Складові радянської модернізації

План Дауеса та його наслідки

Становище Німеччини викликало занепокоєння урядів країн Антанти. Саме тому США, Франція, Англія вирішили допомогти в оздоровленні німецької економіки. Цьому сприяло те, що господарство країн Антанти вийшло із кризи, породженої війною, і поступово стабілізувалося. Так, з 1922 по 1929 роки економіка США невпинно зростала, країна стала процвітаючою. З 1924 р. успішно розвивається господарство Англії та Франції.

Новий репараційний план для Німеччини був розроблений міжнародним комітетом експертів під головуванням Чарльза Г. Дауеса, затверджений 16 серпня 1924 р. на Лондонській конференції представниками країн-переможниць у першій світовій війні і прийнятий Німеччиною.

Основна мета плану - відновлення промислового потенціалу Німеччиниі забезпечення виплат репарацій країнам-переможницям. План, зокрема, передбачав надання Німеччині позики у сумі 200 млн. дол., в т. ч. 100 млн. дол. виділяли американські банки. Вважалося, що відбудова, піднесення господарства, оздоровлення фінансів сприятиме регулярній сплаті репарацій Франції та Англії, які, у свою чергу, покриватимуть заборгованість США.

План Дауеса, між іншим, передбачав, що основна маса німецької промислової продукції повинна спрямовуватися в СРСР, щоб не витісняти англійські та французькі товари з міжнародних ринків. Згідно з планом, СРСР повинен був постачати сировину у Німеччину, План встановлював розміри платежів Німеччини на перші п'ять років по 1-1,75 млрд. марок у рік, а потім - по 2,5 млрд. марок у рік. Для забезпечення платежів передбачалося встановити контроль союзників над німецьким держбюджетом, грошовим обігом і кредитом, залізницями. Контроль здійснювався спеціальним комітетом експертів, яку очолював генеральний агент по репараціях. Цей пост займав представник США, спочатку О. Юнг, а згодом П. Гілберт.

У зв'язку з прийняттям плану Дауеса, між Францією і Бельгією з одного боку, і Німеччиною - з другого, було підписано угоду про припинення окупації Рурського басейну і виведення звідти французьких і бельгійських військ.

План Дауеса діяв до 1929 року. Він відрегулював репараційні платежі, сприяв ввозу іноземного капіталу в Німеччину. До вересня 1930 р. сума іноземних (головним чином американських) капіталовкладень в Німеччині склала 26-27 млрд. марок, а загальна сума німецьких репараційних платежів за той же період - дещо більше 10 млрд. марок. Ці капітали сприяли відновленню промислового виробництва, яке вже у 1927 р. досягло передвоєнного рівня. Частка Німеччини у світовому експорті збільшилася з 5,73% у 1924 р. до 9,79% у 1929 р.

Внаслідок виконання плану Дауеса США отримали великі прибутки у вигляді процентів від позик і дивідендів від прямих інвестицій у промисловість.

  1. Економічний розвиток СРСР до 2 світової війни

. Індустріалізація в СРСР

Відбудова господарства, зруйнованого за роки Першої світової та громадянської воєн, поставила перед більшовиками питання про подальший розвиток країни. Всім було зрозуміло, що країна потребує модернізації, яка вивела б її з економічної відсталості. Питання полягало в тому, як це здійснити.

Складові радянської модернізації

                   
    Складові радянської модернізації - student2.ru  
                   
 
Індустріалізація
 
Колективізація
 
Масові репресії
 
“Культурна революція”


На ХІV з’їзді ВКП (б) у грудні 1925 р. було схвалено стратегію прискореного розвитку промисловості‚ здійснення імпортозамінної індустріалізації.

Започаткування проведення політики індустріалізації почалося здійсненням плану ГОЕЛРО (1920 р.) — плану електрифікації країни. Остаточно цю політику було схвалено після затвердження директив першого п’ятирічного плану розвитку народного господарства на 1928/29-1932/33 рр.

Основою дискусії, що розгорілася в партійному керівництві, було питання про темпи й масштаби промислового будівництва в СРСР. Вирішальним у цьому став ідеологічний чинник і зростаючий культ особи Сталіна. У зв’язку з цим у партійному керівництві були дві основні позиції:

· О.Риков‚ голова Раднаркому, виступав за збалансований розвиток сільського господарства і промисловості;

· Л.Троцький вимагав здійснення надіндустріалізації (високі темпи розвитку промисловості в найкоротші строки).

Більшість членів ЦК ВКП (б) підтримала Рикова, але з 1928 р. Сталін почав проводити політику надзвичайних заходів щодо селянства та прискорення темпів індустріалізації. Така ситуація вплинула й на вироблення завдань першого п’ятирічного плану.

Перша п’ятирічка виконувалась у складних економічних і політичних умовах. Завищення планових показників розвитку економіки спричинило диспропорції та привело до зриву виконання завдань. Офіційна пропаганда вирішила не знайомити радянський народ з таким провалом і, повторюючи слова з промов Сталіна, твердила про дострокове виконання завдань першої п’ятирічки за 4 роки і 3 місяці. Реальні темпи зростання становили близько 16%. Але і вони були феноменальними для розвитку економіки. А заплановані показники першої п`ятирічки з випуску деяких груп товарів були досягнуті лише в середині 1950-х років.

Для реалізації таких грандіозних зрушень необхідні були значні ресурси. Основними джерелами індустріалізації були:

· використання доходів державного сектора економіки;

· націоналізація промисловості;

· збільшення прямих і непрямих податків;

· використання трудового ентузіазму трудящих і дармової праці політичних в’язнів;

· примусова колективізація сільського господарства та інше.

"Надіндустріалізація" призвела до падіння продуктивності праці, зменшення кількості споживчих товарів, посилення грошової емісії (червінець перестав бути конвертованим), інфляції, погіршення матеріального становища народу і як наслідок — запровадження карткової системи і падіння життєвого рівня населення.

У другій п’ятирічці (1933-1937 рр.) сталінське керівництво перейшло до більш-менш збалансованої політики щодо темпів економічного розвитку господарства країни. І хоча результатом розвитку її економіки стало виконання планових завдань по 10 показниках, в цілому ж завдань п’ятирічного розвитку, попри офіційні заяви, теж не бу­ло виконано.

Підсумки індустріалізації в оцінці сучасних іс­ториків залишаються досить неоднозначними.

З одного боку, СРСР із країни, що ввозила машини, перетворився на країну, що почала самостійно забезпечувати себе машинами і обладнанням. В економіці було створено нові галузі: літакобудування, автомобілебудування, хімічна промисловість, сільськогосподарське машинобудування, енергетична промисловість та ін., а за обсягами промислового виробництва радянська країна вийшла на друге місце у світі. СРСР перетворився з аграрно-індустріальної в індустріально-аграрну країну. З іншого боку, ціна індустріалізації виявилась занадто високою: в СРСР було підір­вано сільськогосподарське виробництво, скоротилося виробництво в легкій і переробній галузях промисловості вкупі з різким зниженням якості товарів, сталась ізоляція радянської економіки від світової, відбулося загальне одержавлення засобів виробництва, посилилася централізація в управлінні економікою, утвердилися командно-адміністративні методи управління. Найнегативніший аспект індустріалізації — її проведення не було спрямоване на піднесення життєвого рівня населення. Інтереси і потреби людини цілковито ігнорувалися‚ а її особистість нівелювалась. Крім того були і чисельні людські жертви

2. Колективізація в СРСР

Одним із джерел індустріалізації була колективізація, яка заразом мала забезпечити контроль з боку ВКП (б) над селянством і придушити будь-які спроби селянських виступів. Колективізація розпочалася за рішенням XV з’їзду партії більшовиків (1927 р.); вона стала важливою складовою формування тоталітарної системи.

Здійснення індустріалізації загострило становище в аграрному секторі. Восени 1928 р. розпочалися перебої з постачанням хліба. За умов зростання ринкової ціни на хліб селянство відмовлялося продавати державі хліб за нижчими цінами. Становище можна було легко скорегувати зміною цінової політики — зниженням цін на промислові товари й підвищенням закупівельних цін на продукцію сільського господарства. Порушуючи рішення XV з’їзду ВКП (б) про збалансований розвиток галузей економіки, політбюро ЦК ВКП (б) у січні 1928 р. винесло рішення про примусове вилучення у селянства зернових надлишків і необхідність форсованої колективізації сіль­ського господарства. Група членів ЦК ВКП (б) під проводом М.Бухаріна виступила проти відновлення воєнно-комуністичних методів економічної політики, але зазнала поразки. Перемогли прихильники точки зору Сталіна, які наполягали на необхід­ності проведення суцільної колективізації, тобто суцільного насадження системи колгоспів.

Суцільна колективізація почала здійснюватись уже в 1929 р., названому "роком великого перелому". Керівники окремих районів, спонукувані "високим керівництвом", змагалися, хто першим прозвітує про завершення колективізації. З’явилася сила-силенна абсолютно нежиттєздатних колективів-комун і колгоспів-гігантів. У відповідь на ці заходи селяни почали масовий забій худоби, аби тільки вона не потрапила до колгоспу. Було багато повідомлень про підпали, терористичні акти, масові селянські виступи. Виникла загроза зриву весняної посівної.

2 березня 1930 р. у "Правді" з’явилася стаття Сталіна "Запаморочення від успіхів", в якій зазначалися серйозні помилки на селі, а саме: порушення принципу добровільності вступу до колгоспів‚ відмова від урахування різноманітності умов у різних регіонах. У помилках "вождь народів" нахабно звинуватив лише місцевих партійних керівників.

Стаття й опублікована після неї постанова ЦК ВКП (б) були не чим іншим, як тактичним кроком сталінського керівництва, спрямованим на заспокоєння громадської думки. Селяни сприйняли нові настанови як сигнал до виходу з колгоспів. До червня 1930 р., порівнюючи з березнем, рівень колективізації впав із 58 до 24%. Але після XVІ з’їзду ВКП (б) почалася нова хвиля колективізації.

Було розроблено директивний план, за яким зернові райони за строками завершення колективізації було поділено на три категорії:

· до першої категорії віднесено зернові райони Північного Кавказу й Поволжя. Тут колективізація мала завершитися весною 1932 р.;

· до другої категорії — Україну та Білорусію (весна 1933 р.);

· до третьої — всі інші та незернові райони (весна 1935 р.).

Селян-одноосібників обкладали нестерпними податками.

Головним методом проведення колективізації (колгоспного будівництва на селі) став терор проти селянства.

Передбачалося перетворити всіх трудівників села на державних робітників, а земельну власність — на державну.

Соціальний склад селянства напередодні колективізації відзначався неоднорідністю, і ставлення його прошарків до радянської влади також було неоднозначним. Незаможних ("бід­няцькі") та "пролетарські" категорії селянства стали соціальною базою радянської влади на селі під час проведення колективізації. Щодо "середняка" радянська влада впродовж деякого часу виявляла толерантність.

Головне вістря "класової боротьби" було спрямоване проти "куркулів" (заможніх селян), яких передбачалося "знищити, як буржуазний клас" хоча куркулі 20-х років, те ті селяни, що повіривши радянській владі, воювавши за неї, своєю працею досягли відносного благополуччя. Ця верства селянства стала головним противником со­ціалістичного експерименту на селі.

З осені 1929 р. радянська влада розпочала активний наступ проти "куркульських" господарств. Попервах наступ здійснювався методом адміністративного тиску — встановленням підвищеного зерноподатку, забороною оренди землі та вступу до колгоспів. У грудні 1929 р. радянська влада перейшла до політики відкритого террору. Було встановлено категорії "класових ворогів на селі".

Відповідно до категорії визначалися міра покарання та чисельність "ворогів".

Конкретні цифри "розкуркулення" передбачали, що до першої категорії (активні вороги радянської влади) належать 60 тис. сімей, до другої (активні саботажники колгоспного бу­дівництва) — 150 тис. Поступово політика "розкуркулення" перетворилася на засіб боротьби проти всіх селянських господарств, які чинили опір колективізації. Вона поширилася на господарства середняків, навіть на бідняків. Усього було "розкуркулено" до 15% селянських господарств, а адміністративно вислано 20% селян.

У 1935 р. набрав чинності закон про охорону соціалістичної власності на селі‚ прозваний у народі законом "про 5 колосків". Згідно з ним найменша крадіжка каралася розстрілом або 10 роками таборів. Амністію було заборонено. Тільки за 5 місяців дії закону було розстріляно 2 тис. осіб, а 55 тис. ув’язнено в таборах.

Колективізація призвела до повної дезорганізації сільськогосподарського виробництва. Збір зернових упав до рівня 1921 р. Поголів’я великої рогатої худоби скоротилося вдвічі, свиней — у 2,2 раза (поголів’я не змогли відновити протягом наступних 30 років). Порушився баланс у розвитку сільського господарства і промисловості, що призвело до хронічного відставання аграрного сектора. Було фізично знищено най­більш кваліфіковану частину сільськогосподарських працівників. 1Голодомор 1932-1933 рр. у зернових районах тільки в Україні оцінками деяких спеціалістів забрав життя понад 7 млн осіб, у Казахстані — 2 млн.

Проведення колективізації забезпечило об’єднання в колгоспи на 1940 р. 97% селянських індивідуальних господарств.

  1. Розвиток світової економіки у міжвоєнний період

США раніше від інших високо розвинутих країн вступили у період стабілізації, а у 1922-1929 рр. економіка США була на піднесенні. На кінець 20-их років тут виробляли майже половину промислової продукції світу, на 10% більше, ніж Англія, Франція, Німеччина, Японія та Італія разом узяті. Важливим поштовхом до зростання виробництва стало поширення конвеєрного методу масового виробництва, заміна традиційних видів палива (вугілля) - електрикою і нафтопродуктами.

Виняткове значення мала стандартизація та уніфікація. Високого рівня досягла механізація виробництва та побуту американців. У країні різко збільшилася кількість автомобілів, з якими почав асоціюватися американський спосіб життя.

У 1922-1929 рр. автомобільні заводи США виготовили (у готовому і незібраному вигляді) понад 39 млн. автомашин.

Посилена автомобілізація сприяла бурхливому розвитку ряду галузей:

· будівництва доріг,

· сфери послуг,

· туризму та ін.

Інтенсивно розвивалися також машинобудівна, електротехнічна, хімічна, авіаційна та деякі інші галузі. При зменшенні загальної кількості банків (з ЗО до 24 тис.), їхні капітали збільшились на 21 млрд. доларів. Значно зріс експорт товарів, який у 20-их роках переважав імпорт. Американські капіталовкладення за кордоном з 1920 по 1931 рр. склали 11,6 млрд. доларів, причому 40% від цієї суми припадало на Європу, а 22% - на Латинську Америку.

Економічне піднесення 20-их років у США справедливо називають роками "просперіті" - процвітання. Однак у цей же період в економіці почали проявлятися явища, які згодом вилилися у найбільшу в історії США кризу.

Економіка Англії на відміну від США розвивалася повільніше. Лише в кінці 20-их років було досягнуто передвоєнного рівня розвитку. Ряд галузей промисловості (металургійна, вугледобувна, суднобудівна, текстильна) переживали спад. Держава вкладала значні інвестиції в авіаційну, автомобільну, електротехнічну та деякі інші галузі, завдяки чому вони успішно розвивалися. Нові галузі давали, однак, всього 10% обсягу промислового виробництва країни,

Спостерігалося технічне відставання ряду галузей, що призвело до збільшення собівартості та зниження конкурентоспроможності англійських товарів на світовому ринку. Великобританія залежала від імпорту сільськогосподарської продукції та промислової сировини, що також негативно позначалося на економіці країни.

Франціявступила в період економічного піднесення у 1924 р. Промислове виробництво перевищило довоєнне, а його річний приріст до 1930 р. складав у середньому 5 відсотків. Швидкому економічному зростанню сприяло: повернення Ельзасу і Лотарингії з їх металургійними і текстильними підприємствами; окупація Саару; величезне будівництво у розорених районах; репарації з Німеччини (8 млрд. золотих марок).

Успішно розвивалися нові галузі виробництва: автомобільна, авіаційна, електротехнічна, радіотехнічна, хімічна. Франція перетворилась на індустріально-аграрну країну. Важливим прибутком країни залишалось лихварство. Так, у 1929 р. вся промисловість дала прибуток 10,5 млрд. фр., а цінні папери - у 3 рази більше.

Мільярдні репарації сприяли стабілізації франка, що сприяло росту капіталовкладень. Темпи зростання промислового виробництва у Франції були найвищими серед розвинутих країн.

Німеччина на початку 20-их років переживала політичну та економічну дестабілізацію. Вона втратила зовнішні ринки, занепало промислове і сільськогосподарське виробництво, зазнала краху кредитно-фінансова система. Однак реалізація плану Дауеса вже незабаром дала відчутні результати.

Величезні капіталовкладення, висока господарська культура і національна самосвідомість німецького народу сприяли стабілізації господарського життя країни. Було оновлено основний капітал важкої промисловості, в яку вкладалося найбільше капіталів. Поступово Німеччина стала випереджати Англію з експорту машин та індустріального обладнання. Прискореними темпами розвивалися хімічна та електротехнічна галузі промисловості.

Японія вийшла із повоєнної економічної кризи у 1924 р. Успішно переведено економіку на мирні рейки. Поступово нарощувалося промислове виробництво. Виплавка чавуну та сталі до кінця 20-х років подвоїлася. Цьому сприяло освоєння родовищ кам'яного вугілля та залізної руди в Кореї та Маньчжурії, окупованих Японією.

Текстильна галузь, продукція якої складала 40% промислового виробництва, також успішно розвивалася, а японські текстильні вироби не поступалися знаменитим англійським.

У 20-их роках спостерігалася інтенсивна концентрація виробництва і капіталів, подальша монополізація економіки. Особливість монополій Японії полягала у їх тісному зв'язку з державою, імператорською родиною, які вкладали в економіку великі інвестиції, сприяли впровадженню новітніх досягнень науково-технічної революції.

4. Велика депресія: причини, перебіг, наслідки

На зламі 20-30 років циклічний спад виробництва вилився у економічну катастрофу, найбільшу в історії індустріального суспільства.

Причини кризи:

- перша світова війна внесла дисбаланс у виробничі відносини, порушився принцип перерозподілу прибутків між галузями промисловості;

- робітники не встигали перекваліфіковуватися і значна їх частина втрачала роботу;

- посилили свої позиції монополії, які диктували ціни на сировину, продукцію;

- неминучою стала анархія, яка спричинила перевиробництво.;

Особливості кризи:

- обсяг промислового виробництва скоротився на 30 %, сільськогосподарського – на 1/3, торгівлі – на 1/3;

- криза відкинула деякі країни на рівень початку ХХ ст.;

- монополії штучно утримували високі ціни при спаді виробництва, що ще більше поглибило кризу;

- скорочувався попит на сировину і обладнання;

- знижувалася платоспроможність населення;

- криза охопила не тільки індустріальні, а й відсталі, малі та колоніальні країни;

- країни втягувались у кризу протягом року і виходили з неї стільки ж. Більшість країн вийшла з кризи в 1933-1934 рр., а окремі в 1935-1936 рр.

- промислова криза збіглася з перевиробництвом на селі;

- зниження цін на сільськогосподарську продукцію розорило фермерів, утворилися цінові ножиці на промислову і сільськогосподарську продукцію;

- скоротилася міжнародна торгівля, конкуренція монополій перетворилася в торгову конфронтацію між ними.

Особливості кризи по-різному проявилися в різних країнах.

США. Криза тут розпочалась різким падінням цін акцій на Нью-йоркській біржі наприкінці жовтня 1929 р., почався спад промислового виробництва і торгівлі. На 80% скоротився випуск автомобілів, виплавляння чавуну і сталі. Збанкрутували 130 тисяч фірм, 19 залізничних компаній, 5760 банків. На околицях міст виросли "гувервілі" – селища із халуп, у яких жили безробітні та їх сім’ї (названі на честь президента Герберта П.Гувера) (1929 – 1933 рр.). Безробіття досягло 17 млн. чол. Уряд США відмовся від втручання держави в економічне життя.

Німеччина. 30 тисяч виробників збанкрутували. Припинили свою роботу окремі галузі (сталеплавильна), зменшився експорт з 13483 млн. марок у 1929 році до 4167 млн. у 1934 р. 8 млн. чол. були безробітні. Німеччина не мала змоги виплачувати репарації. Було розроблено новий репараційний план О.Юнга – американського банкіра. План був затверджений на Гаазькій конференції у січні 1930 року і передбачав:

- зменшення розмірів щорічних репарацій та платежів на 20%;

- ліквідацію всіх форм і видів контролю над економікою і фінансами Німеччини;

- у 1930 р. було достроково припинено окупацію Рейнської області.

У 1931 році Німеччина відмовилася взагалі від сплати репараційних платежів. У цьому ж році план Юнга припинив своє існування, що засвідчила Лозаннська конференція 1932 р. Криза тривала до 1934 року, внаслідок чого до влади прийшов один з найжорстокіших в історії людства політичних режимів – нацистський.

Англія. Тут криза розпочалась дещо пізніше (в кінці 1929 р.) мало місце перевиробництво та труднощі з реалізацією товарів. У 1932 р. промислове виробництво скоротилося на 25% порівняно з 1929 роком на 25% порівняно з 1929 роком.

Держава вжила ряд заходів:

- концентрація виробництва;

- встановлення контролю за випуском продукції, її реалізацією та цінами;

- утворення змішаних державно-приватних підприємств;

- створення в 1931 році "стерлінгового блоку" – 25 держав. Саме вони допомогли Англії подолати економічну кризу;

- оздоровленню економіки сприяла також ліквідація у 1931 р. золотого стандарту фунту стерлінга.

Франції. Ця країна уникла руйнівної дії світової кризи. В 1930 р. її економіки торкнулася велика депресія.

- криза була затяжною і тривала до 1936 р.;

- найбільшого удару зазнала легка промисловість, підприємства якої перебували у приватному секторі;

- різко знизився рівень с/г виробництва, особливо відчутними були "ножиці цін"

- окремі галузі промисловості так і не вийшли із кризи, а їх занепад продовжувався до другої світової війни.

Японія. В епіцентрі світової кризи опинилася в середині 1929 р.

- найтяжчого удару зазнала торгівля;

- експорт товарів скоротився у 2 рази;

- на 50% знизилось виробництво с/г продукції;

- на 32% - промисловості;

- 10 млн. безробітних нараховувалося в країні;

- японський уряд виходив з кризи шляхом мілітаризації.

Уже в 1931 році японська армія захопила північно-східну частину Китаю, утворивши там маріонеткову Маньчжурську державу.

Наши рекомендации