Заставні ціни на зерно базисних кондицій (з урахуванням податку на додану вартість) у гривнях за тонну

Вид зерна	2009/2010 маркетинговий період	2010/2011 маркетинговий період
Пшениця ІІІ класу	1251-1543	1300-1520
Пшениця ІV класу	1134-1398	1160-1393
Пшениця V класу	967-1193	1125-1350
Жито групи 1 класу	1112-1372	962-1154
Жито групи 2 класу	1016-1253	920-1104

За такими розрахунками нормативна собівартість 1 т пшениці в середньому становитиме 936,5 гривень. Мінімально необхідний рівень рентабельності прийнятий у розмірі 10 %, враховано також прогнозовані на рік індекс інфляції та індекс зростання доходів населення, впливи прогнозу світового виробництва та динаміки цін світового ринку в розмірі 13 %. Отже, заставна ціна пшениці в середньому має становити 751 грн. за тонну, а пшениці ІІІ класу, як вищої за якістю, має бути 926 грн. за тонну. Заставні ціни на інші зернові культури встановлюються за діючим співвідношенням.

Згідно із запровадженим у 2000 році механізмом застосування закупівель зерна в заставу, втрати зернозаготівельного підприємства за послуги - приймання, зберігання (а в разі повернення зерна його виробникові - і відпуск) має відшкодовувати власник зерна. Слід зазначити, що у США їх сплачує товаровиробник, але там плата за кредит становить 3-7 відсотків. За В Україні навіть при пільгах по сплаті відсоткових ставок банкам, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 2010 р. № 487 "Про встановлення розміру плати за використання бюджетної позики виробниками зерна у межах режиму державних заставних закупівель на 2010/11 маркетинговий період", вони будуть в 3-4 рази більшими, ніж для фермерів США. Отже, за таких умов, плату за кредит (коли товаровиробник забирає заставлене для продажу зерно) має компенсувати (частково чи повністю) держава. Інакше механізм заставних закупівель зерна втрачає економічний інтерес для виробника, його не буде введено в ринкову практику.

Кабінет Міністрів України удосконалив вже діючий механізм визначення цін прийнявши постанову від 11 лютого 2010 р № 159 "Про затвердження Методики визначення мінімальної та максимальної інтервенційної ціни об'єкта державного цінового регулювання". Згідно з цією методикою визначається мінімальна та максимальна інтервенційна ціна об'єкта державного цінового регулювання.

Мінімальна ціна об`єкта державного цінового регулювання, крім цукру, формується з урахуванням середньогалузевих нормативних витрат на виробництво об'єкта, мінімального рівня рентабельності не менше 10 відсотків, кон’юнктури на внутрішньому та зовнішньому ринках.

Середньогалузеві нормативні витрати на виробництво об'єкта державного цінового регулювання затверджуються Мінагрополітики за погодженням з Мінекономіки мінімальний рівень рентабельності об'єкта державного цінового регулювання затверджується Мінагрополітики.

Величина коригування мінімальної інтервенційної ціни, що враховує кон'юнктуру на внутрішньому та зовнішньому ринках, визначається Мінагрополітики з урахуванням рекомендацій Міжвідомчої експертної групи з питань державного регулювання аграрного ринку, склад та положення про яку затверджується Мінагрополітики за погодженням із зацікавленими центральними органами виконавчої влади.

Максимальна інтервенційна ціна об`єкта державного цінового регулювання формується з урахуванням рівня мінімальної інтервенційної ціни та індексів споживчих цін і цін виробників, за відповідний період державного цінового регулювання, впливу кон`юнктури внутрішнього та зовнішнього ринку.

Індекс цін та прогнозний індекс споживчих цін виробників промислової продукції надається Мінекономіки.

Величину коригування максимальної інтервенційної ціни, що враховує кон'юнктуру на внутрішньому та зовнішньому ринках, визначає Мінагрополітики з урахуванням рекомендацій Міжвідомчої експертної групи з питань державного регулювання аграрного ринку.

Рішення про встановлення мінімальної та максимальної інтервенційної ціни окремого об'єкта державного цінового регулювання підлягає оприлюдненню не пізніше як за 15 днів до початку періоду державного цінового регулювання.

Дещо інший механізм заставних закупівель зерна передбачено Законом України "Про державну підтримку сільського господарства України", проте його суть не змінилася. Зокрема, за рішенням Кабінету Міністрів України може запроваджуватися режим заставних закупівель.

Згідно із режимом державних заставних закупівель: Аграрний фонд (далі - кредитор) надає бюджетну позику виробнику зерна, яке є об'єктом державного цінового регулювання (далі - позичальник), під заставу такого об'єкта, що оформляється переданням кредитору подвійного складського свідоцтва.

Стандартна форма кредитного договору розробляється Аграрним фондом та затверджується центральним органом виконавчої влади з питань аграрної політики. Розмір суми бюджетної позики не може перевищувати 80 відсотків розміру мінімальної інтервенційної ціни. Бюджетна позика надається на строк, встановлений сторонами, який не може перевищувати строку одного маркетингового періоду. Пролонгації та дисконтування (списання) основної суми та відсотків не дозволяються.

Основна сума бюджетної позики та плата за її використання погашається єдиним платежем строк, визначений у кредитним договором. Дозволяється дострокове погашення суми бюджетної позики та пропорційне погашення плати за її використання або їх частини. При повному погашенні основної суми бюджетної позики та плати за її використання, у тому числі достроковому, позичальнику повертається подвійне складське свідоцтво, а зерно звільняється з-під режиму застави.

Бюджетна позика у межах режиму заставних закупівель є платною. Плата за використання бюджетної позики встановлюється на рівні 50 відсотків від середньозваженої ставки за кредитами банків, наданих строком до 12 календарних місяців та повністю забезпечених заставою, який фактично склався станом на 1 травня поточного бюджетного року. Порядок розрахунку такої середньозваженої ставки визначається постановою Кабінету Міністрів України на підставі подання Національного банку України. Розмір плати за використання бюджетної позики оприлюднюється не пізніше ніж за 15 календарних днів до початку щорічного періоду заставних закупівель.

Бюджетні позики у межах режиму заставних закупівель щорічно надаються у період з 1 липня поточного бюджетного року до 1 квітня наступного бюджетного року. Кабінет Міністрів України приймає постанову щодо режиму заставних закупівель.

Аграрний фонд може, як виняток здійснювати фінансову інтервенцію, якщо протягом однієї торгівельної сесії виникає загроза встановлення ціни рівноваги на рівні, що є меншим від розміру мінімальної інтервенційної ціни, або коли Кабінет Міністрів України приймає постанову щодо закупівлі таких об'єктів державного цінового регулювання, не пов'язаної з державним ціновим регулюванням (у тому числі для потреб державного резерву). Отже, Аграрний фонд - це інструмент, за допомогою якого держава здійснює політику на аграрному ринку і використовує його як механізм державного регулювання. Разом з тим, у роботі Аграрного фонду є ряд суттєвих недоліків, особливо коли при запроваджені товарних чи фінансових інтервенцій необхідно здійснювати закупівлі або продаж продовольчого зерна для утримання ціни на внутрішньому ринку зерна, хоча визначені Мінагрополітики закупівельні ціни на окремі об'єкти державного цінового регулювання є індикатором ціни на такі товари, проте їх закупівля затримується у зв'язку з тим, що рішення про закупівлю чи продаж таких об'єктів державного цінового регулювання потребує відповідного часу (за Регламентом Кабінету Міністрів - 20 днів) і за цей період ситуація щодо ціни, попиту, пропонування може різко змінитися. Тобто Аграрний фонд не має можливості оперативно впливати на виклики ринкових подій. Важливим фактором є й те що бюджетне фінансування під програми закупівель зерна Аграрним фондом здійснюється із затримкою, адже фонд фінансується із спеціального воду державного бюджету, а перерахування проводяться хоча і за поданням Аграрного фонду, але через Державне казначейство, а це також потребує відповідного часу. Так у 2010 році станом на 1 травня сільськогосподарські товаровиробники звернулися до Аграрного фонду з пропозицією продати йому понад 800 тис. тонн продовольчого зерна до державного інтервенційного фонду на суму близько 1 млрд. гривень, однак внаслідок відсутності бюджетного фінансування фонд не зміг закупити жодної тонни запропонованого зерна.

Для порівняння слід відмітити, що у провідних країнах, які виробляють зерно, таких як США і Канада, уряди створюють умови найбільшого сприяння розвитку зернового господарства, забезпечення визначеного рівня його рентабельності. Державне регулювання розвитку зернового господарства тут - це великомасштабна система, що ґрунтується на значному бюджетному фінансуванні. Завдяки постійній державній підтримці виробники мають можливість забезпечити необхідний рівень доходів, придбавати і застосовувати нову техніку й прогресивні технології, здійснювати структурну перебудову з урахуванням кон'юнктури ринку.

Державне регулювання виробництва зерна у США здійснюється завдяки економічним заходам впливу на процес розвитку зернового господарства з використанням таких економічних категорій, як ціна, податки, дотації, позички й кредити. При цьому уряд США не втручається в повсякденний ринковий процес, залишаючи його регулювання приватним торговцям зерном. Державне регулювання розвитку зернового господарства США проявляється, насамперед, у сфері виробництва і збуту зернової продукції на світовому ринку. Держава реалізує програми, які підтримують рівень цін, стимулюють розвиток виробництва з виділенням експортних кредитів.

Прийнятий Конгресом США у 1954 р. закон № 480 передбачає можливість гарантованого збуту сільськогосподарської продукції на зовнішньому ринку. При цьому уряд, забезпечуючи стабільність сільськогосподарського виробництва, відшкодовує збитки, пов'язані з наданням певних пільг покупцям. Наприклад, для торгівельних угод з оплатою товару в доларах США надаються довгострокові кредити під низькі відсотки строком до 40 років. При цьому можлива відстрочка сплати основної суми на 10 років, а борг за погашення кредиту може бути анульований, якщо країна - одержувач продукції готова реалізовувати проекти з розвитку сільського господарства, прийнятні для обох сторін. Таким пільговим кредитуванням придбання продовольства США не лише забезпечує його гарантований збут, й диктує умови економічного розвитку країнам-імпортерам.

Міністерство сільського господарства США надавало субсидії експортерам пшениці. Так підтримувалася конкурентоспроможність експортних цін на світовому ринку, коли ціни інших великих країн-експортерів були нижчими від внутрішніх цін США. У вересні 1972 р., наприклад, потреби в таких субсидіях не було і дію програми тимчасово було призупинено.

Законом по сільському господарству і забезпеченню продовольством 1985 р. передбачено програму ПММ-103, в межах якої Товарно-кредитна корпорація (ТКК) гарантувала приватним комерційним позикодавцям за несприятливої комерційної й політичної ситуації відшкодування збитків за наявною відсотковою ставкою протягом трьох років.

У результаті застосування ПММ-103 протягом 1986-1988 рр. було виділялось щорічно по 500 млн. дол. на надання проміжних кредитів. У 1989 і 1990 фінансових роках за програмою було виділено 1 млрд. дол. на кредити строком від 3 до 10 років. Закон 1985 року передбачав також створення фонду автоматично поновлюваних кредитів, з яких могли надаватися прямі державні кредити.

Закон 1985 р. був спрямований на збереження доходів фермерів, щоб вони вирощували злакові культури без побоювань, що ціна на зерно та їхні доходи не зазнали негативних змін у разі надвиробництва, тому що вони завжди мають можливість одержати позичку під врожай і компенсацію гарантованих цін.

Постійний вплив уряду на рівень виробництва зерна й підтримка гарантованого рівня цін на нього, а також фермерських доходів забезпечують ефективне ведення зернового господарства в США. За даними 2002 р. у середньому американський фермер має у своєму користуванні 200 га сільськогосподарських угідь. Щорічний оборот одного фермерського господарства становить 260 тис. дол. У США є два типи господарств: комерційні ферми (17 %), які виробляють 83 % сільськогосподарської продукції та некомерційні ферми (70-200 га), оборот в яких за рік не досягає навіть 100 тис. доларів.

У цій країні експортом надлишків зерна займаються приватні торговці разом із кооперативами зернового профілю. У багатьох країнах світу зернова торгівля монополізована державними торгівельними агентствами. Поряд з цим в Україні такий агент відсутній, що є значним недоліком у системі державного регулювання ринку зерна.

Огляд практики регулювання ринків зерна у розвинених країнах світу свідчить про ефективність політики підтримки сільського господарства. Нині вони зменшують обсяг такої підтримки, проте зберігається досить високий її рівень, закладений у попередні роки під час становлення інтенсивного сільськогосподарського виробництва. З урахуванням сучасного входження України до Світової організації торгівлі та можливого – в Європейський Союз як країни з високим потенціалом виробництва конкурентоспроможної сільськогосподарської продукції, виникає необхідність запровадження практики підтримки та дотування як складової політики державного впливу на розвиток сільського господарства України.

Подальші самозбереження і розвиток України, як суверенної держави, неможливі без розроблення і здійснення багатопланової та цілеспрямованої системи захисту її економічних інтересів.

Засади такої політики нині визначені лише Концепцією національної безпеки України, прийнятою постановою Верховної Ради України від 16 січня 1997 р. № 3/97-ВР.

Держава має виступати регулятором продовольчого ринку, а її виконавчі органи повинні активно виконувати такі регуляторні функції:

- регулювати процес ціноутворення, що буде забезпечувати рівновеликий прибуток усім учасникам ринкових відносин та водночас підвищуватиме купівельну спроможність споживачів;

- стимулювати товаровиробників у нарощуванні обсягів виробництва сільськогосподарської продукції до кількості, необхідної для повного забезпечення населення продукцією і досягнення раціонального співвідношення потреби харчових продуктів тваринного та рослинного походження;

- здійснювати протекційні заходи щодо захисту внутрішнього ринку (товаровиробників, переробників) від іноземних конкурентів;

- формувати ринок зернових на основі регіональних особливостей (надавати перевагу тим регіонам, де умови для виробництва зернових кращі з метою зниження собівартості продукції, забезпечення її конкурентоспроможності).

Підходи до розроблення основних напрямів системної державної політики щодо розвитку зернового ринку можуть стати основою розв’язання проблеми його стабілізації за умови, якщо вони будуть комплексними.

Комплексність підходів полягає в реалізації поставленого завдання, насамперед, завдяки стабілізації пропозиції на ринку зерна шляхом інтенсифікації зернового виробництва.

Необхідним напрямом розвитку ринку зерна має стати удосконалення законодавчо-нормативної бази щодо досягнення стабільності зернового ринку.

Починаючи з 2005 р. держава дещо змінила підходи до регулювання цього ринку прийняттям Закону України “Про державну підтримку сільського господарства України” від 24 червня 2004 р. № 1877-VI [7].

Державну цінову політику нині здійснює створений Аграрний фонд. Ця бюджетна установа реалізує механізм товарних і фінансових інтервенцій, метою проведення яких формування державного інтервенційного фонду. Практикою вже доведено, що обсяги державних ресурсів зерна для здійснення інтервенцій слід визначати як інтервенційний фонд, оскільки функції Державного резерву відрізняються від функцій Аграрного фонду.

За запропонованим методичним підходом, що полягає у використанні мінімальної ціни, як бази розрахунку цінових відхилень, встановлено, що розмір цінового коридору вільного ринку, в якому коливалась ринкова ціна у 2008 – 2009 маркетинговому періоді, становив 23 відсотки. Фактично ж згідно з аналогічними розрахунками, амплітуда сезонних коливань є значнішою, зокрема у 2004 р. вона була у два рази більшою, чого не можна допускати на ринку зерна.

Як свідчить досвід розвинених країн, максимальний розмір цінових відхилень на ринку зерна становить 30 відсотків, а це – пряме підтвердження дієвості традиційних регуляторів ринку внаслідок високої оснащеності товаровиробників, що усуває значні коливання пропозиції.

Результати здійснених автором досліджень доводять, що при встановленні нижньої та верхньої меж державного цінового регулювання, крім рівня інфляції, слід враховувати необхідність забезпечення за допомогою мінімальної ціни належного рівня рентабельності для товаровиробників, а максимальної ціни для забезпечення захисту споживачів. При формуванні розміру мінімальних цін доцільно застосовувати прогнозні розрахунки на основі нормативних витрат на матеріально-технічні ресурси і фактичних цін на них з коригуванням відносно прогнозної ринкової кон’юнктури як вітчизняного, так і світового ринку зерна та очікуваних обсягів виробництва.

Аграрний фонд від імені держави виконує також функції кредитора на встановлений період дії заставних закупівель. Він надає позичку виробнику зерна під його заставу. Розмір кредиту не може перевищувати 80 відсотків вартості застави, розрахованої на основі встановленої мінімальної закупівельної ціни.

Результати аналізу порівняння заставних цін на зерно врожаю 2009 р. та розміру бюджетної позички 2009 – 2010 маркетингового періоду свідчать про зменшення обсягів останньої. Зокрема, для пшениці 3 класу заставна ціна становила 1251,43 гривні за 1 тонну, а бюджетна позика надавалася відповідно у розмірі 750,90 гривні, що на 500, 43 гривні менше, ніж заставна ціна. На мою думку, її розмір має бути значно вищим, а сама вона - орієнтиром товаровиробникам для провадження товарної політики.

Невід’ємною умовою повноцінного функціонування зернового ринку є наявність розвиненої інфраструктури, що забезпечує стабільність і прозорість ринкового товарообміну в процесі руху продукції від виробника до споживача. Саме відсутність останньої та потреба товаровиробників у вільних коштах для подальшого відтворення виробництва створюють умови для реалізації значної частини продукції одразу після збирання врожаю за зниженими ринковими цінами. Більшу половину зерна виробники нині реалізують комерційним структурам-посередникам – 50-70 відсотків, а на переробні підприємства та елеватори лише 2 – 6 відсотків.

Одним із шляхів розв’язання проблеми сезонного збуту зерна є створення мережі сучасних сертифікованих зернових елеваторів з урахуванням раціонального розташування, що дасть змогу зберігати достатню кількість зерна належної якості. Це дасть можливість підвищити ефективність роботи товаровиробників за рахунок продажу ними зерна за сприятливої кон’юнктури ринку. Мають діяти також незалежні оператори, які забезпечуватимуть об’єктивне визначення якості зерна. Аналіз роботи зернових складів свідчить, що проблемним питанням залишається висока вартість послуг елеваторів. При державній заставній закупівлі за зберігання зерна зерновий склад може брати за місяць не більше 1 відсотка мінімальної ціни. Доведено, що при визначенні розміру оплати вартості послуг елеватора за зберігання зерна у державній заставі слід враховувати не фактичні ціни зерна, а в основі їх формування мають бути нормативні витрати, що сприятиме оптимізації їх розміру.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21 червня 2003 р. № 374 ДАК “Хліб України” було визначено Державним агентом із забезпечення заставних закупівель зерна, проте після внесення змін до Закону України “Про зерно і ринок зерна в Україні” у 2004 році компанія втратила можливість здійснювати заставні закупівлі зерна, а отже роль її в гарантуванні продовольчої безпеки значно знизилась.

Крім того, внаслідок значної кредиторської заборгованості, компанія не проводить активної діяльності, обмежуючись переважно зберіганням і переробкою зерна на власних підприємствах, а також перевалкою його через портові елеватори.

Зважаючи на те, що перевалка зерна після запровадження ліцензування і квотування його експорту фактично була заблокована, операційні результати компанії суттєво.

Законом України “Про державний матеріальний резерв” (стаття 3) [8] передбачено, що Державний резерв використовується, зокрема “у разі тимчасових порушень строків постачання важливих видів сировини і паливно-енергетичних ресурсів, продовольства, виникнення диспропорції між попитом і пропонуванням на внутрішньому ринку...”.

Відповідно до норм п.4 статті 8 зазначеного закону, центральний орган виконавчої влади, який здійснює управління державним резервом, серед іншого, здійснює за рішенням Кабінету Міністрів України заходи щодо стабілізації ринку стратегічно важливих видів продукції в разі виникнення диспропорції між попитом і пропозицією на внутрішньому ринку.

Зазначені норми були підставою для закупівлі Держрезервом у 2004 році приблизно 1 млн. тонн продовольчого зерна.

У наступні періоди діяльність Держрезерву на ринках продовольчої продукції стосувалась освіження, тобто реалізації певних видів продукції із наступним закладанням відповідних її обсягів до Державного резерву.

Причому у випадку із зерном реалізація проводилась за рахунок перероблення зерна і реалізації борошна та продуктів його перероблення. Оскільки при цьому в основу не закладались комерційні засади (прибутковість), борошно часто реалізовували за цінами, нижчими від ринкових, що стримувало його реалізацію комерційними підприємствами, а, отже, стримувало їх мотивацію та можливості накопичувати зерно, як власну сировину.

Логічно припустити, що функції щодо “стабілізації ринку”, які здійснював Держрезерв, та заходи щодо уникнення цінових коливань, які повинен здійснювати Аграрний фонд, є взаємозалежними, оскільки цінові дисбаланси – це наслідок дестабілізації ринку.

Хоча номінально після прийняття Закону України “Про державну підтримку сільського господарства України” завдання забезпечення цінової стабільності та формування продовольчого резерву були покладені на Аграрний фонд, перевага використання Державного резерву полягає в тому, що в даному випадку Кабінет Міністрів України має ширше поле для маневру при визначенні цінових та кількісних параметрів закупівель або реалізації зерна. Проте утримання двох інституцій із функціями, що перетинаються, є недоцільним з точки зору оптимізації державного управління. Тому логічним результатом вирішення цього питання могло б бути зосередження функцій щодо немобілізаційного балансування ринків зерна у віданні Аграрного фонду, оскільки це і є одна з його основних функцій.

До функцій Аграрного фонду, відповідно до статті 9 Закону України “Про державну підтримку сільського господарства України ”, віднесено:

- здійснення товарних або фінансових інтервенцій на організованому аграрному ринку України з використанням найсприятливішої кон’юнктури біржового ринку;

- продаж або закупівля на Аграрній біржі об’єктів державного цінового регулювання з або до державного продовольчого резерву.

Отже, існує два напрями діяльності Аграрного фонду, формально не пов’язаних між собою - інтервенції (цінове регулювання) і накопичення продовольчого резерву (балансове регулювання). На практиці, звичайно, при проведенні фінансових інтервенцій одночасно йде накопичення продовольчого резерву, а при проведенні товарних інтервенцій (до цього часу жодного разу не здійснювались) - його використання. В цьому контексті доцільно дати відповідь на запитання, чи є ефективною політика підтримки цін на об’єкти державного цінового регулювання.

Законом України “Про державну підтримку сільського господарства України” передбачена можливість адміністративного регулювання цін на об’єкти державного цінового регулювання у випадку, коли Аграрний фонд не може за рахунок фінансових інтервенцій втримати ціни від зниження до рівня мінімальної ціни мінус 20 відсотків або за рахунок товарних інтервенцій втримати ціни від підвищення понад рівень максимальної ціни плюс 20 відсотків.

Як вже зазначалось, цінова підтримка в Україні є фрагментарною і неефективною. У випадку значного зниження цін на ринку доступ до державних закупівель мають лише обрані компанії, а це дискредитує державну політику. Виходячи з цього, ми вважаємо, що від закупівель зерна з метою цінової підтримки доцільно відмовитись, а здійснювати такі закупівлі необхідно лише для поповнення продовольчого резерву, при цьому для мінімізації сезонних коливань слід використовувати заставні операції.

Але навіть у випадку, якщо наявна так звана цінова підтримка залишиться, адміністративне регулювання цін не дасть змоги врегулювати ситуацію на ринку, а інколи навіть загострює її з таких причин:

1. Адміністративне регулювання цін при значному зниженні внутрішніх цін (як правило, за несприятливої кон’юнктури світового ринку) лише заблокує можливість реалізації зерна виробниками. Натомість, в цьому випадку логічніше було б передбачати необхідність звернення Кабінету Міністрів України до Верховної Ради України з метою збільшення бюджетного фінансування Аграрного фонду.

2. Адміністративне регулювання цін при значному їх підвищенні (при підвищенні цін на світовому ринку або при дефіциті зерна в Україні) лише призводить до недоотримання доходів виробниками. У випадку реальної нестачі зерна необхідно законодавчо передбачати здійснення закупівель зерна на тендерних умовах за кордоном, що дасть змогу отримати найнижчу ціну на внутрішньому ринку.

3. Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про державну підтримку сільського господарства України”, прийнятим Верховною Ради України як документ, необхідний для вступу до Світової організації торгівлі, скасовано адміністративне регулювання цін; запровадження експортних та імпортних квот; необхідність реєстрації контрактів на спеціальній експортній сесії Аграрної біржі; спеціальні режими розрахунку митної вартості при експорті та імпорті.

Згідно із зазначеним Законом у розпорядженні держави залишаються лише засоби впливу на внутрішній ринок, основні з яких (обмеження рівня рентабельності переробки і цінових надбавок) передбачені чинним Законом “Про ціни і ціноутворення”. Враховуючи наведене, можна зробити висновок, що адміністративне регулювання цін доцільно замінити економічними механізмами впливу на зерновий ринок, зазначеними вище.

Співвідношення “товарного” попиту на продовольче зерно (3,7 млн. тонн, з урахуванням виробництва круп) і рівня державних запасів зерна, по суті, є агрегованим показником, який свідчить про рівень забезпечення продовольчої безпеки. Якщо рівень державних запасів з урахуванням потреб на весь маркетинговий рік є просто досить високим, то в перерахунку на потреби другої половини маркетингового року він задовольняє понад 50 відсотків потреб.

Важливу роль у формуванні біржового товарного ринку зерна відіграє створення й налагодження системи його регулювання державою.

Розвиток товарного біржового ринку повинен знайти своє відображення у макроекономічній стратегії держави та відігравати важливу роль у формуванні національної економіки.

Забезпечення реалізації єдиної державної політики у сфері товарного біржового ринку сприяє запровадженню нових біржових технологій,таких як ф’ючерсні та опціонні угоди, гарантії їх виконання (кліринг), а також адаптація вже діючих біржових механізмів до наявних економічних умов.

Нині, виходячи з тенденцій розвитку ринкових відносин, підвищення ролі ринкових інструментів в економіці країни та економічної зацікавленості товаровиробників у використанні переваг біржової торгівлі є нагальна необхідність у подальшому розвитку та вдосконаленні біржового товарного ринку шляхом запровадження системи актуальних організаційно-правових та інших заходів.

Система таких заходів буде спрямована на посилення процесу лібералізації та детінізації торгівлі на внутрішньому ринку зерна та для подальшого експорту, прозорості ціноутворення, формування та розвитку інфраструктури товарного біржового ринку.

Для удосконалення діючої системи та подальшої розбудови інфраструктури товарного біржового ринку зерна необхідно утворити регуляторну державну організацію, яка б вирішувала питання координації товарного біржового ринку зерна та сприяла координації загальнонаціонального та регіонального фінансового обігу, як ключового механізму визначення цін на зерно.

Для вирішення цих та інших питань при Кабінетові Міністрів України доцільно створити Координаційну Раду з питань функціонування товарного біржового ринку за участю представників зацікавлених державних та громадських організацій.

Нині в Україні, біржова торгівля зерна відбувається, в основному, на засадах аукціонів, вона не здійснюється в режимі поточного котирування. Практично відсутні біржові гарантії виконання біржових договорів, як і відсутні ефективні розрахунково-клірингові механізми. Не сформовано також ліквідного ринку товарних деривативів.

Нині відсутнє законодавче визнання біржової діяльності як професійної, а її учасників – як професійних учасників організованих товарних ринків.

Значну частину обсягів біржової торгівлі становить реєстрація на товарних біржах заздалегідь підготовлених договорів.

На даний момент торгівля сільськогосподарською продукцією, зокрема зерном, сконцентрована на 38 товарних біржах, в тому числі, регіональних, які акредитовані Міністерством аграрної політики (згідно з наказом Міністерства аграрної політики від 1 серпня 2003 р. № 259 “Про затвердження Порядку надання товарній біржі висновку про її відповідність вимогам”). Ці біржі з метою координації їх діяльності та розвитку належать до Національної Асоціації Бірж України (створена у 1996 році) та Союзу аграрних бірж України (створений у 2003 році).

Найпотужнішими з акредитованих бірж є Київська Аграрно-Промислова Біржа та Українська Аграрна Біржа.

Прийнятий 24 червня 2004 р. Закон України “Про державну підтримку сільського господарства України” встановлює (з урахуванням світового досвіду) ринкові засади впливу держави на структуру і розвиток виробництва та державного цінового регулювання ринку сільськогосподарської продукції (об’єктів державного цінового регулювання). Цим Законом було передбачено утворення Аграрного фонду та організованого аграрного ринку (аграрної біржі), які повинні забезпечити державі можливість провадити єдину цінову політику на ринку сільськогосподарської продукції та забезпечувати його цінове регулювання на ринкових засадах, а сільськогосподарським виробникам – у цивілізованій формі знаходити ринок збуту для сільськогосподарської продукції та прогнозувати виробництво і його рентабельність, орієнтуючись на встановлені державою мінімальні та максимальні ціни на об’єкти державного цінового регулювання.

Цим Законом визначені також види сільськогосподарської продукції (об’єкти державного цінового регулювання), виробництво та збут яких підлягає державному ціновому регулюванню. Серед них, зокрема пшениця і суміш пшениці та жита (меслин), жито, ячмінь, овес, кукурудза, борошно пшеничне або з суміші пшениці та жита (меслину) та інші.

Здійснення товарних і фінансових інтервенцій є функцією Аграрного фонду. Аграрний фонд повинен забезпечувати моніторинг ринку зерна та є державним агентом з цінового регулювання, має особливі повноваження самостійно приймати рішення про здійснення фінансових чи товарних інтервенцій, а також у разі необхідності виступати стороною біржових угод та відповідати за реалізацію єдиної державної цінової політики на організованому аграрному ринку (аграрній біржі). Аграрний фонд, відповідно до зазначеного Закону, також продає або купує на Аграрній біржі об’єкти державного цінового регулювання з або до державного продовольчого матеріального резерву (виняткове право Аграрного фонду).

Цей Закон визначає інструментом реалізації єдиної державної цінової політики на ринку сільськогосподарської продукції організований аграрний ринок – сукупність правовідносин, пов’язаних з укладанням та виконанням цивільно-правових договорів, предметом яких є сільськогосподарська продукція, за стандартизованими умовами та реквізитами біржових договорів і правилами аграрної біржі.

Концентруючи пропозицію виробників і попит споживачів, аграрна біржа має встановлювати реальну ціну на сільськогосподарську продукцію, яка повинна бути основою формування ціни позабіржового ринку.

Держава має виступати регулятором продовольчого ринку, а її виконавчі органи повинні активно регулювати процес ціноутворення, який буде забезпечувати рівновеликий прибуток усім учасникам ринкових відносин та водночас підвищення купівельної спроможності споживачів.

1. Сучасний стан ринку зерна України можна охарактеризувати як нестабільний, а основними проблемами його формування є: недостатній розвиток елементів інфраструктури ринку, порушення паритету цін, монополізм заготівельних і переробних підприємств, неефективна робота елеваторів, диспропорції у каналах розподілу, кон’юнктурні коливання, що зумовлені неекономічними чинниками та важко прогнозуються. Вплив зазначених негативних чинників погіршує умови відтворення, зменшує попит на зерно, призводить до створення нераціональних перехідних запасів.

2. Аналіз українського ринку зерна свідчить, що в умовах недосконалої ринкової інфраструктури та відносно стабільного внутрішнього попиту є тісний обернений взаємозв’язок між обсягами виробництва та ціною; із збільшенням обсягу виробництва ціна зменшується, а із зменшенням – збільшується. Тому стабілізація внутрішньої пропозиції на основі регулювання обсягів виробництва є основою цінової стабільності на внутрішньому ринку.

3. Механізм заставних закупівель має ряд недоліків. По-перше, методика розрахунку рівня заставної ціни, заснована на середньому арифметичному значенні собівартості виробництва, не враховує реального балансу обсягів попиту і пропозицій на ринку, а тому не відповідає засадам ринкової економіки. Розподіл підприємств за ознакою рівня собівартості вирощування є неоднорідним, а тому, не може бути охарактеризований середньою арифметичною величиною. По-друге, встановлення єдиної для всієї території України заставної ціни є несправедливим з точки зору підтримки доходів виробників, які знаходяться в різних природно-кліматичних умовах і мають різну собівартість вирощування зернових.

4. Механізм часткової компенсації ставки за кредитами комерційних банків має подвійний економічний ефект. По-перше, він є ефективним інструментом залучення коштів, від обсягів яких значною мірою залежить рівень виробництва зернових. По-друге, здешевлення кредитних ресурсів призводить до зниження собівартості виробництва.

5. Протягом останніх років в Україні відбувається деіндустріалізація сільського господарства, що характеризується швидкими темпами зношення основних засобів виробництва, зниженням рівня матеріально-технічних затрат та одночасним збільшенням частки затрат праці на одиницю посівів. Ці заходи дали змогу аграрним підприємствам утримувати собівартість вирощування зернових на рівні 0,72-0,89 грн. у розрахунку на 1 грн. вирощеної продукції при підвищенні цін на виробничі ресурси.

6. Нині в Україні біржова торгівля відбувається, в основному, на засадах аукціонів, вона не здійснюється в режимі поточного котирування. Практично відсутні біржові гарантії виконання біржових договорів, як і відсутні ефективні розрахунково-клірингові механізми.

7. Забезпечення реалізації єдиної державної політики у сфері товарного біржового ринку зерна сприятиме запровадженню нових біржових технологій, таких як ф’ючерсні та опціонні угоди, гарантії їх виконання (кліринг), а також адаптація вже діючих біржових механізмів до наявних економічних умов.