Управління капіталом та інвестиціями підприємства

Практичне заняття 2.1

Вартість і оптимізація структури капіталу

План

1. Сутність та джерела капіталу підприємства, їхня вартість.
2. Визначення ефекту фінансового лівериджу (важеля).
3. Розрахунок середньозваженої ціни капіталу.
4. Вибір умов залучення кредиту. Розрахунок грант-елемента.

Література:[2] – [9]; [11]; [12].

Методичні рекомендації

Мета заняття:вивчення сутності і структури капіталу підприємства, фінансового важіля; опанування методів визначення потреби і оцінки вартості капіталу; сутності ефекту фінансового важеля та його складових.

У результаті підготовки до практичного заняття 2.1 студент повинен знати:

– визначення поняття «капітал», «структура капіталу», «фінансовий важіль»;

– основні фактори, які впливають на формування фінансової структури капіталу;

– методи визначення потреби і оцінки вартості капіталу;

– методи оптимізації структури капіталу;

– основні проблеми вибору джерел фінансування підприємств;

уміти:

– аналізувати вартість джерел фінансування діяльності підприємства;

– розраховувати раціональну структуру підприємства;

– визначати ефект фінансового важіля та його складових.

Підготувавшись до практичного заняття 2.1, студент повинен знати, що При функціонуванні підприємство має потребу у фінансових ресурсах, що фінансувати свою діяльність. Фінансові ресурси підприємства — це грошові кошти, що знаходяться в його розпорядженні. Вони можуть бути спрямовані на розвиток виробництва, об’єктів невиробничої сфери, створення резервів. Та частина фінансових ресурсів, яка направляється на розвиток виробничо-комерційного процесу, являє собою капітал у його грошовій формі. Таким чином, фінансовий капітал — це частина фінансових ресурсів підприємств, за допомогою якої підприємство створює додану вартість.

Фінансові ресурси підприємства утворюються за рахунок цілого ряду джерел. Серед них є власні, позикові і тимчасово притягнуті. Джерелами фінансових ресурсів є : прибуток, амортизаційні відрахування, засоби від продажу цінних паперів, пайові й інші внески юридичних і фізичних осіб, кредити, кошти від реалізації страхового поліса і т. ін. Складові власного капіталу відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 2 “Баланс”, затвердженого наказом Мінфіну України № 87 від 31.03.99

Капітал — необхідний чинник виробництва, і, як і інші, має вартість. Він складається з декількох джерел, але всі вони є платними. Вартість складових може бути визначена. Так, ціна позикового капіталу зумовлюється відсотковою ставкою, статутного капіталу — розміром дивідендів, прибутку — ставкою податку на прибуток. Загальна сума коштів, яку необхідно виплатити за користування фінансовими ресурсами, називається ціною капіталу. Основним завданням фінансового менеджера при управлінні фінансовою діяльністю — формування раціональної структури капіталу. Воно формулюється так: знайти таке співвідношення між позиковими і власними засобами, при якому вартість акції підприємства буде найвищою. Прийняття рішення щодо переважного фінансування власними або позиковими коштами спирається на визначення переваг і недоліків щодо інтересів учасників.

Зв’язок між визначенням потрібної структури джерел коштів, з одного боку, і розробкою розумної дивідендної політики, з іншого, полягає в тому, що досягнення достатньої чистої рентабельності власних засобів і рівня дивіденду залежить від структури джерел фінансування; у свою чергу можливості підприємства по формуванню тієї або іншої структури капіталу залежать від чистої рентабельності власного капіталу і норми розподілу прибутку на дивіденди. При високій чистій рентабельності власні кошти можна залишати більше нерозподіленого прибутку на розвиток (нарощування власних коштів). Фінансова структура показує структуру всього пасиву балансу підприємства. Структура капіталу вказує на структуру довгострокового фінансування: акції звичайні, акції привілейовані; облігації; кредити і т.д. Вибір фінансової структури складається з: вибору співвідношення між власним і позиковим капіталом; визначення питомої ваги кожного з джерел у загальній сумі пасиву підприємства.

Під час вивчення цієї теми слід звернути увагу на те, що Ефект фінансового важеля — це збільшення рентабельності власного капіталу, одержуване завдяки використанню кредиту, незважаючи на його платність. Першою складовою ефекту фінансового важеля є диференціал — різниця між економічною рентабельністю активів і середньою розрахунковою ставкою відсотку по позикових коштах. Вона розраховується тому, що підприємство може залучати кілька кредитів по різних процентних ставках. Тому для розрахунку ефекту фінансового важеля використовується середня величина, яку називають середньою розрахунковою ставкою відсотку (СРСВ).

Вивчаючи тему, студент повинен знати, що Фінансовий важіль (фінансовий леверідж) відноситься до використання позик в структурі капіталу. Чим більший борг використовує підприємство, тим вище її фінансовий леверідж. Наявність ефекту фінансового важеля підвищує рентабельність власного капіталу, тобто суми акцій, випущених підприємством. Фінансовий важіль створює два взаємовиключні процеси: з одного боку він веде до підвищення доходу на акцію, який, в свою чергу, — до більш високої ціни на акції, а з іншого — до підвищення ступеню ризику, що веде до зниження ціни на акції. Фінансовий важіль має силу, з якою він впливає на дохід на 1 акцію. СВФВ можна визначити як зміна чистого прибутку (ЧП) на кожну звичайну акцію (у %), породжуване даною зміною НРЕІ (у %).

При прийнятті рішення про фінансування підприємства, можливо припустити, що є таке значення НРЕІ, при якому чистий прибуток на 1 акцію буде однаковим для різних варіантів. Його ще називають граничним значенням НРЕІ. При такій структурі однаково вигідно користуватися як позиковими коштами, так і власними. Тобто можна сказати, що в цій точці: ефект фінансового важелю дорівнює нулю, бо ЕР=СРСП; рентабельність власного капіталу однакова для двох варіантів. Тому слід зазначити, що визначення раціональної структури капіталу можна здійснити двома способами: зробити порівняльний аналіз чистої рентабельності ВК і ЧП на 1 акцію при різних варіантах структури пасивів; розрахувати граничне значення НРЕІ.

Контрольні завдання для самоперевірки

1. Дайте визначення поняття «раціональна структура капіталу».

2. Охарактеризуйте детально фінансову структуру капіталу підприємства.

3. Що розуміється під вартістю капіталу підприємства?

4. Обґрунтуйте причину, по якій вартість капіталу підприємства приймається як показник дисконту при оцінці ефективності капітальних вкладень.

5. Поясніть від яких факторів залежить вартість капіталу?

6. Яке співвідношення між вартістю капіталу і ризиком інвестицій?

7. Розкрийте механізм впливу структури капіталу на його вартість?

8. Розкрийте сутність цінової моделі капітальних активів?

9. Опишіть модель прибутку на акцію.

10. Опишіть модель премії за ризик.

11. Яка з моделей оцінки вартості капіталу найбільш прийнятна для умов України?

12. У чому сутність моделі оцінки вартості капіталу, притягнутого за допомогою випуску привілейованих акцій? .

13. Опишіть моделі оцінки вартості позикового капіталу.

14. У чому сутність властивості податкової економії при використанні позикового капіталу?

15. Дайте визначення ефективної вартості позикового капіталу.

16. Запишіть формулу для визначення зваженої середньої вартості капіталу.

Практичне заняття 2.2

Управління інвестиціями

План

1. Поняття та види інвестицій.
2. Управління реальними інвестиціями.
3. Оцінювання ефективності капіталовкладень (реальних інвестицій).
4. Управління фінансовими інвестиціями.

Література:[1]; [3]; [5]; [7]; [8]; [9].

Методичні рекомендації

Мета заняття:вивчення сутності інвестицій та методів їхньої оцінки; класифікацію, особливості розміщення та джерела, підходи до оцінки інвестиційних проектів, управління фінансовим капіталом.

У результаті підготовки до практичного заняття 2.2 студент повинен знати:

– сутність і структуру інвестицій;

– класифікацію видів інвестиційних ресурсів;

– підходи до оцінювання інвестиційних проектів;

– технологію прийняття інвестиційного рішення;

– основні напрями оптимізації інвестицій;

уміти:

– аналізувати реальні інвестиції;

– оцінювати ефективності інвестиційних проектів;

– розрізняти та розраховувати показники ефективності реальних інвестиційних проектів;

– визначати вартість та прибутковість цінних паперів;

– оптимізувати портфель цінних паперів за критеріями доходності та ризику;

– розраховувати вплив інфляції на прийняття фінансових рішень.

Підготувавшись до практичного заняття 2.2, студент повинен знати, що інвестиції являють собою усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту. Залежно від об’єкта вкладання коштів розрізняють реальні та фінансові інвестиції. Реальні інвестиції являють собою вкладення капіталу в різні сфери діяльності і галузі народного господарства з метою відтворення реальних матеріальних і нематеріальних активів підприємства. Такі інвестиції часто називаються виробничими інвестиціями або капітальними вкладеннями. Фінансові інвестиції – це вкладення капіталу для придбання різних цінних паперів, що випускаються підприємствами або державними і місцевими органами влади з метою отримання прибутку у вигляді дивідендів або процентів.

За характером участі в інвестуванні розрізняють прямі та непрямі інвестиції. Прямі інвестиції – це вкладення коштів у певні об’єкти інвестування безпосередньо інвестором, без залучення фінансових посередників (інвестиційних компаній та фондів).

Непрямі інвестиції – це вкладення індивідуальними інвесторами коштів в об’єкти інвестування із залученням фінансових посередників. У цьому разі фінансові посередники шляхом випуску та розміщення своїх цінних паперів об’єднують кошти індивідуальних інвесторів, які в подальшому використовують для здійснення масштабних інвестицій. Отриманий від них доход посередники розподіляють між індивідуальними інвесторами пропорційно до вкладених ними коштів.

За терміном інвестування розрізняють коротко- та довгострокові інвестиції. За формою власності інвестиційних ресурсів розрізняють приватні , державні, іноземні та спільні інвестиції. Приватними інвестиціями називаються інвестиції, що здійснюються громадянами та підприємствами недержавної форми власності. Державними називаються інвестиції, які здійснюються державою в особі уряду та державних підприємств. Іноземними інвестиціями називаються усі види цінностей, що вкладаються іноземними інвесторами в об’єкти інвестування на території України. Спільні інвестиції здійснюються інвестиційними фондами та компаніями. Джерелом спільних інвестицій є кошти індивідуальних інвесторів, які придбали інвестиційні сертифікати, випущені інвестиційними фондами та компаніями.

За регіональною ознакою розрізняють внутрішні та зовнішні інвестиції. Внутрішні інвестиції – це вкладення інвесторами капіталу всередині країни, зовнішні – за її межами.

Студент повинен знати, що ухвалення управлінського рішення, зокрема інвестиційного, припускає облік майбутнього. Воно може бути визначеним, тобто передбачуваним і невизначеної, тобто характеризуватися імовірністю одержання того чи іншого результату.

Під час вивчення цієї теми слід звернути увагу на те, що вартість будь-якого фінансового активу: акції, облігації, фізичного активу (будівлі, обладнання) та ін. визначається як поточне значення потоку платежів, пов’язаних із цим активом. У випадку облігації потік являє собою звичайну ренту, що складається з виплат купонних відсотків та повернення номінальної вартості. Поточна вартість облігації, таким чином, дорівнює поточному значенню такої ренти.

Вивчаючи цю тему, студент повинен звернути увагу на те, що формування інвестиційного портфеля здійснюється в декілька етапів: формулювання цілей його створення і визначення їх пріоритетності (зокрема, регулярне здобуття дивідендів або зростання вартості активів), завдання рівнів риску, вибір фінансової компанії (при прийнятті рішення можна використовувати ряд критеріїв: репутація фірми, її доступність, види запропонованих портфелів, їхня прибутковість, види використовуваних інвестиційних інструментів.

Загальний ризик портфеля складається з двох частин: диверсифікований (несистематичний) ризик, тобто який може бути знижено за рахунок диверсифікації; не диверсифікований (систематичний) ризик, тобто такий, який не можна зменшити шляхом зміни структури портфеля.

Контрольні завдання для самоперевірки

1. Розкрийте сутність поняття «управління інвестиціями».

2. Розкрийте сутність «інвестиційний портфель».

3. Визначте сутність та основні напрями капіталовкладень в інвестиційний портфель підприємства?

4. Назвіть і охарактеризуйте процедури, необхідні для прийняття рішення про капіталовкладення?

5. Як враховується вплив фактора часу у в інвестиційних розрахунках?

6. Обґрунтуйте необхідність моніторингу і пост аудиту інвестиційних проектів?

7. Охарактеризуйте особливості організації управління фінансовими інвестиціями.

Практичне заняття 2.3

Управління фінансовими ризиками

Внутрішньофірмове фінансове прогнозування та планування

План

1. Поняття фінансового ризику; класифікація ризиків.
2. Процес управління ризиком.
3. Якісна і кількісна оцінки ризиків. Методи кількісного оцінювання ступеня ризику.
4. Напрями і шляхи мінімізації ризиків. Страхування фінансових ризиків.
5. Сутність і цілі внутрішньофірмового фінансового прогнозування та планування.

Література:[1]; [3] – [5]; [7] –[9].

Методичні рекомендації

Мета заняття:вивчення питань, пов’язаних з виникненням ризику, основними напрямами управління ризиком; визначенням основних шляхів страхування фінансових ризиків; фінансовою стратегією підприємства, поточного та оперативного фінансового планування (бюджетування).

У результаті підготовки до практичного заняття 2.3 студент повинен знати:

– визначення понять «ризик», «хеджування», «портфельні стратегії»;

– склад і зміст поточних фінансових планів;

– сутність фінансової стратегії підприємства;

– етапи прогнозування фінансової діяльності підприємства;

– структуру поточного та оперативного фінансового планування (бюджетування);

уміти:

– визначати тип та характер ризика;

– виділяти особливості внутрішнього та зовнішнього страхування фінансових ризиків;

– розрізняти основні види портфелів та оптимізовувати їх за різними критеріями;

– визначати та аналізувати ймовірність настання ризика;

– обґрунтовувати фінансову стратегію підприємства;

– розробляти оперативні фінансові плани (бюджети) підприємства.

Підготувавшись до практичного заняття 2.3, студент повинен знати, поняття та класифікацію фінансового ризику; характеристику основних видів фінансових ризиків: кредитного, відсоткового, валютного, ризику втрати платоспроможності та фінансової незалежності, ризику втрати прибутку.

У процесі вивчення теми студенту необхідно розглянути методи оцінювання ступеня ризику: статистичні, експертні та змішані; а також напрями і шляхи мінімізації ризиків. Внутрішнє та зовнішнє страхування фінансових ризиків. Диверсифікацію діяльності, портфельні стратегії, хеджування та інші прийоми мінімізації ризиків.

Зміст процесу управління ризиком складається з таких дій: 1) ідентифікація ризику; 2) розробка стандартів припустимого рівня ризику; 3) аналіз рівня ризику за різними варіантами рішень, що приймаються; 4) прийняття рішень щодо прийняття або відхилення ризику; 5) розробка системи заходів щодо зменшення рівня ризику та мінімізації обсягу втрат від настання ризикових випадків.

Взаємозв'язок між ризиком і прибутком має фундаментальне значення для глибокого розуміння підприємництва та розробки ефективних методів менеджменту.

Під час вивчення цієї теми слід звернути увагу на те, що ризик виникає тоді, коли приймається рішення з кількох можливих, і є непевність в тому, що воно, це рішення, призведе до найефективніших наслідків.

Призначення аналізу ризику—дати потенційним партнерам необхідні дані, переконавшись у цьому самому, для прийняття рішень стосовно доцільності участі у певній економічній діяльності (проекті) і передбачити заходи захисту від можливих збитків.

Аналізувати, ідентифікувати, оцінювати та оптимізувати ступінь ризику в менеджменті, зокрема, необхідно: перед прийняттям стратегічних, інноваційних, інвестиційних рішень; при стабілізації портфеля після здійснення угод, що впливають на ступінь ризику; при профілактичній діагностиці портфеля, котра провадиться одночасно з інвентаризацією, аудитом тощо; при необхідності одержання кредитів та залученні інвестиційних коштів; при прогнозуванні кон'юнктури і поведінки сторін; при маркетингових дослідженнях вироблюваних товарів та послуг (прогноз попиту, поведінка споживачів); при пошуках аргументів в конфліктних ситуаціях; при керуванні чужим портфелем (трастові компанії); при здійсненні діяльності у сфері аудиту (менеджменту), консалтингу тощо.

Вивчаючи тему, студент повинен знати, що рівень ризику залежить від співвідношення масштабу очікуваних втрат (збитків) до обсягу майна підприємця чи фірми, а також від імовірності настання збитків. Під вільними від ризику інвестиціями розуміють такі інвестиції, коли ймовірність настання збитків близька до нуля, а розмір збитків по відношенню до наявного майна невеликий.

Під час вивчення цієї теми слід звернути увагу на те, що фінансове планування — цілеспрямований процес визначення обсягу фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення намічених цілей підприємства. Процес фінансового планування має визначені задачі, об'єкти, принципи і методи. Посиленої реалізації поставлених цілей і задач буде сприяти правильний вибір об'єктів фінансового планування. Основні з них: прибуток (доход від усіх видів діяльності, який займається підприємство); потреба в основних і оборотних коштах, необхідних для відтворювального і виробничого процесів, а також джерела покриття; інвестування: обсяг, окупність, джерела; фінансові вкладення: обсяг, необхідні прибутковість, джерела; грошові потоки: надходження і виплати по термінах, періодам; власний капітал.

Процес фінансового планування складається в розрахунку фінансових показників. Саме порядок їхнього визначення ліг в основу формування методів фінансового планування. Розрізняють: розрахунково-аналітичний; балансовий; нормативний; метод оптимізації планових рішень; економіко-математичне моделювання.

Контрольні завдання для самоперевірки

1. Охарактеризуйте алгоритм оцінки кількісного рівня ризику.

2. Розкрийте основні завдання вирішує аналіз доцільності операцій з портфелем інвестицій?

3. Охарактеризуйте Модель САРМ в оцінці залежності між ризиком і доходом. Ефект диверсифікації.

4. Обґрунтуйте заходи щодо зниження ступеня ризику портфелю цінних паперів.

5. Визначте особливості страхування ризиків.

6. Назвіть фінансові інструменти зменшення ризиковості.

7. Назвіть об’єкти фінансового планування.

8. Охарактеризуйте етапи та документи при складанні бюджету підприємства.