На початку бесіди. роль невербальних засобів

Психологічного контакту людини з іншого людиною як спільності психічного стану важливо досягти вже на першому етапі бесіди, бо інакше використання будь-яких ефектних прийомів впливу під час са­мої бесіди поза контактом не буде результативним. Прокладання ка­налів зв'язку між співрозмовниками, коли ніщо не заважає сприйнят­тю інформації, і є встановленням контакту. Початковий етап бесіди час­то називають етапом контакту, однак про контакт не слід забувати й на всіх інших етапах, а втративши спільність, повертатися до поновлен­ня психологічної єдності.

Потрібно враховувати ознаки невербальної поведінки співрозмов­ника для ситуативного діагностування стану, в якому він перебуває, щоб визначити його готовність до взаємодії. Почати слід із вирішення про­сторового питання: наскільки близько чи далеко ми розміщені від співрозмоеника. Чи відповідає ця відстань нашому задумові, як реагує співрозмовник на наші спроби змінити цю відстань? Виходимо із за­гального правила: що інтимніщою є тема обговорення, то меншою має бути дистанція. Психологи радять дискутувати на офіційні й нейтральні теми, розташовуючись на відстані 1,5 — 2 м, ділитися особистими пере­живаннями — 0,5 — 1 м. Фізичний бар'єр можуть також утворювати різні предмети, що відгороджують співрозмовників один від одного (стіл,парта, стільці), тому, налаштовуючись на дружню розмову з учнем, бать­ками, краще сісти поруч.

Важливим джерелом інформації про стан школяра може бути його поза. Якщо співрозмовник перебуває в закритій позі (схрещені руки й ноги), то це означає, що він не сприймає того, що ми говоримо, ми його не переконали, контакту немає. Треба посилити вплив, щоб поза зміни­лася (зняти напруження, зацікавити). Якщо учень нахилений в наш бік, це свідчить про його зацікавленість у спілкуванні (звичайно, для ефек­тивного ведення бесіди нам варто з самого початку трохи схилитися в бік співрозмовника). Якщо він сидить прямо, це означає, що нам не вдалося залучити його до розмови, і потрібні додаткові зусилля для створення атмосфери спільності. Інколи учень починає відхилятися назад — це ознака незгоди з нами, втрати контакту. Зазначмо: важли­вою є не сама поза, а її динаміка, зміни, які спостерігаємо у відповідь на певні наші дії. Ці зміни здебільшого неусвідомлювані, їх важко підро­бити. Вчитель мусить бути уважним, щоб помітити сигнали, які спові­щають про внутрішній стан учня.

На особливу увагу заслуговують руки. Коли школяр сумнівається, невпевнений або розгублений, він може потирати рукою іншу руку або почісувати голову, ніс, очі, підборіддя, вухо. І неважливо, яку частину тіла він потирає. Важливо — коли він починає це роботи. Якщо потирання пов'язане з нашими словами, це означає, що саме ми спричинили такий стан. Ми навели лише загальну схему невербальних виявів дитини, адже вони індивідуальні, бо каталогу рухів, однакових для всіх, не існує. Зав­дання вчителя полягає в тому, щоб помітити зміни в міміці й пантоміміці партнера, з яким спілкуєтесь, а не в тому, щоб вивчити, що означає певний жест. Спостерігаючи за співрозмовником, ми можемо визначити, як він реагує, а отже, наскільки дієвими є засоби, які використовуємо.

Розшифровуючи невербальну поведінку учня, вчитель має подбати про виразність власної невербальної поведінки на цьому етапі. Дивитися в очі співрозмовника (але не безперервно!) доцільно протягом усієї бесіди, бо якщо партнери не дивляться в очі, — це ознака того, що контакт втрачено. Погляд дає учителю можливість привернути увагу до себе й предмета розмови, продемонструвати прихильність (лагідний погляд) і відчуження (холодний погляд), виявити подив (запитання в погляді), іронію (насмішкуватий погляд), осуд (суворий погляд), спові­стити співрозмовника про надання йому слова. Якщо очі партнера біга­ють, якщо в нього важкий, лихий погляд, це насторожує, відштовхує, Дратує. Кожна дитина потребує візуального контакту, але погляд, що триває безперервно понад 10 секунд, викликає у співрозмовника почут­тя дискомфорту¹.

Дивлячись в очі, ми можемо отримати важливу додаткову інформа­цію про щирість поведінки співрозмовника. Згідно з дослідженнями нейролінгвістичного програмування (Д. Гріндер, Р. Бендлер), коли лю­дина думає і при цьому пригадує образи (візуальна пам'ять), її очі рухаються праворуч угору. Коли вона уявляє візуальні образи, ще не бачені нею (візуальна уява), то очі спрямовані ліворуч угору. Коли людина говорить сама з собою (внутрішнє мовлення), вона дивиться праворуч униз, коли пригадує рухи, почуття, події (кінетичні відчуття) — погляд переміщується ліворуч униз.

Візуальна уява (ВУ)

Візуальна пам'ять (ВП)

Слухова уява (СУ)

Слухова пам'ять (СП)

Кінетичні відчуття (КВ)

Внутрішнє мовлення (ВМ)

Ця схема стосується правшів. У лівіли усе відбувається навпаки. За цією схемою можна уявляти напрям думок партнера, що в педагогічній діяльності доволі важливо. Так, учениця, яка спізнилася, пояснює: «Ро­зумієте, у мене мама захворіла, їй вранці стало погано, і мені довелося бігти до поліклініки викликати лікаря. Тому я й запізнилася». Якщо при цьому дівчина дивиться праворуч угору, то вона згадує, як викли­кала лікаря, тобто ці події були реальними; якщо вона дивиться ліво­руч угору, це означає, що вона намагається уявити, як це могло б бути, тобто ми дістаємо додаткове свідчення про неправдивість інформації. Отже, невербальна інформація дає нам можливість контролювати рівень встановлення контакту і позицію співрозмовника.

Вербальна частина того, про що ми говоримо, також відіграє неаби­яку роль. Після встановлення невербального контакту, слід звернутися до співрозмовника. Найефективнішими тут є ритуальні форми при­вітання й розмова, не пов'язана безпосередньо з метою зустрічі (здоро­в'я, погода, актуальна подія). Це не гаяння часу, оскільки ці фрази дають нам змогу налаштуватися на співрозмовника, а йому — на нас. Інколи достатньо двох —трьох фраз, а часом — і п'яти—десяти хвилин, щоб відбулося «діагностування» співрозмовника на цей час і щоб залу­чити його до взаємодії.

На початковому етапі активною є увага вчителя, яка охоплює такі параметри:

—емоційний стан учня (зчитуємо за його мімікою, позою, жестами,
інтонацією);

—ставлення учня до ситуації (визначаємо за дистанцією, особливо­стями зорового контакту, мовлення);

—власна позиція.

Урахування цих параметрів важливо для подальшої організа-ідії спілкування. Уявімо: після уроку учень підходить до вас і вислов­лює претензії щодо виставленої оцінки. Він розраховував на кращу. Ось тут характер нашого спостереження дасть нам орієнтир для роз­роблення подальшої стратегії взаємодії. Увага до стану школяра підка­же, що він схвильований, переживає ситуацію. Цю небайдужість слід зберегти, підтримати його прагнення бути кращим. З'ясування став­лення учня до проблеми розкриє нам, що він вважає оцінку несправед­ливою. Тому вчитель у бесіді має пред'явити критерії, щоб подолати упередженість учня стосовно оцінки. Увага до того, як дитина ставиться до вчителя, виявить його повагу в проханні переглянути роботу. Це також слід зберегти, похваливши за те, що підійшов, хоче порозумі­тися. Аналіз власної позиції дасть можливість усвідомити початкову розгубленість (Як це могло статися? Чи не припустилася я помилки?), допоможе подолати цей етап, продемонструвати позитивне ставлення до ситуації, довести до відома всіх учнів вимоги щодо виконання ро­боти.

Техніка встановлення контакту на початку взаємодії має бути зорієн­тована на врахування даних спостереження для приєднання до парт­нера через синхронізацію поведінки з учнем (дія закону «спілкування на позитивній основі»). Для цього вчителю доцільно:

—вибрати оптимальну дистанцію для встановлення фізичного кон­
такту;

—приєднатися зовнішнім виглядом — дзеркально відбити позу,
поставу, посадку голови партнера, що дасть йому можливість побачити
узгодженість і через неї згоду, та зміцнити фізичний контакт;

—синхронізувати темпоритм мовлення: включитися у темп дихан­ня і говоріння, рухів, щоб спочатку приєднатися, а потім повести за
собою і зрештою перейти від фізичного до емоційного контакту;

—приєднатися до голосу та емоційного стану (тембр голосу, інтона­ція), для зміцнення емоційного контакту.

Як бачимо, початковий етап контакту потребує знаходження спільних психологічних знаменників. Цього ми досягнемо, якщо діятимемо в логіці: спостерігаємо психологічну сутність поведінки партнера — приєднує­мося — досягаємо спільності.

Для зміцнення контакту в педагогічній бесіді на початку взаємодії слід скористатися такими прийомами:

—подарувати співрозмовникові «три плюси»¹ (посмішку, звернен­ня на ім'я, комплімент);

—виявити надію на взаєморозуміння;

—навіювати співрозмовникові його значущість;

—демонструвати непередбачувану поведінку;

— використати особливий голос (довірчий і переконливий), особли­вий погляд (прямий і доброзичливий), особливий ритм (збуджує —
заспокоює).