Характеристики на службовців
Одеського інституту народного господарства
15 січня – 18 жовтня 1930 року
[...] 2. Букатевич Назарій Іванович – штатний професор 2 групи, українська мова та література, позапартійний. Здібності не виявлені. Авторитетний. Класово витриманий [...]
9. Фаас Іван Якович – професор 2 групи. Ставлення до національної політики невідомо, позапартійний. Професор не радянської формації, приховує симпатії до минулого, «аполітичний».
10. Сухов Олександр Опанасович – професор 1 групи. Українську мову не опанував. Ставлення до національної політики критичне, позапартійний. Організаційні здібності не виявлено. Авторитет достатній. Класової пролетарської лінії нема.
11. Слабченко Михайло Єлисейович – штатний професор 1 групи, історія українського права з 1929 р. Українська мова рідна, національну лінію вважає за незадовільну для України. Позапартійний. Здібності не виявлені. Авторитет не високий. Курс лекцій не марксистський [...]
13. Хмельницький Ісаак Абрамович – професор 2 групи, трудове право і судоустрій з 1922 р. Викладає українською мовою. Ставлення до національної політики позитивне. Член партії з 1920 р. Чистки не проходив. Здібностей не має. Авторитет не високий. Чіткої лінії не має [...]
36. Петрунь Федір Остапович – викладач радянської формації, позапартійний. Здібностей не має. Авторитет не високий. Класово-пролетарська лінія достатня [...]
56. Соколов Микола Опанасович – загальна історія з жовтня 1929 р. Викладає українською мовою. Ставлення позитивне. Здібностей не виявлено. Позапартійний. Авторитет середній. Радянська людина з класовою лінією [...]
Державний архів Одеської області. – Ф. Р-129. – Оп. 3. – Спр. 10. – Арк. 4–12.
Історичний фон
Якщо наприкінці 1920-х років кадрові чистки торкалися професорсько-викладацького складу вищих навчальних закладів переважно у вигляді виключення з лав партії та звільнення з роботи, то на межі 1920–30-х років сумнозвісна більшовицька фільтрація призвела до фізичного винищення багатьох «непотрібних» радянській владі викладачів, яких вважали реальними чи потенційними ворогами. Тисячі викладачів було репресовано як буржуазних націоналістів, шпигунів, шкідників тощо. Окремих професорів слідчі НКВС перетворювали на керівників сфабрикованих контрреволюційних організацій, а їх хвора маніакальна уява породжувала безглузді вигадки про ворожість до радянської влади і постійне бажання завдати їй шкоди. Трагічна доля спіткала і професора, заступника директора, завідувача навчальною частиною Одеського інституту інженерів водного транспорту (попередник Одеського національного морського університету) Тимофія Михайловича Василишина (1891–1961). Вченого було заарештовано 29 січня 1931 року за звинуваченням у приналежності до «Української контрреволюційної організації».
Документ № 27
Выписка из протокола № 20/337 заседания
Судебной тройки при Коллегии ГПУ УССР от 5 марта 1932 года
Слушали: Дело № 6781/20345 Одесского облотдела ГПУ по обвинению гражданина Василишина Тимофея Михайловича, 40 лет по статье 54-11 УК УССР.
Постановили: Василишина Тимофея Михайловича заключить в концлагерь сроком на три года, считая срок с 20 марта 1931 года. Дело сдать в архив.
Архів Управління служби безпеки України в Одеській області. – Ф. П. – Спр. 25613-п. – Арк. 5, 171.
Історичний фон
Значною подією у розвитку системи вищої освіти в Україні стало відновлення університетів, що були ліквідовані постановою НКО УСРР 1920 року (див. документ № 7). Експериментальні форми у системі вищої освіти, палке бажання прогресу, ентузіазм у побудові нового, ще ніде небаченого суспільства, тісно переплітались з ідеологічними новаціями, що тривали від 1920 року та завершилися 19 вересня 1932 року постановою ЦВК СРСР, коли було вирішено організувати університети в Харкові, Києві, Одесі та Дніпропетровську. За короткий термін вони стали науковими та освітніми центрами УСРР. До функціонуючих факультетів додавалися нові, створювалися вечірні та заочні відділення, що дало позитивний результат у науково-навчальній роботі та мали велике значення для розвитку культури і освіти у суспільстві.
Документ № 28