Знайомі незнайомці

– Обожнюю карамельно-грушеву начинку, – промовив Патрік, з апетитом відкусив шматок пончика. Крем розтікся між пальцями, і хлопець взявся його старанно злизувати.

Спостерігаючи за кумедними діями друга, Софі розсміялася. Самій ж їсти не хотілося, і вона зупинила свій вибір на великій порції міцного латте. Глибоко вдихнувши, мисливиця озирнулась.

Злива, нарешті, припинилася, але на вулицях було незвично порожньо. Насолоджуючись запахом дощової свіжості, Софі відзначила про себе, що це трохи дивно, та все ж, не варте уваги. Все таки вже осінь, і хоча вдень ще було доволі тепло, з приходом ночі на місто опускалася осіння прохолода, і любителів нічних прогулянок значно поменшало.

Тримаючи в одній руці горнятко з гарячим напоєм, Софі йшла, балансуючи на високому бордюрі, який відділяв тротуар від проїжджої частини. Патрік захоплено переповідав сюжет книги про підлітків, наділених супер силами. Софі майже не слухала, поринувши у роздуми. Історія з ловцем займала всі її думки. Надто вже багато питань виникало з цього приводу.

– От навіщо Томаса відіслали розвідати про Ігри Патріотів? Та ще й на Дно? Що можуть знати про це відьми та решту збіговиська нечисті, – запитала вона, зупинившись навпроти парфумерної крамниці. – Адже це звичайна розвага для тих, кому нікуди подіти гроші. Навіть до шоу недотягує. Одна реклама і нічого цікавого.

– Не зовсім так, – дожовуючи пончик, Патрік вказав на постер, приклеєний до вітрини. – Читай, що написано дрібними літерами: «Заплати та виживи». Який сенс багатіям прощатися з життям, грошима, втягуючи свій зад у чорт зна що? Вірно, ніякого. Та можна розважитись за рахунок інших. Вся ця реклама, анкети, які роздають прямо посеред вулиці – все розраховано на пересічних людей. Туди потрапляють або справжні відчайдухи, або ті, кому нічого втрачати.

Софі заплющила очі, відчуваючи себе виснаженою:

– А гроші? Адже платити доводиться чимало.

– Коли шукаєш гострих відчуттів, гроші завжди знайдуться.

– Отже, Патріоти – закритий клуб, і що там відбувається насправді – невідомо, – сказала вона. – Тому, цілком ймовірно, що слова відьми, про забави з нечистю, не позбавлені сенсу. Тоді це пояснює підвищений інтерес міністра і його зустріч з нами. Але… Гаразд, завтра все з’ясуємо, а тепер ходімо, ти замерз.

Патрік демонстративно випрямився, розправивши плечі:

– От і не правда!

– Скажи це своїм зубам, якими ти щойно відстукотів дев’яту сонату, – Софі посміхнулась, підштовшнувши товариша.

– То яку б ти хотіла отримати супер силу? – запитав він, повернувшись до розмови про книгу. – От я б не відмовився від телекінезу. Банально звісно, але тільки уяви, скільки всього можна зробити, рухаючи предмети силою думки! Можна було б потихеньку довести Естель до божевілля. У мене мозок чухається лише від однієї думки про це!

Софі збавила темп. Відчуття тривоги, яке не покидало її від самого Дна, тепер зросло. Щось було не так. Вона роззирнулася. Всі крамниці зачинені, вивіски не горять, світла у вікнах жилих будинків також немає. Як вони раніше цього не помітили – абсолютно безлюдна вулиця, жодних авто, навіть патрульних ловців невидно.

Несподівано земля під ногами затремтіла, немов до них мчало стадо слонів. Патрік замовк, здивовано звівши брови в німому питанні.

– Якщо в такий спосіб ти хочеш продемонструвати мені про свої надприродні здібності, то це ти дарма, – схвильованим голосом промовила Софі.

Вона зробила декілька кроків вперед, вдивляючись в темряву і намагаючись розгледіти джерело вібрацій. Але нічого незвичайного побачити так і не вдалося, якщо, звісно, не приймати до уваги цілком порожню вулицю у місті з кількамільйонним населенням. Тим часом гуркіт наближався, і тепер до нього додався шум з яким розколюється асфальт. Дорога під ногами вкрилась сіткою тонких тріщин. Шибки у вікнах сусідніх будинків задрижали. Софі нервово зковтнула і поглянула на товариша. Патрік виглядав цілком налаштованим дременути звідси куди подалі.

– Що за.. – видихнув він, дістаючи зброю, і дивлячись кудись позаду неї.

Дівчина обернулася. По вулиці до них мчали з десяток людей. Ще мить тому їх не було, швидше за все, вони з’явились з якогось провулка.

– Назад!

– Забирайтесь! – кричали вони, розмахаючи руками.

Дорога затремтіла з новою силою. Мисливцям варто було б прислухатися до поради бігунів, але ноги немов приросли до землі. Натовп наздогнав їх, і Софі відчула, як хтось схопив її за зап’ястя і потягнув за собою. Вибору не було, і вона стрімголов ринулись вперед. Патріку також не дозволяли відставати двоє інших незнайомців.

Хоча це і було зараз недоречно, Софі все ж спробувала розгледіти того, хто тягнув її. Судячи зі статури і розміру руки, це був хлопець, одягнений у темно-сірий балахон з величезним капюшоном, який повністю приховував його обличчя. Спотикаючись і корчачись від різкого болю в боці, Софі з усіх сил старалася не відставати. Вона воліла б ще раз спуститися на Дно чи відірвати голови кільком демонам, але тільки не черговий виснажливий спринт.

Незважаючи на всі їхні зусилля, гуркіт наближався, і тепер до нього додалося жахливе шипіння. Асфальт ходив ходором, немов під ним повзло щось величезне. Добігши до перехрестя, група злагоджено розділилася, і хлопець рвонув у порожній провулок.

Патріка тим часом потягли в протилежний бік. Софі впиралася, намагаючись вивільнити руку, але марно – хлопець навіть не поглянув в її бік, ігноруючи всі її спроби. Завернувши за ріг багатоповерхівки, він навалився всім тілом на неї і міцно притис до стіни. Від нього віяло жаром, одяг наскрізь пропах потом і димом. Скривившись, дівчина спробувала відштовхнути його, але хлопець тільки роздратовано зашипів, і взявся оглядати вулицю.

– Та що тут відбув… – почала було Софі, але його долоня безцеремонно затулила їй рота.

А ось це вже не влазило ні в які ворота. Не на ту напав!

Прикинувши, що на її боці ефект неочікуваності, вона точним, відтренованим рухом заїхала хлопцю прямісінько під ребра. Це явно збило його з пантелику, і він встиг тільки зойкнути, а вже наступної миті стояв із заламаною рукою.

– Е-ей! Леді так не поводяться, – здавлено прохрипів він з помітним акцентом. Софі доводилося й раніше зустрічати таку вимову, правда, рідко. Вона одразу різала слух – всі слова вимовлялися дещо вичурно і звуки ніби заокруглювалися.

– А ти не з кмітливих, леді не вештаються вночі по вулицях.

Хлопець розсміявся:

– Згоден, вештаються тільки повії і мисливці за головами. Роблю ставку на друге, хоча й не відкидатиму першого.

Софі голосно фиркнула і трохи краще познайомила його пику зі стіною.

– Не знаю, хто ви такі і в що нас втягнули, але ви дорого за це заплатите! Куди твої дружки потягнули Патріка?

– Повір, у нього зараз значно менше проблем. Та відпусти ти мене! Ця тварюка порве нас на шматки швидше, аніж тут з’явиться хтось із Патріотів! – вивернувшись і відстрибнувши, він подивися на неї. Тінь капюшону наполовину ховала його обличчя і Софі бачила лише кінчик носа, тонкі губи і м’які лінії скул.

– Патріоти? – недовірливо перепитала вона. – Сьогодні що, всі змовилися?

Прямо у неї за спиною почувся оглушливий тріск, змушуючи забути про всі суперечки. Софі обернулася і завмерла. Розпихаючи уламки тротуару, з-під землі вилізла потворна помісь саламандри зі змією, розміром метрів шість. На мить чудовисько притихло, гулко втягнувши повітря, немов принюхуючись.

Покрутивши кілька разів потворною головою, тварюка втупилася прямо на дівчину і засичала. Міцні кігті заскреготіли по асфальті, викрешуючи іскри – чудовисько, нарешті, повністю вибралося з-під землі, і впевнено попрямувало до неї, залишаючи за собою слизький слід. Якщо колись Софі і читала про цього демона, то бачила вперше.

Хлопець вилаявся, повільно відступаючи назад:

– А ось і Йян-ті. Чудово… Низький уклін тобі, не могла заткнутися? Тут твоя зброя не допоможе, – сказав він, поглянувши на кинджали, які витягнула Софі, – просто не відставай… І давай цього разу без фокусів!

Софі слухняно позадкувала вглиб вулички. Саламандра додала швидкості, виплюнувши згусток червонуватого слизу. Дівчина в останню мить ухилилася, і слина розтеклася по стіні. Поверхня задиміла і з шипінням швидко розтанула, утворивши діру розміром з кулак. Софі явно не бажала випробувати на собі дію цієї їдкої гидоти і побігла вслід за хлопцем.

Вуличка виявилася значно довшою, аніж здавалося на перший погляд, і поступово зрадницьки звужувалася. Тут стояв запах алкоголю та, здається, сірки. Оббігши гору баків для сміття, в яких, здається, хтось спав, вони вперлися у суцільну стіну.

– Прокляття, глухий кут, – видихнула вона.

– Серйозно? А від тебе важко щось приховати, – хлопець розчепив балахон, діставши з-за поясу вельми незвичайний серп з темного металу. Вправно крутнувши його в руці, він гарячково зашепотів, задерши голову догори. – Думай. Думай! Що робити? Що робити? Що ти можеш зробити?

Позаду них почулося шипіння, яке супроводжувало плювок. Софі злякано озирнулася. Рептилія встигла подолати значну відстань, будучи вже на півдорозі до них.

– Там! – вигукнув хлопець, вказуючи на пожежну драбину в кількох метрах над ними. Щоб опустити її, потрібно було видертись хоча б на один зі сміттєвих баків, але часу, щоб присунути його ближче, вже не залишилося.

Невелика відстань між будинками зіграла їм на руку. Хлопець розігнався, на скільки це було можливо, підстрибнув і, відштовхнувшись ногами від протилежної стіни, зачепився серпом за нижню перекладину драбини. Вона з гуркотом опустилася вниз. Готово!

Ким би не був незнайомець, він провернув цей трюк з надзвичайною точністю і легкістю хижака, який вистрибнув із засідки на здобич. Він явно не вперше таким займався, на превеликий подив Софі. Це насторожувало, але в куди меншій мірі, аніж розлючена Йян-ті у них за спинами, яка знову взялась їх атакувати зі страхітливим шипінням.

– Тобі що, потрібне запрошення у письмовій формі? Лізь давай! – закричав хлопець, на мить відволікшись і випустивши з поля зору рептилію.

Згусток їдкого слизу пролетів зовсім близько, зачепивши його плече, і миттєво роз’ївши одяг. Він зціпив зуби, не вимовивши ані звуку. Софі відчула запах паленої плоті і, винувато потупивши погляд, полізла вгору по драбині. Хлопець, не зволікаючи, піднімався слідом. Їм неабияк пощастило, що чудовисько не могло влучити, плюючись вгору.

На даху лютували шалені пориви вітру, пробираючи до кісток. Дівчина

одразу ж задубіла, відчуваючи як мокрий одяг, здавалося, примерзає до шкіри. Обхопивши себе руками, вона озирнулась. Навколо були тільки антени, купа заржавілих бляшанок і декілька тонких дощок, сумнівної міцності.

– Якщо перестрибнути на сусідній будинок, ми спустимося на Західний бульвар. А далі нас зустрінуть. Не хвилюйся, твій друг в безпеці, – мовив незнайомець, перегнувшись через перила. Здається, поранене плече його мало хвилювало, або ж він прекрасно вмів себе контролювати. – Тут залишатися небезпечно, Патріоти знайдуть саламандру і швидко зрозуміють, куди ми змилися.

Від сусіднього даху їх відділяло якихось сім, максимум сім з половиною

метрів. Софі насупилася: за інших обставин подолання такої відстані не становило нічого складного. Але тільки не зараз, коли все тіло перетворилося практично на неконтрольовану крижану брилу. Хоч трохи схибиш, і політ з двадцятого поверху гарантований. Зітхнувши, вона мовчки розімнула занімілі руки, і витягнула дошку з найближчої купи. Новий компаньйон зацікавлено спостерігав за нею, опершись на величезну антену. Його обличчя все так само було приховано капюшоном, і це вже починало дратувати.

З діловим виглядом відвернувшись від нього, Софі піднесла дошку до краю і ще раз оглянула: щоб побудувати щось на подобі містка, довжина підходила, але матеріал виявився дешевою фанерою не найвищої міцності, до того ж відсирівшою. Хоча, якщо скласти кілька дощок одна на одну, все може вийти. Дівчина почала тягати листи фанери, а незнайомець, тим часом, спостерігав за нею з єхидною усмішкою. Коли спорудження імпровізованого містка було завершено, дівчина зітхнула і перелізла через перила.

“Не дивися вниз. Дивися тільки прямо перед собою. Все буде гаразд, Софі, все буде гаразд!” – прошепотів голос Патріка у її голові. Голос, якому вона звикла довіряти своє життя. Глибоко вдихнувши і розвівши руки в боки, Софі зробила декілька кроків. Фанера спружинила з сильною віддачею, тому ступати довелося повільніше. Зненацька почувся хрускіт. Дівчина широко відкрила очі, намагаючись не дивитися вниз. Перехопило подих, а серце відбійним молотком застукотіло в грудях. Трохи заспокоївшись, вона продовжила рух, заборонивши собі зупинятися.

Нарешті, Софі досягла місця призначення, і опустилася на дах. Полегшено видихнувши, вона озирнулася, чекаючи, коли хлопець перебереться до неї.

Він ще якийсь час постояв, немов обмірковуючи цю ідею, а потім зробив кілька кроків назад, швидко розігнався, відштовхнувся від перил і, виписавши в повітрі неймовірний кувирок, приземлився поряд. Обсмикнувши свій темно-сірий балахон, він подивився на дівчину:

– І з якого переляку тебе взяли в Лігу? Сім нещасних метрів, а вона дефілює по дошках. Все дивився і боявся пропустити момент, коли ж ти звалишся – це було б куди більш ефектним видовищем.

Софі стикнула кулаки. Довелось докласти чимало зусиль, щоб заспокоїтися і як слід не врізати цьому ідіотові.

– Краще не наривайся! – огризнулась вона.

– Ну, як скажеш. Пішли.

Більше ніхто не вимовив ані слова. Вони спустилися з даху, перетнули яскраво освітлений бульвар і пройшли декілька наступних кварталів. Вийшовши з тіні будинків на площу, вони побачили, що їх уже чекають. Посеред дороги був припаркований величезний темно-синій фургон, поряд з яким стирчала невелика компанія в сірих балахонах. Осторонь від фургону стояв Патрік, роздратовано протупцьовуючи на місці і вдивляючись у сусідній провулок. Побачивши Софі, він кинувся їй назустріч.

– З тобою все в порядку? – він оглянув її з голови до ніг, і не помітивши видимих ушкоджень, заспокоївся і міцно обняв.

– Так, все гаразд, – промовила Софі, проводжаючи поглядом свого рятівника, імені якого до цих пір так і не дізналася. Той повільно йшов до своїх, не обертаючись, і не звертаючи на них рівно ніякої уваги. – Хто ці люди?

– Ловці, – Патрік, прослідкував за її поглядом. – Це вони перекрили і очистили вулиці, виконуючи якесь завдання, а ми випадково влізли.

Це багато чого пояснювало: ловці – добре навчені солдати. Ось чому хлопець рухався так майстерно. Хоча Софі все ще турбувало те, звідки він знав про Йян-ті більше, аніж повинен, адже ловці не займаються справами, пов’язаними з різноманітною нечистю.

– Ей, ви двоє! – покликала їх до себе міцна жінка з сивим волоссям, заплетеним в тугу косу. Більшість команди вже залізла у фургон, на площі залишилася тільки ця жінка і дівчина у футболці з емблемою ловців. Патрік і Софі покірно підійшли.

– Слухайте і запам’ятовуйте. Якщо ще кудись вляпаєтесь, мої люди більше не стануть ризикувати, рятуючи ваші шкури!

– Ми що їх просто так відпустимо? – скривившись, запитала дівчина, свердлячи поглядом Патріка.

– Головорізів не чіпати, наказ є наказ.

– Головорізів… – обманливо м’яко повторила Софі. – Затямте, нарешті, ми –мисливці! А свої накази можете запхати куди подалі. Тільки спробуйте нас зупинити…

Жінка з подивом подивилася на неї. В її погляді було щось більше, аніж звичайне презирство.

– Знаю, – сказала вона, – ви мисливці. А в руках Ліги кожен мисливець тільки зброя, щоб вримати Дно на прив’язі. Як довго ви протримаєтесь? І як довго протримаєшся ти, Софія Бенсон?

– Не пригадую, щоб ми знайомилися.

– Ну як же! Це ж легендарна Альфа власними персонами. У Міністерстві ви викликаєте особливий інтерес. Мабуть, мені варто було б взяти автограф, – насмішкувато мовила жінка, – Та запам’ятайте, дітки – коли Ліга зламається, Дно повстане і місто доведеться захищати ловцям, чим ми успішно й займалися, задовго до вашої появи.

– Без шансів, – реготнув Патрік.

Софі згадала рептилію. Ловець надто багато знав про неї. І про Патріотів… Це все було зовсім не так, як вони раніше думали. Ловці щось затівали. Залишалася лише слабка надія, що зустріч з міністром проллє на це світло.

До світанку залишалося всього декілька годин. Софі більше не хотіла марнувати час і, не прощаючись, вона обернулася і попрямувала до найближчої станції метро, сподіваючись, що хоч рух поїздів не перекрили. Патрік поплентався слідом за нею. Протягом усього шляху вони практично не розмовляли, перекинувшись лише парочкою нічого не значущих фраз. Поїзд Патріка прибув майже відразу, і він мовчки сів у вагон, помахавши подрузі з вікна. Свою ж електричку дівчині довелося чекати ще добрих півгодини .

Опинившись вдома, вона повалилася на ліжко, навіть не роздягаючись.