Види і форми інвестицій

Відповідно до законодавства України до іноземних інвесторів відносяться юридичні і фізичні особи, які розташовані (проживають) за межами України, а також іноземні держави, міжнародні урядові і неурядові організації.

Підприємство з іноземними інвестиціями (згідно Закону України "Про режим іноземного інвестування") - це підприємство (організація) будь-якої організаційно-правової форми, створене на базі законодавства України, іноземна інвестиція в статутному фонді якого, при його наявності, складає не менше 10 %. Підприємство набуває статус підприємства з іноземними інвестиціями з дня зарахування даної інвестиції на його баланс. Зарубіжні інвестори мають право здійснювати вкладення на території України у вигляді іноземної валюти, будь-якого рухомого і нерухомого майна, цінних паперів, інтелектуальної власності, права на здійснення господарської діяльності, платних послуг і ін.

Державна реєстрація іноземних інвестицій проводиться Радою Міністрів Автономної Республіки Крим і державними адміністраціями областей в триденний термін на підставі інформаційного повідомлення інвесторів.

Згідно законодавства України іноземні інвестиції здійснюються в наступних формах:

· пайова участь іноземних інвесторів у вітчизняних підприємствах;

· створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам;

· придбання підприємств, що діють;

· купівля рухомого і нерухомого майна;

· придбання самостійно або за участю українських юридичних або фізичних осіб прав на користування землею і використання природних ресурсів України;

· придбання інших майнових прав.

Підприємства з іноземними інвестиціями можуть добровільно об'єднуватися в союзи, асоціації, концерни і інші об'єднання.

Подальше існування, самозбереження і розвиток України як суверенної держави неможливі без розробки і впровадження багатопланової, цілеспрямованої системи захисту її економічних інтересів.

Курс на перехід до ринкової економіки передбачає оновлення суспільства, оздоровлення і структурну перебудову вітчизняної економіки, підйом виробництва і зняття соціальної напруженості. Вирішення даних проблем вимагає залучення в економіку України іноземного капіталу з метою виходу продукції країни на світовий ринок.

Аналіз стану іноземних інвестицій показує, що попит внутрішнього ринку України на іноземні інвестиції достатньо високий. За даними Міністерства економіки України, потреба в них складає більше 40 млрд. дол. Додаткових коштів потребують перш за все металургія (7 млрд. дол.), хімічна і нафтохімічна галузі (3,3 млрд. дол.), транспорт (3,7 млрд. дол.).

Іноземне інвестування відбувається за наявності двох основних чинників: спонукальних мотивів і регулювання.

Існує декілька типів інвесторів, які мають різні мотиви інвестування, економічні і політичні інтереси, різні форми і методи організації бізнесу.

До першого типу інвесторів ("стратегічних") відносяться переважно ТНК. Як правило, їх мета - якомога інтенсивніше використовувати природні ресурси України і досягти прибутку від інвестування шляхом їх експорту; налагодити в Україні власне виробництво і ділерську мережу. Такі компанії прагнуть укласти з державними органами угоди на певний термін про розвідку і видобуток природних ресурсів. Для інвестора даного типу найбільш важливою є політична і соціальна стабільність в країні. В цілому для такого типу інвесторів в Україні склався сприятливий інвестиційний клімат, якщо прийняти до уваги могутній ресурсний потенціал країни і гострий попит на іноземні інвестиції. Проте політична нестабільність і недосконалість законодавства зменшують такі привабливі риси України, як її природні ресурси, наявність дешевою і достатньо кваліфікованої робочої сили, високий науково-технічний потенціал.

До першого типу інвесторів можна віднести ТНК із США, Німеччини, Південної Кореї і інших високорозвинутих країн. Від потенційних українських партнерів вони чекають взаємодопомогу з перспективою динамічнішої співпраці надалі. Для нашої економіки це бажаний тип добросовісних інвесторів, оскільки серйозної економічної небезпеки для країни вони практично не представляють.

· Другий тип інвесторів пов'язаний з різноманітними фондами і подібними їм організаціями. Прагматичний розрахунок в діяльності інвестиційних фондів полягає в тому, що західні інвестори побоюються, що скорочення НДДКР в Україні може привести врешті-решт до деградації економіки, внаслідок чого інвестор може втратити свої капітали і потенційні прибутки. Другий тип можна також охарактеризувати як добросовісних інвесторів.

До третього типу інвесторів відносяться ті, чиєю метою є випуск в Україні промислових і споживчих товарів з використанням місцевих основних фондів, "сирих" матеріалів, дешевої робочої сили, інфраструктури. Це саме ті інвестори, за допомогою яких країна збагачується технологічним і організаційним досвідом. Серед них найбільш бажані інвестори, що поставляють українським підприємствам оснащення, матеріали, технологічні лінії і т.д., - все те, що скорочує залежність від імпорту і відповідно сприяє розширенню експортних можливостей. Більшість цих інвесторів є невеликі або середні компанії. Ця група інвесторів сама масова.

· Четвертий тип інвесторів - "експансіоністи", або "сировинники". Основна їх мета - імпортувати інвестиційні товари і готову продукцію до України (товарна експансія), купувати "сирі" матеріали і напівготову продукцію для експорту з України. З однієї сторони, їх роль полягає в насиченні вітчизняного ринку товарами і послугами, з іншої - масовий вивіз сировини перетворює Україну на сировинний "придаток" і заглиблює технологічну залежність від імпортерів. Такі інвестори представляють переважно невеликі маловідомі фірми, діють недовго, не піклуючись про хорошу ділову репутацію на місцевому ринку.

П'ятий тип(постсоціалістичний) - в основному інвестори з країн Східної Європи і республік колишнього СРСР. Для України даний тип інвесторів на сучасному етапі бажаний, оскільки практика показала, що на західних ринках нові учасники з неконкурентоздатною продукцією не потрібні. Повернення до колишніх ринків є одним з чинників подолання економічної кризи східноєвропейських держав, Російської Федерації і інших колишніх республік СРСР. Цей тип інвесторів малопривабливий для України.

· Шостий тип - "авантюристичні" і "кримінальні" інвестори. Державі немає сенсу серйозно розраховувати на них. Підприємців цього типу не можна вважати добросовісними.

Таким чином, можна зробити висновок, що суперечності між іноземним донором і країною-реципієнтом на макрорівні полягають в різних мотиваціях інвестиційної діяльності. Якщо для першого головне завдання - отримання стабільного прибутку і встановлення впливу на економіку країни-реципієнта, то для другої - це отримання економічної незалежності від першого.

На макрорівні суперечності між вітчизняними суб'єктами і іноземними інвесторами набувають різних форм. При цьому один з їх проявів - несумлінність - у багатьох випадках випереджає очікуване порушення з боку вітчизняних суб'єктів.

Іноземні інвестиції не є панацеєю від всіх бід. Використання іноземного капіталу - неоднозначний по своїх наслідках процес для країни-реципієнта, що виявляється через складну взаємодію комплексу позитивних і негативних тенденцій на макро- і мікрорівні. Запобігання небажаним наслідкам іноземного інвестування і економічна безпека країни передбачають державну корекцію комплексу відповідних доктрин, стратегій, концепцій, програм, коли держава виходить на світові ринки капіталу, здійснюючи свою зовнішньоекономічну політику. Корекція діючого законодавства з урахуванням особливостей залучення і ефективного використання іноземних інвестицій є невід'ємною частиною цієї справи.