­цівників відстоювати свої інтереси різними способами (страйки, бойкоти і т. д.). Це змусило державні органи створювати національні системи з про­блем соціального страхування, виплат компенсацій з безробіття, встанов­лення мінімальної заробітної плати, скорочення робочого дня. У зв'язку з цими змінами в компаніях з'явилась потреба в спецвідділах, які б були ек­спертами в галузі трудового законодавства, забезпечення контролю за дія­ми адміністрації підприємства. Організації почали створювати спеціальні відділи, що займались даними питаннями.

В 20—30-ті роки XX століття виникли спеціалізовані відділи з питань управління людськими ресурсами, які виконувала основному рутинну роботу, пов'язану з веденням документів, розбором конфліктів, виплатою заробітної плати. Всі питання, зв'язані з управлінням людини, вирішува­лись вищим керівництвом без відділу кадрів.

У роки Другої світової війни перед відділами кадрів промислових підприємств (в США, Великобританії) було поставлено грандіозне завдан­ня—в найкоротший термін прийняти на роботу і навчити сотні тисяч но­вих працівників всіх видів професій, щоб заміняти тих, хто пішов на війну. Це завдання було виконано, і з цього часу питання підбору, навчання, пе­ренавчання стали важливим напрямком роботи відділу управління людь­ми.

В передреволюційній Росії управління персоналом здійснювали керів­ники підприємств, а спеціальні чиновники займались питаннями робочо­го побуту, охорони здоров'я, праці та освіти.

У радянський період відділи кадрів з'явились практично у всіх органі­заціях, але їх функції зводились тільки до підготовки та видачі різних до­відок, анкет, звітів. Вони повинні були забезпечити вищестоящі органі­зації всіма видами інформації про персонал. Три фактори суспільного жит­тя того періоду визначали цю специфіку: централізоване керівництво народним господарством, політизація економіки і тоталітарна ідеологія.

Історія розвитку кадрових служб тісно пов'язана з розвитком служб організованого працевлаштування населення. Виникнення останніх у краї­нах Західної Європи було обумовлено масовим безробіттям. На першому періоді вони являли собою сукупність органів трудового посередництва, яке здійснювалось профспілками і спілками підприємців. Пізніше були створені державні служби працевлаштування — біржі праці, агентства, кон­тори. У Франції перша державна біржа праці була створена в 1897 р., в Англії - в 1909р., а в Царській Росії - у 1917 р.

Організація державного розподілу робочої сили при радянській владі почалась із створення служби працевлаштування, основними ланками якої згідно з декретом Раднаркому, були біржі праці. Вони реєстрували всіх гро­мадян, які шукають роботу, наявність робочих місць, займались соціаль­ним страхуванням і виплатами допомоги по безробіттю. Ці служби ство­рювались у населених пунктах з двадцятитисячною кількістю населення і більше, і найм працівників підприємствами міг здійснюватись тільки че­рез біржі праці.