Два етапи розвитку теорії меркантилізму
Меркантилістична політика і теорія меркантилізму, що її обгрунтовує, пройшли два етапи у своєму розвитку. Це ранній меркантилізм, який Маркс назвав монетарною системою, і розвинутий меркантилізм, котрий Маркс характеризував як власне меркантилізм або мануфактурну систему.
Ранній меркантилізм виник ще до великих географічних відкриттів. Найбільш відомими представниками цього напряму були Вільям Стаффорд в Англії та Гаспар Скаруффі в Італії.
Для раннього (монетарного) меркантилізму характерною є теорія грошового балансу.
У другій половині XVI ст. система монетарного меркантилізму змінюється меркантильною або мануфактурною, що досягла свого розквіту у XVII ст. Основними представниками її були Томас Мен у Англії, Антуан Монкретьєн у Франції, Антоніо Серра та Дженовезі в Італії. Виникла власне система меркантилізму, для якої характерною є теорія торгового балансу. Пізні меркантилісти центр ваги перенесли зі сфери грошового обігу у сферу товарного обігу. Вони ставили завданням скасування заборони вивозу грошей, обмежень імпорту іноземних товарів; форсування експорту національної продукції, перш за все промислової; завоювання ринків, у тому числі колоніальних, і активного торгового сальдо, тобто перевищення вартості вивезених з країни товарів над вартістю товарів, ввезених до країни.Ранні меркантилісти дивляться на гроші очима збирача скарбів, який знає, що будь-яка купівля зменшує їх, а будь-який продаж — збільшує. Пізні ж меркантилісти підходять до грошей як капіталісти, які розуміють, що гроші «породжують» гроші і для цього вони повинні бути не в спокої, а в русі, їх постійно необхідно пускати в оборот, щоб отримувати ще більше грошей. Звідси і різне трактування загальної для усіх меркантилістів формули: менше купувати і більше продавати. Ранні меркантилісти наголошують на першій частині формули і при цьому трактують її абсолютно: потріб-но всіляко утримуватися від покупок. Пізні ж — трактують цю ж формулу відносно: можна купувати багато, але сума продажів повинна завжди перевищувати суму покупок.
2) В. Ойкен различает две сферы экономической политики
Перша сфера – створення і вдосконалення економічного порядку, тих реальних форм, в яких протікає діяльність фірм, організацій, приватних осіб. Друга сфера – власне політика воздействія на процес економічного розвитку і зростання.
3) Відвертий матеріалізм — філософія, яка щиро твердить, що у всесвіті немає жодних причин окрім матерільних і що всі феномени, котрі звуться духовними або моральними, є функціями матерії, — на сьогодні чується рідко.Проте, непрямий матеріалізм, тобто підкреслююча, невиражена концепція, що матеріальні причини пояснюють усі речі — зберігається. На сьогодні люди зазвичай не говорять, як послідовники механістичного матеріалізму, що людина повинна розумітися як машина чи набір хімічних формул. Вони більше категорично не заперечують, у будь-яких значних кількостях, існування нематеріальних факторів у Всесвіті