Лíчынне хвóрого на прокáзу

12. Як був Ісýс в одны′м мíсты, прышóв чоловíк, шо в ёгó по всёмý тíлы булá прокáза. І пубáчывшы Ісýса, впав ны′цьма пы′рыд Йім, лáголячы Ёгó: «Гóсподы! Як хóчыш, то мóжыш мынэ′ очы′стыты».

13. Вин протягнýв рýку, доткнýвся до ёгó і сказáв: «Хóчу, очы′стытысь!» І одрáзу ж прокáза з ёго зыйшлá.

14. І Вин прыказáв ёмý ныкому ны казáты про гэ′тэ, а пойты′ покáятысь ля бáтюшкы і дáты на жэ′ртву за своé очышчэ′нне, як наказáв Моісéй, на свíдчынне ля йіх.

15. Алэ′ шэ бильш росхóдылась чýтка про Ёгó, і вэ′льмы мнóго людэ′й схóдылысь до Ёгó – слýхаты і лíчытысь у Ёгó од хворóбэй свойíх.

16. Ал′э Вин ішóв в пустэ′лны місьця′ і молы′вся.

Лíчынне паралізóванного

17. Одногó дня, як Вин гучы′в, і сыдíлы тут фарысейі і учытілí Закóна, шо прышлы′ з усíх місьць Галылэ′йі, і Іудéйі, і з Йірусалы′ма, і сы′ла Госпóдня явля′лась, як лíчылы хвóрых, --

18. і от прыныслы′ одны′ на постэ′лі чоловíка, якы′й був паралізóваный, і хотíлы внысты′ ёгó в хáту і положы′ты пы′рыд Ісýсом.

19. І ны змíгшы ныгдэ′ ёгó пронысты′ – бо булó мнóго людэй′ – залíзлы на хáту, зробы′лы в стэ′лі ды′рку і тудóю спусты′лы ёгó с постэ′лію на сáму сырэ′дыну пы′рыд Ісýсом.

20. І Вин, пубáчывшы, шо воны′ вíрять, сказáв томý чоловíковы: «Прошчя′юцьця тобí твойí грыхы′».

21. Кнíжныкы і фарысейі почалы′ пóмыз собóю говоры′ты: «Хто гэ′то Бóга зныважя′е? Хто мóжэ прошчя′ты грыхы′, крóмы самóго Бóга?»

22. А Ісýс, одчýвшы, шо воны′ дýмають, сказáв йім на гэ′тэ: «Якы′йі мы′слы мáйітэ вытэ′ в вáшых сырця′х?

23. Шо лёкш сказáты: «прошчя′юцьця тобí твойí грыхы′»? чы ліпш сказáты: «встань і йды»?

[с. 155↑]

24. Алэ′ шоб вытэ′ вíдалы, шо Сын Людськы′й мáе власть на зымнí прошчя′ты грыхы′, -- то Вин кáжэ паралізóваному: «Тобí кажý: встань, возьмы′ свою′ постíль і йды в свою′ хáту».

25. І той одрáзу встав пы′рыд йíмы, взяв тóе, на чомý лыжя′в, і пошóв в свою′ хáту, прославля′ючы Бóга.

26. І страх охваты′в всіх. І слáвылы Бóга і, охвáчаны стрáхом, казáлы: «Ды′вны ділá мы бáчылы тыпэ′р».

Ісýс клы′чэ до Сыбэ′ Лэ′выя (Матвíя). Ісýс ны чужя′йіцьця грíшныкув

27. Пóсля гэ′того Ісýс вы′йшов і пубáчыв мы′тныка, по ймэ′нню Лэ′вый (гэ′то Матвíй), шо сыдíв і брав пóшліну (мы′то), і кáжэ ёмý: «Іды′ за Мнóю».

28. І вин, остáвывшы всэ, пошóв за Йім.

29. І спрáвыв Ёмý Лэ′вый в свою′й хаты вылы′ку госты′ну; і там булó вэ′льмы мнóго мы′тныкув і вся′кых гы′нчых, якы′йі сыдíлы рáзом пры столí.

30. А кнíжныкы і фарысéйі рымзáлы і казáлы Ёгó учынікáм: «Чогó вытэ′ йістэ′ і п’éтэ рáзом з мы′тныкамы і грíшныкамы?»

31. А Ісýс сказáв йім на гэ′тэ: «Ны здорóвым трэ′ба дóхтор, а хвóрым.

32. Я прышóв казáты, шоб кáялысь ны прáвыдным, а грíшныкам».

Про пист

33. А воны′ сказáлы Ёмý: «Чогó Іоáнновы учынікы′ чя′сто постя′ть і мнóго мóляцьця, і фарысéйськы гэ′так сáмо, а Твойí йідя′ть і п’ють?»

34. Вин сказáв йім: «Чы мóжна застáвыты высíлныкув посты′ты, як з йíмы Жыны′х?

35. Алэ′ пры′дэ тáя порá, як забырýть од йіх Жыныхá, то тоды′ воны′ бýдуть посты′ты в тýю пóру».

36. І тоды′ ж росказáв йім пры′тчу: «Ныхтó ны прышывáе лáткы до старэ′йі одэ′жыны, одорвáвшы од нóвыйі одэ′жыны; бо нáчэй і нóву подырэ′, і до старэ′йі ны надáсьця лáтка з нóвыйі.

[с. 156↑]

37. І ныхтó ны влывáе свíжого вынá в стары′йі шкураны′йі мышкы′, бо свíжэ вынó попрорывáе мышкы′, і самóе вы′тычэ, і мышкы′ пропадýть.

38. А свíжэ вынó трэ′ба влывáты в нóвы мышкы′; тоды′ збырыжэ′цьця й тóе, й тóе.

39. І ныхтó, п’ю′чы старóе вынó, ны схóчэ тоды′ свíжого, бо скáжэ «старóе лíпшэ».

Глава 6

Наши рекомендации