Технологічна картка виготовлення вишивки
ПРОЕКТ
Робота учениці 11 класу
Денисенко Сабіни
Вибір « Дизайн інтер’єру. Українська вишивка»
Вчитель Курлович А. В.
2012 рік
Малюнок для стилізації
Дизайн — це творчий метод, процес і результат художньо-технічного проектування промислових виробів, їхніх комплексів і систем, орієнтований на досягнення найповнішої відповідності створюваних об'єктів і середовища загалом і потреб людини, як утилітарних так і естетичних.
На протязі всієї історії розвитку культури людина прагнула прикрасити своє життя, зробити красивими всі необхідні їй предмети - одяг, житло, посуд.
В наш час з особливою пристрастю входять поняття, як художник і суспільство, краса і користь, творчість і потрібність. Важливо, щоб усе, що нас оточує несло в собі красу і потрібність, як необхідна умова життя цивілізованого суспільства.
Це стосується і декоративно-оформлюваного мистецтва: своїми специфічними виразними способами декоративне мистецтво разом з архітектурою формують внутрішній світ людини, її погляди, культуру, мораль, життєві принципи.
Художник все інтенсивніше працює над проблемою середовища, комплексного її вирішення в синтезі з архітектурою. Коли ми говоримо про житлове середовище, про інтер'єри суспільних будов, то маємо на увазі не тільки єдність звичних і красивих виробів. Середовище - це не тільки матеріальне поняття, це - простір, наповнений взаємовідносинами людей, це єдиний духовний і матеріальний світ.
Якщо в минулому використання декоративного мистецтва в інтер'єрах суспільних будов частіше всього були стихійними, то в даний час ще на стадії проектування художники і архітектори реалізують не тільки рішення загальної теми, зв'язаної з призначенням будови в цілому, а і використовують найбільш виразні форми різних видів декоративного мистецтва.
Архітектори, будівельники, художники, скульптори, майстри прикладного мистецтва, спираючись на досягнення будівельної науки і техніки, підвищують художній рівень обробки приміщень. При цьому в інтер'єрі широко використовують як традиційні - камінь, дерево, кераміка, скло, так і сучасні матеріали - наприклад, полімер. Вибираючи для обробки той чи інший матеріал, архітектори прагнуть до створення єдиної композиції інтер'єра, сполученню матеріалів з призначенням приміщень. Специфіка інтер'єрів громадських закладів дозволяє широко використовувати в їх оформленні оригінальні композиційні рішення, твори монументально-декоративного і прикладного мистецтва, художню мебель. Можна привести безліч прикладів будівель, де в інтер'єрі всі елементи повністю відповідають функціональним завданням. Це Палац культури "Україна" в Києві, Кремлівський палац з'їздів у Москві.
Архітектурні рішення інтер'єра - це складне сполучення архітектурної форми, конструкції, простору, масштабу, пропорцій, ритма, кольору і світла, направлене на повне виявлення громадських ідей і максимально відповідає функціональному призначенню приміщень.
Інтер'єр - відносно замкнуте і організоване в функціонально-естетичному відношенні простору в середині будинку.
Інтер'єр - складова частина архітектури. Під інтер'єром розуміється оформлення внутрішніх приміщень в будові, квартирі.
Мистецтво інтер'єру - це способи створення виразного внутрішнього середовища будови. Організація простору будови залежить від їх призначення (житлові, суспільні, виробничі, навчальні та ін.) і підкоряються загальним вимогам, закономірностям (психофізіологічним, соціальним, будівельним).
Проектування інтер'єру здійснюється за допомогою архітектурних і будівельних креслень, найважливіші з яких наступні: план - горизонтальний розріз будови з показом стін і перегородок, обладнання і меблі, плафон - проекція стін із світильниками, розгортки - фасад кожної стіни, перспектива - умовне зображення загального виду інтер'єру.
Рішення інтер'єру включає в себе функціональні і естетичні завдання. При цьому велику роль відіграє художньо-декоративне мистецтво, яке повинно гармонійно синтезувати масштабність, пропорції, ритм, фактуру, рельєф, колір і світло для створення найбільш естетичного сприймання архітектурно-художньої композиції, задуманої архітектором і художником. Художньо-декоративне мистецтво - це не прикрашування, а розумне використання художніх засобів.
Історія народної вишивки на Україні сягає своїм корінням у глибину віків .Дані археологічних розкопок та свідчення мандрівників і літописців доводять, що вишивання як вид мистецтва на Україні існує з незапам`ятних часів. Вишивкою , за свідченням Геродота , був прикрашений одяг скіфів. Знайдені на Черкащині срібні бляшки з фігурками чоловіків ,які датуються VІ ст., при дослідженні показали ідентичність не лише одягу ,а й вишивки українського народного костюма XVIII-XIXст. Арабський мандрівник Х ст.н.е. у своїх розповідях про русів зазначає,що вони носили вишитий одяг. На жаль , пам`ятки української вишивки збереглись лише за останні кілька століть , але й цього достатньо , щоб виявити, що елементи символіки орнаментів української вишивки співпадають з орнаментами, які прикрашали посуд давніх мешканців території України доби неоліту , трипільської культури.
Вишиванням споконвіку займались жінки ,які з покоління в покоління передавали найтиповіші,найяскравіші зразки орнаменту, кольору, вишивальну техніку. Вишивки, передаючи характерні ознаки місцевості, різняться між собою орнаментом , технікою виконання та гамою барв .
Протягом багатьох віків безпосередній конкретний зміст символів на вишивках втрачався , але традиції використання їх не зникли. За мотивами орнаменти вишивок поділяються на три групи : геометричні, рослинні , зооморфні (тваринні) й відображають елементи символіки стародавніх вірувань, культів .
Геометричні орнаменти, наприклад, притаманні всім видам народного мистецтва і всій слов`янській міфології. Різноманітні кружальця, трикутники, ромби, кривульки, лінії , хрести символічно відображали уявлення наших предків про світобудову, тож їхнє значення відповідне. На основі стародавніх космологічних символів у народі створена своя система назв. Це «баранячі ноги», «кучері», «гребінчики», «кривульки» , «сосонка» , «перерва» тощо.
В основі рослинного орнаменту лежить культ поклоніння природі , рослині . Крім поширеного символу «дерево життя» , який зображається стилізовано у формі листя або гілок ,у вишивках з рослинним орнаментом популярні стилізовані зображення Берегині , використання таких мотивів , як «виноград» - символ добробуту , щасливого одруження , «барвінок» - символ кохання тощо .
На зооморфних вишивках зображуються тотемічні й солярні тварини, а також звірі, що позначають три яруси «дерева життя» . Інколи вишивальниці використовують індивідуальні мотиви , які властиві баченню візерунка певної особи . Ними можуть бути заячі та вовчі зуби , волове око, риб`яча луска тощо.
Полтавські вишивки виконуються хрестиком , плутаним хрестиком , подвійним прутиком , зубчиками, мережкою , ланцюжком тощо . Візерунки виконуються окремими швами і поєднанням кількох швів. Вишивають переважно білими нитками , зрідка - червоними та сірими , візерунок обводять чорними або кольоровими смугами .
Вишивкам Київщини властивий рослинно-геометрич-ний орнамент із стилізованими гронами винограду , цвітом хмелю , ромбами , квадратами . Основні кольори білий , коралово-червоний , трапляється жовтий і голубий . Виконується вишивка хрестиком , знизуванням , гладдю .
Для вишивок Закарпаття характерний мотив «кривуля» у різних техніках виконання . Переважає техніка «заволікання» і вишивання хрестиком, часто використовується вирізування та гаптування. Кольорова гама вишивок широка червоне поєднується з чорним , при цьому виділяється один з кольорів ; поширені як білі , так і багатокольорові орнаменти.
Вишивкою оздоблювали рушники , фіранки , жіночий та чоловічий одяг . Особливої уваги надавали рушникам - старовинним оберегам дому , родини . У давнину рушник , вишитий відповідними візерунками-символами , був неодмінним атрибутом багатьох обрядів : з рушником приходили до породіллі вшанувати появу нової людини , зустрічали , і проводжали дорогих гостей , справляли шлюбні обряди , проводжали в останню путь , прикрашали , образи та накривали хліб на столі . Крім обрядового значення , рушники мали і чисто практичне застосування . Відповідно до функцій ,які вони виконували , рушники мали свої назви. Кольори та орнамент рушників характерні регіональним особливостям , за якими розрізняються «подільські» , «поліські» , «київські» , «гуцульські» , «галицькі» і «буковинські» .
Українська вишивка, рушники на перший погляд не мають ніякого значення в житті сучасної людини, але вони віють на серце кожного з нас чарами рідної стихії і є живущим бальзамом, який сповнює нас споконвічною могутньою силою українського народу .
Вишивка - класичний вид українського народного мистецтва, що розкриває невичерпне багатство творчих сил народу, вершини його мистецького хисту.
У процесі історичного та культурного розвитку на Україні у кожній місцевості утворились характерні орнаментальні мотиви і композиції, найбільш улюблена і поширена колірна гама, специфічні техніки виконання. Дбайливо передавалися вони з покоління в покоління, майстри відшліфовували кращі досягнення своїх попередників, розвиваючи і вдосконалюючи їх. Вишивкою займалися повсюди. Кожний район, навіть кожне село відзначалися своєрідністю мотивів. У розповсюджених орнаментальних мотивах, їх назвах вражає образна спостережливість, тонке поетичне почуття.
У ХІХ ст. підвищення інтересу до рослинної орнаментації сприяють витісненню стародавніх композицій, новому їх переосмисленню. Велике художнє значення мали лінії крою, що їх майстрині не намагалися приховати, а навпаки, виявити за допомогою ажурних швів. Принцип поєднання ажурних швів типовий для всіх районів України, однак колористичне і технічне рішення різне в кожній місцевості.
У Київському і Чернігівському Поліссі поряд з геометричними популярне рослинно-геометричні мотиви в чорно-синій гамі. Улюбленими тут є "рожі", "берізки", "хміль", "барвінок", а також "гусячі лапки", "сливки".
На грані ХІХ-ХХ ст. відбувається кардинальна зміна художньо-образного вирішення народної вишивки. Пояснюється це поширенням техніки хрестика. Цією технікою вишивали в містах та панських маєтках, різноманітні предмети інтер'єрного призначення: панно, скатерки, серветки.
Класичною технікою Поділля є низь чорного і червоного кольорів, які мають стиль "лягання" густими насиченими лініями на полотно. Ця техніка виконується з вивороту, а на лиці, як на негативі має протилежний вигляд щодо розміщення кольорів.
Високим художньо-технічним рівнем виконання вирізняється вишивка багатонаціонального Закарпаття. Вони демонструють, як широту етнокультурних взаємовпливів, так і збереження традицій сивої давнини. Цей регіон відзначається різноманітністю технік виконання і колірної гами, застосуванням бісеру, стелярусу.
Особливу групу утворюють вироби Гуцульщини. Гуцульщина - історично-етнографічний край, що охоплює гірські райони Івано-Франківської та Чернівецької областей, та Рухівський район Закарпатської області.
Кожний район, навіть кожне село має своє художнє обличчя, улюблену колірну гаму. Так, у Яворові були "сливові", "черешневі", "соснові" мотиви, а найулюбленішими узорами залишалися "скриньковий" у вигляді ромбів або зигзагів, утворений прямокутними "скриньками", або ж малюнок "головкатий". Колорит ворівських вишивок червоний, який підсилено жовтим, зеленим та червоним. Поступово гама змінюється у бік багато барвистості, в ній переважають голубі, зелені, сині кольори, а у брусторівській - зелені, чорні.
Місцевою своєрідністю відзначаються вишивки гірського села Космач. Характерною прикметою є те, що вишивка виконується дрібним хрестиком, стібками, що утворюється завдяки гармонійному поєднанню ясних тонів - жовтого, оранжевого, темно-червоного кольорів, з незначним додаванням зеленого та чорного.
Технологічна картка виготовлення вишивки
Матеріали:
- тканина для вишивки
- нитки вишивальні
- рамка для оздоблення вишивки
Інструменти:
- голка вишивальна
- ножиці