Фінансовий механізм та його роль у реалізації фінансової політики

Свою фінансову політику держава реалізує за допомогою фінансового ме­ханізму, склад і структура якого визначаються рівнем розвитку економіки, відносинами власності, історичними та національними особливостями окре­мої країни.

Фінансовий механізм у широкому розумінні — комплекс фінансових ме­тодів і важелів впливу на соціально-економічний розвиток суспільства.

Фінансовий механізм у вузькому розумінні — сукупність конкретних фі­нансових методів та важелів впливу на формування і використання фінансо­вих ресурсів з метою забезпечення функціонування й розвитку державних структур, суб'єктів господарювання і населення.

До складу фінансового механізму входять такі основні елементи:

- фінансові методи;

- фінансові важелі;

- фінансові інструменти;

- нормативно-правове, інформаційне та організаційне забезпечення.

Фінансові методи є способом впливу фінансових відносин на господарський процес. У господарській практиці широко застосовують такі фінансові мето­ди: фінансове планування, оперативне управління, фінансовий контроль, фі­нансове забезпечення і фінансове регулювання.

Процес розподілу і перерозподілу виробленого у суспільстві валового внутріш­нього продукту, утворення і використання грошових фондів починається, в пер­шу чергу, із застосування такого фінансового методу, як фінансове планування.

В економічній літературі існують два підходи до розуміння суті фінансового механізму.

Перший підхід полягає в тому, що під фінансовим механізмом розуміють функціонування самих фінансів. Такий підхід до визначення фінансового механізму відображає внутрішню ор­ганізацію функціонування фінансів. Однак, це цілком точно відоб­ражається в понятті “організація фінансів”, і ототожнювати дане поняття з фінансовим механізмом не є доцільним.

Другий підхід до розгляду поняття “фінансовий механізм” полягає в тому, що його розуміють як сукупність методів і форм, інструментів, прийомів і важелів впливу на соціально-еко­номічний розвиток. Даний підхід відображає зовнішню дію функціонування фінансів, характеризує фінанси як вирішальний фактор впливу держави на економіку країни. Завдяки такому ас­пекту суті фінансового механізму необхідно чітко визначити йо­го складові, його структуру.

В економічній літературі країн СНД переважає перший під­хід до визначення фінансового механізму як способу організації фінансових відносин (Дробозіна Л.А., Родіонова В.М.), який складається з елементів та інструментів впливу.

Вітчизняний вчений Опарін В.М. визначає фінансово-кредит­ний механізм як сукупність фінансових методів і форм, інструментів і важелів впливу на соціально-економічний розвиток суспільства.

Українські вчені Федосов В.М., Опарін В.М., Огородник С.Я вважають, що фінансово-кредитний механізм включає дві підсисте­ми (фінансово-кредитне забезпечення і фінансово-кредитне регулю­вання) а також організаційні структури і важелі впливу (рис. 8.3).

Фінансовий механізм та його роль у реалізації фінансової політики - student2.ru

Рис.8.3. Структура фінансово-кредитного механізму

Структура фінансового механізму, що розроблена ук­раїнськими вченими, в цілому логічна, але водночас вона потребує певних уточнень і подальшого розвитку.

Так, Льовочкін С.В. пропонує замість терміну “фінансово-кре­дитний механізм” використовувати “фінансовий механізм”, тому що кредит визначається як складова фінансів, кредитна система як частина фінансового ринку, який відноситься до фінансової си­стеми, а дії фінансів і кредиту мають єдиний механізм впливу.

фінансового механізму - це сукупність методів фінансового впливу на соціально-економічний розвиток і система фінансових індикаторів та фінансових інструментів, які дають змогу оцінити цей вплив.

Структура фінансового механізму може бути представлена на схемі (рис. 8.4).

Фінансовий механізм та його роль у реалізації фінансової політики - student2.ru

Рис.8.4. Структура фінансового механізму

Слід зазначити, то загалом серед українських вчених існує чітка позиція щодо визначення фінансового механізму підпри­ємства та його складових, якщо поза увагою лишити центральну складову механізму - економічний інтерес учасників фінансових відносин та її присутність у кожній складовій механізму (крім фінансових індикаторів).

Фінансове забезпечення полягає у виділенні певної суми фінансових ресурсів на розв'язання окремих завдань фінансової політики господарюючого суб'єкта. При цьому розрізняють за­безпечувальну і регулятивну його дію. Забезпечувальна дія про­являється у встановленні джерел фінансування, тобто покриття повсякденних потреб і характеризує пасивний вплив фінансово­го забезпечення. Регулятивна дія здійснює вплив через виділення достатніх коштів та через конкретну форму фінансового забезпе­чення і характеризує активний вплив фінансового забезпечення. В цілому ж дія фінансового механізму спрямована на реалізацію економічних інтересів учасників фінансових відносин.

Вона має наступні напрямки свого прояву:

· за допомогою фінансових інструментів встановлюються певні пропорції розподілу доходів, які впливають на забезпе­ченість фінансовими ресурсами;

· за допомогою встановлення певних пропорцій розподілу доходів встановлюється відповідна система реалізації еко­номічних інтересів.

Фінансове забезпечення та фінансове регулювання здійснює­ться за допомогою фінансових інструментів, які в свою чергу ма­ють свої важелі впливу. Елементи фінансових інструментів поділяються на:

· первинного впливу, що діють у процесі вилучення частини доходів (податки, внески, відрахування);

· вторинного впливу, що діють шляхом збільшення доходів (банківські позички, бюджетні субсидії).

Дія фінансових інструментів здійснюється на основі:

· загального підходу, характерного для всіх суб'єктів фінан­сових відносин (єдиний рівень оподаткування, кредитування, фінансування);

· селективного, диференційованого підходу.

При здійсненні ефективної фінансової політики перевага на­дається селективному підходу.

Важелі впливу на соціально-економічний розвиток підпри­ємства визначають характер дії фінансових інструментів, коригують, цю дію та поділяються на:

· за напрямом дії - стимули, санкції;

· за видами - норми й нормативи;

· за методологічними засадами - умови і принципи форму­вання доходів, нагромаджень і фондів; умови і принципи фінан­сування і кредитування.

В теорії фінансів система фінансових індикаторів включає:

· фінансові категорії;

· фінансові показники;

· фінансові коефіцієнти.

Застосовування фінансових категорій як фінансових індика­торів не є доцільним, тому що вони відображають лише наукову абстракцію реальних економічних відносин, тобто чисто теоре­тичні поняття і не можуть використовуватись як інформаційна база. Фінансові показники підприємства характеризують кількісну сторону фінансових відносин і показують обсяги фінан­сових операцій, що дозволяє оцінити масштаби фінансової діяль­ності. Фінансові коефіцієнти це відносні фінансові показники, які виконують оцінюючу функцію, тобто дають можливість оціню­вати фінансову діяльності. Саме вони можуть виступати у ролі фінансових індикаторів, якщо при їх визначенні виконуються ви­моги повноти, достовірності та своєчасності.

Отже, по-перше, фінансовий механізм - це складна система, яка дозволяє управляти фінансовою діяльністю. По-друге, це ме­ханізм, який дозволяє розв'язувати практично всі проблеми, але слід враховувати, що роль фінансів у відносинах розподілу вторин­на і основне регулювання здійснюється у сфері виробництва. Таким чином, фінансовий механізм є способом організації фінансів.

Фінансовий механізм та його роль у реалізації фінансової політики - student2.ru

4 Види фінансового механізму, їх характеристика

В теоретичному плані фінансовий механізм не має чіткого поділу та класифікації. З практичної точки зору в залежності від сфер та суб'єктів фінансових відносин, їх впливу на реалізацію фінансової політики, від особливостей стану економіки й соціальної сфери країни, фінансовий механізм поділяють на:

· директивний;

· регулюючий.

Директивний фінансовий механізм, як правило, розробляється для тих фінансових відносин, в яких безпосередньо при­ймає участь держава. В його дію включаються податки, внески, відрахування, державний кредит, видатки бюджету, бюджетне фінансування, фінансове планування, організація бюджетного устрою і бюджетного процесу.

В цьому випадку державою детально розробляється вся сис­тема фінансових відносин, які є обов'язковими для всіх його учас­ників. Існує низка випадків, коли директивний фінансовий ме­ханізм може розповсюджуватись і на інші види фінансових відно­син, в яких держава безпосередньої участі не бере. Але такі відно­сини мають велике значення для реалізації фінансової політики, наприклад, ринок корпоративних цінних паперів, або одна із сторін цих відносин - агент держави, наприклад, фінанси дер­жавних підприємств.

Регулюючий фінансовий механізм властивий таким фінансо­вим відносинам, які безпосередньо не торкаються державних інтересів. Даний вид фінансового механізму діє на колективних та приватних підприємствах. У цьому випадку держава встанов­лює тільки загальний порядок використання фінансових ре­сурсів, які є власністю підприємства й залишаються в його розпо­рядженні після сплати податків та інших обов'язкових платежів. Підприємство самостійно розробляє форми, види грошових фондів, визначає форми розрахунків та напрямки використання фінансових ресурсів, складові капіталу та рівень фінансового ри­зику своєї фінансової діяльності.

Управління фінансовим механізмом здійснюється на рівні його видів: директивного та регулюючого. Управління директив­ним фінансовим механізмом здійснюється за допомогою ор­ганізаційної структури держави, яка включає правову регламен­тацію, планування та органи, які очолюють Міністерство фінан­сів України та Національний банк України. Саме від злагодже­ності дій цих органів залежить ефективність управління фінансо­вим механізмом.

Управління регулюючим фінансовим механізмом у встанов­лених межах здійснюється за допомогою фінансового апарату або фінансової служби підприємств (відомств).

Перед Україною стоїть завдання спрямованості дії фінансо­вого механізму, такого його створення, який би не припускав ви­никнення проблем в регулюванні економіки, а зводив їх до не­суттєвого рівня.

При виконанні фінансових планів виникає потреба в оперативному управлінні як діяльності, пов'язаній із необхідністю втручання в розподільчі процеси з метою ліквідації диспропорцій, подолання недоліків, своєчасного перерозподілу коштів, забезпечення досягнення запланованих результатів.

управління означає процес впливу на фінансові відносини, фінансові ресурси, їх організацію для реалізації фінан­сової політики. Крім того, управління фінансами можна визначи­ти як сукупність органів апарату управління всіх рівнів та їх уп­равлінських дій.

Метою фінансового управління є забезпечення необхідними фінансовими ресурсами та підвищення ефективності фінансової діяльності.

Предметом фінансового управління є регулювання фінансових потоків. При цьому об'єктом управління фінансами є фінан­сові відносини у сфері грошового обігу, централізовані та децен­тралізовані фонди фінансових ресурсів, що створюються і вико­ристовуються в усіх ланках фінансової системи держави.

Суб'єктом управління фінансами є фінансовий апарат системи органів управління в державі, галузі, на підприємстві, тобто на всіх рівнях.

У практичному плані управління фінансами - це сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу суб'єктів управління на формування і використання фінансових ресурсів.

Поняття “управління фінансами” пов'язують з управлінням на рівні держави чи галузі. На рівні підприємств різних ор­ганізаційних форм та різних форм власності в сучасних умовах використовують поняття “фінансовий менеджмент”. Фінансовий менеджмент - це управління фінансами підприємства, направле­не на досягнення його мети за допомогою певних методів.

Управління фінансами базується на об'єктивних та суб'єктив­них законах суспільного розвитку, на знанні та використанні за­кономірностей розподілу валового внутрішнього продукту і національного доходу в централізованих і децентралізованих сферах фінансових відносин. До таких законів відносяться: закон вартості; закон попиту і пропозиції; закон циклічності розвитку економіки, закон обмеженості ресурсів, закон економічної рівно­ваги, закон власності, закон зменшення граничної продуктив­ності, закон раціональних очікувань тощо.

Знання та використання економічних законів забезпечує збе­реження і розвиток існуючої в даній державі системи суспільних відносин.

Сутність поняття фінансового управління можна трактувати як інструмент реалізації фінансів та фінансової політики, як су­купність методів впливу на організацію і використання фінансо­вих відносин та фінансових ресурсів, як сукупність управлінських структур і фінансового апарату на всіх рівнях управління.

Фінансове управління має свою систему функцій, які пропо­нується визначати у такому складі:

- взаємодія всіх органів управління всіх рівнів;

- створення ефективних організаційних структур управління;

- аналіз фінансових ресурсів і фінансових відносин;

- прогнозування, планування, регулювання фінансових про­цесів;

- обґрунтування й прийняття оперативних фінансових рішень;

- контроль за виконанням розроблених планів та прийнятих фінансових рішень.

Фінансовий механізм та його роль у реалізації фінансової політики - student2.ru

2 Методи управління фінансами

Вплив на фінансові відносини здійснюється за допомогою спеціальних методів:

· фінансового прогнозування;

· фінансового планування;

· фінансового регулювання;

· фінансового контролю.

Основне місце в управлінні фінансами займає прогнозування.

Об'єктами фінансового управління є фінансові відносини, централізовані і децентралізовані фінансові ресурси усіх ланок фінансової системи; найваж­ливіші об'єкти управління — фінанси підприємств, організацій і установ, фі­нанси домогосподарств, загальнодержавні фінанси.

Суб'єктами фінансового управління є держава в особі законодавчих і вико­навчих органів (у тому числі фінансових), а також фінансові служби підпри­ємств, організацій і установ.

Сукупність усіх організаційних структур, які здійснюють управління фі­нансами, утворює фінансовий апарат. Тобто управління фінансами — система методів і форм організації фінансових відносин, які застосовує фінансовий апарат для ефективного формування, розподілу і використання фінансових ре­сурсів суб'єктів економічної діяльності з метою досягнення поставлених цілей та запланованих результатів.

Стратегічне управління в Україні (управління фінансами на тривалу пер­спективу) здійснюють найвищі органи державної влади і управління: Верхов­на Рада України, Кабінет Міністрів України, апарат Президента.

Оперативне управління фінансами здійснює безпосередньо фінансовий апа­рат, який включає фінансові органи управління (Рахункову палату Верховної Ради України, Міністерство фінансів, Державне казначейство, Державну кон­трольно-ревізійну службу, Державну податкову службу, Пенсійний фонд, Фонди соціального страхування тощо) і фінансові інститути (Національний банк України, банки і небанківські кредитні установи, страхові компанії, фон­дові біржі, інститути спільного інвестування тощо).

ФІНАНСОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ

В сучасних умовах різноманітні фінансові відносини перебувають під впливом досить складного механізму державних та ринкових регуляторів прямої та зворотної дії. У високо розвинутих країнах такий регулюючий механізм об'єднує ринкову кон'юнктуру і регулюючі функції держави через банківську, монетарну, кредитну, бюджетну, страхову, митну, податкову, антимонопольну політики тощо. Тобто держава взяла на себе найважливіші функції управління соціально-економічними процесами за допомогою регулювання.

Суб'єктами фінансового регулювання виступають державні структури, а об'єктами - доходи і видатки учасників суспільної системи.

Враховуючи різні рівні управління фінансами (держава, підприємство, ринок), система фінансового регулювання складається з наступних підсистем (рис. 1.):

Фінансовий механізм та його роль у реалізації фінансової політики - student2.ru

Рис. 1Система фінансового регулювання

Державне регулювання в сфері фінансів здійснюється за допомогою цілого ряду методів, які залежать від застосування засобів впливу. А саме: правових, адміністративних, фінансових.

Фінансові інструменти регулювання зводяться до наступного:

1) державного оподаткування і державних витрат у таких пропорціях, які б забезпечували рівномірний розвиток економіки;

2) безпосереднього регулювання цін;

3) регулювання процесу грошового обігу: конвертованість та підтримка валютного курсу, створення резервних фондів емісія грошей і цінних паперів, формування безготівкового і готівкового обігу, його структурних змін тощо;

4) системи пільг;

5) системи санкцій.

При цьому головний принцип підсистеми державного фінансового регулювання - визначення тієї частини господарства, яка потребує управління й регулювання з боку держави, і частини, що забезпечується саморегулюванням.

Саморегулювання здійснюється на рівні підприємницьких структур і не означає, що вони регулюють свої економічні інтере­си на власний розсуд. Усі методи фінансового регулювання роз­поділу, обміну і споживання здійснюються через ринок.

Необхідно пам'ятати, що фінансове регулювання має певні обмеження. Об'єктивними обмеженнями виступають обсяг та темпи зростання валового внутрішнього продукту, економічно обгрунтована максимальна межа державного стягнення, рівень політичної стабільності, продумана загальна стратегія ( поточна й довгострокова).

5.7.Фінансове планування. Види фінансових планів.

Фінансове планування — діяльність зі складання планів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб'єктів господарювання, їх об'єднань, галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць та країни в цілому, спрямована на досягнення поставлених цілей і вирішення певних завдань. У процесі фінансового планування кожен суб'єкт господарювання оцінює свій фінансовий стан, виявляє резерви збільшення фі­нансових ресурсів та напрями їх ефективного використання. За допомогою фі­нансового планування здійснюється економічне обґрунтування фінансових рішень та вибір їх альтернативних варіантів.

Основні завдання фінансового планування визначаються фінансовою політикою. Серед них можна виокремити такі:

- втілення розроблених стратегічних завдань у конкретні фінансові показ­ники;

- забезпечення відтворювального процесу необхідними джерелами фі­нансування;

- виявлення внутрішніх резервів збільшення доходів і їх мобілізація;

- обґрунтування найбільш вигідних напрямів інвестиційної політики;

- контроль за оптимальним формуванням та ефективним використанням фінансових ресурсів тощо.

Об'єктом фінансового планування є фінансова діяльність держави, суб'єктів господарювання та інших учасників суспільного життя.

Суб'єктами фінансового планування є окремі підприємства, установи, організації, відомства, фінансові органи, органи державного управління на місцевому рівні та ін.

Фінансове планування ґрунтується на таких принципах:

- наукової обґрунтованості, згідно з яким розрахунок планових показни­ків має базуватися на основі певних методик з урахуванням передового досвіду, використанням засобів обчислювальної техніки, економіко-математичних методів, які передбачають багатоваріантність розрахунків і вибір найоптимальнішого з них;

- комплексності, який полягає у єдності фінансової політики, єдиній методології фінансових розрахунків;

- безперервності, який передбачає взаємозв'язок перспективних, поточ­них та оперативних фінансових планів;

- стабільності, що означає незмінність показників фінансових планів;

- оптимальності, який потребує найбільш раціонального використання усіх фінансових ресурсів.

Результатом фінансового планування є розрахунок фінансових показників, які відображають формування, розподіл і використання фінансових ресурсів та втілюються у спеціальному документі — фінансовому плані. Особливість фінансового плану — він складається лише у грошовій формі.

Фінансове планування включає:

- фінансове прогнозування (перспективне планування) — дослідження та розроблення на довгострокову перспективу ймовірних шляхів розвитку фі­нансів суб'єктів господарювання і держави, які забезпечують їхнє стабільне фінансове положення у майбутньому (перспективні фінансові плани склада­ють на період, більший одного року);

- поточне фінансове планування — процес визначення майбутніх доходів та напрямів використання фінансових ресурсів суб'єктів економічної діяль­ності, що має на меті реалізацію їх фінансової стратегії у більш короткостроко­вому періоді (поточні фінансові плани складають на один рік);

- оперативне фінансове планування — процес синхронізації у часі грошо­вих надходжень і витрат з метою реалізації поточних фінансових планів і кон­кретизації їх показників (оперативні фінансові плани складають на строк до одного року: квартал, місяць).

При визначенні фінансових показників використовують такі методи планування :

Метод коефіцієнтів передбачає поширення встановлених раніше тенденцій на майбутній період або перенесення вибіркових даних на іншу частину сукупності досліджуваних об'єктів. Цей метод надзвичайно простий у застосуванні, але має і суттєвий недолік: разом з коефіцієнтом на наступний період механічно переносяться всі негативні явища, які мали місце у попередньому періоді. Внутрішні резерви, як правило, не вишукуються. Метод коефіцієнтів використовують при індексації основних засобів, дооцінці товарно-матеріальних цінностей у зв'язку з інфляцією, плануванні прибутку, величині власних оборотних активів тощо.

Нормативний метод передбачає розрахунок фінансових показників на основі встановлених норм і нормативів (нормативи утворення фондів грошових коштів, норми амортизаційних відрахувань, нормативи розподілу прибутку, норми витрат у бюджетних установах тощо). Цей метод є більш ефективним за умови, що норми і нормативи відповідають таким вимогам: є науково обґрунтованими, прогресивними (тобто орієнтованими на кращий досвід) і стабільними.

Балансовий метод передбачає відповідність видатків джерелам їхнього покриття та узгодженість усіх розділів фінансового плану, в результаті чого досягається збалансованість плану.

Метод математичного моделювання дає змогу з певною ймовірністю визначити динаміку показників залежно від зміни факторів, які впливають на розвиток фінансових процесів у майбутньому.

Розрахунково-аналітичний метод передбачає розрахунок планових показників шляхом корегування фінансових показників базового періоду на ймовірні зміни в плановому періоді та визначення впливу різних факторів на ці показники.

Сучасним методом фінансового планування є фінансове програмування, яке використовує програмно-цільовий підхід. В основу цього методу покладено чітке формулювання мети й за­вдань і визначення засобів їх досягнення та вирішення.

На рівні держави фінансове програмування передбачає:

· встановлення пріоритетів державних видатків за напрямками;

· підвищення ефективності використання державних коштів;

· припинення фінансування у відповідності з вибором альтер­нативного варіанта.

Вибір варіанта програми залежить, перш за все, від ресурсних факторів. При цьому враховуються не тільки масштаби, значення та складність досягнення мсти, але й обсяг ресурсів, які є очікуваний сумарний ефект, потенційні втрати від недосягнення мети.

Фінансове програмування використовується в розвинутих країнах з 60-х років. Суть його полягає в складанні “плаваючих” планів видатків на п'ять років. Кожний рік план підлягає коригуванню на основі очікуваного виконання показників плану поточного року. Показники при цьому пересуваються за п'ятирічною шкалою па рік вперед. Планові показники першого майбутньої о року є директивними, а наступні чотири роки - орієнтованими.

Сьогодні в Україні використовуються цільові комплексні програми, що представляють собою систему науково-дослідних, організаційно-господарських та інших заходів, які направлені на досягнення поставленої мета збалансування по ресурсах та виконавцях.

Фінансове прогнозування - це передбачення ймовірного фінансового стану держави, галузі, підприємства, обґрунтування показників фінансових планів. Прогнози можуть бути середньо-строковими (5-10 років) і довгостроковими (більше 10 років). Фінансове прогнозування передує стадії складання фінансових планів, розробляє концепцію фінансової політики на певний період. Мета фінансового прогнозування - є визначення реаль­но можливого обсягу фінансових ресурсів, джерел їх формуван­ня, напрямки їх використання на період, що прогнозується. Фінансові прогнози дозволяють органам фінансової системи намітити різні варіанти розвитку та удосконалення системи фінансів, форми та методи реалізації фінансової політики.

Фінансове прогнозування передбачає застосування різних методів, основними з яких є:

- асоціація і аналогія;

- побудова економетричних моделей, що описують динаміку показників фінансових планів в залежності від факторів, що ви­значають і впливають на економічні процеси;

- кореляційно-регресивний аналіз;

- метод безпосередньої експертної оцінки;

При цьому використовується системний підхід, який залучає наступні елементи діалектичної логіки:

- об'єктивність і повноту розгляду напрямків розвитку і показників;

- аналіз економічних процесів у динаміці та розвитку;

- вивчення явищ у взаємозв'язку і взаємозалежності;

- історичний підхід.

Створення відповідного фінансового прогнозу - завдання нелегке, бо коливання фінансових ринків і швидкі зміни у фінансових відносинах не лише роблять прогнозування складнішим, а й важливішим. Фінансові прогнози не можуть бути виконані з великою точністю, тому що може відбутися багато подій, які спричинять невідповідність між дійсністю і прогнозом.

Процес фінансового прогнозування зосереджується на наступних аспектах:

· ресурси;

· економічна та фінансова ситуація;

· фінансова політика.

Фінансовий план –особлива форма документа, показники якого завжди вказані в грошовому виразі і відображають результати господарської діяльності та пух фінансових ресурсів за певний період

Фінансові плани мають доходну і видаткову частину їх поділяють на 2 великі групи: зведені фінансові плані і індивідуальні (тобто на рівні окремого суб’єкта господарювання)

Зведене планування здійснюється в масштабах держави, в масштабі окремих територіальних одиниць та на рівні господарських об’єктів.

Завдання зведеного планування:

· становлення можливостей фінансового забезпечення стратегічних цілей і основних завдань розвитку суспільства на конкретний період з урахуванням рівня розвитку суспільства;

· визначення джерел фінансових ресурсів за допомогою яких за даних умов можлива забезпечити розв’язання або рішення поставлених завдань;

· обґрунтування найраціональніших і найефективніших шляхів використання фінансових ресурсів для досягнення поставлених цілей.

5.6. Функції вищих законодавчих і виконавчих органів державної влади і управління по загальному управлінню фінансами.

З А К О Н У К Р А Ї Н И Про Регламент Верховної Ради України вiд 10.02.2010 № 1861-VI

У своїй діяльності Верховна Рада України керується Конституцією України, Законами України, Регламентом Верховної Ради України, Законом про вибори народних депутатів, а також міжнародними Актами.

Рішеннями Верховної Ради є акти Верховної Ради, а також

процедурні та інші рішення, які заносяться до протоколу пленарних

засідань Верховної Ради.

Актами Верховної Ради є закони, постанови, резолюції,

декларації, звернення, заяви.

До повноважень та завдань ВРУ в сфері управління фінансами належать:

внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбачених розділом ХІІІ Конституції України;

прийняття законів;

затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього; контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання;

визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики;

затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля;

заслуховування щорічних та позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України;

розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України;

здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до цієї Конституції;

затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням, та інш.

З А К О Н У К Р А Ї Н И « Про Рахункову палату»

Рахункова палата є постійно діючим органом контролю, який утворюється Верховною Радою України, підпорядкований і підзвітний їй. Рахункова палата здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від будь-яких інших органів держави.

З А К О Н У К Р А Ї Н И « Про Кабінет Міністрів України» вiд 07.10.2010 № 2591-VI

Наши рекомендации