Безтарифна система оплати праці
Г – ВЗ – НЗВ – ГП –Г, .
Істадія ІІстадія ІІІстадія
На І стадії оборотні кошти змінюють грошову форму на товарну (виробничі запаси); на II стадії йде процес споживання предметів праці у виробництві та їх перетворення на готову продукцію, включаючи стадію незавершеного виробництва. На III стадії обігові кошти у формі готової продукції вступають у сферу обігу і знову перетворюються на грошову форму.
Час, протягом якого оборотні кошти здійснюють один кругообіг, називається періодом обороту оборотних коштів.
Оборотні кошти підприємства мають бути розподілені на всіх стадіях кругообігу в мінімальному, але достатньому обсязі. Вони в будь-який момент часу одночасно перебувають в усіх трьох стадіях кругообігу.
Для оцінки оборотності оборотних коштів використовуються показники:
- коефіцієнт оборотності;
- коефіцієнт завантаження;
- тривалість одного обороту.
Коефіцієнт оборотності (Коб) показує кількість оборотів за рік і визначається відношенням реалізованої за рік продукції (РП) до середньорічного залишку нормованих оборотних коштів (Sноз):
Коб = РП / Sноз, оборотів/рік.
Середньорічний залишок нормованих оборотних коштів (Sноз) можна знайти із залежності:
Sноз = S1 + S2 +… + S12 / 12,грн.,
деS1,S2,…S12 – середньомісячні залишки нормованих оборотних коштів, грн.
Середньомісячний залишок нормованих оборотних засобів (Sноз.міс)обчислюється:
Sноз.міс = (Sп. + Sк) / 2,грн.,
де Sп.,Sк– відповідно залишок нормативних оборотних коштів на початок і кінець місяца, грн.
Коефіцієнт завантаження (Кзав) - величина, обернена коефіцієнту оборотності:
Кзав = Sноз / РП
Цей показник свідчить про те, скільки оборотних коштів підприємства припадає на одну гривню реалізованої продукції.
Тривалість обороту (Тоб) показує тривалість одного обороту оборотних коштів, у днях, і визначається:
Тоб = 360 / Коб, дні.
Чим меншою є тривалість обороту оборотних коштів або більшим число здійснюваних ними кругообігів за одного і того ж обсягу реалізованої продукції, тим менше потрібно оборотних коштів. Чим швидше оборотні кошти здійснюють кругообіг, тим ефективніше вони використовуються.
Економічна ефективність використання оборотних коштів підприємств характеризується прискоренням їх оборотності. Ефект прискорення оборотності виражається у вивільненні, зменшенні потреби в оборотних коштах у зв'язку з поліпшенням їх використання.
Суму вивільнених у результаті прискорення оборотності оборотних засобів (Sноз) можна обчислити за формулою:
Sноз = РПзв / 360 * (Тоб.баз – Тоб.зв), грн.,
Де РПзв – обсяг реалізації у звітному році, грн.;
Тоб.баз,Тоб.зв – середня тривалість одного обороту оборотних засобів, відповідно, у базовому і звітному роках, днів.
16. Поняття та структура оплати праці
ОПЛАТА ПРАЦІ - це грошовий вираз вартості і ціни робочої сили, який виплачується працівникові за виконану роботу або надані послуги і спрямований на мотивацію досягнення бажаного рівня продуктивності праці.
Оплата праці складається з основної заробітної плати і додаткової заробітної плати, які перебувають, приблизно, у співвідношенні: 70% - основна заробітна плата, 30% - додаткова заробітна плата та інші виплати.
Основна заробітна плата працівника визначається тарифними ставками, посадовими окладами, відрядними розцінками, а також доплатами у розмірах, встановлених чинним законодавством. її розмір залежить від результатів роботи самого працівника.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад встановлені норми, за трудові успіхи, винахідливість, особливі умови праці; включає доплати, надбавки, компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих функцій і завдань.
Інші заохочувальні і компенсаційні виплати - виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні, гарантійні та інші грошові та матеріальні виплати, які не передбачені чинним законодавством або перевищують встановлені чинним законодавством норми; визначаються не кінцевими результатами роботи працівника, а результатами діяльності підприємства.
За умов існування різних форм власності заробіток працівника все більше залежить від кінцевих результатів і доходів від діяльності самого підприємства. Сам працівник також часто виступає співвласником підприємства. Тому його винагорода визначається не лише за кількістю затраченої праці, але й за розміром вкладеного у підприємство капіталу (інтелектуального, грошового, у вигляді придбання цінних паперів тощо). Такий підхід передбачає використання термінів «оплата праці», «дохід», «винагорода» замість терміна «заробітна плата».
Зростання заробітної плати може бути абсолютним і відносним.
Під абсолютним розуміють зростання всієї частини суспільного продукту, яка виділяється суспільством у грошовій формі для задоволення матеріальних і духовних потреб працюючих, а також непрацюючих членів їх сімей.
Відносне зростання заробітної плати - це збільшення тієї частини, яка припадає на кожного працівника.
Абсолютне і відносне зростання заробітної плати може бути забезпечений за таких умов:
• зростання всього обсягу суспільного продукту, який виготовляється в країні за один і той самий проміжок часу (рік);
• зростання суспільного продукту головним чином за рахунок підвищення продуктивності праці;
• підвищення продуктивності праці має випереджати зростання заробітної плати.
Організація оплати праці на підприємствах ґрунтується на таких принципах:
• гарантованості - передбачає гарантовану й регулярну оплату праці у завчасно визначених розмірах і у певні строки;
• диференціації - реалізується через систему тарифікації, яка передбачає встановлення певного співвідношення в оплаті праці і залежить від її кількості і якості;
• матеріальної заінтересованості - забезпечує особисту і колективну заінтересованість у результатах праці; стимулює зростання продуктивності праці та економію ресурсів;
• плановості - дозволяє формувати фонд оплати праці, строки і періодичність виплати заробітної плати, дає можливість регулювати нагромадження і споживання на підприємстві;
• раціонального співвідношення темпів зростання продуктивності праці та оплати праці - підвищення рівня оплати праці має забезпечуватися випереджаючими темпами зростання продуктивності праці;
• простоти і доступності - форми і системи оплати праці повинні бути зрозумілими для працівників, такими, щоб розкривали зв'язок між заробітною платою і продуктивністю праці;
• вирівнювання рівня оплати праці - повинен забезпечувати скорочення різниці в доходах між низько - і високооплачуваними категоріями працівників.
17. Форми і системи оплати праці
На підприємствах найчастіше використовують дві форми оплати праці: погодинну і відрядну.
Погодинна форма передбачає оплату праці залежно від відпрацьованого часу і рівня кваліфікації. Вона застосовується тоді, коли недоцільно нормувати роботи або вони взагалі не піддаються нормуванню.
Погодинна форма охоплює такі системи оплати праці:
Пряма погодинна. Заробіток за цією системою (Зп.пог.) обчислюється:
Зп.пог. = Фміс * Ті,грн.;
де Фміс- фактично відпрацьований за місяць час, год./міс;
Ті- годинна тарифна ставка за розрядом робітника, грн.,
Погодинно-преміальна система, за якою заробіток (Зп.прем.) обчислюється:
Зп.прем = З п.пог. + Д, грн.;
де Зп.пог. - сума заробітку, нарахованого за прямою погодинною системою оплати праці, грн.;
Д - сума преміальних доплат за досягнення певних якісних або кількісних показників, грн.
Сума доплат визначається із залежності:
Д = Зп.пог. *%доплат / 100, грн.
Система посадових окладів є різновидом погодинно-преміальної системи. За цією системою оплачується праця працівників, робота яких має стабільний характер.
Відрядна форма передбачає залежність суми заробітку від кількості виготовлених виробів або обсягу виконаних робіт за певний проміжок часу.
Основними умовами застосування відрядної форми оплати праці є:
ü наявність кількісних показників роботи, що безпосередньо залежать від конкретного працівника і піддаються точному обліку;
ü також необхідність стимулювання зростання обсягу випуску продукції.
Відрядна форма включає такі системи:
Пряма відрядна. Заробіток (Зп.відр.)при цьому обчислюється за формулою:
Зп.відр. = Рі * Vі, грн.;
де Рі - відрядний розцінок за виготовлення одного виробу і-го виду, грн./од.вим.;
Vі - фактична кількість виробів г-го виду, виготовлених робітником за певний час (найчастіше місяць), од.вим.;
Розцінка визнається за формулою:
Рі = Ті * Нчасу, грн/од.вим.;
де Нчасу – витрати часу на виготовлення одиниці виміру робот робітником певного розряду (чол..-год.). Витрати часу знаходять у відповідних ресурсних нормах або типових нормах часу (виробітку) на роботи з озеленення.
У «чистому вигляді» ця система на практиці майже не використовується, оскільки вона матеріально не стимулює досягнення високих кінцевих результатів не тільки окремим працівником, а й бригадою, цехом тощо; а також не стимулює економії матеріальних ресурсів. Ця система оплати праці поєднується з преміюванням робітників.
Відрядно-преміальна. Сума заробітку (Звідр.прем.) при цій системі визначається із залежності:
Звідр.прем. = Зп.відр. + Дв, грн.;
де Зп.відпр. - тарифний заробіток робітника за прямої відрядної системи оплати праці, грн.;
Дв- сума преміальних доплат, яка обчислюється за формулою:
Дв = Зп.відр. * ( П1 + П2 *Ппп) / 100,грн.;
де П1, - процент доплат за виконання плану;
П2 - процент доплат за кожен процент перевиконання плану;
Ппп - процент перевиконання плану, який можна знайти так:
Ппп = Vф – Vпр / Vпр * 100%;
де Vф , Vпр- відповідно фактичний і запланований обсяг випуску продукції за місяць, од.вим.
Залежно від специфіки виробництва і характеру виконаної роботи для різних категорій робітників-відрядників визначаються конкретні показники і розміри преміювання згідно з Положенням про відрядно-преміальну оплату праці, яке розробляється і затверджується на підприємстві.
Відрядно-прогресивна. Заробітна плата (Звідр.прог.) обчислюється аналогічно відрядно-преміальної системі, але використовують інші проценти росту розцінки. Вони визначаються за прогресивною шкалою.
Процент росту розцінку визначається зі шкали залежно від процента перевиконання вихідної бази. Така шкала розробляється і затверджується підприємствами самостійно і фіксується в Положенні про застосування відрядно-прогресивної оплати праці, яке розробляється на підприємстві за погодженням із трудовим колективом і затверджується керівником.
Непряма відрядна. Використовується при оплаті праці підсобників.
Заробіток підсобника (Знв.підс.) можна обчислити із залежності:
Знв.підс. = Vф * Рнві, грн.,
де Vф - фактично виготовлена кількість продукції і-тим основним робітником за зміну, од.вим.;
Рнві- непрямий відрядний розцінок при обслуговуванні і-го основного робітника, грн./од.вим. Визначається формулою:
Рнві = Тзмп / (п * Vпр) , грн.
де п - кількість основних робітників, що обслуговуються одним підсобником, чол.;
Тзмп - змінна тарифна ставка підсобника, грн./зміну;
Vпр - плановий випуск продукції г-тим основним робітником од.вим../зміну.
Акордна система.
Передбачає встановлення розцінку працівникові або групі працівників не за окремі вироби чи операції, а за весь обсяг робіт із визначенням кінцевого строку його виконання. Ця система заохочує до скорочення строків виконання робіт і тому використовується при ремонтних роботах, ліквідації наслідків аварій тощо.
18. Виробничі інвестиції
Всі інвестиції можуть поділятись на зовнішні і внутрішні, тобто іноземні та вітчизняні, а вітчизняні, в свою чергу, поділяються на реальні (виробничі) та фінансові.
Реальні інвестиції — це вкладення капіталу у різні сфери діяльності і галузі народного господарства з метою створення нових та оновлення існуючих основних фондів ("капітальних" матеріальних благ). Реальні інвестиції називаються виробничими, поскільки вони спрямовані у виробництво, але частіше їх називають просто капітальними вкладеннями.
Фінансові інвестиції — це використання капіталу для придбання облігацій, акцій, інших цінних паперів, що випускаються державою або підприємствами. В умовах ринкової економіки найбільш поширеним видом фінансових інвестицій є купівля акцій з метою одержання доходу у вигляді дивідендів.
Особливе значення для підвищення ефективності капітальних вкладень має покращання їх технологічної структури, що означає співвідношення затрат за їх видами: затрати на будівельно-монтажні роботи; вартість устаткування, машин, механізмів, інструменту, інвентарю; інші капітальні роботи і затрати.
Прогресивність технологічної структури визначається збільшенням у складі капітальних вкладень питомої ваги затрат на придбання активної частини основних виробничих фондів. Це дає можливість здійснити відносне зниження капітальних вкладень на одиницю продукції, що випускається, і тим самим підвищити їх економічну ефективність. Покращання структури капітальних вкладень сприяє підвищенню технічного рівня підприємства, росту механізації й автоматизації виробництва.
На зміни в технологічній структурі капітальних вкладень впливає ряд чинників і, насамперед, — впровадження в практик) функціонування господарюючих суб'єктів досягнень науково-технічного прогресу.
Відтворювальна структура капітальних вкладень — це розподіл їх за основними формами відтворення основних фондів: на нове будівництво, розширення, реконструкцію і технічне переозброєння діючих підприємств.
Галузеву структуру капітальних вкладень характеризує їх розподіл за галузями господарства споживчої кооперації. За цією ознакою виділяються капітальні вкладення у відтворення основних фондів торгівлі, громадського харчування, заготівель, промисловості, транспорту, закладів освіти, охорони здоров'я тощо. Територіальна структура капітальних вкладень означає розподіл витрат, пов'язаних із створенням нових, розширенням та Модернізацією діючих основних фондів, за регіонами їх здійснення.
19.Шляхи зниження собівартості
Можливості зниження собівартості продукції можна виявляти й аналізувати за двома напрямами:
1) за джерелами;
2) за чинниками (факторами).
Джерелами зниження собівартості продукції є ті затрати, за рахунок економії яких знижується собівартість продукції, а саме:
ü витрати уречевленої праці, які можуть бути знижені завдяки поліпшенню використання засобів і предметів праці;
ü витрати живої праці, які можуть бути скорочені завдяки зростанню продуктивності праці;
ü адміністративно-управлінські витрати.
Зниження собівартості продукції може досягатись у результаті одночасної економії всіх витрат. Однак часто економія одного виду витрат одержується за рахунок збільшення іншого, Наприклад, економія живої праці, як правило, супроводжується збільшенням амортизаційних відрахувань, спричинених зростанням витрат на придбання засобів праці.
Зниження собівартості продукції у всіх галузях забезпечується, насамперед, за рахунок зростання продуктивності праці, яка має двоякий вплив на собівартість. По-перше, в результаті підвищення продуктивності праці знижується трудомісткість, а, відповідно,- і витрати заробітної плати на одиницю продукції. По-друге, її зростання приводить до збільшення абсолютного обсягу виробництва, що скорочує умовно-постійні витрати на одиницю продукції.
Визначальним джерелом зниження собівартості, особливо у матеріаломістких галузях, є економія матеріальних витрат на основі раціонального використання матеріальних ресурсів, а також підвищення завантаження основних фондів, скорочення витрат на управління й обслуговування.
Зниження собівартості продукції досягається за рахунок різних чинників, тобто заходів, які викликають зміну її складових. Всі чинники поділяються на дві групи: народногосподарські і виробничі.
Народногосподарські не залежать від діяльності підприємства і реалізуються в централізованому порядку. Вони включають: зміну вартості енергоносіїв, нормативів відрахувань на соціальне страхування, пенсійне забезпечення, перегляд тарифних ставок, митних правил та ін.
Виробничі (техніко-економічні) - це чинники, які залежать від діяльності конкретного підприємства. До них належать: підвищення технічного рівня виробництва, вдосконалення організації виробництва і праці, зміна обсягу і структури продукції, галузеві та інші фактори зниження.
Врахування техніко-економічних факторів дозволяє планувати оптимальний рівень витрат, завдання щодо їх зниження.
Основними шляхами зниження собівартості продукції є скорочення тих витрат, які мають найбільшу питому вагу у її структурі.
20. Сутність калькулювання собівартості продукції
КАЛЬКУЛЮВАННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ - це процес обмеження собівартості одиниці продукції.
Отже, під калькуляцією собівартості розуміють процедуру обчислення вартості одиниці в розрізі калькуляційних статей. Відтак основним завданням аналізу витрат є визначення собівартості одного окремо взятого виду продукції в загальній вартості товарної номенклатури підприємства. Для цього можна використати будь які методи. Найбільше розповсюджений метод прямого розрахунку – прямі витрати на виробництво одиниці продукції розподіляються на основі діючих норм, а непрямі – пропорційно заробітній платі.
21.Поняття та види собівартості
Вартісною формою витрат на підготовку виробництва, виготовлення продукції та її збут є собівартість продукції.
Види:
- за складом продукції (товарної,валової,реалізованої,незавершеного виробництва)
- за ступенем охоплення (індивідуальна,галузева
- залежно від часу формування витрат (планова,фактична,нормативна,кошторисна)
- залежно від місця формування затрат (цехова,виробнича,повна)
- залежно від тривалості розрахункового періоду(місячна,квартальна,річна)
22.Інвестиції.
ІНВЕСТИЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ - це сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави стосовно реалізації інвестицій.
Види:
Фінансові інвестиції - це використання капіталу для придбання облігацій, акцій, інших цінних паперів, що випускаються державою або підприємствами. В умовах ринкової економіки найбільш поширеним видом фінансових інвестицій є купівля акцій з метою одержання доходу у вигляді дивідендів, хоча також використовується інвестування у спеціальні цільові банківські вклади, депозити та ін.
Реальні інвестиції - це вкладення капіталу у різні сфери народного господарства з метою відтворення реальних матеріальних будинки, споруди, обладнання, передавальні пристрої) і нематеріальних (технічна, технологічна, науково-практична документація, патенти, ліцензії, ноу-хау) активів підприємства. Такі реальні інвестиції називаються виробничими, оскільки вони спрямовані у виробництво, але частіше їх називають просто капітальними вкладеннями.
У складі реальних інвестицій часто виділяють інноваційні та інтелектуальні інвестиції, спрямовані відповідно на вкладення у нововведення або об'єкти інтелектуальної власності.
Зупинимось докладніше на характеристиці реальних інвестицій підприємства при вивченні окремої теми програмного матеріалу.
Прямі інвестиції - це вкладення капіталу в певні об'єкти самим інвестором без участі фінансових посередників;
Непрямі інвестиції - передбачають участь в інвестиційному процесі різного роду фінансових установ (банків, фондів) як посередників.
Короткострокові інвестиції, як правило, здійснюються на термін від декількох місяців до декількох років (близько 3 років);
середньострокові охоплюють термін 3 - 10 років; довгострокові інвестиції здійснюються на термін більш ніж 10 років.
Приватні інвестиції здійснюються окремими особами або фірмами недержавної форми власності.
Державні інвестиції фінансуються з державного або місцевих бюджетів, вони є стабільнішими, ніж приватні, і мають більший термін окупності.
Іноземні інвестиції - це всі види цінностей, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності в Україні.
Спільними є інвестиції у вигляді інвестиційних сертифікатів, які випускаються в обіг інвестиційними компаніями, фірмами або фондами.
23.Види норм праці,методи встановлення норм
24.Поняття ,структура виробничого процесу
ВИРОБНИЧИЙ ПРОЦЕС - це сукупність дій людей, засобів праці та природи, внаслідок яких вихідні матеріали і напівфабрикати перетворюються на готову продукцію.
Основною структурною одиницею виробничого процесу є виробнича операція - завершена його частина, яка виконується на одному робочому місці без переналагодження устаткування відносно одного й того ж самого предмета праці одним або кількома робітниками.
Виробничі операції поділяються на основні (технологічні), внаслідок яких змінюються форма, розміри, властивості виробів, та допоміжні, пов'язані зі зміною просторового розміщення виробів (транспортування, складування) або контролем якості продукції.
Хоча виробничі процеси є досить різноманітними, відмінними є умови виробництва, проте усіх їх можна організувати за такими загальним принципами:
- спеціалізація - розчленування виробничого процесу на складові частини і закріплення за кожним підрозділом (цехом, дільницею, робочим місцем) виготовлення певного виробу (предметна спеціалізація) або певної операції (технологічна спеціалізація); дає змогу використовувати високопродуктивне устаткування і передові форми організації виробництв;
- пропорційність - однакова відносна продуктивність усіх виробничих підрозділів; передбачає рівномірне і повне завантаження усіх видів устаткування, яке необхідне для ліквідації «вузьких місць» і виконання в повному обсязі виробничої програми, і для ліквідації надлишків устаткування; роль цього принципу зростає в умовах автоматизованого виробництва;
- паралельність - одночасне виконання частин виробничого процесу (операцій, стадій), тобто здійснення процесів із «перекриттям»; продуктивність підрозділів при цьому визначають тривалістю процесу, яке є меншою від тривалості циклу на величину «перекриття»; для реалізації цього принципу має бути забезпечений достатній обсяг виробництва для повного завантаження устаткування; він дозволяє суттєво скоротити тривалість циклу виготовлення виробів, зменшити потребу в обігових коштах;
- ритмічність - означає рівномірний випуск продукції у певні проміжки часу; чим менший проміжок часу, тим важче досягти рівномірності. Якщо досягається місячна ритмічність, то декадної і добової досягти важче, це залежить від внутрішньозаводського планування. Ритмічність є важливою умовою успішного виконання завдань за кількісними і якісними показниками;
- прямоточність - означає забезпечення найкоротшого шляху проходження виробами всіх стадій і операцій виробничого процесу - від запуску матеріалів до виходу готової продукції; цей принцип використовується в масштабах всього підприємства, цехів, дільниць;
- безперервність - означає зменшення перерви під час виробництва конкретних виробів.
25. Система організації оплати праці
Погодинна форма охоплює такі системи оплати праці:
Пряма погодинна. Заробіток за цією системою (Зп.пог.) обчислюється:
Зп.пог. = Фміс * Ті,грн.;
де Фміс- фактично відпрацьований за місяць час, год./міс;
Ті- годинна тарифна ставка за розрядом робітника, грн.,
Погодинно-преміальна система, за якою заробіток (Зп.прем.) обчислюється:
Зп.прем = З п.пог. + Д, грн.;
де Зп.пог. - сума заробітку, нарахованого за прямою погодинною системою оплати праці, грн.;
Д - сума преміальних доплат за досягнення певних якісних або кількісних показників, грн.
Сума доплат визначається із залежності:
Д = Зп.пог. *%доплат / 100, грн.
Система посадових окладів є різновидом погодинно-преміальної системи. За цією системою оплачується праця працівників, робота яких має стабільний характер.
Відрядна форма включає такі системи:
Пряма відрядна. Заробіток (Зп.відр.)при цьому обчислюється за формулою:
Зп.відр. = Рі * Vі, грн.;
де Рі - відрядний розцінок за виготовлення одного виробу і-го виду, грн./од.вим.;
Vі - фактична кількість виробів г-го виду, виготовлених робітником за певний час (найчастіше місяць), од.вим.;
Розцінка визнається за формулою:
Рі = Ті * Нчасу, грн/од.вим.;
де Нчасу – витрати часу на виготовлення одиниці виміру робот робітником певного розряду (чол..-год.). Витрати часу знаходять у відповідних ресурсних нормах або типових нормах часу (виробітку) на роботи з озеленення.
У «чистому вигляді» ця система на практиці майже не використовується, оскільки вона матеріально не стимулює досягнення високих кінцевих результатів не тільки окремим працівником, а й бригадою, цехом тощо; а також не стимулює економії матеріальних ресурсів. Ця система оплати праці поєднується з преміюванням робітників.
Відрядно-преміальна. Сума заробітку (Звідр.прем.) при цій системі визначається із залежності:
Звідр.прем. = Зп.відр. + Дв, грн.;
де Зп.відпр. - тарифний заробіток робітника за прямої відрядної системи оплати праці, грн.;
Дв- сума преміальних доплат, яка обчислюється за формулою:
Дв = Зп.відр. * ( П1 + П2 *Ппп) / 100,грн.;
де П1, - процент доплат за виконання плану;
П2 - процент доплат за кожен процент перевиконання плану;
Ппп - процент перевиконання плану, який можна знайти так:
Ппп = Vф – Vпр / Vпр * 100%;
де Vф , Vпр- відповідно фактичний і запланований обсяг випуску продукції за місяць, од.вим.
Залежно від специфіки виробництва і характеру виконаної роботи для різних категорій робітників-відрядників визначаються конкретні показники і розміри преміювання згідно з Положенням про відрядно-преміальну оплату праці, яке розробляється і затверджується на підприємстві.
Відрядно-прогресивна. Заробітна плата (Звідр.прог.) обчислюється аналогічно відрядно-преміальної системі, але використовують інші проценти росту розцінки. Вони визначаються за прогресивною шкалою.
Процент росту розцінку визначається зі шкали залежно від процента перевиконання вихідної бази. Така шкала розробляється і затверджується підприємствами самостійно і фіксується в Положенні про застосування відрядно-прогресивної оплати праці, яке розробляється на підприємстві за погодженням із трудовим колективом і затверджується керівником.
Непряма відрядна. Використовується при оплаті праці підсобників.
Заробіток підсобника (Знв.підс.) можна обчислити із залежності:
Знв.підс. = Vф * Рнві, грн.,
де Vф - фактично виготовлена кількість продукції і-тим основним робітником за зміну, од.вим.;
Рнві- непрямий відрядний розцінок при обслуговуванні і-го основного робітника, грн./од.вим. Визначається формулою:
Рнві = Тзмп / (п * Vпр) , грн.
де п - кількість основних робітників, що обслуговуються одним підсобником, чол.;
Тзмп - змінна тарифна ставка підсобника, грн./зміну;
Vпр - плановий випуск продукції г-тим основним робітником од.вим../зміну.
Акордна система.
Передбачає встановлення розцінку працівникові або групі працівників не за окремі вироби чи операції, а за весь обсяг робіт із визначенням кінцевого строку його виконання. Ця система заохочує до скорочення строків виконання робіт і тому використовується при ремонтних роботах, ліквідації наслідків аварій тощо.
Безтарифна система оплати праці
Безтарифна система оплати праці — це організація оплати праці, що ґрунтується на принципі часткового розподілу зароблених колективом коштів між працівниками згідно з прийнятими співвідношеннями (коефіцієнтами) в оплаті праці різної якості (залежно від кваліфікації, посади, спеціальності працівників тощо). У них не використовуються гарантовані тарифні ставки і посадові оклади, більшість видів премій, доплат і надбавок.
Безтарифні системи оплати праці вирізняються гнучкістю, простотою і доступністю для розуміння всіма працівниками, забезпечують їх заінтересованість у результатах праці.
27.Кошторис так кошторисна вартість
Кошторисна вартість будівництва - це виражені в грошовій формі нормативні ( проектні) витрати на будівельно - монтажні роботи , на придбання устаткування , інструментів , інвентарю , на проведення проектно - дослідницьких робіт , а також на покриття інших витрат , які пов’язані з будівництвом .
Кошторисна вартість- є ціною на спорудження об’єкта і розраховується згідно із встановленими цінами , тарифами , розцінками на будівельно - монтажні роботи.
Вона є ціною на спорудження об’єкта і визначається величиною капітальних вкладень.
Всі витрати , які передбачаються в кошторисній вартості будівельно-монтажних робіт , поділяються на :
- прямі витрати ( основна заробітна плата, вартість будівельних матеріалів , деталей , конструкцій , витрати на експлуатацію будівельних машин і механізмів );
- накладні витрати (витрати на обслуговування й керування будівництвом);
- планові накопичення ( нормативний прибуток будівельної організації , що встановлюється у відсотках від суми прямих і накладних витрат);
- додаткові витрати (витрати на непередбачені роботи, роботи з виконання проектно-кошторисної документації, зимове подорожчання, витрати на тимчасові будівлі та споруди)
- інші витрати.
28.Тарифна система оплати праці
Основою організації оплати праці є тарифна система, яка є сукупністю таких елементів:
• тарифні сітки;
• тарифні ставки;
• тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники);
• схеми посадових окладів.
Тарифна сітка є сукупністю кваліфікаційних розрядів і відповідних їм тарифних коефіцієнтів.
Тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники) розробляються Міністерством праці України і містять систему «цензів», яким повинні відповідати робітники певної професії і кваліфікації.
«Цензи» - це вимоги, яким повинен задовольняти робітник кожної професії (спеціальності) і кожної кваліфікації. Таких «цензів» є три:
■ що робітник повинен знати;
■ що робітник повинен уміти;
■ взірець роботи, яку робітник повинен виконати.
29.Фінансові інвестиції ,визначення,види
Фінансові інвестиції - це використання капіталу для придбання облігацій, акцій, інших цінних паперів, що випускаються державою або підприємствами. В умовах ринкової економіки найбільш поширеним видом фінансових інвестицій є купівля акцій з метою одержання доходу у вигляді дивідендів, хоча також використовується інвестування у спеціальні цільові банківські вклади, депозити та ін.
30.Прогнозування,визначення,види,методи
ПРОГНОЗУВАННЯ - це процес передбачення майбутнього стану підприємства, його внутрішнього і зовнішнього середовища, а також можливих термінів і способів досягнення очікуваних кількісних та якісних результатів.
Види прогнозів можна класифікувати за кількома ознаками.
1. Часовий інтервал:
- короткострокові (наприклад, тижневі і місячні прогнози руху готівки);
- середньострокові;
- довгострокові.
2. Тип прогнозування:
- прогнозування «на творчому баченні»;
- пошукові;
- нормативні.
3. Можливість впливу підприємства на своє майбутнє:
- активні - передбачають можливість активних дій підприємства щодо проектування власного майбутнього, його реального впливу на зовнішнє середовище;
- пасивні - передбачають можливість самостійного, незалежного від дії підприємства розвитку зовнішніх процесів, і підприємство через ряд причин (відсутність коштів, присутність сприятливих в цілому тенденцій розвитку та ін.) не має наміру впливати на своє середовище.
4. Ступінь імовірності:
- інваріантні (ймовірність прогнозованих подій велика, підприємство розраховує на високий ступінь визначеності майбутнього середовища, прогноз містить тільки один варіант розвитку і переважно базується на екстранормативному підході до прогнозування.
- варіантні (мають в основі передбачення велику невизначеність майбутнього середовища і тому наявні кілька ймовірних станів підприємства в майбутньому).
5. Способи представлення результатів:
- точкові – передбачають, що певний варіант прогнозу містить одне значення прогнозованого показника;
- інтервальні – передбачається деякий інтервал, діапазон значень прогнозованого показника.
Методи прогнозування поділяються на такі групи:
1. Фактографічні - ґрунтуються на використанні фактичних даних, які характеризують зміни в об'єкті прогнозування.
Основними в цій групі є:
- метод екстраполяції; базується на гіпотезі схожості умов існування підприємства в минулому, теперішньому і майбутньому. Тому проектуються закономірності розвитку об'єкта в минулому на майбутнє. Обмеженість цього методу в тому, що чим тривалішим є період прогнозування, тим більшою є ймовірність зміни тенденцій розвитку підприємства під впливом різних чинників;
- метод корекційно-регресійних моделей; передбачає дослідження залежності певної величини або ряду величин. Використовується у середньо - і довгостроковому прогнозуванні, оскільки саме ці періоди дають можливість встановити зміни у середовищі функціонування підприємства і врахувати вплив цих змін на досліджуваний показник (обсяг інвестицій, обсяг продажу, прибуток тощо).
- методи економіко-математичного моделювання; передбачають використання моделей внутрішнього середовища підприємства, макроекономічних (економетричних) моделей, моделей «витрати - випуск», матричних моделей та ін.
2. Евристичні - розроблення прогнозів здійснюється з використанням логічних прийомів, правил і методів досліджень.
До цієї групи належать:
• метод експертних оцінок; передбачає врахування суб'єктивної думки експертів про майбутній стан об'єкта або середовища. Тут враховуються як раціональні аргументи і докази, так і інтуїтивні знання експерта.
Експертні оцінки поділяються на:
індивідуальні (методи розробки сценаріїв, інтерв'ю, аналітичних доповідних записок) та
колективні (метод Дельорі (анкетне опитування фахівців у певній галузі), «мозкових атак» (колективне вироблення ідеї в результаті проведеної дискусії), метод «комісій» (організація «круглого столу» для узгодження думок експертів) та ін.;
• метод оптимізації; дає можливість врахувати максимально можливу кількість чинників, що впливають на кінцеві показники діяльності підприємства, і обрати найкращий варіант прогнозу;
• метод «дерева цілей»; використовується з метою поділу основних завдань на підзавдання і вияснення зв'язків між ними.