Золотий монометалізм існував у кількох формах: золотомонетного стандарту, золотозливкового стандарту і золотодевізного стандарту.

Платіжні системи

1. Сутність, призначення та структура грошової системи

ГРОШОВА СИСТЕМА — ЦЕ ФОРМА ОРГАНІЗАЦІЇ ГРОШОВОГО ОБОРОТУ В КРАЇНІ, ЯКА СКЛАЛАСЯ ІСТОРИЧНО І ЗАКРІПЛЕНА ЗАКОНОДАВЧО. В усіх країнах, незалежно від їх устрою, формування грошових систем здійснюють центральні органи влади. Місцеві органи влади, навіть у країнах з федеративним устроєм, по суті усунені не тільки від формування грошових систем, а й від контролю за функціонуванням їх окремих елементів.

КОЖНА ДЕРЖАВА ФОРМУЄ СВОЮ ВЛАСНУ ГРОШОВУ СИСТЕМУ, НАМАГАЮЧИСЬ НАДАТИ ЇЙ ПОВНУ НЕЗАЛЕЖНІСТЬ ТА ЗДАТНІСТЬ ПРОТИСТОЯТИ ЗОВНІШНІМ ВПЛИВАМ. Наявність такої суверенної грошової системи є однією з ключових ознак політичної та економічної самостійності держави.

Загальнонаціональне призначення та особлива місія грошової системи у функціонуванні держави зумовлюють важливу роль історичного чинника, традицій, національних особливостей, економічного розвитку країни в її формуванні. Завдяки цьому грошова система кожної країни має свої специфічні ознаки, які відрізняють її від грошових систем інших країн, забезпечують їм імунітет проти зовнішнього втручання.

Разом з тим у грошових системах різних країн є багато спільного. Це виявляється насамперед у однотипності методів регулювання грошових потоків та маси грошей в обігу, ідентичності інструментів регулювання грошового ринку тощо. Ця спільність деяких рис грошових систем різних країн зумовлена однотипністю їх економічних систем, побудованих на ринкових засадах.

ПРИ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОМУ ПІДХОДІ ДО ГРОШОВОЇ СИСТЕМИ В ЇЇ СКЛАДІ МОЖНА ВИДІЛИТИ КІЛЬКА ОКРЕМИХ ЕЛЕМЕНТІВ, КОЖНИЙ З ЯКИХ ЗАКОНОДАВЧО ЗАФІКСОВАНИЙ:

— НАЙМЕНУВАННЯ ГРОШОВОЇ ОДИНИЦІ;

— МАСШТАБ ЦІН;

— ВИДИ ТА КУПЮРНІСТЬ ГРОШОВИХ ЗНАКІВ, ЯКІ МАЮТЬ СТАТУС ЗАКОННОГО ПЛАТІЖНОГО ЗАСОБУ;

— РЕГЛАМЕНТАЦІЯ БЕЗГОТІВКОВИХ ГРОШОВИХ РОЗРАХУНКІВ;

— РЕГЛАМЕНТАЦІЯ ГОТІВКОВОГО ГРОШОВОГО ОБОРОТУ;

— РЕГЛАМЕНТАЦІЯ РЕЖИМУ ВАЛЮТНОГО КУРСУ ТА ОПЕРАЦІЙ З ВАЛЮТНИМИ ЦІННОСТЯМИ;

— ДЕРЖАВНІ ОРГАНИ, ЯКІ ЗДІЙСНЮЮТЬ РЕГУЛЮВАННЯ ГРОШОВОГО ОБОРОТУ ТА КОНТРОЛЬ ЗА ДОТРИМАННЯМ ЧИННОГО ЗАКОНОДАВСТВА.

Найменування грошової одиниці, як правило, пов’язується з історією країни. Коли молоді держави створюють нові грошові системи, назви для своїх грошових одиниць (національних валют) вони шукають у своїй історії чи в історії корінної нації відповідної країни.

Масштаб цін являє собою величину грошової одиниці даної країни.

Про наявність масштабу цін свідчать істотні відмінності в рівнях цін на одні й ті самі товари, виражені в грошових одиницях різних країн. У більшості випадків масштаб цін у сучасних умовах змінюється стихійно, незалежно від волі держави, під впливом інфляційних процесів в економіці.

Оскільки інфляційні процеси стали хронічним явищем, виникла загроза постійного зменшення масштабу цін, що негативно впливає на функціонування грошей як міри вартості та дійовість системи цін. Тому в довгостроковому плані підтримування масштабу цін на певному, відносно сталому рівні є важливим завданням кожної держави.

Види та купюрність грошових знаківвизначає вищий законодавчий орган, який надає їм статус законного платіжного засобу, тобто покладає на державу відповідальність за їх забезпечення. Усі інші платіжні засоби такого статусу не мають.

Якщо чинне законодавство дозволяє обіг небанківських платіжних засобів, наприклад векселів, чеків, то воно визначає умови їх обігу, відповідальність емітентів цих засобів та механізм реалізації такої відповідальності. Держава не несе відповідальності за їх забезпечення.

Право емісії грошових знаків та відповідальність за їх забезпечення закон покладає на певний державний орган. Таким органом, як правило, є центральний банк країни. За цих умов грошові знаки мають вид банківських білетів (банкнот). В окремих, виняткових випадках емісія грошових знаків може доручатися міністерству фінансів (його скарбниці). У такому разі грошові знаки називаються казначейськими білетами. Суттєва відмінність між зазначеними видами грошових знаків полягає у різних механізмах їх емісії — порядку випуску в обіг та вилучення з обігу.

Емісія казначейських білетів використовується безпосередньо для покриття бюджетних витрат і допускається, як правило, в умовах глибокої кризи державних фінансів. Проте за такою емісією криється велика загроза для всієї грошової системи. По-перше, вільне розпорядження емісійним доходом провокує урядові структури на нарощування бюджетних витрат. По-друге, казначейська емісія не має в собі передумов для вилучення з обігу випущених грошових знаків, оскільки бюджетні витрати здійснюються безповоротно і нееквівалентно. Тому така емісія рано чи пізно неминуче призводить до гіперінфляції.

Емісія банківських білетів використовується для кредитування центральним банком комерційних банків та урядових структур.

Особливе місце в грошовій готівці займає розмінна монета. Вона відіграє допоміжну роль відносно основної валюти — забезпечує платежі на суми, менші від розміру прийнятої в країні грошової одиниці. Якщо величина грошової одиниці дуже мала, то потреба в розмінній монеті знижується чи взагалі відпадає.

Крім видів грошових знаків, законодавство держави визначає також їх купюрність, яка створює значні зруч­ності учасникам платіжного обороту. Водночас висока частка великих купюр забезпечує економію на друкуванні грошових знаків. Проте наявність великих купюр робить готівку вразливішою для фальшування, зручнішою для обслуговування незаконних, тіньових операцій. Якраз з цієї причини держави уникають випуску купюр надто великих номіналів.

Сучасні висококомп’ютеризовані банківські технології відкрили можливість надати переважній частині грошової маси депозитну форму й обслуговувати грошовий оборот переважно у формі безготівкових розрахунків. Безготівковий оборот грошей здійснюється по банківських рахунках і не виходить за межі банківської системи. Це полегшує регулювання і контроль за законністю платіжних операцій, створює сприятливі умови для захисту загальносуспільних інтересів та інтересів учасників грошового обороту.

Депозитні гроші приводяться в рух командами, які надходять у банки ззовні у паперовій чи електронній формі. Це відкриває можливості для несанкціонованого втручання у використання депозитних грошей як з боку працівників банків, так і третіх осіб. Тому для власників депозитних грошей та банків потенційно існує не менша загроза їх втрати, ніж для власників готівки. Нейтралізувати цю загрозу можливо шляхом законодавчого урегулювання всіх цих питань на рівні грошової системи.

У готівковому грошовому обороті теж є багато питань. Готівка обертається поза банками, це робить її дуже зручною для обслуговування незаконних, антисуспільних операцій та видів діяльності. Грошові знаки піддаються також підробці.

Держави не обмежуються технічними заходами щодо посилення захисту купюр від підробки чи боротьби з фальшивомонетниками, а вдаються до регламентації і контролю операцій з готівкою. В Украї­ні, зокрема, зараз діють такі регламентуючі вимоги щодо операцій з готівкою:

¾ суб’єкти підприємницької діяльності можуть здійснювати платежі готівкою на невеликі суми, пов’язані переважно з формуванням та витрачанням грошових доходів населення;

¾ усі клієнти банків — юридичні особи можуть тримати у своїх касах готівку лише в межах ліміту, установленого банком відповідно до визначених НБУ правил;

¾ суб’єкти підприємницької діяльності зобов’язані здавати одержану готівкову виручку на свої рахунки в банках; на власні потреби можуть витрачати частину виручки в межах ліміту, установленого обслуговуючим банком відповідно до правил, визначених НБУ;

¾ при одержанні готівкових коштів зі своїх рахунків у банках юридичні особи повинні вказувати, на які цілі вони їх одержують, та зазначати суми по кожній цілі;

¾ витрачати одержану в банку готівку юридичні особи зобов’язані відповідно до вказаних цілей та обсягів.

Регламентація режиму валютного курсу та операцій з валютними цінностями — надзвичайно важливий і ефективний елемент грошової системи. В усіх країнах він активно використовується для захисту і забезпечення сталості національної валюти. Більш детально цей елемент буде розглянуто в наступних темах.

Організація обороту грошей звичайно покладається чинним законодавством на банки. Інші органи державного управління економікою — Кабінет Міністрів, Міністерство економіки, Міністерство фінансів, реалізуючи свої заходи економічної та фінансової політики, теж впливають на грошовий оборот. Проте свої регулятивні дії в монетарній сфері вони повинні координувати з НБУ.

2. Види грошових систем та їх еволюція

У результаті еволюції товарного господарства та властивих йому економічних відносин грошові системи поступово змінювалися, набували різних форм, які можна класифікувати за кількома критеріями (рис. 5.1).

Залежно від форми, в якій функціонують гроші, виділяють такі види грошових систем:

¾ система металевого обігу, коли грошовий метал безпосередньо перебуває в обігу та виконує всі функції грошей, а банкноти залишаються розмінними на метал;

¾ система паперово-кредитного обігу, за якої в обігу перебувають лише нерозмінні на грошовий метал знаки грошей — казначейські білети або банкноти.

Металеві грошові системи історично виступали у формах біметалізму та монометалізму. В епоху первісного накопичення капіталу (XVI — XVIII ст.) грошові системи, як правило, базувалися на біметалізмі, що виник ще за часів феодалізму.

БІМЕТАЛІЗМ — ЦЕ ГРОШОВА СИСТЕМА, В ЯКІЙ РОЛЬ ЗАГАЛЬНОГО ЕКВІВАЛЕНТА ЗАКОНОДАВЧО ЗАКРІПЛЯЛАСЯ ЗА ДВОМА МЕТАЛАМИ — ЗОЛОТОМ І СРІБЛОМ; МОНЕТИ З ЦИХ МЕТАЛІВ КАРБУВАЛИСЯ ТА ОБЕРТАЛИСЯ НА РІВНИХ ЗАСАДАХ, БАНКНОТИ ПІДЛЯГАЛИ РОЗМІНУ НА ОБИДВА ЦІ МЕТАЛИ.

золотий монометалізм існував у кількох формах: золотомонетного стандарту, золотозливкового стандарту і золотодевізного стандарту. - student2.ru

Рис.5.1. Схема класифікації грошових систем

ІСТОРИЧНО ПЕРШИМ РІЗНОВИДОМ БІМЕТАЛІЗМУ БУЛА СИСТЕМА ПАРАЛЕЛЬНОЇ ВАЛЮТИ, ЗА ЯКОЮ СПІВВІДНОШЕННЯ МІЖ ЗОЛОТИМИ ТА СРІБНИМИ МОНЕТАМИ ВСТАНОВЛЮВАЛОСЯ НА РИНКУ СТИХІЙНО, ТОБТО ВІДПОВІДНО ДО РИНКОВОЇ ВАРТОСТІ ЗОЛОТА ТА СРІБЛА. Це створювало деякі труднощі, що були пов’язані з існуванням на ринках двох загальних еквівалентів, а значить — двох мір вартості, двох систем цін.

Щоб спростити ситуацію, держава встановлювала у законодавчому порядку обов’язкове вартісне співвідношення між двома металами, що оберталися на рівних засадах за їх відкритого карбування.Такий різновид біметалізму дістав назву «система подвійної валюти».

Але встановлене фіксоване вартісне співвідношення часто не збігалося з реальним ринковим. ТОЙ МЕТАЛ, ЯКИЙ БУВ ЗА ЗАКОНОМ НЕДООЦІНЕНИМ, ВИТІСНЯВСЯ З ОБІГУ МЕТАЛОМ, ВАРТІСТЬ ЯКОГО ЗА ЗАКОНОМ БУЛА ЗАВИЩЕНА. У цьому проявлялася дія ЗАКОНУ КОПЕРНИКА—ГРЕШЕМА: «ГІРШІ ГРОШІ ВИТІСНЯЮТЬ З ОБІГУ КРАЩІ».

РІЗНОВИДОМ БІМЕТАЛІЗМУ БУЛА ТАК ЗВАНА СИСТЕМА «КУЛЬГАЮЧОЇ» ВАЛЮТИ, ЗА ЯКОЮ ОДИН З ВИДІВ МОНЕТ КАРБУЄТЬСЯ У ЗАКРИТОМУ ПОРЯДКУ.

Однак біметалізм не відповідав потребам розвинутого ринкового господарства, бо використання як міри вартості двох металів суперечило суті цієї функції грошей.

МОНОМЕТАЛІЗМ — ГРОШОВА СИСТЕМА, ЗА ЯКОЇ РОЛЬ ЗАГАЛЬНОГО ЕКВІВАЛЕНТА ВИКОНУЄ ОДИН МЕТАЛ: ЗОЛОТО (ЗОЛОТИЙ МОНОМЕТАЛІЗМ) АБО СРІБЛО (СРІБНИЙ МОНОМЕТАЛІЗМ), ПРИ ЦЬОМУ В ОБІГУ ФУНКЦІОНУЮТЬ МОНЕТИ ТА ЗНАКИ ВАРТОСТІ, РОЗМІННІ НА ГРОШОВИЙ МЕТАЛ.

У міру розвитку капіталістичного господарства біметалізм поступається монометалізму, а срібний монометалізм — золотому. Срібний монометалізм існував у Росії в 1843—1852 рр., в Індії — в 1852—1893 рр., у Голландії — в 1847—1875 рр.

Англія першою перейшла до золотого монометалізму наприкінці XVIII ст. — на початку ХІХ ст. В останній третині ХІХ ст. з’явилися умови для широкого запровадження золотої валюти. Завдяки своїй портативності (більш висока вартість та значно менша вага, ніж у срібних монетах) золоті монети були придатнішими для обігу. Золотий монометалізм було введено в Німеччині — у 1871—1873 рр., у Швеції, Норвегії та Данії — у 1873 р., у Франції — у 1876—1878 рр., в Австрії — у 1892 р., в Росії та Японії — у 1897 р., у США — в 1900 р.

ЗОЛОТИЙ МОНОМЕТАЛІЗМ ІСНУВАВ У КІЛЬКОХ ФОРМАХ: ЗОЛОТОМОНЕТНОГО СТАНДАРТУ, ЗОЛОТОЗЛИВКОВОГО СТАНДАРТУ І ЗОЛОТОДЕВІЗНОГО СТАНДАРТУ.

Класичною формою вважається золотомонетний стандарт, за якого:

— золото виконувало всі функції грошей;

— в обігу перебували золоті монети та банкноти, розмінні на них. Уведення в обіг золотих монет не викликало ажіотажного попиту на них. Навпаки, їх часто намагалися позбутися як незручних в обігу;

— відкрите карбування монет із фіксованим золотим вмістом.

— вільний рух золота та іноземної валюти між країнами, внаслідок чого відхилення валютних курсів від валютних паритетів відбувалося лише в межах «золотих точок».

Наши рекомендации