В умовах переходу до ринкової економіки

Формування нової системи соціально-трудових відносин - про­цес тривалий, який матиме ряд етапів у своєму розвитку. Він має містити елементи суспільного регулювання для зменшення нега­тивних наслідків переходу до ринкової економіки.

Регулювання соціально-трудових відносин - одна з найважли­віших складових частин функціонування економічної системи.

Перехідний період відображається на регулюванні соціально-трудових відносин відходом від монополії держави, відмовою від надмірної централізації та переходом до програмно-нормативної регламентації соціально-трудових відносин, побудованої на прин­ципах демократизації.

Законодавство про працю виступає головним інструментом со­ціально-трудових відносин, за допомоги якого розробляється і втілюється в життя політика у сфері праці. Україна вже має велику законодавчу базу, яка регулює практично всі сфери соціально-тру­дових відносин: Кодекс законів про працю України, Закон України «Про зайнятість», Закон України «Про колективні договори та угоди», Закон України «Про оплату праці», Закон України «Про прожитковий мінімум», Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Закон України «Про основи со­ціальної захищеності інвалідів в Україні», Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» тощо.

Окрім законодавчого регулювання, необхідним є механізм ре­гулювання законодавчих актів. Таким механізмом виступає про­грамна і нормотворча діяльність держави в особі її виконавчих органів (міністерств, відомств, регіональних установ).

До сфери програмно-нормативного регулювання соціально-тру­дових відносин входять такі напрями:

- умови праці (оплата, охорона праці, відпочинок);

- соціальна політика (пенсійне забезпечення, політика підтрим­ки рівня життя населення, диференціації доходів);

- зайнятість (реєстрація безробітних, створення нових робочих місць, професійне перенавчання);

- міграційна політика (регулювання переміщення робочої сили за кордон і з-за кордону, програми переселення окремих груп на­селення);

- демографічна політика (виплати допомоги вагітним, допомоги на дітей, програми поліпшення здоров'я).

Методи реалізації програм поділяють на:

- адміністративні (наприклад, написання постанов, методичних документів, наказів, офіційних роз'яснень);

- організаційні (створення структур, способів виконання програм);

- фінансові (надання податкових пільг, виділення кредитів, на­дання прямої фінансової допомоги);

- економічні (надання регіональних пільг з імпорту або експор­ту товарів із метою покращення загальних умов для розвитку соці­ально-трудових відносин).

Програми регулювання соціально-трудових відносин залежно від їх­ньої спрямованості поділяють на державні, регіональні та приватні.

Для точнішої постановки мети в процесі розроблення та реалі­зації програм використовуються соціальні індикатори, або норма­тиви,- кількісні показники відповідності й динаміки соціальних процесів у суспільстві. Наприклад, показником рівня життя є про­житковий мінімум, а показником стану зайнятості — рівень безро­біття. Як зазначалося раніше, найбільш повна система соціальних індикаторів охоплює соціальні напрями, з яких до соціально-тру­дових мають пряме чи непряме відношення такі: рід занять і якість праці, доходи і споживання, навколишнє середовище (в частині виробничого середовища), соціальне забезпечення, соціальна рів­ність і мобільність.

Одним із важливих соціальних нормативів є споживчий кошик. У системі соціальних індикаторів споживчий кошик ділиться на:

- кошик ваг, який використовується для вимірювання динаміки споживчих цін;

- мінімальний споживчий кошик, який використовується для вимірювання прожиткового мінімуму, розраховується державними органами та офіційно затверджується.

Мінімальний споживчий кошик як соціальний індикатор засто­совується для визначення нижньої межі малозабезпеченості, абсо­лютної кількості бідних людей, а також для визначення об'єктив­ної основи для розрахунку мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії, деяких видів мінімальних соціальних виплат.

Розрахунок мінімального споживчого кошика в Україні розпо­чався наприкінці 80-х років і спочатку містить в основному продо­вольчі товари. Слід відзначити, що частка продовольства у спо­живчому кошику чітко визначає місце країни за рівнем розвитку. В економічно розвинутих країнах частка витрат на продовольчі товари у загальних витратах сім'ї не перевищує 30%. В Україні витрати на харчування складають близько 60%, що свідчить про низький життєвий рівень населення.

Мінімальний гарантований дохід розраховується двома методами: або за допомоги описаного кошика, набору товарів, орієнто­ваного на відтворення мінімального рівня життя людини, або як відсоток від законодавчо встановленої заробітної плати.

Надзвичайно важливими є соціальні індикатори, які відобража­ють стан виробничого середовища, якість умов праці, але в Украї­ні вони поки що розглядаються як гранично допустимі норми кон­центрації шкідливих речовин, шкідливих умов праці. Найближчим часом для України найважливішим нормативом залишаться міні­мальні розміри заробітної плати і пенсії.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Адамчук В. В., Ромашов О. В., Сорокина М. Е. Экономика и социо­логия труда: Учебник для вузов. - М.: ЮНИТИ, 1999. - Гл. 17.

2. Экономика труда и социально-трудовые отношения / Под ред. Г. Г. Меликьяна, Р. П. Колосовой. - М.: Изд-воЧеРо, 1996. - Гл. 2.

3. Про зайнятість населення: Закон України // Законодавство України про працю станом на 25 травня 1999 р.- К.: Істина, 1999.

4. Про колективні договори: закон України // Законодавство України про працю станом на 25 травня 1999 р. - К.: Істина, 1999.