Державний кредит і державний борг

Державний кредит являє собою доволі специфічну ланку дер­жавних фінансів. Він не має ні окремого грошового фонду .(кош­ти, що мобілізуються з його допомогою, проходять, як правило, через бюджет), ні відокремленого органу управління. Разом з тим він характеризує особливу форму фінансових відносин держави і тому виділяється в окрему ланку.

Державний кредит безпосередньо пов'язаний з бюджетним дефіцитом, будучи джерелом його покриття. В окремих випадках з його допомогою можуть мобілізовуватися кошти у фонди ці­льового призначення чи під цільові проекти. Крім того, до систе­ми державного кредиту належать позики, що надаються під дер­жавні гарантії та на поповнення валютних резервів центрального банку від Міжнародного валютного фонду.

Державний кредит може мати дві форми: ощадна справа і державні позики.

Ощадна справа належить до державного кредиту, якщо залу­чені кошти спрямовуються в доходи бюджету. Однак, як правило, ощадні банки незалежно від форми власності діють на комерцій­них засадах і мобілізовані кошти формують їхні кредитні ресурси. Частина цих ресурсів може спрямовуватись на придбання держав­них цінних паперів і тому належати до державного кредиту.

Державні позики є основною формою державного кредиту. За правовим оформленням розрізняють державні позики, що надаю­ться на підставі угод і забезпечені випуском цінних паперів. Уго­дами оформляються, як правило, кредити від урядів інших країн, міжнародних організацій та фінансових інституцій. З допомогою цінних паперів мобілізуються кошти на фінансовому ринку.

Оформлення державних позик може здійснюватись двома ви­дами цінних паперів - - облігаціями і казначейськими зобов'я­заннями (векселями). Облігація являє собою боргове зобов'язан­ня держави, за яким у встановлені строки повертається борг і ви­плачується дохід у формі процента чи виграшу. Вони можуть бу­ти знеособленими (на покриття бюджетного дефіциту) і цільови­ми (під конкретні проекти). Облігація має номінальну вартість – зазначену суму боргу — і курсову ціну, за якою вона продається і перепродається залежно від її дохідності, надійності й ліквіднос­ті. Різниця між курсовою ціною і номінальною вартістю облігації становить курсову різницю. Казначейські зобов'язання (векселі) мають характер боргового зобов'язання, спрямованого тільки на покриття бюджетного дефіциту. Виплата доходу здійснюється у

формі процентів чи на дисконтній основі. Казначейськими зо­бов'язаннями, як правило, оформляються короткострокові пози­ки (іноді середньострокові — казначейські ноти), облігаціями -середньо- та довгострокові.

Залежно від місця розміщення позик їх поділяють на внутрі­шні — на внутрішньому фінансовому ринку (надаються юридич­ними і фізичними особами даної країни та нерезидентами) і зов­нішні — надходять ззовні від урядів, юридичних і фізичних осіб інших країн, міжнародних організацій і фінансових інституцій.

За правом емісії розрізняють державні й місцеві позики. Дер­жавні позики випускаються центральними органами управління. Надходження від них спрямовуються у центральний бюджет. Мі­сцеві позики випускаються місцевими органами управління і спрямовуються у відповідні місцеві бюджети.

За ознакою характеру використання цінних паперів є. ринкові та перинкові позики. Облігації (казначейські зобов'язання) ринкових позик вільно купуються, продаються і перепродаються на ринку цінних паперів. Неринкові позики не допускають виходу цінних па­перів на ринок, тобто їх власники не можуть їх перепродати.

Залежно від забезпеченості державні позики поділяються на за­ставні й беззаставні. Заставні позики відображають один з голов­них принципів кредитування — принцип матеріальної забезпечено­сті. Заставні позики забезпечуються державним майном чи конкрет­ними доходами. Беззаставні не мають конкретного матеріального забезпечення, їх надійність визначається авторитетом держави.

Відповідно до терміну погашення заборгованості розрізняють короткострокові (термін погашення до одного року), середньострокові (від 1 до 5 років), довгострокові (понад 5 років).

За характером виплати доходу державні позики поділяються на процентні, виграшні та дисконтні (з нульовим купоном). За процентними позиками дохід установлюється у вигляді позичко­вого процента. При цьому може встановлюватись як твердо фік­сована на весь період позики ставка, так і плаваюча, тобто така, яка змінюється залежно від різних чинників, насамперед попиту і пропозиції на кредитному ринку. Виплата процентного доходу здійснюється на купонній основі. Вона може проводиться щоріч­но, раз на півріччя, щоквартально. При виграшних позиках ви­плата доходу здійснюється на підставі проведення тиражів ви­грашів. Дохід у цьому разі отримують не всі кредитори, а тільки ті, чиї облігації виграли. Така система доцільна при незначних сумах позики, що припадають на одну особу, внаслідок чого процентний дохід не може істотно стимулювати надання позики державі. Дисконтні позики характерні тим, що державні цінні па­пери купуються з певною знижкою, а погашаються за номіналь­ною вартістю. Зазначена різниця формує дохід кредитора. На та­ких цінних паперах відсутні купони, тому їх ще називають облігаціями з нульовим купоном.

За характером погашення заборгованості розрізняють два його варіанти: одноразова виплата і виплата частинами. При погашен­ні частинами може застосовуватись три варіанти. Перший — по­зика погашається рівними частинами протягом кількох років. Другий - - позика погашається щоразу наростаючими сумами. Третій -- щоразу сума зменшується. Другий варіант застосовує­ться тоді, коли передбачається в перспективі щорічне зростання доходів держави, третій — навпаки, коли доходи будуть зменшу­ватись чи зростати державні видатки.

Залежно від зобов'язань держави в погашенні боргу розрізня­ють позики з правом і без права довгострокового погашення. Право довгострокового погашення дає змогу державі враховува­ти ситуацію на фінансовому ринку.

Таким чином, державний кредит являє собою сукупність до­сить різноманітних форм і методів фінансових відносин. Такий підхід спрямований на створення сприятливих передумов для за­лучення коштів як для держави, так і для її кредиторів. Різнома­нітність форм дає змогу максимально врахувати різнобічні ін­тереси юридичних та фізичних осіб. У загальному вигляді класи­фікація державного кредиту наведена на схемі 35.

Державний кредит, як і будь-яка інша форма кредитних відно­син, вимагає особливого контролю. Цей контроль поширюється як на залучення позичкових коштів, так і на їх погашення.

Залучення позик повинно ґрунтуватись на двох чинниках: мі­німізації вартості позики та встановлення стабільності державних цінних паперів на фінансовому ринку.

Мінімізація вартості позики досягається, по-перше, з допомо­гою відповідної процентної політики, по-друге, через установ­лення відповідних умов випуску і погашення позики. Процентна політика відображає при цьому два протилежні чинники: мінімі­зацію вартості позики і максимізацію її привабливості, яка, у свою чергу, залежить від достатньо високого процента. На фінан­совому ринку державні цінні папери мають найнижчий процент, який є своєрідним індикатором цього ринку. Отже, сама ситуація на ринку сприяє мінімізації вартості позик. Тому привабливість державних позик досягається насамперед за рахунок високих га­рантій держави щодо повернення коштів і виплати доходу.

Стабільність державних цінних паперів досягається через оптимізацію насиченості ними фінансового ринку. Цінних паперів, з одного боку, має бути достатньо для максимізації надходжень від державних позик, а з іншого — не повинно бути їх надлишку, який може спричинити падіння курсової ціни.

Державне запозичення може здійснюватись тільки тоді, коли вичерпані інші джерела формування доходів держави або коли доцільно обмежити рівень оподаткування. При цьому обов'язково має забезпечуватись ефективність та І результативність використання позичених коштів,

Випуск державних позик ґрунтується на таких передумовах:

- наявність кредиторів, у яких є тимчасово вільні кошти;

- довіра кредиторів до держави;

- заінтересованість кредиторів у наданні позик державі;

- можливість держави своєчасно і повністю повернути борг і виплатити дохід.

Вихідною передумовою є наявність кредиторів – без цього випуск позик просто безглуздий. Довіра кредиторів до держави може бути високою чи низькою, однак феномен держави полягає в тому, що вона практично ніколи не може повністю втратити довіру. При цьому довіра до неї завжди дещо вища, ніж до емі­тентів — юридичних осіб. Саме цей чинник надійності становить основну заінтересованість кредиторів.

Найважливішим чинником державних позик є можливість своєчасного і повного повернення боргів і виплати доходу. Це забезпечує в майбутньому і довіру до держави, і заінтересова­ність у наданні їй позик. Головне при цьому — реальне забезпе­чення боргів, що, у свою чергу, досягається за рахунок заробле­них на залучених коштах доходів.

Джерелами погашення державних позик можуть бути:

—доходи від інвестування позичених коштів у високоефекти­вні проекти;

—додаткові надходження від податків;

—економія коштів від зменшення видатків;
—емісія грошей;

—залучені від нових позик кошти (рефінансування боргу).

Найбільш реальним джерелом є доходи, отримані від інвесту­вання позичених коштів. Вони найповніше відображають сут­ність і принципи кредиту та забезпечують фінансову стабіль­ність. Надходження від збільшення податків чи економія від зменшення видатків також реальні джерела, однак тут є певні обмеження. Якщо збільшення податкових надходжень досягаєть­ся за рахунок розширення податкової бази внаслідок використан­ня позик, то це цілком прийнятно. Однак якщо існує необхідність введення для покриття заборгованості нових податків чи збіль­шення ставок діючих (аналогічно зменшення видатків для еко­номії коштів), то краще це зробити відразу, а не випускати пози­ку. Адже за позикою треба виплачувати дохід, тобто збільшення податків при поверненні боргу буде більшим, ніж у момент випу­ску позики. Аналогічно скорочення видатків у майбутньому має бути більшим, ніж у даний момент.

Емісія грошей є фіктивним джерелом погашення боргу, оскільки вона веде до інфляції, яка знецінить повернені державою кредито­рам кошти. Тому за відсутності реальних джерел погашення боргу доцільніше відразу використати грошову емісію для покриття бю­джетного дефіциту, ніж випускати позики, для погашення яких у майбутньому доведеться друкувати більше грошей, тобто рівень ін­фляції в даний момент буде менший, ніж у майбутньому.

Погашення старих боргів за рахунок випуску нових позик ве­де до зростання державного боргу. Таке джерело може викорис­товуватись тільки як разове. Якщо ж воно використовується пос­тійно, то це не що інше, як так звана «фінансова піраміда». Поді­бна фінансова політика є необгрунтованою і веде до фінансового краху, оскільки держава рано чи пізно стає неплатоспроможною.

Використання державою у своїй фінансовій політиці залучен­ня коштів на кредитній основі зумовлює формування державного боргу і необхідності чіткої системи управління ним.

Державний борг- - це сума заборгованості держави своїм кредиторам. Розрізняють поточний і капітальний, внутрішній і зовнішній борг. Поточний борг - - це сума заборгованості, що підлягає погашенню в поточному році й належних до сплати в цей період процентів з усіх випущених на даний момент позик. Капітальний борг — це загальна сума заборгованості й процен­тів, що мають бути сплачені за позиками. Внутрішній борг — це заборгованість кредиторам держави в даній країні. Зовнішній борг — це заборгованість кредиторам за межами даної країни.

Управління державним боргом полягає в забезпеченні плато­спроможності держави, тобто можливості погашення боргів. Це стосується як поточного, так і капітального боргу. Що стосується поточного боргу, то необхідно забезпечити реальні джерела його погашення. Для капітального боргу важливо встановити такі строки його погашення, коли будуть наявні відповідні для цього джерела.

Проблеми державного боргу не у його величині — в абсо­лютних сумах та відносно ВВП і обсягу бюджету, а у за­безпеченні платоспроможності держави.

В управлінні внутрішнім та зовнішнім боргами існує певна специфіка. Платоспроможність за внутрішніми позиками забез­печується, як правило, за рахунок внутрішніх джерел. Плато­спроможність за зовнішнім боргом залежить насамперед від ва­лютних надходжень. Можливості у погашенні цього боргу виз­начаються станом торговельного балансу. Позитивне сальдо ха­рактеризує ті ресурси, які забезпечують платоспроможність дер­жави і дають змогу урегулювати платіжний баланс.

В окремих випадках у результаті зміни ситуації в економіці та на фінансовому ринку чи погіршення фінансового стану держави вона не може забезпечити достатню платоспроможність. Тоді держава змушена вносити певні корективи у свою позикову полі­тику. Такі корективи, як правило, небажані, оскільки підривають довіру до держави. Але краще своєчасно внести певні корективи і забезпечити реальну платоспроможність держави, ніж допустити її фінансовий крах, що призведе до дефолту – визнання держа­вою своєї неплатоспроможності.

Існують такі способи коригування позикової політики:

—конверсія;

—консолідація;

—уніфікація;

—обмін за регресивним співвідношенням;

—відстрочка погашення;

—реструктуризація;

—анулювання.

Конверсія державного боргу — це зміна дохідності позик. Вона здійснюється у разі зміни ситуації на фінансовому ринку (напри­клад, рівня облікової ставки центрального банку) чи погіршення фінансового стану держави, коли вона не в змозі виплачувати пе­редбачуваний дохід.

Консолідація — це передання зобов'язань за раніше випуще­ною позикою на нову позику з метою продовження терміну по­зики. Вона проводиться у формі обміну облігацій попередньої (чи попередніх) позики на нові. В окремих випадках може засто­совуватись і скорочення строків позики.

Уніфікація являє собою об'єднання кількох позик в одну. Во­на спрощує управління державним боргом. Уніфікація може про­водитись як окремо, так і в поєднанні з консолідацією.

Обмін за регресивним співвідношенням облігацій попередніх позик на нові проводиться з метою скорочення державного бор­гу. Це вкрай небажаний спосіб, оскільки він означає не що інше, як часткову відмову держави від своїх боргів.

Відстрочка погашення означає перенесення строків виплати заборгованості. При цьому за період перенесення строків пога­шення боргу виплата доходів не проводиться.

Реструктуризація --це використання у комплексі повністю чи частково зазначених вище методів.

Анулювання боргів означає повну відмову держави від своєї заборгованості. Однак це не може розглядатись як допустимий варіант. Авторитет держави, як і будь-якого боржника, залежить від визнання нею своїх боргів і забезпечення їх повного пога­шення у встановлені

строки.

—бюджет держави;

—фонди цільового призначення;

—державний кредит;

—загальнодержавні фінанси;

— місцеві фінанси;

—державні доходи;

—державні видатки;

—державний кредит;

—бюджетний устрій;

— бюджетна система;

—бюджетне субсидіювання;

—бюджетні позички;
—взаємні розрахунки;

— бюджетні інвестиції;

—бюджетні кредити;

—державні трансферти;

— бюджетний процес;

— бюджетне планування;

— виконання бюджету;

—бюджетний дефіцит;

—бюджетний профіцит;

—податки;

—відрахування і внески;

—плата за ресурси;

—збори;

—суб'єкт (платник) податку;

— об'єкт оподаткування;

—одиниця оподаткування;

— податкова ставка;

— пряме оподаткування;

—прибуткове оподаткування;

—майнове оподаткування;

—земельне оподаткування;

—непряме оподаткування;

—акцизи;

—універсальні акцизи;

—податок з продажу (купівлі);

—податок з обороту;

—податок на додану вартість;

— мито;

— плата за спеціальне викорис­тання лісових ресурсів;

—плата за спеціальне викорис­тання водних ресурсів;

—плата за користування надрами;

— загальнодержавні податки й обов'язкові платежі;

—місцеві податки і збори;

—податкова система;

— податкова служба держави;

—податкова робота;

—Пенсійний фонд;

— Фонд соціального страхування від нещасних випадків;

— Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності;

— Фонд соціального страхування на випадок безробіття;

— ощадна справа;

—державні позики;

— облігації державних позик;

—казначейські зобов'язання; —державний борг; —поточний державний борг; —капітальний державний борг; —внутрішній державний борг; —зовнішній державний борг; —конверсія державного боргу; —консолідація державних позик; —уніфікація державних позик;

—реструктуризація державного бопгу. А. Система державних фінансів 1. Які ланки включають державні фінанси? 2. На які рівні поділяються державні фінанси? 3. Які фінансові категорії відображають функціонування держав­них фінансів? 4. Що являє собою система державних доходів? 5. Що включає система державних видатків? 6. За якою схемою організована фінансова діяльність держави? 7. Якими грошовими потоками характеризується сфера державних фінансів? Б. Бюджетна система 8. Що являє собою бюджет як економічна категорія? Які характе­рні ознаки бюджетних відносин? 9. Що являє собою бюджет як основний фінансовий план держави? 10. У чому виражається матеріальний зміст бюджету? 11. Чим визначається склад видатків бюджету, які є форми бю­джетного фінансування? 12. Які використовуються методи і джерела формування доходів бюджету? 13. Які показники характеризують стан бюджету? 14. Що таке бюджетний дефіцит і профіцит? 15. Що відображається в поняттях «бюджетний устрій» і «бю­джетна система»? 16. У чому полягають основи бюджетного устрою? 17. Які встановлюються принципи побудови бюджетної системи? 18. Які існують види бюджетів? 19. На чому ґрунтується розмежування доходів і видатків між бю­джетами? 20. Як і в яких формах організовані взаємовідносини між бюджетами? 21. Які існують види бюджетного субсидіювання? 22. Які ланки включає бюджетна система України? 23. Які складові бюджетного процесу? 24. Які завдання розв 'язуються в ході бюджетного планування? 25. Які основні стадії процедури бюджетного планування в Україні? 26. Що таке бюджетний дефіцит і які існують джерела його по­криття? 27. У чому сутність виконання бюджету? В. Податкова система 28. Що таке податки? 29. Які існують форми платежів юридичних і фізичних осіб державі? 30. Які функції виконують податки? 31. Які виділяються елементи системи оподаткування? 32. Які існують види податкових ставок? 33. Які застосовуються методи встановлення податкових ставок? 34. Які застосовуються шкали процентних ставок? 35. За якими ознаками здійснюється класифікація податків? 36. У чому полягають сутність, переваги і недоліки прямого опо­даткування? З 7. Які є види прямих податків? 38. У чому полягають сутність, переваги і недоліки непрямого опо­даткування? 39. Які виділяються види непрямих податків? 40. У чому полягає сутність поділу податків на загальнодержавні й місцеві? 41. Що таке розкладні й окладні податки? 42. Що таке податкова система? 43. На чому базується побудова податкової системи? 44. На яких принципах заснована побудова податкової системи? 45. Якими є принципи оподаткування? 46. Які принципи закладаються в основу податкової політики? 47. Який склад і структура податкової системи України? 48. Яким чином організовується податкова робота? 49. Яка схема прибуткового оподаткування підприємств в Україні? 50. Як обчислюється і сплачується прибутковий податок з громадян України? 51. Як встановлюється земельний податок в Україні? 52. Які види майнового оподаткування застосовуються в Україні? 53. Яка схема встановлення і сплати податку на додану вартість в Україні? 54. Яка сфера і механізм специфічного акцизного оподаткування в Україні? 55. Який механізм установлення і стягнення мита в Україні? 56. Які види платежів за ресурси встановлені в Україні? 5 7. Що являє собою державне мито?