Інтелектуальний капітал підприємства
Протягом більшої частини XX ст. ринкова вартість підприємств була переважно вартістю матеріальних активів - будинків, споруд, устаткування, запасів і т.п, які фіксуються бухгалтерською звітністю. Іншими словами, ринкова вартість практично збігалася з балансовою.
На початку 80-х років став помічатися зростаючий відрив ринкової капіталізації від цінності матеріальних активів. Стало очевидним, що різниця між ринковою вартістю підприємства і вартістю його матеріальних активів є показником вартості нематеріальних активів [1].
Нематеріальні активи підприємства - це специфічні активи, для яких характерні: 1) відсутність відчутної форми; 2) довготерміновість використання; 3) здатність приносити дохід. Ці активи нерідко називають “невагомим багатством”, оскільки їх не можна покласти в банк під відсотки, поторкати руками і навіть до кінця виміряти [2].
Відображенням принципово нового підходу до аналізу ринкових відносин, конкурентних переваг та лідерства підприємств, заснованих на ефективному використанні унікальних за своєю природою нематеріальних чинників, здатних привести в дію механізм інноваційного розвитку стало впровадження у науковий ужиток поняття “інтелектуальний капітал”. Розрізняють інтелектуальний капітал людини (індивіда), підприємства (фірми), нації.
Існують різні визначення поняття “інтелектуальний капітал підприємства”[3].
Розрізняють три складові інтелектуального капіталу підприємства: людський капітал; структурний (організаційний) капітал; споживчий (клієнтський) капітал ( рис.).
Людський капітал являє собою найбільшу цінність підприємства, оскільки включає запас знань, освіту, практичні навички, творчі і розумові здібності працівників компанії, їхні моральні цінності, мотивацію, культурний рівень, що використовуються для одержання доходу.
На відміну від фізичного капіталу людський капітал є невіддільним від індивіда, невідчужуваним, не може бути власністю компанії; є нематеріальним, невідчутним, таким, що не піддається традиційним вартісним оцінкам; є неліквідним, таким, що не зберігається і не може бути законсервований до кращих часів; не може бути скопійований або відтворений у жодній іншій організації; поєднує якості інвестування і споживання; приносить дохід від використання безпосередньо індивідам-власникам, оскільки не може бути об’єктом застави або відчуження і не є власністю компанії у традиційному розумінні.
| Інтелектуальний капітал | ||
| Людський | Структурний (організаційний) | Споживчий (клієнтський) |
| Знання Навички Творчі здібності Моральні цінності Культура праці | Технічне і програмне Забезпечення Патенти Товарні знаки Організаційна структура Культура організації | Зв’язки з клієнтами Інформація про клієнтів Історія взаємовідносин з клієнтами Торгова марка (бренд) |
Рис. Структура інтелектуального капіталу підприємства
Структурний (організаційний) капітал виконує дві функції: нагромадження знань як основи діяльності, що представляє цінність для споживача, і прискорення руху інформації усередині компанії. До структурного капіталу відносяться корпоративні інформаційні системи, бази даних, технічне і програмне забезпечення, організаційні структури, авторські права, патенти, ноу-хау, ліцензії, товарні знаки, корпоративна культура.
На відміну від людського капіталу організаційний (структурний) капітал у цілому або його окремі частини може бути скопійований, відтворений, відчужений на користь іншого суб’єкта господарювання. Вартість структурного капіталу знаходить відображення у балансі фірми у вигляді статей капіталізованих витрат на науково-дослідні та конструкторські розробки, придбання прав інтелектуальної власності (ліцензій, патентів, баз даних) тощо. Таким чином саме структурний капітал найбільше співідноситься з поняттям нематеріальних активів.
Споживчий капітал (його ще називають клієнтським, або капіталом відносин) - це в першу чергу зв'язки підприємства з споживачами його продукції, засновані на історії взаємин, на нагромадженні і постійному відновленні інформації про клієнтів. Суть цих зв'язків передається через відносини з споживачами, постачальниками, конкурентами, місцевими співтовариствами, а також через бренди, торгові марки, імідж організації.
Останніми роками в усьому світі особлива увага приділяється формуванню і використанню споживчого капіталу. Цей інтерес виявляється в численних дослідженнях з маркетингу і public relations, у створенні спеціальних управлінських технологій, інформаційних засобів, спрямованих на оптимізацію взаємодій зі споживачем продукції, у пошуку методів і підходів, що дозволяють краще розуміти потреби клієнтів, шукати нереалізовані можливості в обслуговуванні і на цій основі розвивати подальші відносини з ними.
Як бачимо, досить складно порівнювати різні види інтелектуального капіталу. Недостатньо також інвестувати окремо лише в працівників, системи і споживачів. Домогтися синергетичного ефекту можливо винятково в результаті взаємодії, взаємопідтримки, взаємовпливу всіх трьох видів. Так, наприклад, споживчий капітал, “що відповідає” за зміцнення престижу фірми, залучення нових споживачів, допоможе сформувати мотивацію працівника (що відноситься до людського капіталу, чи індивідуальної компетенції). У свою чергу, організаційний капітал за допомогою трансферу знань і організації командної роботи буде сприяти розробці нових ідей і нових проектів, результати від упровадження яких формують споживчий капітал. У той же час взаємодія людського і структурного капіталу може мати і руйнівні наслідки, “якщо багато чого з того, що робиться в компанії, не представляє цінності для споживачів або якщо керівництво прагне контролювати поведінку, а не стратегію” [4, c. 238].
Необхідною умовою повноцінного використання інтелектуального капіталу має також бути наявність системи управління всіма його компонентами: людським, організаційним (структурним) та споживчим (клієнтським) капіталом [5, c.211].
Оскільки більшість інтелектуальних ресурсів не входять до складу активів фірми, які є об'єктом фінансового обліку, американський економіст Дж. Тобін запропонував оригінальну формулу інтелектуального капіталу, засновану на ідеї визначення цінності останнього як різниці між ринковою вартістю компанії та її ринковою оцінкою:
Інтелектуальний капітал = Ринкова вартість – Балансова вартість Для інтегральної вартісної оцінки величини інтелектуального капіталу в теоретичних роботах, а також у практиці діяльності багатьох фірм застосовується коефіцієнт Тобіна (відношення ринкової ціни компанії до ціни заміщення її реальних активів: будинків, споруд, устаткування і запасів). У даний час для більшості компаній значення коефіцієнта Тобіна коливаються від 5 до 10 (для наукомістких фірм цей коефіцієнт ще більший). Якщо ціна компанії істотно перевершує ціну її матеріальних активів, то це означає, що адекватно оцінені її нематеріальні активи - талант персоналу, ефективність керуючих систем, менеджменту тощо. Покупець, таким чином, купує в основному не фізичні, а нематеріальні активи. Якщо коефіцієнт Тобіна менше одиниці, то це свідчить про те, що в компанії є недостатній інтелектуальний капітал. Отже, рівень менеджменту, організаційна структура компанії, зв'язок зі споживачами є такими, що вони не додають, а зменшують капітал компанії. Значення коефіцієнта Менше одиниці говорять про те, що компанія недооцінена.
Список рекомендованої літератури
1. Бєляєв О.О., Бебело А.С. Політична економія: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2001.- [Розділ ІІІ. Суб’єкти ринкової економіки: Тема 10. Підприємництво і підприємство].
2. Гальчинський А. С., Єщенко П. С. Економічна теорія: Підручник. – К.: Вища шк., 2007. – [Розділ 6. Основи підприємництва: Тема 20. Підприємництво і підприємство (фірма)].
3. Зазимко А.З. Політична економія: Структурно-логічний навчальний посіб. - К.: КНЕУ, 2005.– [Тема 9. Підприємство і підприємництво].
4. Максименко І. А., Мацелюх Н. П., Бурдейний І. М. та ін. Економічна теорія: політична економія, мікроекономіка, макроекономіка: Навчальний посібник. – Ірпінь : Національний університет ДПС України, Чернівці : „Прут”, 2011. – 404 с. [Розділ 2 – 44, 45, 46, 47,48,49,50].
5. Мельник П. В., Максименко І.А., Мацелюх Н. П. та ін. Економічна теорія: Навчальний посібник. – 2-ге вид. доп і перероб. – Ірпінь: Національний університет ДПС України, Чернівці: „Прут”,2011. – 404 с. [Розділ 2 - 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50].
6. Мельник П.В., Максименко І.А., Мацелюх Н.П. та ін. Економічна
7. теорія. Політекономія: Навчальний посібник. – Ірпінь: Національний університет державної податкової служби України, Чернівці: „Прут”, 2010. – 356 с.[Розділ 4 – 4.2, 4.3,4.4,4.5,4.6, 4.7].
8. Політична економія: Навч. посібник / К.Т. Кривенко, В.С. Савчук, О.О. Бєляєв та ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф. К.Т. Кривенка. - К.: КНЕУ, 2001.- [Розділ 3. Суб’єкти ринкової економіки: Тема 12. Підприємство і підприємництво].
9. Політична економія. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. В.О. Рибалкіна, В.Г. Бодрова. – К.: Академвидав, 2004. – [3. Ринкова організація економічної системи: 3.5. Підприємництво і підприємство].
10. Солтис В.В., Лелюк Ю. М., Іванюта В.Ф. Політична економія (модульний варіант): Навчальний посібник / За ред. проф. І. В. Аранчій. – К. : Зовнішня торгівля, 2007.- [Модуль 2. Основи ринку та суб’єкти ринкової економіки: Тема 12. Підприємство і підприємництво].
11. Федоренко В. Г., Діденко О. М., Руженський М. М., Іткін О. Ф. Політична економія: Підручник / За заг. ред. доктора економ. наук, проф. В. Г. Федоренка. – К. : Алерта, 2008. – [Розділ ІІІ. Суб’єкти ринкової економіки: Глава 11.Підприємництво і підприємство].