Батьківські поради майстра

Рецензія на працю

Сергія Борисовича Сорочана «Ремесло медієвіста. Основи науково-дослідної роботи»

Харків - 2014

«… речь идет о формировании ученого,

для которого научное творчество – потребность,

более того, – смысл жизни».

Хто такий історик? Що означає бути істориком? Чим він взагалі займається і в чому сенс його праці? На ці питання, як не дивно, вельми складно знайти однозначну відповідь, бо якщо подивитися – історики такі різні. Одні – натхненно мандрують «розкішним, колись квітучим виноградником – Візантією»; інші – намагаються осягнути суть історіографічного процесу; а хтось отримує безмежне задоволення від вивчення історії власного селища, міста, долей людей, котрі там мешкали і мешкають. Але якщо задуматись, то всіх їх об’єднує дві речі – любов до науки та професіоналізм. І саме як стати професіоналом, як знайти свою власну, ще ніким не пройдену, та й в той же час дуже важливу стежину у великому полі, що зветься наукою, і вчить навчальний посібник Сергія Борисовича Сорочана «Ремесло медієвіста. Основи науково-дослідної роботи». Визначення «навчальний посібник», як на нашу думку, не дуже точно та повно відображає тип даного видання, адже хоч твір і має яскраво виражений навчально-методичний характер, але в той же час читаючи його, зокрема першу частину, можна казати про чудовий художній стиль та філософсність мислення автора.

Сергій Борисович Сорочан – доктор історичних наук, професор Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна, відомий візантиніст, автор багатьох праць з історії Херсонесу Таврійського[1], економіки та торгівельних відносин Ромейської імперії ІV – IX ст.[2].

Дана робота, незважаючи на те, що в доробку пана Сорочана ми можемо знайти значну кількість навчальних, методичних посібників[3], є своєрідною трояндою серед чудового поля тюльпанів. Анотація нам говорить, що твір розрахований на початкових медієвістів – істориків, джерелознавців Середніх віків, але і не тільки. У ньому в стислому вигляді подається загальна картина науково-дослідної роботи, з акцентом на психологічні, методологічні та організаційні моменти. Ідея, впринципі, і так зрозуміла, вона криється як в назві цієї рецензії, так і в заголовку об’єкта, на який написана. Структура проста і обумовлена специфікою даного видання. В першій частині автор дає «Напутствие к научному творчеству», а в двух інших – знайомить з видами й способами науково-дослідної роботи медієвіста та тонкощами оформлення наукової роботи. Ця структуру дозволяє науковцю доволі повно охопити потрібний матеріал.

Назва, як нашу думку, ідеально підібрана і сповна відповідає змісту «посібника». Але якщо вже підбирати альтернативу, то можна запропонувати, наприклад, «Батьківські поради Майстра». А чому так? Бо коли читаєш дану книжку, то відчуваєш якусь таку теплоту, а де й взагалі інтимність, і весь текст сприймається як батьківські поради вже зрілого, досвідченого, знаного Майстра свого «ремесла».

Автор дає визначення дуже великій кількості термінів, і що цікаво, йому вдалося подати їх не тільки професіонально, але й зрозуміло. І взагалі «посібник» настільки просто, доступно та натхненно написано, що навіть якось дивно. Там можна знайти трактування таких понять як «бібліографія», «бібліографічна культура», «анотація», «методика» та ін. І ось що до «бібліографії», то варто сказати, що професору геніально вдалося розказати просто, що це таке. Бо якщо взяти визначення цих термінів, яким вчать, зокрема майбутніх фахівців-практиків у галузі бібліотечної справи (а там дається все по ГОСТам чи у складному трактуванні О. П. Коршунова, Г. М. Швецової-Водкіної, які мало кому зрозумілі, і навіть часто самим викладачам), то це є дуже класно.

Своєрідність даної книги, по-перше, є те, що вона сама вчить, що таке історичні джерела, методика дослідження, навіть наводить у великій кількості перелік найбільш вартісних та якісних науково-загальних праць, періодичних видань, інтернет-ресурсів з історії Середніх віків, зокрема вельми добре відображена Візантія, що є в своєму роді унікальним явищем (по краєзнавству та й, мабуть, не тільки, на жаль, такого немає). А тому й говорити про джерельну базу та методику, якою послуговувався автор важко, але можливо. Що до методологічного підходу, то серед цивілізаційного, постмодерного, марксиського чи ще якогось, зважаючи на те, що це «навчальний посібник», визначитися не можливо, та й, мабуть, не потрібно. А ось серед методів та принципів – можна назвати термінологічний, історичний, логічний, системний (загальнонаукові методи) та метод аналогій. Цікавими є те, що Маестро використовує різні педагогічно-дидактичні прийоми, що наряду з багатоцитованістю створює позитивно-натхнений ефект на читача.

В першій частині, «Напутствие к научному творчеству», Сергій Борисович знайомить майбутніх фахівців з особливостями науково-дослідної діяльності та конструює образ «ідеального» науковця, що є дуже цікавим. Він наводить та логічно обумовлює багато якостей, які повинен мати справжній історик-професіонал, зокрема ентузіазм та азартність, натхненне відношення до науки, повага до неї, бажання віднайти істину, оригінальність та інші. Особливо автор звертає увагу на те, що «совершенно необходимо «влюбится» в науку», «почуствовать, что твоя работа – творчество и поиск истины». Звичайно, що до всього треба підходити критично (так вчить сам пан професор), але, як на нашу думку, зі всіма цими твердженнями можна погодитися, і навіть не просто погодитися, але й взяти до уваги та послуговуватися ними у власному житті.

«Ремесло медієвіста» не просто дає уявлення про основи науково-дослідної діяльності для неспеціаліста, але і надихає та допомагає знайти свій шлях в цьому світі, в першу чергу, якщо твій шлях пролягає в історію Середньовіччя. А для тих хто вже знайшов – дана книжка є безцінним «провідником» та «посібником» по ньому.

Якщо почитати «класичні» роботи по цій темі, наприклад, Наталі Яковенко, Марка Блока, Умберто Еко, то ми побачимо, що у порівнянні з ними цей «посібник» розрахований, в першу чергу, на медієвістів, а тому в галузі історії Середньовіччя є практично унікальною річчю. А легкість, простота викладу, філософсність та якесь відчуття «батьківського турботи» ще більше відрізняє цю книжку від їхніх, та робить її не менш цікавою та вартісною.

[1]Сорочан С. Б. Византийский Херсон (вторая пол. VI — первая пол. Х вв.): Очерки истории и культуры. — Харьков, 2005. — Ч. 1-2. — 1648 с.

[2]Сорочан С. Б. Византия IV—IX веков.: Этюды рынка. Структура механизмов обмена. — Харьков: Майдан, 2001. — 476 с.

[3]Сорочан С. Б. Історія середніх віків (1 період). Посібник для практичних занять для студентів історичних факультетів. — Харків, 2001. — 112 с. Сорочан С. Б. (в соавторстве) Історія середніх віків: Навчально-методичний посібник. — Харків: ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2006. — 128 с.