Циклічність економічного розвитку. Основні характеристики циклів

Економічний розвиток – це процес переходу країни від одного стану економіки до іншого, досконалішого — тобто якісно нового на основі відповідних структурних та інституціональних зрушень. Комплексно це проявляється в якісному вдосконаленні всієї економічної системи.

Функціонування ринкової економіки, як будь-якої економічної системи, не є рівномірним і безперервним. Економічне зростання час від часу чергується з процесами застою та спаду обсягів виробництва, тобто зниженням усієї економічної (ділової) активності. Такі періодичні коливання свідчать про циклічний характер економічного розвитку.

Циклічність – це об’єктивна форма розвитку національної економіки і світового господарства як єдиного цілого. Оскільки характерна риса циклічності — рух економіки не по колу, а по спіралі, то вона є формою прогресивного її розвитку.

Економічний цикл (у класичному трактуванні) включає такі фази: кризу, депресію, пожвавлення та піднесення, яке знаходить остаточне відображення у новій кризі.

Класифікація економічних циклів за тривалістю: короткі (3 роки, 4 міс.), середні (близько 10 років), довгі (40-60 років).

Головне значення має фаза кризи, яка починає і завершує цикл.

Криза– це різке порушення існуючої економічної рівноваги внаслідок диспропорцій у процесі відтворення, що різко зростають.

Основні ознаки кризи:

- перевиробництво товарів стосовно платоспроможного попиту на них;

- значне скорочення обсягів виробництва;

- падіння цін;

- дефіцит вільних грошових коштів, необхідних для платежів;

- біржовий крах та банкрутство підприємців;

- зростання безробіття;

- зниження рівня заробітної плати;

- спад рівня прибутку;

- масове знищення товарів, устаткування тощо;

- дезорганізація кредитної системи.

Депресія– це фаза циклу, яка виявляється в застої виробництва.

Основні ознаки депресії:

- застій виробництва;

- низький рівень цін;

- незначний обсяг торгівлі;

- невисока ставка позичкового відсотка;

- ліквідація товарного надлишку.

Пожвавлення– це фаза відновлення, яка розпочинається з незначного зростання обсягу виробництва (у відповідь на зростання попиту) і помітного скорочення безробіття.

Основні ознаки піднесення:

- розширення обсягів виробництва до масштабів докризового рівня;

- зростання цін;

- підвищення прибутку;

- зростання зайнятості;

- пожвавлення торгівлі;

- посилення оптимістичних очікувань (сподівань).

Піднесення (зростання) – це така фаза циклу, коли обсяг виробництва перевищує обсяг попереднього циклу і зростає високими темпами.

Основні ознаки піднесення:

- підвищення максимального обсягу виробництва докризового рівня;

- швидке зростання зайнятості;

- підвищення заробітної плати й інших видів доходів;

- кредитна експансія;

- штучне стимулювання сукупного попиту, зумовлене очікуваннями торгівців на зростання цін та їхнім бажанням купити більше товарів за нижчими цінами;

- розширення пропозиції, яка з часом перевищує попит і готує нову кризу.

Згідно сучасної економічної теорії визначаються дві фази економічного

циклу: рецесія (включає кризу та депресію) та піднесення (пожвавлення і бум).

Рецесія – фаза економічного циклу між найвищою (бум) та найнижчою її точками, якій властивий спад виробництва.

Піднесення – фаза між найнижчою та найвищою точками циклу.

4.

Під тіньовою економікою, здебільшого, розуміють створення офіційно незареєстрованої вартості товарів і послуг та відсутність її відображення в системі національних рахунків. Проте такий підхід відображає, передусім, спосіб її обчислення (статистичний аспект проблеми), а не економічну, а тим більше, політекономічну сутність. Щоб з’ясувати останню, розглянемо попередньо складові тіньової економіки.

До цієї економіки входить, по-перше, кримінальна економіка, нерозривно пов’язана з неконтрольованим грошовим обігом (чорний грошовий ринок), основою якого є незаконні валютні операції, наркобізнес, розкрадання, шахрайство, рекет (особливо діяльність злочинних груп), проституція та ін. По-друге, ухилення від сплати податків, по-третє, “паралельна економіка”, тобто сектор домашніх господарств, неформальний сектор (індивідуальна трудова діяльність дрібних товаровиробників, малих і середніх капіталістичних підприємств — послуги щодо ремонту і будівництва житла, ремонт та обслуговування автомобілів, побутової техніки, надання медичних, юридичних та інших послуг, здавання в найм житла та ін.) і прихований сектор — діяльність великих і частини середніх капіталістичних підприємств, у т. ч. банків у офшорних зонах, проведення ними незаконних бартерних операцій, випуск неякісної продукції, приписки, нееквівалентний обіг та ін. і, по-четверте, зловживання службовим становищем посадових осіб, хабарництво, вимагання, корумпованість тощо.

З метою виявлення обсягів тіньової економіки використовують дані про споживання електроенергії, передусім, у домашніх господарствах. Згідно з цими даними найбільші обсяги тіньової економіки в середині 90-х років були в Угорщині (31 %), у Чехословаччині (34 % ВВП) та Польщі (31 % ВВП), в Ірландії, Греції та Іспанії — близько 20 %, в Італії, Данії і Бельгії — близько 16 %, в СІЛА і Великобританії — 10 %, найменші — в Японії (3 %), Норвегії (5 %), Австралії та Швеції (по 7 %), Франції (6 %). В Україні ця частка на цей період становила понад 50 %.

Другий метод обчислення обсягів тіньової економіки — за наявністю крупних купюр в обігу, що не проходять через банківські рахунки, по- забанківський грошовий обіг. Згідно з наявними даними, отриманими за цим методом, найбільша частка тіньової економіки була в Угорщині (30 %), відтак в Іспанії та Ірландії — 22 %, у Греції — 20 %, у Бельгії — 18 %, найменша в Японії — 4 %, Франції — 6 %, Швеції — 7 %, в США і Великобританії — 11 %. В Україні частка неконтрольованої грошової маси з 1994 по 1999 рр. збільшилась із 24,7 % до 44,4 % (що становило в цьому році 8,6 млрд грн). Загалом обсяг тіньової економіки у США у 1988 р. становив від 243 до 729 млрд дол.

В Україні до сектору домашніх господарств наприкінці 1999 р. належала робота членів сім’ї на приватних присадибних і орендованих ділянках. Хоча праця в цих господарствах забезпечує виробництво певної частини сільськогосподарської продукції та сприяє фізичному відтворенню робочої сили, вона за умов відсутності малогабаритної техніки, тяглової сили є малопродуктивною, про що вже зазначалось.

Загалом частка тіньового сектору в економіці України наприкінці 90-х рр. становила майже 50 % ВВП (у 1990 — 14 %), що є критичною межею і загрожує національній безпеці.

На сучасному етапі до таких незаконних видів діяльності в Україні додалися вивезення товарів за кордон з метою наживи, надання кредитів комерційними банками за солідну винагороду, незаконне вивезення валюти за кордон (за межі України вивезено до 40 млрд дол., товарів на суму майже 5 млрд дол.), а також незаконні валютні операції всередині країни, істотне завищення цін на експортовану та заниження на імпортовану продукцію, масове розкрадання державного майна у процесі роздержавлення і приватизації, шахрайська діяльність багатьох трастових та інвестиційних компаній, випуск та реалізація неврахованої продукції, корупція, наркобізнес тощо. Певною мірою цьому сприяло недосконале законодавство.

Негативно в цілому впливає на розширене відтворення бартерна торгівля (взаємозаліки між підприємствами наприкінці 90-х рр. становили в Україні близько 25 % державного бюджету), оскільки при цьому не поповнюється державний бюджет, а відсутність легальних обігових коштів унеможливлює впровадження нових досягнень науки і техніки у виробництво, не сприяє зменшенню ресурсомісткості виробництва, консервує екстенсивний тип відтворення.

Найбільшої шкоди процесу розширеного відтворення завдає незаконний вивіз капіталу, щорічні обсяги якого перевищують в Україні 5 млрд дол., у Росії — 20 млрд дол.

Відмивання «брудних грошей» значною мірою відбувається у сфері криміналізованої приватизації, що здійснюється, здебільшого, через офшорні зони.

Надзвичайно негативно впливає на інвестиційний клімат в Україні (а отже, на процес відтворення) хабарництво, корупція, державний і приватний рекет та інші негативні чинники тіньової економіки.

На основі вищесказаного можна дати таке політекономічне визначення тіньової економіки: неконтрольована державою діяльність різних суб’єктів господарської діяльності у всіх сферах суспільного відтворення та незаконне привласнення частини національного доходу в особистих та групових егоїстичних інтересах на основі тіньових особистісних економічних зв’язків (відносин) цих суб’єктів. Це визначення, однак, лише частково стосується діяльності сектору домашніх господарств.