Державне регулювання економіки: економічні функції держави в змішаній економіці

Основним регулятором змішаної економіки є ринок. Ринковий механізм об’єднує виробників і споживачів в єдину економічну систему, спрямовуючи ресурси на виробництво тих товарів, які найбільш потрібні суспільству, сприяє розробці та впровадженню нових технологій.

Проте ринок не є ідеальною формою організації виробництва. Як суб’єкт макроекономічного регулювання він має певні обмеження:

1) ринок не володіє досконалим механізмом, здатним протистояти такому явищу, як економічна нестабільність, що проявляється через затяжний спад виробництва, безробіття, високий рівень інфляції тощо.

2) ринок здатний реагувати на індивідуальні потреби людей, але не має механізмів, які здатні забезпечувати людей суспільними благами, до яких належать послуги державного управління, армії, охорони здоров’я, освіти, науки тощо.

3) сучасний ринок не є досконало конкурентним, оскільки на ринкові відносини впливають монополії. Впливаючи на обсяги виробництва і ціни, вони обмежують ефективність ринкової конкуренції і діють у власних інтересах.

4) взаємодія людей через ринковий механізм породжує негативні наслідки: нерівність в доходах, нерівномірний розвиток регіонів, порушення екологічних умов життя населення тощо.

Перелічені вище обмеження ринку можуть бути компенсовані лише за допомогою державного втручання в економіку.

Тому на сучасному етапі розвитку товарного виробництва держава змушена виконувати ряд функцій регулювання економіки:

Створення та регулювання правової основи економічного середовища.

Держава бере на себе задачу забезпечення правової бази, яка пропонує такі міри: надання законного статусу приватним підприємствам, встановлення прав власності і гарантія дотримання контрактів, встановлює законні правила гри, які регулюють відносини між підприємствами, постачальниками ресурсів і споживачами. На основі законодавства уряд може виконувати функції арбітра в галузі економічних зв’язків, виявляти випадки нечесної практики економічних агентів і застосовувати владу для тих вжиття відповідних санкцій.

До компетенції уряду належить застосування правоохоронних сил для підтримання громадського порядку, введення стандартів мір ваги та якості продуктів, створення грошової системи з метою обміну товарів і послуг; уряд вводить правила поведінки, якими повинні керуватися виробники у своїх відносинах із споживачами і між собою.

Макроекономічна стабільність.

Вона заключається в тому, щоби допомогти власній економіці забезпечувати повну зайнятість ресурсів, ефективне їхнє використання і стабільний рівень цін. Тут рівень виробництва безпосередньо залежить від загального об’єму витрат.

Високий рівень загальних витрат означає, що для багатьох галузей вигідно нарощувати випуск продукції, а це, в свою чергу, зумовлює необхідність досягнення високого рівня використання матеріальних і людських ресурсів. Багато вчених вважають, що сама по собі ринкова економіка далеко не завжди забезпечує повну зайнятість, тобто можливе виникнення безробіття і інфляції.

Загальний рівень витрат у власному секторі може бути надто низьким для реалізації повної зайнятості. В цьому випадку уряд повинен так доповнити приватні видатки, щоб їхній загальний рівень був достатнім для створення повної зайнятості. При цьому уряд може збільшити власні видатки і скоротити податки.

Коли суспільство намагається витрачати більше, ніж дозволяють виробничі потужності економіки, виникає інфляція. За повної зайнятості сукупні видатки перевищують величину продукту, що зумовлює підвищення рівня цін. У такому разі урядові необхідно скоротити власні видатки і підвищити податки.

Захист конкуренції як головного «мотора» ринкового механізму.

Конкуренція це той основний регулюючий механізм, який підпорядковує виробників і постачальників ресурсів диктатові покупця, або суверенітету споживача. При ній саме рішення багатьох покупців і продавців щодо пропозиції і попиту визначають ринкові ціни. Це означає, що індивідуальні виробники і постачальники ресурсів можуть лише пристосовуватися до бажання покупців, яке ринкова система фіксує і доводить до відома продавців.

При конкуренції покупець – це господар, ринок – їх агент, а підприємство – їх слуга. Але ріст монополій різко міняє цю ситуацію, оскільки кількість продавців стає такою малою, що кожен із них уже спроможний вплинути на загальний обсяг пропозиції, а тому і на ціну продукту, що продається. Ресурси розподіляються так, як це вигідно продавцям-монополістам, які домагаються високих прибутків, а не для задоволення потреб суспільства в цілому. Тому для захисту конкуренції уряд запроваджує антимонопольні закони.

Перерозподіл доходів.

Ця функція полягає у зменшенні нерівності у доходах окремих груп населення. Зокрема, трансфертні платежі забезпечують допомогу бідним, інвалідам, безробітним; за програмами соціального забезпечення надається фінансова допомога хворим, пенсіонерам і людям похилого віку. Гарантовані ціни фермерам і законодавчо встановлені мінімальні ставки заробітної плати є наочним прикладом того, як уряд фіксує ціни з метою підвищення доходів певних груп населення.

Перерозподіл ресурсів.

Перерозподіл ресурсів може здійснюватись двома шляхами: перелив ресурсів або побічні ефекти та державні або соціальні блага.

Витрати переливу виникають тоді, коли виробництво або споживання товару породжує некомпенсовані витрати у будь-якої третьої сторони. Найбільш явні витрати переливу пов’язані із забрудненням навколишнього середовища. Ці витрати тягарем падають на людей, які не давали на цю виробничу діяльність своєї згоди. Суть проблеми забруднення зводиться до того, що економісти називають побічними ефектами, пов’язаними з виробництвом чи споживанням послуг. Забруднення можуть бути найрізноманітнішими: сажа на підвіконні, яку викидають димові труби найближчих фабрик, нафта, що забруднює пляжі, шум літаків поблизу аеропортів. Коли виникають витрати переливу, тобто коли виробники перекладають частину своїх витрат на плечі населення, витрати виробництва знижуються.

Існують певні види товарів і послуг, які називаються державними або суспільними благами, яких ринкова система зовсім не хоче виробляти, оскільки вони мають специфічні властивості – вони неділимі, складаються з таких великих одиниць, що здебільшого не можуть бути продані індивідуальним покупцям; на них не поширюється принцип виключення, тобто не існує ефективних способів відсторонення індивідів від користування вигодами цих благ, як тільки вони виникають; вигоди від суспільних благ дістаються суспільству в результаті самого виробництва таких благ. До таких благ насамперед належить національна оборона, регулювання паводків, боротьба зі стихійними лихами; будівництво маяків.

Державне втручання в економіку може бути ефективним за умов, якщо воно є зваженим. Значною мірою вирішення цієї проблеми залежить від того, як розуміється сутність державного регулювання економіки.

Державне регулювання економіки — цілеспрямована діяльність держави зі створення правових, економічних і соціальних передумов, необхідних для ефектив­ного функціонування ринкового механізму і мінімізації його негативних наслідків.

Державне регулювання економіки не протистоїть механізму ринкового регулю­вання, а надає ринковим регуляторам здатність більш ефективно впливати на еконо­мічний розвиток. У підсумку це повинно сприяти досягненню поставлених державою цілей і пріоритетів з меншими економічними і соціальними втратами.

Ефективність державного регулювання економіки обумовлена тим, якою мірою держава в процесі виконання своїх регулюючих функцій враховує об’єктивні економічні закони ринку. Держава повинна сприяти розвиткові ринкового механізму.

Держава може втручатися в ринковий механізм лише в одному випадку — коли цей механізм не здатний виконувати свою позитивну роль в економіці. Показовим прикладом є перехідна економіка, коли адміністративно-командні механізми вже не діють, а ринкові — ще знаходяться в стадії становлення. Знайти раціональне співвідношення між державним втручанням в економіку і її ринковим саморегулюванням — актуальна проблема органів державного управління.

В умовах розвиненого ринку державне регулювання економіки — це втручання держави не в ринковий механізм, а в передумови та побічні наслідки його функціо­нування. Так державні програми допомоги малозабезпеченим, непрацездатним і безробітним членам суспільства можуть забезпечити їхній соціальний захист без втручання в ринковий механізм.

Важливою передумовою, що визначає ефективність державного регулювання економіки, є врахування в діях держави умов конкретної країни: частка державного сектора в економіці, структура економіки, технічний рівень виробництва, природні, демографічні та політичні умови. Врахування цих умов вимагає від кожної держави творчого підходу до визначення межі та методів свого втручання в економіку.

Наши рекомендации