Сучасний стан бібліографії.

Тема 14. Бібліографічний апарат історичного дослідження

Память веков человечества

Запечатлена на страницах книг.

План:

1. Становлення бібліографії як системи наукового знання.

2. Сучасний стан бібліографії.

3. Бібліографування і бібліографічне обслуговування.

Становлення бібліографії як системи наукового знання.

Зараз існує багато різнобічних носіїв інформації і знань, але книга продовжує грати серед них головну роль.

Як впоратися з цим багатством? – це питання завжди турбувало людство.

Вже у стародавні часи бібліотеки були настільки великими, що службовці не могли запам’ятати усі папірусні свитки, або глиняні таблички (які нараховувалися тисячами), що там зберігалися. На допомогу прийшли описи бібліотек. З часом розвиваючись і вдосконалюючись вони перетворилися на сучасні бібліографічні каталоги.

Сам термін «бібліографія» старогрецького походження і означав книгописання. Приблизно у V ст. до н. е. бібліографами називали людей, які переписували книги. З крахом античного світу загинула і створена ним книжкова культура, счезло слово «бібліографія».

У середньовічні часи традиція фіксації книжкових зібрань з часом почала відроджуватися. У Стародавній Русі, наприклад, люди книжкової справи ще з ХІ ст.стали складати і переписувати хрестоматії які отримали назву «ізборики».

З початком епохи Відродження і розвитком книгодрукування знову згадалипро слово бібліографія. Бібліографами іноді стали називати друкарів.

У першій половині ХVІІ ст.французькі вчені Габріель Ноде і Луї Жакоб вперше використали слово «бібліографія»у розумінні «перелік літератури». Пізніше воно набуло ширшого значення «книгоописання».

До середини ХІХ ст.як і всі суспільствознавчі і, навіть природничі науки, бібліографія, перебувала у зародковому стані. Всі вони використовували виключно описовий метод. Йшов процес накопичення знань і фактів, а теоретичне осмислення та узагальнення тільки починало з’являтися. Саме тому бібліографія, що успішно здійснювала накопичення фактичного матеріалу та записувала його у відповідності до існуючих вимог, теж називалася наукою, як і до дарвінівська зоологія.

У другій половині ХІХ ст. всі науки роблять стрімкий ривок уперед, розвиваючи теоретичні засади в яких описовий метод вже не задовольняв потреб. До використання поняття «наука» стали відноситися суворіше, а тому бібліографія перестає вважатися такою. Проте з розширенням інформаційного простору і накопичення носіїв інформації бібліографія починає виокремлюватися у особливу галузь професійної діяльності, розробляючи широкий спектр власних прийомів і правил бібліографічного опису книжок. Так у Росії лише у ХІХ ст. бібліографи стають дійсно професіоналами, проте ще одинаками.

Риси масовості професії бібліографічна діяльність набула тільки у радянські часи, виключно у межах бібліографічної справи і книжкової торгівлі. Попри те, що з часом розвивалися методи фіксації і опису через розширення і урізноманітнення за призначенням, обсягом і формою покажчики, огляди книжок і статей, бібліографія залишалася на попередньому рівні, не рухаючись уперед. Вона продовжувала обмежуватися описовим методом, йдучи по прямій лінії традиційного накопичення фактичного матеріалу. Саме тому вона відстала від сучасної науки і не може вважатися такою.

Сучасний стан бібліографії.

Бібліографія, беззаперечно, відноситься до наукових знань. (Не плутати наукові знання з наукою, що іноді припускається – Грушевськознавство – наукове знання, але не наука).

Основні ознаки наукового знання в бібліографії:

Ø наявність наукових цілей і завдань;

Ø наявність об’єкту яким є книга, витвір друку (не плутати з палеографієюяка вивчає історію письма і зовнішні ознаки письмових джерел);

Ø бібліографія користується науковими методами (тільки каталогізація використовує низку технічних методів, хоч і найпростіших, а вже каталогізація тематична зумовлена використанням серйозних досліджень).

Проте бібліографія здатна вийти із застійного стану, вона може рушити вперед і стати повноцінною наукою. Для цього потрібне історичне усвідомлення бібліографії і на цій основі теоретичне усвідомлення суті і методів бібліографії, а також перегляд її методів.

На цьому напрямку розвитку бібліографії можна виокремити ключові формати бібліографічного дослідження і систематизації.

Анотація – вже є результатом більш, або менш поглибленого дослідження книги. Якщо реферат і рецензія – по суті наукові праці, то анотація сміливо може вважатися такою, адже її написання набагато важче ніж реферат і рецензію (поганої якості анотації, що зустрічаються повсюди є результат якості роботи, а не суті справи). Анотування вимагає знання відповідного питання, знання літератури питання, а досить часто і багато іншого.

Систематика – найскладніший науковий процес, що на своїх вершинах втикається з філософією. Проте нерідко систематика у бібліографії сподобляється тасуванню колоди карт, але це знов питання якості роботи.

Пошук матеріалу – якщо вона не здійснюється механічно, це надзвичайно складна робота., яка потребує обширної ерудиції і певного методу асоціювання різного роду явищ та узагальнень.

Уявимо собі добрий, хронологічний покажчик літератури по конкретному предмету.

§ Рік за роком він фіксує нарощування кількості публікацій.

§ У каталогізованих записах змінюються автори, з’являються нові теми, терміни, географічні регіони.

§ З’ясовується послідовність і спадковість вивчення.

§ Кожна нова публікація фіксують крок уперед, а за виключенням, у деяких випадках, застій, або навіть крок назад.

Якщо, крім звичних адресних відомостей, необхідних для науково-виробничих цілей спеціалісту, ми додамо у каталогізованих записах

ü видавців,

ü типографії,

ü тиражі,

ü рецензентів тощо

то ми побачимо центри видання літератури, дізнаємося про установи і осіб, що сприяли виданню, побачимо ступінь поширення і читаємості. Таким чином ми перетворимо бібліографічну інформацію з суто технічної у культурологічну.

Помилка сучасних бібліографів заклечається в тому, що вони бажають будь за, що відокремитися і мислити бібліографію поза іншими науками, як науку над науками. У зв’язку з цим вони дають виключно довідкову інформацію (узагальнена анотація та вихідні данні видання). Це наслідок механічного опрацювання матеріалу. Створення систематизованого довідника відбувається за схемою в якій здійснюється тільки

ü пошук матеріалу (публікації),

ü опис його зовнішніх ознак,

ü іноді навіть непогане анотування,

ü створення виняткових допоміжних покажчиків

і все. А саме далі і розпочинається найцікавіша наукова робота: узагальнення та висновки та на жаль бібліографія зупиняється на цьому кордоні..

v Таким чином бібліографічна діяльність – психологічно, логічно, структурно подібна до наукової діяльності, проте тільки у виключних випадках дає інтелектуальну продукцію, що відповідає рівню наукового відкриття.

v У масі своїй бібліографічна продукція не має нових наукових фактів або концепцій, хоч безсумнівно входить до культурної спадщини і являє собою досить цінною його часткою.

v Спроби побачити окремими сучасними теоретиками бібліографії в Росії(В. Ільїн, Л. Астахова) в ній соціально-гуманітарну наддисциплінарну науково-дослідну область, спрямовану на виробництво і поширення науково-бібліографічного знання під тиском об’єктивних реалій змушують їх визнавати наявність наукового початку виключно до її вищих, найбільш розвинутих і складних форм, якими є підсумкові ретроспективні науково-допоміжні, комплексні та універсальні бібліографічні форми.

Історична практика бібліографічної роботи надала самому терміну «бібліографія» яскраво вираженої багатозначності. Можна виокремити п’ять найбільш суттєвих і стійкий його ознак:

1. «бібліографія»–окрема бібліографічна праця (Бібліографічний покажчик);

2. «бібліографія» – сукупність бібліографічних праць, виокремлених за якоюсь ознакою або бібліографія періодичної преси;

3. «бібліографія» – як наука (наукове знання), предмет і завдання якої у різні часи і різними авторами формулювалися по різному;

4. «бібліографія» – галузь практичної (або науково-практичної) діяльності з підготовки різних джерел бібліографічної інформації і бібліографічного обслуговування споживачів інформації;

5. «бібліографія» – найбільш широке збірне поняття, в обсяг якого входять усі вище названі і будь які інші бібліографічні явища.

Останні два визначення переважають у сучасній бібліографічній науці і практиці.