Сутність, цілі і основні структурні елементи економічної системи
Тема 3. Економічні системи суспільства. Відносини власності
1. Формаційний та цивілізаційний підходи до періодизації суспільного розвитку
2. Сутність, цілі і основні структурні елементи економічної системи
3. Типи економічних систем
4. Власність як економічна категорія
5. Структура власності, її типи, види і форми
6. Реформування відносин власності на сучасному етапі розвитку України
Формаційний та цивілізаційний підходи
До періодизації суспільного розвитку
Вчені-економісти минулого і сучасності по-різному трактують сутність та особливості історичного розвитку суспільства. Найбільшого поширення набули формаційний і цивілізаційний підходи до розуміння періодизації процесу економічного розвитку людського суспільства.
У радянській економічній літературі найпопулярнішим був формаційний підхід,який розроблено і обґрунтовано у працях К.Маркса. Суть його полягає в тому, що продуктивні сили суспільства у сукупності з виробничими відносинами становлять певний спосіб виробництва (базис), а спосіб виробництва у поєднанні з політичною надбудовою суспільства (це соціальні, політичні, правові, ідеологічні, національні та інші відносини) – соціально-економічну формацію. Формаційний підхід передбачає, що розвиток людського суспільства відбувається як послідовна зміна одного способу виробництва іншим, при чому кожна наступна формація – це новий ступінь розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, а також соціальних, політичних, юридичних та інших форм існування суспільства. Згідно з цією теорією, визначено п’ять суспільно-економічних формацій: первіснообщинний, рабовласницький, феодальний, капіталістичний, комуністичний (соціалістичний).
Цивілізаційний підхід є найпоширенішим в сучасних умовах. У межах даного підходу розглядається історичний рух суспільства від однієї до іншої цивілізації.
Цивілізація– історично конкретний стан суспільства, який характеризується досягнутим рівнем продуктивних сил, особливою формою виробництва і відповідною духовною культурою людей.
Перехід від одного ступеня зрілості цивілізації до іншого відбувається завдяки глибинним якісним змінам у продуктивних силах суспільства, зростанню продуктивності праці, підвищенню культури людини, наприклад за схемою: доіндустріальне суспільство – індустріальне суспільство – постіндустріальне суспільство.
У доіндустріальному суспільстві переважають сільське господарство і ручна праця. Воно існувало до кінця XVII ст., тобто до періоду розгортання промислової революції.
Віндустріальному суспільстві провідну роль відігравало велике механізоване промислове виробництво.
У постіндустріальному суспільстві домінують наука, принципово нові види техніки і технологій, інформатика, комп'ютеризація, автоматизація і роботизація всіх сфер економіки й управління. В суспільному виробництві на перший план висуваються інтелектуальний капітал, знання, сфера послуг (освіта, охорона здоров'я, культура, виробництво духовних благ тощо).
Сучасна зарубіжна економічна наука (Дж. Гелбрейт, А. Арон та інші) на основі використання критерію "ступеня індустріального розвитку суспільства", виділяє три стадії індустріальної цивілізації:
– індустріальне суспільство;
– постіндустріальне суспільство;
– неоіндустріальне (інформаційне) суспільство.
Сутність, цілі і основні структурні елементи економічної системи
Система – це сукупність елементів, що перебувають між собою у певних відношеннях і зв’язках і створюють певну цілісність.
Кожній системі притаманні такі властивості: цілісність, упорядкованість, стійкість, саморух та загальна мета.
Економічна система – це сукупність взаємопов'язаних і відповідним чином упорядкованих елементів економіки, що утворюють певну цілісність, економічну структуру суспільства.
Відомий американський економіст Пол Самуельсон визначає будь-яку економічну систему, незалежно від її соціально-економічної форми, як таку, що має відповідати на три запитання: Що? Як? Для кого? (рис. 3.1).
 |
Рис. 3.1. Найважливіші ознаки економічної системи
Важливою характеристикою економічної системи є визначення її структурних елементів. Основними елементами економічної системи є: продуктивні сили, економічні відносини і механізм господарювання(рис. 3.2).
Рис. 3.2. Основні структурні елементи економічної системи
Продуктивні сили – це сукупність засобів виробництва, працівників з їхніми фізичними і розумовими здібностями, науки, технологій, інформації, методів організації та управління виробництвом, що забезпечують створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення потреб людей. В процесі історичного розвитку продуктивні сили як в цілому, так і окремі їх елементи, постійно оновлюються, збагачуються і перебувають у діалектичній єдності, кількісній і якісній функціональній залежності.
Економічні відносини – це відносини між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних та нематеріальних благ.
Система економічних відносин складається з: техніко-економічних, організаційно-економічних, соціально-економічних відносин (рис. 3.3).
Рис. 3.3. Система економічних відносин
Техніко-економічні відносини – це відносини між людьми з приводу створення та використання ними знарядь та предметів праці у процесі виробництва, за допомогою яких вони впливають на сили природи і виробляють необхідні життєві блага. Техніко-економічні відносини відображають технологію і є матеріально-речовим змістом суспільного виробництва.
Організаційно-економічні відносини – це відносини між людьми з приводу застосування способів і методів організації та управління суспільним виробництвом: відносини обміну діяльністю між людьми, спеціалізація праці, кооперування, концентрація та комбінування виробництва. Організаційно-економічні відносини пов’язані з відносинами виробництва, розподілу, обміну та споживання, засновані на відносинах власності. Вони формуються у процесі організації виробництва, характеризують його стан незалежно від суспільної форми, відображають особливості розвитку факторів виробництва та їх суспільної комбінації.
Соціально-економічні відносини – ті, що пов’язані з присвоєнням факторів та результатів виробництва. Через ці відносини, з одного боку здійснюється поєднання суб’єктивного фактора виробництва (працівника) із засобами виробництва, а з іншого – визначаються частки і форми обміну результатами виробництва між його суб’єктами. Центральне місце серед них належить власності. Таким чином, соціально-економічні відносини, основою яких є відносини власності, займають визначальне місце у структурі економічних відносин та в економічній системі взагалі, виконуючи в ній системотвірну функцію.
Господарський механізм є структурним елементом економічної системи, що складається із сукупності форм і методів регулювання економічних процесів та суспільних дій господарюючих суб'єктів на основі використання економічних законів, економічних важелів, правових норм та інституційних утворень, які визначають порядок і спосіб функціонування економіки.
Найважливіша функція господарського механізму – вчення ефективного розвитку суспільного виробництва основі динамічної рівноваги між виробництвом та споживанням, попитом і пропозицією.