Вплив зовнішньої торгівлі на обсяг виробництва товарів згідно з теорією порівняльних переваг

Країни Витрати ресурсів на 1 т. Обсяг виробництва за відсутності торгівлі між країнами (т.) Обсяг виробництва в умовах запровадження торгівлі між країнами (т.)
Олії Картоплі Олії Картоплі Олії Картоплі
Україна 15,0 18,7 24,0 7,5
Білорусь 7,5 15,0 0,0 30,0
Всього     22,5 33,7 24,0 37,5

В таблиці 1 припускається, що на виробництво олії і картоплі в Україні витрачається менше ресурсів ніж в Білорусі. Якщо спиратися на абсолютні витрати, то Україні невигідно купувати в Білорусі ні олію, ні картоплю. Але Рікардо пропонує враховувати не абсолютні, а відносні витрати, тобто відносну

(мінову) ціну товарів. Згідно з теорією трудової вартості, на яку спирався Рікардо, відносна ціна товару вимірюється тією пропорцією, в якій товар обмінюється на інший товар залежно від абсолютних витрат на їх виробництво.

В прикладі, який наводиться в таблиці 1, відносна ціна олії складає в Україні 1,25т. картоплі (10/8), в Білорусі – 2 т. картоплі (20/10). Отже, в Білорусі відносна ціна олії вища, ніж в Україні. Тому Білорусі вигідніше зменшити обсяг виробництва своєї олії і купувати її в Україні. Відносна ціна картоплі в Україні складає 0,8т. олії (8/10), в Білорусі – 0,5т. олії (10/20). Це означає, що в Україні відносна ціна картоплі вища, ніж в Білорусі. Тому Україні вигідно скоротити обсяг виробництва картоплі і купувати її в Білорусі.

Обидві країни матимуть вигоди від міжнародної торгівлі. Якщо вони спеціалізуватимуться на виробництві тих товарів, відносно яких вони мають порівняльну перевгу. У підсумку це підвищує сукупну продуктивність ресурсів і максимізує сукупний обсяг виробництва і споживання товарів в обох країнах. Для ілюстрації цього висновку знову повернемося до таблиці 1.

Нехай загальний обсяг ресурсів, що використовується у виробництві даних продуктів у кожній країні складає 300 одиниць. Виходячи з цього, припустімо, що за відсутності міжнародної торгівлі Україна виробляє 15 т. олії (150 одиниць ресурсів) і 18,7 т. картоплі (150 одиниць ресурсів).Білорусь виробляє 7,5 т. олії (150 одиниць ресурсів) і 15 т. картоплі (150 одиниць ресурсів). Звичайно, що за умов відсутності міжнародної торгівлі кожна країна споживає лише те, що виробляє.

Тепер змінимо умови і залучимо обидві країни до торгівлі між собою. Ця обставина суттєво вплине на їх виробничу спеціалізацію. Так, припустімо, що Україна, використовуючи порівняльну перевагу у виробництві олії, збільшить її виготовлення з 15 до 24 т., на що спрямує 240 одиниць ресурсів. Решту ресурсів (60 одиниць ) вона залишає на виробництво 7,5 т. картоплі. Білорусь, навпаки, починає спеціалізуватися лише на виробництві картоплі, збільшуючи його обсяг до 30 т.(300 одиниць ресурсів). Внаслідок використання кожною країною своїх порівняльних переваг зростає сукупне (в обох країнах) виробництво олії і картоплі: обсяг виробництва олії збільшився від 22,5 до 24 т., а обсяг виробництва картоплі — від 33,7 до 37,5 т. Якщо збільшився сукупний обсяг виробництва даних продуктів, то й обсяг їх споживання в цих країнах теж має збільшитися.

Отже, теорія порівняльних переваг свідчить, що в умовах вільної торгівлі всі країни, які мають різну продуктивність ресурсів, отримують здатність виробляти і споживати більшу кількість товарів. Це стосується навіть тих країн, які не мають абсолютних переваг у виробництві жодного з товарів.

В теоріях Сміта і Рикардо мотиваційним чинником щодо участі країни в міжнародній торгівлі є переваги у витратах на виробництво продукції, незалежно від того чим вони обумовлені. Шведські економісти Елі Гекшер та Бертіл Олін пішли далі і пов’язали переваги країни з рівнем її забезпеченості факторами виробництва. Згідно з теорією Гекшера-Оліна різні країни мають неоднаковий рівень забезпеченості факторами виробництва, що впливає на їх внутрішню вартість. Чим вище рівень забезпеченості країни відповідним фактором виробництва, тим меншою є його вартість в цій країні відносно інших країн. Тому кожна країна прагне спеціалізувати свій експорт на тих товарах, у виготовлені яких вона має достатню кількість дешевих факторів виробництва. І навпаки, вона буде імпортувати ті товари, для виробництва яких у неї не вистачає виробничих факторів.

Практичній перевірці теорії Гекшера-Оліна було присвячено чимало емпіричних досліджень. На окрему увагу заслуговує дослідження американського економіста Леонтьєва. Вивчаючи зовнішню торгівлю США в середині 50-х років ХХ століття, він виявив, що ця країна експортує трудомісткі товари, тоді як, на думку науковця, вона є країною з високим рівнем забезпеченості капіталом і повинна була б експортувати капіталомісткі товари. Оскільки такий науковий результат не узгоджувався з висновками теорії Гекшера-Оліна, він одержав назву «парадокс Леонтьєва». Проте цей парадокс не знецінює теорію Гекшера-Оліна, а свідчить про те, що крім забезпеченості факторами виробництва існують інші чинники міжнародної торгівлі. Проведені пізніше емпіричні дослідження показали, що орієнтація США на експорт трудомістких товарів могла бути обумовлена перевагами цієї країни в кваліфікації робочої сили.

Комплексний підхід щодо чинників міжнародної торгівлі знайшов своє відображення в теорії Майкла Портера. В теорії Портера участь країни у міжнародній торгівлі визначається рівнем конкурентоспроможності її підприємств на відповідних світових ринках, які залежать від кількох чинників. Портер називає чотири основних чинника:

— Забезпеченість країни факторами виробництва. При цьому всі фактори виробництва, якими володіє країна, він поділяє на базові (природні ресурси, клімат, місцезнаходження та демографічний стан) і розширені (комунікаційна інфраструктура, освіченість та кваліфікація працівників, дослідницькі інститути й лабораторії, технологічні ноу-хау). На думку Портера, розширені фактори справляють більший вплив на конкурентні переваги, ніж базові.

— Умови внутрішнього попиту. Вплив цього чинника на конкурентні переваги Портер бачить в тому, що внутрішній (місцевий) попит відіграє вирішальну роль у формування параметрів національної продукції. Якщо місцеві споживачі розвинені й вимогливі, то це примушує національні підприємства постійно підвищувати якість продукції і оновлювати її асортимент.

— Споріднені (суміжні) галузі. Цей чинник характеризує наявність або відсутність в країні конкурентоспроможних на міжнародному рівні галузей, які мають забезпечувати виробництво національної продукції необхідними матеріалами і комплектуючими виробами. Наприклад, успіхи країни у виробництві машин можуть пояснюватися високою якістю двигунів національного виробництва.

— Стратегія підприємств та конкуренція між ними. Вплив цього чинника на відносні переваги залежить від рівня менеджменту та внутрішньої конкуренції у відповідних галузях.

Згідно з теорією Портера зазначені чотири чинника утворюють ромб. Найбільші успіхи досягаються в тих галузях, де цей ромб є найсприятливішим. Але крім чотирьох чинників на ромб Портера можуть впливати два додаткові чинники: випадок і уряд. Випадковою подією може бути поява радикальних інновацій. Вплив уряду залежить від його економічної політики, яка може сприяти збільшенню або зменшенню переваг своєї країни.

Наши рекомендации