Сутність, об'єкти і суб'єкти та принципи державної регіональної політики

Сутністю регіональної політики є ефективне управління регіональним розвитком країни з урахуванням об'єктивних процесів, що відбуваються в регіонах, та реалізація інтересів держави відносно регіонів. Поняття регіональної політики можна розглядати у широкому і вузькому розумінні слова. У широкому розумінні регіональна політика є сферою діяльності по управлінню економічним, соціальним і політичним розвитком країни у регіональному аспекті, як складова частина національної стратегії соціально-економічного розвитку. У вузькому розумінні регіональна політика розглядається як сукупність організаційних, правових та економічних заходів, які здійснюються суб'єктами регіональної політики у сфері регіонального розвитку країни відповідно до її поточних і стратегічних цілей [16, 140-142].

Передумовою здійснення регіональної політики України є наявність територіальних диспропорцій у соціально-економічному розвитку. Основними причинами загострення регіональних диспропорцій є:

-по-перше, тривала соціально-економічна криза, яка виявила різний ступінь адаптованості окремих регіонів до нових економічних умов;

-по-друге, нерівномірність розміщення підприємств базових галузей, які за останні роки характеризуються більш стабільними показниками розвитку;

-по-третє, невідповідність галузевої структури економіки регіонів сучасним тенденціям, унаслідок чого у частині регіонів сільське господарство у валовій доданій вартості переважає над промисловістю і регіони є аграрно-індустріальними (Волинська, Кіровоградська, Тернопільська та ін.); це є важливою причиною низьких темпів економічного зростання на фоні глибокої кризи в агропромисловому комплексі;

-по-четверте, незавершеність правового оформлення механізму бюджетного регулювання, яке не дає можливостей місцевим бюджетам сформувати фінансові ресурси для розвитку територій.

Структура промислового комплексу регіонів за останні роки не зазнала вагомих змін, тому для більшості регіонів вирішальне значення продовжує відігравати одна-дві галузі. Так, пріоритетною галуззю промислового виробництва для 16 регіонів є харчова промисловість та перероблення сільськогосподарських продуктів; для Дніпропетровської, Запорізької та Донецької областей — металургія та оброблення металу; для Закарпатської та Сумської областей — машинобудування, для Луганської та Полтавської областей — виробництво коксу, продуктів нафтопереробки та ядерного палива; для Івано-Франківської, Миколаївської, Рівненської областей та

м. Севастополь — виробництво та розподілення електроенергії, газу та води.

Найбільш розвиненими промисловими регіонами є Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська, Полтавська, Харківська області та м. Київ, сумарна частка яких становить понад 60% загальнодержавного промислового виробництва. Разом з тим, питома вага Волинської, Закарпатської, Кіровоградської, Тернопільської, Херсонської, Чернівецької областей та м. Севастополь не досягає 1,0% від загального промислового виробництва по країні. В Україні зберігаються суттєві регіональні диспропорції за обсягом промислового виробництва на одну особу — коефіцієнт варіації за цим показником упродовж останніх років становить понад 10 разів [62].

Основними об'єктами регіональної політики є регіони (райони), тобто адміністративно-територіальні одиниці різних рівнів (області, АР Крим, райони, міста, села, селища). Спеціальним об'єктом регіональної політики можуть бути депресивні території, зони стихійних лих, техногенних катастроф, проблемні регіони(території, які характеризуються найвищим загостренням соціально-економічних проблем, пов'язаних з нераціональним розміщенням продуктивних сил).

Велика увага в регіональній економічній політиці приділяється так званим проблемним регіонам, тобто тим територіям, які вирізняються серед інших кризовим загостренням певної проблеми. Причиною загострення цих проблем можуть бути як природні та техногенні катастрофи, так і соціально-економічні процеси. З погіршенням загальноекономічної ситуації кількість таких територій постійно зростає, а розв'язання нагромаджених тут проблем потребує все більше фінансових коштів та матеріальних ресурсів. Особливе місце в регіональній економічній політиці займає державне сприяння розвитку депресивних регіонів. Ця підтримка спрямовується на стимулювання розвитку території, відновлення її потенціалу; активізацію соціальної мобільності населення; створення економічних та інституційних умов для ареалів зростання. Пряма державна підтримка надається: регіонам, де чітко відстежуються структурні деформації, внаслідок чого зростає безробіття; слаборозвинутими регіонам; регіонам, які потерпіли від стихійного лиха та техногенних катастроф [66].

Певних заходів потребують і розвинені регіони, у яких виникають екологічні проблеми, проблеми комплексного використання ресурсного потенціалу та ін.

Оцінювання об'єкту проводиться на основі методики, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 2005 р. № 263 [ 7]. Від того, наскільки об'єктивно визначені критерії і виділені регіони, залежить її успіх та результативність.

Суб'єктами регіональної політики виступають органи державної виконавчої влади та місцевого самоврядування.

В основу розроблення та реалізації регіональної політики мають бути покладені такі принципи:

- ефективності заходів регіональної політики, реалізація яких повинна мати економічний, соціальний та екологічний ефект як для окремого району, так і для національної економіки в цілому;

- комплексно-пропорційної спрямованості розвитку території, відповідно до якого у економічних районах різних рівнів повинен бути сформований господарський комплекс, в якому витримані основні галузеві і територіальні пропорції;

- послідовності, що передбачає дотримання етапності у реалізації цілей і завдань регіональної політики та диференційованість надання державної підтримки регіонам відповідно до умов, критеріїв та строків, визначених законодавством;

- пріоритетності у досягненні соціально-екологічних цілей перед економічними;

- перспективності, відповідно до якого усуваються не лише існуючі територіальні диспропорції, а й прогнозні;

- поєднання процесів централізації та децентралізації влади, гармонізація загальнодержавних, регіональних та місцевих інтересів;

- субсидіарності, що передбачає максимальне наближення послуг, які надаються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, до безпосередніх споживачів.

Дотримання цих принципів є основою забезпечення успішної реалізації та результативності заходів щодо регіонального розвитку, адекватності важелів та інструментів регіональної політики потребам регіонів.

Як серцевина політики розглядається реалізація економічних цілей і завдань державної влади. При регулюванні розвитку неекономічної сфери (наприклад, екологічної або демографічної), все одне неминучим є використання організаційно-економічного механізму, насамперед фінансових важелів [74].

Наши рекомендации