Економічна функція венчурного капіталу, її місце і роль в інноваційному процесі.

Світовий досвід свідчить, що важливу роль у транс-формації господарського механізму, інтенсивності його структу-рної перебудови відіграє розвиток венчурного бізнесу. Тому в нашій економіці необхідне використання досвіду венчурного фі-нансування під час формування нового науково-технічного рівня господарського механізму економіки України. Адже технологіч-не оновлення і науково-технічний розвиток нашої держави — єдиний спосіб для виходу з кризового стану.

Характер функціонування венчурного капіталу в інноваційному механізмі свідчить про те, що на його основі створюються такі форми економічних відносин і зв’язків між суб’єктами господа-рювання, які внаслідок своєї адекватності природі інноваційного виробництва максимально сприяють його ефективності.

У сучасній ринковій економіці фінансові відносини відіграють визначальну роль у забезпеченні її ефективності. Розвиток фінан-сових відносин в інноваційній діяльності відображається в нових функціональних формах фінансового капіталу. Однією з таких форм є венчурне фінансування. Виник і активно функціонує особливий вид дуже ризикованого підприємництва, тісно пов’язаний з науково-технічним прогресом. За англійською терміно-логією його ще називають «венчурним». Слово «venture» в пе-рекладі з англійської означає ризиковане підприємництво. Термін «venturer» є старовинним англійським словом, що харак-теризувало купця, який провадив торгівлю з іноземними держа-вами, тобто підприємництвом, яке було дуже ризикованим, але багатообіцяючим.
Отже, венчурний капітал є одним з найдавніших видів капіталу. Він з’явився з того моменту, коли людина, у якої виникла підприємницька ідея, звернулася до своїх родичів чи друзів із проханням вкласти в її справу певну суму грошей, запропонува-вши за це частину прибутків у майбутньому. Жартома американ-ці кажуть, що «джерелами інвестицій у новий бізнес можуть бути три «f»: family (сім’я), friends (друзі), fools (дурні)». Однак цей вислів справедливий тільки для звичайних, пересічних проек-тів. Але коли йдеться про розробки в галузі біотехнології, елект-роніки або будь-якої іншої наукомісткої сфери, то ймовірність того, що їх профінансує ще хтось, зростає.
Розробляючи інновації, ніхто не знає напевно, чи успішно заве-ршаться їхні дослідження. Тому і фінансування в ці сфери є надзви-чайно ризикованою справою. Категорія ризику в економіці відо-бражає наявність певних обмежень у реалізації мети для суб’єктів господарювання або можливість утрати ними своїх доходів.

Уважається, що рівень невдачі інноваційних проектів становить 90 %, тобто з десяти таких проектів успішний лише один з них. Що ж спонукає вкладати кошти в ці сфери? Звичайно, не стільки піклу-вання про науково-технічний прогрес, скільки прагнення отримати для себе надприбутки. Отже, виникла необхідність у створенні та-ких механізмів господарювання, які б дали змогу знизити ризик підприємництва в тих сферах, де найбільш інтенсивно здійснюється інноваційна діяльність. Саме в малому інноваційному бізнесі як підприємці, так і інвестори стикаються з високим ступенем неви-значеності результатів їхньої спільної діяльності, недостатності грошових коштів та великим терміном окупності вкладених капіта-лів. Отже, виникнення венчурного капіталу як специфічної форми фінансового капіталу пов’язане з тим, що в умовах переходу еконо-міки на інноваційний тип розвитку підвищується ризик створення й освоєння нових технологій, виробів та послуг.

Необхідно усвідомити суть термінів, які використовуються, а саме: «венчурне підприємництво», «венчурний капітал», «венчур-ні фірми».

Венчурне підприємництво — це ризикована діяльність, у процесі якої створюються і впроваджуються у виробництво нові технології, товари, послуги. Це поєднання двох видів підприємництва: фінансо-вого та інноваційного. Відповідно до цього спеціалізовану діяльність щодо виробництва і просування на ринок нових товарів ведуть ком-панії і фонди венчурного капіталу та малі венчурні фірми (венчури).

Венчурні фірми — це здебільшого малі підприємства в прогреси-вних з технологічного погляду галузях економіки, що спеціалізують-ся у сфері наукових досліджень, розробок, створення і впровадження інновацій, організація яких пов’язана з підвищеним ризиком.

Категорія венчурного капіталу відображає систему відносин між суб’єктами венчурного підприємництва, що забезпечує аку-муляцію вільних коштів і вкладення їх в інноваційні проекти з метою дослідження, освоєння і комерціалізації нововведень.

Венчурне фінансування здійснюється на принципах пайової участі, а кошти фірм венчурного капіталу функціонують як акціонер-ний. Важливим моментом, що визначає природу венчурного капіта-лу є безпосередня участь відповідних інвесторів в управлінні ризи-ковими проектами та в прийнятті найважливіших для інноваційних фірм рішень. Менеджерів фондів венчурного капіталу називають венчурними капіталістами. Через первинний ринок цінних паперів названі фонди можуть придбати пакет цінних паперів малих інно-ваційних фірм. Інакше кажучи, малі інноваційні фірми стають портфельними фірмами венчурних інвесторів. Відбувається складне поєднання механізмів позичкового й акціонерного фінансування в процесі венчурного підприємництва, що не дає підстав розглядати венчурний капітал лише як форму позичкового капіталу.

З’ясування природи венчурного капіталу передбачає дослі-дження причин його виникнення. Розвиток венчурного фінансу-вання як самостійного підприємництва спостерігається з кінця 50-х років у США, а різноманітність його форм — у 60—80-х ро-ках ХХ ст. Так, вісім інженерів з фірми «Шоклі Семікондактер Лабереторіз» (м. Маунтін-В’ю) звернулись у 1957 р. до банківсь-кої інвестиційної компанії за фінансовою допомогою. Вони за-пропонували виробництво нових кремнієвих напівпровідників. На цей проект їм необхідно було 1,5 млн доларів. Голова інвес-тиційної компанії Артур Рок вивчив пропозицію і вирішив зібрати необхідну суму. Але ніхто не погодився профінансувати ризико-ваний проект. Йому відмовили 35 великих банків та корпорацій, оскільки до цього моменту не було випадків інвестицій у нову ідею. Ситуація склалась таким чином, що голова правління «Шоклі» нещодавно отримав Нобелівську премію за винахід тра-нзистора, а його колеги мали ще прогресивніші пропозиції. На допомогу вченим, серед яких були Роберт Нойс, Гордон Мур (майбутні засновники корпорації «Intel» та «Юджин Клайнер»), прийшов відомий бізнесмен, винахідник, засновник трьох техно-логічних компаній і спадкоємець найбільшого акціонера ІВМ — Шерман Ферчайлд. Саме він профінансував цей проект, який по-тім приніс учасникам значні прибутки, а нова компанія стала першою з усіх напівпровідникових фірм у Кремнієвій долині. Го-лова інвестиційної компанії Артур Рок у такий самий спосіб до-помагав й іншим винахідникам та вченим, ідеї яких утілились у компаніях «Інтел» та «Еппл комп’ютер». У США вважають, що саме він уперше і вжив термін «венчурний капітал». А Юджин Клайнер організував першу в Кремнієвій долині венчурну фірму «Kleiner Perkins Caufield & Byers» і став засновником народження потужної фінансової «машини» Долини.
Перший венчурний фонд, утворений у США в 1961 р., інвес-тував у нове виробництво всього 3 млн доларів, а через кілька років повернув інвесторам близько 90 млн доларів.

70—80-ті роки стали періодом структурної перебудови для багатьох розвинутих країн світу. Як результат — створення нового технологічного базису економіки на основі широкого застосуван-ня у виробництві електронно-обчислювальної техніки, яка дала змогу значно збільшити ефективність економічних процесів.

Оскільки венчурне підприємництво набуло найбільшого по-ширення в США, розглянемо причини його виникнення, проана-лізувавши ситуацію, що склалася в американській економіці в 70—90-х роках.

Потреба в структурній перебудові найгостріше виявилася під час кризи, що виникла в середині 70-х років. Як підкреслює більшість дослідників, починаючи з 40-х і до середини 70-х років у механізмі відтворення поступово відбувалося фізичне і моральне старіння всіх його головних компонентів, а суперечності, які нагромаджувались, лише тимчасово знімались у процесі циклічних криз надвиробницт-ва [85]. У 70-х роках ефективність виробництва в США знизилась порівняно з показниками 60-х років, а також упав попит на елемен-ти виробничого капіталу внаслідок підвищення інвестиційного ри-зику та зменшення завантаженості виробничих потужностей. Усе це спричинило старіння технічної бази виробництва. Для підтримання конкурентоспроможності в умовах ринку постала потреба зниження витрат виробництва. Ці процеси активізували попит на нові види ресурсозберігаючої техніки і технологій та зумовили необхідність інновацій, які могли розвиватись в умовах інтенсифікації інновацій-них процесів в економіці.
Аналіз фінансового стану економіки показує, що в період 70-х років вона зіткнулася з проблемами створення механізмів фінансу-вання, адекватних потребам інноваційного розвитку. Вичерпання власних фінансових ресурсів та залучення позичкового капіталу призвели до погіршення фінансового стану корпорацій США. Адже зовнішні джерела фінансування характеризувалися нестабільністю кредитної системи внаслідок коливання процентних ставок, кризо-вим станом державних фінансів і високими темпами інфляції. Крім того, специфіка кредитної системи США, яка з часу кризи 30-х ро-ків перебувала під державним регулюванням, накладала певні об-меження на розвиток інноваційної сфери. На думку американських економістів, зростаючі потреби у фінансах для розвитку нових інду-стрій уже не задовольняються за рахунок традиційних систем кре-дитування та обігу грошових коштів.

Наприкінці 70-х років значно погіршились умови фінансування корпорацій і через ринки капіталів. У ці роки обсяги фінансування малих інноваційних підприємств були невеликими через збіль-шення в 1969 р. податку на приріст капіталу від операцій із цін-ними паперами з 25 до 49, 125. Тому вигідно було кредитувати капітал, а не вкладати у високоризиковані проекти. Відбувалося стрімке падіння курсу цінних паперів суб’єктів господарювання. Це призвело до того, що більшість американських корпорацій втратили можливість з вигодою для себе використовувати ринок капіталу як джерело довгострокового фінансування та стати суб’єктами інноваційних процесів, які мають надзвичайно висо-кий ризик і довгостроковий період окупності інвестицій.
У цей час на арену інноваційних змагань виходять малі фірми, які, на відміну від великих корпорацій, значно ефективніше мо-жуть забезпечити розроблення й упровадження нових досягнень у виробництво. Постала проблема фінансування малого бізнесу, що потребував залучення чогось іншого, ніж позичковий капітал. У такій ситуації завжди знаходились багаті люди, які були готові вкласти кошти в компанії, що стрімко розвивались, але вони віді-гравали другорядне значення у фінансуванні бізнесу в країні.
Появі й розвитку венчурних підприємств значною мірою сприя-ла «холодна війна», адже фінансування розробок і виготовлення но-вих видів зброї було найбільш прибутковим бізнесом. При великих корпораціях створювались нові венчурні компанії, які повністю ни-ми фінансувались. Кожна така фірма розробляла свій науковий про-ект. Успіх хоча б однієї з них компенсував безплідні зусилля решти. Могутність воєнних концернів, фінансова допомога з боку держави та венчурний бізнес стали надійними гарантами для нових підпри-ємств, які починали здійснювати інноваційну діяльність.
«Венчур» виник у нових наукомістких галузях, насамперед в електроніці як побічній технологічній галузі ракетного бізнесу. За допомогою венчурного капіталу на базі малих інноваційних компаній утворились такі відомі фірми, як лідери виробництва ЕОМ «Еппл», «Крей рісерч» тощо.

Важливим чинником прискореного розвитку індустрії венчур-ного капіталу стала проблема науково-технічного розвитку аме-риканської економіки. У цей період унаслідок загострення супе-речностей монополістичного регулювання НДДКР у великих корпораціях і державних структурах — основних виконавцях нау-ково-дослідних робіт — виникла загроза конкурентоспроможності американської продукції на новому етапі науково-технічної рево-люції. Неефективність організації НДДКР зумовила виникнення но-вих організаційних форм інноваційного процесу, зокрема таких, що вели до скорочення циклу «наука — виробництво». Тому в середині 50-х років найбільша компанія американського військово-промислового комплексу «Локхід» побудувала в Кремнієвій долині підприємство, де було розроблено нову зброю, що базувалася на мі-кроелектроніці — космічні ракети. Наявність висококваліфікованих кадрів, значний потенціал оборонної промисловості, унікальні по-годні умови для випробувань авіаційної і космічної техніки та стра-тегічно важливе з політичного погляду становище Каліфорнії спри-яло розвитку центру наукових розробок ВПК. Але надалі межа між військовими та народногосподарськими секторами економіки знач-но змінилася в бік промисловості, і в середині 80-х років фірми Кремнієвої долини випустили третину світового виробництва мік-ропроцесорів, в основі яких були кремнієві кристали. Таким чином, «Кремнієва долина» — це один з найбільших технопарків світу за своїми масштабами і територією, на якій він розташований. Саме в 50—70-х роках виникла більшість наукових парків США, у яких простежується взаємодія венчурного капіталу і малого бізнесу, а цикл «наука — виробництво» скорочується до мінімуму.

Значний поштовх розвиткові венчурного фінансування дали рі-шення уряду в 1978 р. щодо встановлення податкової ставки на рів-ні 28 %, а також дозвіл розміщувати 5 % активів пенсійних фондів у венчурний капітал без оподаткування приросту інвестицій. Це, у свою чергу, сприяло збільшенню обсягів венчурного фінансування.

Із середини 80-х років змінились не тільки орієнтація, а й масш-таби венчурного капіталу. Поява нових високотехнологічних галу-зей дала поштовх до того, що зросла кількість інвесторів і інвести-цій. На той період у США діяло понад 650 венчурних фірм, а загальний обсяг інвестицій з усіх джерел венчурного капіталу ста-новив приблизно 4,5 млрд доларів [169]. До лав венчурних капіталі-стів стали вступати уряди багатьох штатів, які мали намір допома-гати місцевим підприємствам у створенні нових робочих місць.
Але за швидким зростанням настав період спаду. У венчурно-му бізнесі багато проектів у середині 80-х років не принесли очі-куваних прибутків, у зв’язку з чим відбувалося різке скорочення інвестицій. Деякі венчурні фонди припинили свою діяльність, а інші почали втілювати в життя менш ризиковані програми, вкла-даючи свої капітали на певних етапах розвитку венчурних під-приємств у добре відомі галузі.

Бум у венчурному бізнесі виникав у розвинутих країнах світу по-різному, але саме тоді, коли держава, зрозумівши переваги ма-лого підприємництва в галузі впровадження нових технологій, стала активно заохочувати численні венчурні проекти. Так, у США в 1980 році було ухвалено закон про стимулювання інвестицій у малий бізнес. Він дозволив публічні емісії акцій фондів венчурно-го капіталу, які мали форму партнерств, що обмежувало їхні фі-нансові можливості. Також ухвалення низки законодавчих актів щодо підтримки венчурного підприємництва сприяло пожвавлен-ню кон’юнктури первинної емісії акцій венчурних підприємств. Це було зумовлено і великими вимогами НТР до інноваційного процесу, і наявністю відповідного резервного фінансування в умо-вах надлишку фінансового капіталу, коли на фондовому ринку утворився позабіржовий філіал цінних паперів початкової емісії, у тому числі некомерційних інститутів. Крім того, фонди венчурно-го капіталу користуються значними пільгами, а саме: зниженням ставки оподаткування на доходи цих фондів від операцій із цінни-ми паперами. З 1981 р. податок на приріст венчурного капіталу було зменшено до 20 %. Це, у свою чергу, збільшило обсяг коштів, які пропонувалося вкладати в інноваційні проекти.

«Сьогодні жодна інша країна світу — навіть Німеччина чи Япо-нія — не має такої могутньої зброї, яка є в США», — стверджує професор Міжнародного інституту проблем управління Стівен Га-реллі, який очолює реалізацію проекту «Конкурентоспроможність США на світових ринках». На його думку, ситуація, що склалася на місцевому первинному ринку цінних паперів, «не має аналогів у світі і її значення важко переоцінити, адже мова йде про унікальні економічні передумови економічного зростання, які є тільки тут, в Америці, і дають країні переваги в конкурентній боротьбі» .

У цей час відбувається масовий перехід підприємливих людей у самостійний бізнес. А венчурний капітал акумулює джерела та-ких нетрадиційних інститутів, як пенсійні і взаємні фонди, які виявили великий інтерес до вкладення капіталів у венчурні ком-панії. Усе це привело не лише до того, що прискорився процес «зростання» ідей і капіталу, а й до утворення ринків збуту нової продукції, інвестиції у виробництво якої підживлюють ринок цінних паперів. Економіст із Каліфорнійського університету Пол Ронер стверджує: «Чим більше людей, що вишукують нові мето-ди отримання прибутку, поповнять ряди приватних підприємців, тим краще для економіки країни і формування її ринків. Попит та вільні фінансові ресурси — один з важливих стимулів розширен-ня ринку» .

Отже, рівень розвитку первинного ринку цінних паперів відо-бражає стан економіки США. Кон’юнктура ринку 70-х років ха-рактеризувалась пасивністю через високий рівень інфляції, а на початку 80-х років пожвавилась, коли фірми, що функціонували в галузі високих технологій, виставили на розміщення перші па-кети своїх акцій. Кожний наступний випуск акцій венчурами був за своїми масштабами більше ніж попередні, сприяючи становленню міцної підприємницької економіки.

Розвиток первинного ринку цінних паперів супроводжувався різким піднесенням виробництва. Так, у промисловому секторі в 90-х роках продуктивність праці зростала на 2 %, що майже вдві-чі перевищувало аналогічні показники двох останніх десятиліть. Ринок первинного розміщення цінних паперів є «поживним сере-довищем» для інноваційного процесу, успішний розвиток якого сприяє тому, що США за показниками продуктивності праці за-ймають передові позиції у світі.

У США процес інкорпорування компаній з наступним їх акціо-нуванням і трансформацією у відкриті акціонерні товариства посту-пово набирає оберти. Завдяки доступності джерел капіталу венчур-ний бізнес стає головним елементом господарювання. Венчурне підприємництво виконує функцію локомотива, здатного рухати вперед економіку країни і забезпечувати її конкурентоспроможність у багатьох головних галузях промисловості. Дуже важко організу-вати первинний ринок цінних паперів, а також передбачити, яка но-ва продукція, які саме управлінські підходи, організаційні рішення виправдають себе і принесуть прибутки. Але природний відбір іде на користь сучасній економіці, адже він свідчить про те, що ринок успішно справляється з головним завданням — усунути все, що ра-но чи пізно має відмерти, і винагородити переможців.
Отже, економічна ситуація в США і специфіка їхньої фінансо-вої системи зумовили виникнення і розвиток індустрії венчурного фінансування наукомістких процесів малого бізнесу. Венчурний бізнес є продуктом тривалої еволюції фінансового капіталу.

Виростаючи з відокремлення і злиття банківського, промисло-вого та торгового капіталу під час здійснення інноваційних про-цесів, а також унаслідок розвитку суспільного характеру продук-тивних сил, фінансовий капітал може породжувати і власні нові форми. Тому фінансовий капітал адекватніше за позичковий ві-дображає природу венчурного капіталу. Фінансовий капітал пе-редає венчурному свої генетичні характеристики: гнучкість, мо-більність, ліквідність різноманітних організаційних структур, які легко комбінуються і поглинаються [85]. Венчурний капітал освоює власні зони інтенсивного підприємницького ризику. Вен-чурний капітал також є своєрідним диверсифікатом у разі прони-кання в нові галузі НТП. Крім того, він є «фінансовим диверсифі-катом», акумулюючи кошти з різних джерел і вкладаючи їх у численні інноваційні проекти на різних етапах життєвого циклу нововведення і тим самим значно знижуючи ризик. Венчурний капітал ще називають «інтелектуальним диверсифікатом», адже, крім фінансових, він виконує й послуги, пов’язані з управлінням, маркетингом, інформаційним обслуговуванням тощо. Так само, як фінансовий капітал потребує освоєння нових господарських територій, венчурне фінансування є невід’ємною складовою тех-нопарків і технополісів. За допомогою венчурних фондів запов-нюються «мертві зони», утворені великим, сконцентрованим мо-нополістичним капіталом. У ці технологічні ніші проникають малі інноваційні фірми [85]. Отже, венчурний капітал є засобом освоєння новітніх науково-технічних досягнень завдяки викорис-танню ним сучасних форм диверсифікації, міжфірмового співро-бітництва і кооперації та нетрадиційних джерел фінансування малих наукомістких підприємств.

Роль венчурних фірм зводиться не тільки до підвищення нау-ково-технічного рівня виробництва, а й до їхнього впливу на ди-намічність усього господарського комплексу. Венчурні фірми є генераторами принципово нових ідей, на основі яких відбувають-ся великі науково-технічні прориви. Крім того, вони сприяють ефективному використанню висококваліфікованих спеціалістів та повнішому розгортанню їхнього творчого потенціалу. Малі інноваційні фірми з допоміжних структур науково-технічних комплексів національної економіки більшості індустріально роз-винутих країн перетворилися у важливу ланку загальної системи реалізації державної науково-технічної політики.
У промислово розвинутих країнах світу становище венчурних фірм стійкіше ніж у США, але лише небагатьом з них вдається вийти на фондовий ринок. Оскільки у Європі та Японії, де основну роль у фінансуванні компаній відіграють банки, а не залучений в обмін на акції капітал, венчурне фінансування розвинуто недостат-ньо. Повноцінному розвитку підприємництва шкодить законодавство, яке не тільки обмежує конкуренцію, а й сприяє збереженню між компаніями традиційних неринкових відносин і зв’язків.
Циклічно спостерігається певна стабільність ризикових інвес-тицій у галузі високих технологій (електроніка, біотехнологія, напівпровідникова техніка, виробництво комп’ютерів, генна інже-нерія тощо) і збільшується питома вага венчурного фінансування в традиційні галузі промисловості й сфери послуг. Так, у країнах Західної Європи за останні десять років питома вага венчурного фінансування в загальних інвестиціях традиційних галузей зрос-тала, тоді як відповідний показник у галузях високих технологій знижувався.
Проте в останні роки спостерігається зростання венчурних ін-вестицій у високотехнологічні сектори економіки високорозви-нутих країн світу (додаток А).
У США понад дві третини всіх інвестицій у інноваційний біз-нес пов’язані з новими технологіями. Згідно з даними компанії «Прайс уотерхауз Куперс», розподіл американських інвестицій у венчурні проекти за галузями в 1998 р. такий:

— Програмне забезпечення і ін-формаційні послуги — 24,7 %
— Напівпровідники — 10,8 %
— Комунікації 22,8 %
— Охорона здоров’я — 11,4 %
— Біотехнології — 6,7 %
— Споживчі товари — 6,6 %
— Медична техніка — 5 % — Послуги з ведення бізнесу — 4,7 %
— Промисловість — 4,5 %
— Електроніка — 3,6 %
— Комп’ютери — 3,2 %
— Збут/Роздрібна торгівля — 3,0 %
— Фармацевтична промисловість — 1,8 %
— Охорона довкілля — 1,0 %
— Напівпровідники — 0,8 %
Нині рушієм американської економіки є сфера високих техно-логій і послуг, а не традиційне виробництво. Але і в традиційних галузях поширюються високі технології як практичний вихід на-укових розробок. Сфера фінансування венчурного капіталу в США наведена в додатку Б. Високі технології дають високооплачувані робочі місця сфері виробництва і послуг та, звичайно, більш ви-сокий прибуток у розрахунку на одного працівника.

Необхідно підкреслити, що наприкінці ХХ ст. в США вже склалась перша у світі постіндустріальна економіка, для якої ха-рактерні невеликі розміри сировинного сектору обробної проми-словості, а також зростання сфери послуг, на яку припадає понад 75 % ВВП. Більшість учених стверджують, що основою і рушій-ною силою «нової економіки» є інформаційні технології. З допо-могою інформаційних технологій у промисловості США вироб-лялось більше 3/4 з новоствореної вартості, а американські компанії контролювали 40 % всесвітнього комунікаційного рин-ку, близько 75 % обороту інформаційних послуг і 4/5 ринку про-грамних продуктів. Нині приблизно 45 % усіх витрат американ-ських компаній іде на придбання комп’ютерної техніки. Загальні витрати на придбання й обслуговування інформаційних техноло-гій уже перевищили в США 500 млрд доларів [48].
Основною тенденцією у сфері інформаційних технологій є швидкий розвиток мережі Інтернет, яка утворила нову сферу біз-несу. Цей бізнес умовно можна поділити на дві підгалузі:
— технічне і програмне забезпечення власне Інтернету;
— підприємництво безпосередньо в системі Інтернету — ін-тернет-бізнес.
В економічних наукових журналах США й інших країн відкри-ваються рубрики «Е-economy» — електронна економіка, «E-company» — електронна компанія, «E-commerce» — електронна комер-ція та ін. У системі Інтернет з’являються компанії, які забезпечують ділові зв’язки за типом В2В — «Business — to — Business», P2P — «Profit — to — Profit», B2C — «Business — to — Customer».
Замовлення товарів, послуг з ремонту, запасних частин і тех-обслуговування через Інтернет потребувало принципово нової організації бізнесу і методів управління. У 1999 р. обсяг електронної комерції «Business — to — Customer» досягнув у США 8 млрд доларів і до 2003 р. може збільшитися до 108 млрд доларів, а в цілому по «E-commerce» очікують обсяги, що перевищать 1 трлн доларів.
На думку багатьох експертів, нова економіка прискорила на-громадження критичної маси інновацій і сприяє виникненню ін-формаційно-інноваційного буму, оскільки кожне нововведення створює передумови для подальших інновацій, генеруючи лан-цюгову реакцію. Тому венчурне підприємництво є основною ру-шійною силою в розвитку електронної комерції.
Венчурні капіталісти інвестують залучені кошти в компанії, що безпосередньо здійснюють розвиток та впровадження нових проектів «internet-інкубатори», які в обмін на обслуговування проектів інноваційних компаній отримують певну частину в цих проектах. За останні кілька років кількість фірм венчурного капі-талу зросла майже вдвічі, а венчурних підприємств — у 1,5 рази. Дещо зменшився прибуток венчурних фондів. Курс акцій компа-ній галузі «E-commerce» впав і багато з них збанкрутувало. Ос-новні причини цих процесів полягають у неефективному викори-станні фінансових ресурсів, укладених у надзвичайно ризиковані й економічно не обґрунтовані проекти.
Згідно з підсумками Національної асоціації венчурного капі-талу США (NVCA) у 1970—2000 рр. за допомогою венчурного фінансування американської економіки було створено 7,6 млн робочих місць (5,9 % всіх робочих місць у країні), результатив-ність венчурного підприємництва становила 13,1 % ВВП США (у 2000 р.), а дохід цих компаній — 1,3 трлн дол. Необхідно за-значити, що при цьому венчурний капітал становив менше 1 % всіх інвестицій США протягом останніх 30 років, тому його вне-сок в економічне зростання цієї країни ще вагоміший.

Якщо розглянути результативність венчурного бізнесу в роз-різі штатів, то Каліфорнія з 1,4 млн робочих місць та 108,8 млрд дол. венчурних інвестицій попереду; Техас відповідно — 0,7 млн робочих місць та 17,2 млрд дол. інвестицій. Значно випереджає Техас за обсягами венчурного фінансування Массачусетс — 26 млрд дол. Крім того, цей штат посідає третє місце за зростан-ням інвестицій венчурного капіталу — 35,3 % в 1996—2000 рр. Лідирує Меріленд — 58,9 % — та Мінесота — 35,7 %. Значне зрос-тання і потенціал продемонстрували Джорджія (34,5 %), Орегон (34,3 %), Нью-Йорк (33,1 та ін.

За обсягом доходів компаній з венчурним капіталом лідирують:
Каліфорнія (понад 270 млрд дол.);
Техас (159 млрд дол.);
Вашингтон (75 млрд дол.);
Нью-Йорк (65 млрд дол.);
Джорджія (62 млрд дол.);
Пенсильванія (58 млрд. дол.);
Массачусетс (49 млрд дол.);
Іллінойс (41 млрд. дол.);
Найменші доходи в Західної Вірджінії (27 млн дол.) та Півні-чної Дакоти (понад 8 млн дол.).
Динаміка і структура венчурних інвестицій у канадську еко-номіку в 1999—2000 рр. свідчать про зростання ризикованого фі-нансування у зв’язку з розвитком тих секторів економіки, які ба-зуються на високих технологіях. Питома вага підприємств високотехнологічних галузей у загальному обсязі венчурного ін-вестування зросла і сягнула 80 %. Розподіл венчурних інвестицій за сферами канадської економіки в 1999 р. такий :
— виробництво комп’ютерної техніки і програмного забезпе-чення (36 %);
— телекомунікації (13 %);
— електроніка (10 %);
— біотехнології (12 %);
— медицина й охорона здоров’я (5 %);
— енергетика та охорона довкілля (2 %);
— автоматизація і виробництво промислового обладнання (2 %);
— обробна промисловість (5 %);
— галузі споживчого сектору (5 %);
— інші галузі (10 %).
Згідно з останніми статистичними даними Канадської асоціа-ції венчурного капіталу, масштаби інвестиційних проектів збіль-шуються. Середня величина вкладень, здійснених у 1999 р., зросла до 2,7 млн доларів порівняно з 1,5 млн у 1998 р. Обсяг венчурних інвестицій у сферу високих технологій збільшилася з 1,7 млн до 3,2 млн канадських доларів.
Отже, сектор ризикового бізнесу відіграє вирішальну роль у процесах апробації різних варіантів розроблення і застосування технологічних нововведень, а венчурне фінансування стає однією з найприбутковіших сфер укладення капіталу за умови обґрунтованості інноваційних проектів.
Розвиток венчурного підприємництва визначається назкою соціально-економічних чинників.
По-перше, це система державної підтримки венчурного під-приємництва. Збільшення обсягу венчурних інвестицій залежить від системи державного регулювання економіки, насамперед оподаткування, прибутку від операцій з цінними паперами.
По-друге, це великий ризик венчурного фінансування, який виключає використання традиційних джерел фінансування.
По-третє, стан фінансово-кредитної сфери і можливість залучи-ти кошти для венчурного фінансування з різноманітних джерел.
По-четверте, гнучкість у фінансуванні різними джерелами ве-нчурного капіталу інноваційних проектів малих фірм.
Специфіка механізмів венчурного фінансування й особливості відповідних інструментів, які застосовуються за венчурного фі-нансування, відображають зміни, що відбуваються в сучасній ри-нковій економіці внаслідок впливу процесів НТР. Зарубіжні вчені пов’язують суть змін з розвитком і активізацією підприємництва, яке, на їхню думку, є важливим чинником забезпечення соціаль-но-економічного процесу сучасного суспільства на нинішньому етапі його розвитку. Так, роль підприємців-інноваторів у забез-печенні економічного динамізму була високо оцінена Й. Шумпе-тером у теорії економічного розвитку.
Оцінка венчурного фінансування підприємництва, пов’язаного зі значним ризиком, дає підстави для висновку, що на його ос-нові створюються умови для підприємців-інноваторів способом надання фінансів і необхідної допомоги в організації власної справи.
Отже, венчурне фінансування сприяє розширенню соціальної бази підприємництва. Здійснення венчурного фінансування пе-редбачає таку трансформацію відносин власності, розпорядження і користування суспільними ресурсами, яка забезпечує їх пере-розподіл і ефективне використання з допомогою принципово нової комбінації в рамках венчурного підприємництва. Завдяки венчур-ному фінансуванню підприємці, що відважились на залучення капіталу, у разі успіху можуть розраховувати на високі доходи. Від цього виграють усі, адже фінансові ресурси використовують-ся ефективніше в інтересах науково-технічного прогресу і стабі-льного економічного зростання.
Венчурний капітал в інноваційному процесі розташовано се-ред чотирьох мереж, які перетинаються . Першу з них використовують для мобілізації капіталу. Це інвестори венчур-них фондів та інші інвестиційні фірми-співінвестори. Друга — застосовується для пошуку й визначення інвестицій і складається з підприємців та юристів. Третя мережа — венчурні фірми та спеціальні обслуговуючі служби (консультаційні, юридичні, ек-каутингові тощо). Четверту мережу становлять джерела ресурсів.
Венчурний капітал за своєю природою є капіталом суспіль-ним. Він формується і перерозподіляється за активної участі й підтримки держави і є продуктом перенакопичення. Особливості венчурного фінансування полягають у такому:
• фінансові кошти вкладаються у венчурний бізнес без гаран-тій з боку венчура.
• кошти надаються на безповоротній (безпроцентній) основі, тобто ризиковий капітал розміщується не як кредит, а у вигляді паю в статутний фонд фірми.
Інвестори вимушені очікувати в середньому від 3 до 5 років, щоб переконатись у перспективності вкладень, та від 5 до 10 ро-ків, щоб отримати прибуток на вкладений капітал.
Інвестори ризикового капіталу прагнуть отримати не підпри-ємницький, а засновницький дохід, який почне приносити підопічна фірма.
Повернення вкладених коштів венчурним фінансистам здійс-нюється в момент виходу цінних паперів фірми на відкритий ри-нок і залежно від дольової участі.
Фінансова організація стає співвласником венчурної фірми, а надані кошти — внесок у статутний фонд підприємства — част-кою власних засобів останнього.
Венчурні фінансисти можуть надавати різноманітні управлінські, консультаційні та інші послуги новій фірмі, але не втручаються в оперативне управління її діяльністю.

Основні особливості та джерела венчурного фінансування. Управління венчурингом на різних стадіях інноваційного проекту. Оцінка ефективності венчурного фінансування. Державне регулювання венчурного бізнесу в розвинутих країнах. Стан і перспективи венчурного фінансування в Україні.

Інноваційно-інвестиційна модель розвитку економіки України в сучасних умовах серед іншого вимагає розширення вибору режимів інвестування. Одним з перспективних механізмів розміщення інвестиційних коштів може стати венчурне інвестування, яке передбачає фінансування нових, ризикових проектів або збиткових компаній з метою нарощування їх вартості і наступного продажу частки, яка належить венчурному фонду.

Проте така інвестиційна діяльність не знайшла поки що широкого розповсюдження в українській економіці. Так, наприклад, за даними Української асоціації інвестиційного бізнесу, станом на 1 липня 2004 р. обсяг венчурних інвестицій в Україні склав близько 500 млн. дол. США, в той час як сукупний обсяг венчурного інвестування країн Центральної Європи перевищує 20 млрд. дол. США.

У цей час перед Україною стоять економічні проблеми, які пов'язані з відсутністю в країні налагодженої системи фінансування інноваційної діяльності. У зв'язку із цим нетрадиційні джерела інвестицій, одним із яких є венчурний капітал, починають залучати все більша увага.

Традиційний капітал не здатний фінансувати фірми, засновані на нових технологіях або ризиковані інноваційні проекти. Чому це відбувається, пояснюється особливостями венчурного капіталу.

По-перше, у випадку венчурного фінансування необхідні засоби можуть надаватися під перспективний проект, без яких - або гарантій. Ризикоінвестори йдуть на поділ всієї відповідальності й фінансового ризику разом з підприємцем. Потреба в одержанні інвестицій такого роду нерідко виникає в починаючих або дрібних підприємців, що намагаються самостійно реалізувати нові оригінальні й перспективні розробки, які в них з’явились.

По-друге, багато інноваційних проектів починають приносити прибуток не раніше, ніж через три - п'ять років, тому венчурне інвестування розраховане на тривалий строк, і існує довгострокова відсутність ліквідності.

По-третє, ризикові капіталовкладення здійснюються, як правило, у самих передових напрямках науково - технічного прогресу, і венчурні фонди, як жоден інший інвестор, готові вкладати кошти в нові наукомісткі розробки навіть тоді, коли їм супроводжує високий ступінь невизначеності, адже саме тут схований найбільший потенційний резерв одержання прибутку.

По-четверте, інвестори не обмежуються тільки наданням фінансових засобів. Вони безпосередньо або через своїх представників беруть активну участь у керуванні новою фірмою. Інвестор повинен бути готів надавати саму різну допомогу тим, кому він надав свій капітал: допомагати в керуванні, консультувати, допомагати налагоджувати зв'язки й масу інших послуг. Саме участь у керуванні знижує ступінь ризику й збільшує норму прибутку на капіталовкладення, і, таким чином, є невід'ємною умовою успішного освоєння нововведення.

Виходячи з вищесказаного, можна відзначити, що венчурний капітал потенційно є одним з ефективних джерел фінансування інноваційної діяльності. Але тут виникає проблема активізації ризикового інвестування, на шляху якого виникають значні перешкоди. Тому метою державного стимулювання є створення сприятливих умов для розвитку процесу венчурного фінансування інноваційної діяльності усередині країни.

Ряд засобів з інституціональних джерел фінансування в індустрію венчурного капіталу носить міжнародний характер. Так, наприклад, фінансові інститути США й багатьох європейських країн інвестують російські фонди. З одного боку, залучення закордонних інвестицій в інноваційний бізнес Росії носить позитивний характер, оскільки це здатне згладити гостроту валютно - фінансових проблем для російського партнера, тому що не вимагає ні первісних валютних внесків з його боку, ні наступної виплати відсотків, ні погашення боргів. З іншої ж сторони, активне проникнення на російський ринок іноземного капіталу, що супроводжується відтоком національного капіталу за межі країни, породжує багато проблем економічної, соціального й психологічної властивості, та й країни, що вклали засоби у венчурні фонди в Росії, більшою мірою свої мети, ніж інтереси Росії. Таким чином, визнаючи значення закордонних інвестицій для підйому національної економіки, стратегічно більше важливим напрямком у рішенні цього завдання є розвиток власної індустрії ризикового капіталу, у тому числі через його пряму пропозицію шляхом створення венчурних фондів з державним капіталом.

Активність ризикового капіталу може зростати тільки тоді, коли інвестори виділяють більше капіталу й коли стають доступними джерела довгострокового фінансування. І тому крім банків, які в багатьох країнах є головним джерелом венчурного капіталу й мають короткострокові інвестиційні обрії. Важливо, щоб довгострокові інвестори, такі як пенсійні фонди й страхові компанії, які діюча російська нормативно - правова база практично виключає із процесу інвестування, мали всі підстави розглядати венчурний капітал як законний вид активів. У сформованій ситуації потрібен ряд державних ініціатив, які повинні бути наступними:

- створення правової основи для діяльності венчурних фондів, тому що дотепер не прийнято нормативних актів, що регламентують їхня діяльність, а також для венчурного інвестування пенсійними фондами й страховими компаніями;

- правове регулювання бухобліку, яких необхідно для того, щоб фінансове становище підприємства вірно відбивалося в даних бухобліку, а також щоб підприємство могло відносити на собівартість продукції витрати на науково - дослідницькі й досвідчено - конструкторські роботи, внутрішні інвестиції й т.д., що підвищить довіру інвесторів до компаній, у які вони збираються інвестувати;

- розробка прийнятних для більшості фахівців методів прогнозу ефекту від інновацій, а також підтримка державою експертизи інноваційних проектів і розвитку консультаційних послуг для малих підприємств науково - технічної сфери, які є першочерговими реципієнтами венчурного капіталу, що могло б збільшити число проектів, що відповідають вимогам, загальноприйнятим у середовищі ризикоінвесторів. Одним із пропонованих стимулів для інвестицій венчурного капіталу є часткове або в повному обсязі державне фінансування технічних експертиз і оцінки представлених проектів. Із цією метою держава може надавати додаткове фінансування витрат на розробку систем підтримки, таких як бази даних про експертів для розгляду проектів або комп'ютерні діагностичні системи, а також надавати субсидії на маркетингові й технологічні експертизи, щоб компенсувати витрати фінансових інститутів на використання акредитованих консультантів і експертів;

- розвиток інформаційного середовища, що дозволяє малим інноваційним підприємствам і інвесторам знаходити один одного, а також стимулювати коопераційні зв'язки між малими й великими підприємствами;

- прозорість відносно оподатковування доходів і приросту капіталу з метою запобігання подвійного оподатковування, а також фінансові стимули для інвесторів, що вкладають засоби в не котируемые на фондовій біржі підприємства, у формі податкових пільг і державних гарантій під кредити й інвестиції для малих підприємств, заснованих на прогресивних технологіях;

- активізація вторинного фондового ринку з метою забезпечення ліквідності інвестицій у венчурний капітал і для того, щоб дати можливість проінвестованим підприємствам одержувати подальше інвестування;

- зниження процентних ставок, тому що інвестування у венчурний капітал більш привабливо при низьких процентних ставках, які підвищують цінність акціонерного капіталу й збільшують винагороду;

- сприяння підвищенню утворення в області венчурної діяльності шляхом навчання фахівців у відповідний бізнес - школах, а також університетах, тому що на сьогоднішній день у країні спостерігається дефіцит професіоналів у даній сфері економічних відносин, а дана міра дозволила б збільшити грамотність при виборі інвестиційних проектів, що підлягають фінансуванню;

- виховання венчурної культури серед підприємців у малому й середньому бізнесі для того, щоб вони під перспективні проекти залучали ризиковий капітал замість того, щоб покладатися на внутрішнє фінансування або на одержання кредитів;

- фінансова підтримка у формі цільових грантів, а також податкових пільг на дослідження й розробки, що може надати допомогу проектам на етапах ідей і виготовлення, досвідчених зразків, коли перспективи одержання комерційних кредитів або венчурного фінансування не визначені;

- заохочення більше рівномірного розподілу активності ризикового капіталу по регіонах, тому що труднощі, пов'язані зі знаходженням гарних пропозицій для інвестування, які випробовують багато венчурних капіталістів, можуть бути частково викликані географічною невідповідністю між пропозиціями й потребами у венчурному капіталі, що виникає з - за концентрації ризикового капіталу й інвестицій у певних регіонах;

- розробка заходів регулювання й контролю процесу венчурного інвестування.

Основні причини недорозвиненості венчурного бізнесу такі.

По-перше, слабка захищеність прав інвестора в Україні насамперед правова.

По-друге, відсутність дієздатного фондового ринку. При умові наявності розвиненого ринку цінних паперів стратегічний інвестор сам шукає продавця (в даному випадку – венчурний фонд); в умовах України, венчурний фонд сам змушений шукати покупця, що значно зменшує ціну і робить венчурне інвестування менш прибутковим, негативно позначаючись на загальному обсязі інвестиційних ресурсів в економіці.

Ситуація на внутрішньому ринку венчурного інвестування України зміниться на краще за умови, наприклад, доступності ресурсів недержавних пенсійних фондів, на користування якими зараз існує обмеження. Крім того, щоб венчурний капітал став реальним інвестиційним інструментом, необхідно збільшити прозорість і дієвість законодавчих і податкових важелів у сфері інвестування.

В Україні венчурне фінансування практично відсутнє. Немає необхідного законодавства, конкурентного середовища, що орієнтувало б інвесторів на пошук і використання інновацій у бізнесі. На інвестиційному ринку працюють, переважно, європейські й американські венчурні компанії і фонди.

Перші, боязкі спроби створення венчурних фондів розпочались у рамках технопарків.

Таким чином, ми знаходимося на початковому етапі формування капіталу, що може швидко і дієво включитися в ризиковані інвестиційні ігри. На мою думку розвиток саме цього ринку капіталів значно прискорить просування нашої країни до світових стандартів відкритості, що дозволить більш успішно увійти до сучасної світової економіки. Політична еліта країни ще не усвідомила необхідність розвитку саме сучасних інвестиційних ринків. Це неминуче веде до катастрофічного відставання України майже по всім показникам економічного розвитку. Лише цілковита лібералізація фінансового ринку спроможна щось докорінно змінити. А для цього необхідна політична воля, наявність суспільних сил, груп, еліт, спроможних хоч би зрозуміти цю проблему. На часі створення відповідних інституційних умов для вільного руху капіталів, ідей, інновацій. Лише це мінімізує втрати від входження України в глобальні економічні потоки, які диктують свої залежності й правила гри.

Таким чином, венчурний капітал є одним з ефективних джерел фінансування інноваційної діяльності, і тому створення венчурних мереж на основі ефективного партнерства малих, великих підприємств, фінансових інститутів і держави - важливе завдання розвитку економіки нашої країни.

Висновки

Венчурне інвестування (або інвестування ризикового капіталу) залишається одним із найважливіших джерел капіталу для компаній, швидкий ріст та розвиток яких постійно потребує додаткових зовнішніх інвестицій (як правило, це підприємства малого та середнього бізнесу).

Після повного закриття, тобто завершення збору коштів (fund closіng) венчурного фонду, властиво, і починається сам процес "венчуровання" (venturіng) - практична робота з пошуку, знаходженню, вибору, оцінці й входженню в компанію, яку інвестують. Венчурні інвестори по визначенню - люди, готові йти на ризик.

Іноді - навіть на дуже великий ризик.

Британська Асоціація Венчурного Капіталу саме так і формулює своє кредо: "Венчурний капітал шукає ризик." Насправді ніякий капітал ризику не шукає. "Капітал - боягуз!" - любив повторювати мій викладач по корпоративним фінансам. Венчурні капіталісти, скоріше, свідомо готові приймати ризик, але аж ніяк не шукають його. Правильна оцінка співвідношення ризику й винагороди - скоріше мистецтво, чим професія.