Концепції інформаційного суспільства та інтелектуальної економіки

Душа економіки знань -

безпе­рервне прагнення до нововведень,

а джерело її сили - освіта.

Лі Гейн

Засновник теорії постіндустріального суспільства Д. Белл найважливішою ознакою нового устрою вважав вступ люд­ства в інформаційну епоху. На основі цього вчений дійшов висновку, що в майбут­ньому найбільшого успіху досягнуть суспільства, здатні:

- інвестувати головним чином у науку та освіту;

- знаходити нові можливості застосування знань та пе­ретворення їх у нові товари та послуги;

- забезпечувати тісний зв'язок між університетами, іншими центрами вищої освіти, які є ключовими інститу­тами постіндустріального суспільства, та виробничою сфе­рою.

Наприкінці 50-х - на початку 60-х років XX ст. амери­канський економіст Ф. Махлуп та японський дослідник Т. Умесао, проаналізувавши еволюцію людства крізь при­зму прогресу знання, висунули тезу про становлення інфор­маційного суспільства. Теорія інформаційного суспіль­стваактивно розвивалась у 70—80-ті роки XX ст. у пра­цях відомих західних дослідників, які звертали увагу на велике поширення у розвинених країнах нових інформацій­них технологій, виокремлення комплексу інформаційних галузей в окремий сектор, розвиток інформаційної індуст­рії, інформаційної інфраструктури, інформаційного бізне­су, електронної комерції тощо.

Так, японський вчений Й. Масуда визначив інформацій­не суспільство як таке, в якому:

- інформаційні цінності є більш значущими, ніж мате­ріальні;

- економіка оцінює капітал, втілений у знаннях вище, ніж капітал, втілений у матеріальній формі.

- зростання частки продукції інформаційного сектору в структурі валового національного продукту;

- розширення міждисциплінарної бази досліджень у галузі науки;

- витіснення ручних методів обробки інформації авто­матизованими, впровадження безпаперових технологій;

- зміни в структурі інформаційного ринку, ускладнен­ня попиту і пропозиції у зв'язку з появою нових технологіч­них можливостей;

- зміни в структурі матеріальних носіїв інформації на основі великого поширення електронних носіїв;

- зростання частки зайнятих в електронному бізнесі;

- розширення міжнародного обміну інформацією, за­гострення конкуренції на внутрішньому та міжнародному інформаційних ринках;

- розширення та полегшення доступу до інформації, зростання швидкодії комп'ютерних систем та підвищення рівня комп'ютерної грамотності населення.

Наочним підтвердженням зазначених тенденцій є те, що інформаційні витрати в розвинених країнах світу в XXІ ст. стали основними як у кількісному, так і в які­сному аспектах.

Відомий європейський соціолог іспанського походження Мануель Кастельс визначає інформаційну епоху як історич­ний період, у якому різні типи людських спільнот здійсню­ють свою діяльність у технологічній парадигмі, що ґрунту­ється на інформаційно-комунікаційних технологіях, мікроекономіці, генній інженерії. На думку вченого, на зміну індустріальному способу виробництва йде інформаціональний спосіб розвитку,головним джерелом якого виступає технологія генерування знань, обробки інформації та сим­волічної комунікації. Відтак інформаціональна економі­каза М. Кастельсом, — це економіка, в якій конкуренто­спроможність суб'єктів господарювання визначається їх­ньою здатністю генерувати, обробляти і ефективно викори­стовувати інформацію, засновану на знаннях.

Визначаючи характерні риси нового суспільства, вчений звертає увагу на "глобальні мережі інструментального об­міну", які "селективне підключають чи відключають інди­відів, групи, райони і навіть країни, відповідно до їх значу­щості, для виконання цілей, які обробляються у мережі, в безперервному потоці стратегічних рішень".

Таким чином, формування но­вого суспільства пов'язане з розвитком нових економічних форм навколо глобальних мережевих структур інформації.

Аналізуючи довгострокові тенденції економічного роз­витку, та технологічного прогресу сучасні дослідники виок­ремлюють такі основні ознаки інформаційного суспільства:

1) перетворення інформації на найважливіший еконо­мічний ресурс, що має глобальний характер і забезпечує підвищення ефективності, зростання конкурентоспромож­ності та інноваційний розвиток суб'єктів господарювання;

2) зростаючий вплив інформації на всі сфери людської життєдіяльності, перетворення її на предмет масового спо­живання населення;

3) інтенсивне формування інформаційного сектора еко­номіки, який займає домінантні позиції в новому суспіль­стві;

4) перетворення інформаційної сфери на фундамент, основу всіх видів економічної діяльності.

Подальша еволюція теорії постіндустріального суспіль­ства пов'язана з 80-ми роками XX ст. У цей період західні дослідники почали акцентувати увагу не стільки на зро­станні ролі та значення інформації, скільки на пріоритет­ності інтелектуальної діяльності та знань, тобто інформації, яка засвоєна людиною. У своїх працях Д вони виокремили такі основні ознаки нового суспільного устрою:

- заміщення праці знаннями, пріоритетність ін­телектуальних, а не технічних навичок, перетворення економіки в систему, що функціонує на основі обміну та оцінки знань;

- заміна трудової діяльності новим типом актив­ності, заснованої на творчості;

- перетворення суспільного виробництва в інно­ваційне, яке базується на використанні нових знань (або новому використанні знань), втілених у нових комбінаціях виробничих факторів, що уможливлює отримання інтеле­ктуальної ренти та нових конкурентних переваг;

- перехід від технократичного до антропоцентричного принципу організації виробництва на основі відмови від авторитарного управління, жорсткого контролю над "частковим" виробником як придатком машини з метою активізації, розширення функцій учасників вироб­ничого процесу як "універсальних" працівників, здатних здійснити верифікацію, оцінку та творчий синтез інфор­мації;

- деструкція основ приватнокапіталістичного привласнення на основі формування власності на інформа­цію та знання, яка "кидає виклик межам виключної та ін­дивідуальної власності, унеможливлюючи відокремлен­ня капіталу від праці та породжуючи плюралістичні соціа­льно-економічні відносини нової якості;

- прихід на зміну "людині економічній" багатови­мірної "людини творчої", формування нових пріоритетів розвитку особистості на основі відмови від максимізації ма­теріального добробуту на користь розвитку духовних по­треб, самоствердження через засвоєння і використання нової інформації та знань;

- утвердження проз'юмеризму, "за якого стирають­ся відмінності між вільним та робочим часом, оскільки ви­робнича діяльність на основі творчої праці стає формою без­посереднього задоволення духовних потреб особистості, спрямованих на саморозвиток, самовдосконалення та само­вираження;

- формування нового типу економічної влади, заякого відношення до засобів виробництва перестає бути ви­рішальним фактором впливу у суспільстві та суспільним привілеєм, оскільки істинна влада "у процесі осмислення інформації, а не в певній посаді, управлінській функції";

Утвердження знання та інформації як стратегіч­них ресурсів, які на відміну від традиційних не мають ознак вичерпності та рідкісності. Основною умовою, яка лімітує використання цих ресурсів, стають специфічні якості лю­дини, пов'язані з наявністю або відсутністю здатності до інтелектуальної активності як форми накопичення, пере­робки і генерації нових знань. Таким чином можна відмітити, що основою розвитку суспільства є іновації.

Інноваційний розвиток економіки передбачає ши­рокомасштабні впровадження в господарській обіг новітніх продуктів інтелектуальної праці (передових технологій, нау­ково-технічних розробок, винаходів тощо) з метою їх комер­ціалізації, отримання соціально-економічного ефекту та запро­вадження дієвих організаційно-управлінських рішень.

Термін "інновація" має дві інтерпретації: 1) від лат. - про­цес, дія, пов'язані з оновленням, або від англ. - новаторство, новаторська діяльність; 2) від англ. - новація, нововведення як результат творчої діяльності. Відтак у сучасній економічній літературі інновації трактуються:

а) як нелінійний, системний, динамічний процес ціле­спрямованої реалізації прогресивних нововведень, спрямований на інтенсифікацію певної сфери людської діяльності (технологічні інновації у сфері виробництва);

б) як результат - новий спосіб задоволення існуючих суспільних потреб, що ґрунтується на використанні досяг­нень науково-технічного прогресу (продукційні інновації у сфері споживання).

Є різні підходи до класифікації інновацій. Загальновизна­ним є такий підхід:

- виробництво принципово нових товарів і послуг;

- застосування нової техніки і технології, нових методів виробництва;

- завоювання нових ринків збуту продукції;

- відкриття нових джерел сировини;

- реорганізація виробництва, наслідком якої є порушен­ня встановленої монополії.

Ст. 1 Закону України "Про інноваційну діяльність" від 4 лип­ня 2002 р. трактує інновації як новостворені (засновані) і (або) вдосконалені конкурентноспроможні технології, продукти або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничо­го, адміністративного, комерційного та іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери.

Інноваційні підходи сприяють переходу від переважно ціно­вої конкуренції до конкуренції якості на основі ефективного використання інтелектуального потенціалу та комерціалізації інтелектуальної власності.

Наши рекомендации