Розподіл навчальної дисципліни «Економіка праці та соціально-трудові відносини» за темами та модулями

Номер і назви тем
Модуль 1
1. Об’єкт, предмет і завдання дисципліни
2. Трудові ресурси і трудовий потенціал суспільства
3. Соціально-трудові відносини як система
4. Соціальне партнерство
5. Ринок праці та його регулювання
6. Соціально-трудові відносини зайнятості
Модуль 2
7. Організація і нормування праці
8. Продуктивність і ефективність праці
9. Політика доходів і оплата праці
10. Планування праці
11. Аналіз, звітність, аудит у сфері праці
12. Моніторинг соціально-трудової сфери як інструмент регулювання й удосконалення соціально-трудових відносин
13. Міжнародна організація праці та її вплив на розвиток соціально-трудових відносин
Модуль 3
Екзамен

короткий лекційний курс дисципліни

Змістовний модуль № 1.

Праця як чинник економічної діяльності. Трудові ресурси

тема 1. Об’єкт, предмет та завдання дисципліни

Економіка праці– це галузь економічної науки, яка вивчає закономірності і способи раціонального формування, використання, відтворення і розвитку головної виробничої сили суспільства – людини (людського ресурсу), організації та стимулювання ефективної трудової діяльності працюючих з метою максимального задоволення їх матеріальних і духовних потреб, тобто – це цілеспрямоване дослідження функціонування та результатів ринку у сфері праці.

Соціальні відносини– це система відносин між окремими людьми, соціальними групами, що беруть неоднакову участь в економічному, політичному і духовному житті, мають відмінності у соціальному статусі, способі життя, джерелах та рівнях доходів особистого споживання тощо.

Трудові відносини – закономірна складова виробничих відносин у системі праці. Вони виникають між учасниками трудового процесу на основі поділу та кооперації праці у зв’язку з необхідністю обміну діяльністю та її продуктами для досягнення кінцевої виробничої мети.

Соціально-трудові відносиниформуються також на основі функціональної діяльності, але зумовлюються наявністю „рівності – нерівності” соціального стану соціальних груп і окремих працівників, схожості і несхожості їхніх інтересів, їхньої трудової поведінки в конкретних ситуаціях.

Предметом науки „Економіка праці та соціально-трудові відносини” є питання і проблеми, що вона вивчає, а саме:

ü праця та її соціально-економічна роль;

ü класифікація праці;

ü специфічність праці у різних сферах виробництва;

ü сутність та механізм функціонування соціально-трудових відносин;

ü природний, механічний, соціальний та економічний рух населення;

ü трудові ресурси та трудовий потенціал суспільства;

ü персонал підприємства;

ü продуктивність та ефективність праці;

ü ринок праці та його регулювання;

ü зайнятість населення та безробіття;

ü організація праці;

ü нормування праці;

ü мотивація та оплата праці;

ü тарифікація сільськогосподарської праці;

ü вартість життя населення та його показники;

ü соціальне партнерство та соціальна політика;

ü міжнародний досвід регулювання соціально-трудових відносин;

ü діяльність Міжнародної організації праці.

Методом наукиє сукупність прийомів і способів, за допомогою яких реалізується предмет, тобто вивчається навчальний матеріал дисципліни. До методів вивчення економіки праці та СТВ віднесемо: спостереження; аналітичний; статистико-економічний; розрахунково-конструктивний; соціологічний; економіко-математичний; факторний метод планування та аналізу; абстрактно-логічний.

Теоретичною основою економіки праці, як і інших економічних дисциплін, є економічна теорія. Крім цього, економіка праці має тісний зв’язок з цілою низкою дисциплін – макроекономікою, мікроекономікою, економікою підприємства, організацією виробництва, управління персоналом, а також тими, для яких праця є об’єктом вивчення: нормування праці, наукова організація та оплата праці, статистика праці, соціологія праці, ергономіка праці, фізіологія і психологія праці, охорона праці, трудове право та інші.

Категорія “функції праці” - дає можливість розкрити форми впливу праці на навколишнє середовище та людину. Виділяються наступні функції праці:

1) участь у виробництві благ, направлених на задоволенні потреб людини;

2) формування суспільного багатства і розвиток суспільства;

3) розвиток суспільного прогресу, науки і культури;

4) формування самої людини;

5) спосіб самовираження особистості.

Праця як сфера життя людини та провідний чинник економічної діяльності

Праця– це діяльність, у процесі якої з природних ресурсів продукуються матеріальні та духовні блага. Вона здійснюється людиною з примусу (адміністративного, економічного) чи за внутрішньою спонукою.

Робота– поняття фізичне. Вона може виконуватися не лише людиною, а і машинами, тваринами.

Предмети праці – це все те, на що спрямована праця і що зазнає змін із набуттям корисних для задоволення людських потреб властивостей. Особливістю сільськогосподарської праці є те, що її предметами є живі організми – рослини і тварини, а також важливіший природний ресурс – ґрунт.

Засобами праці вважається те, за допомогою чого людини діє на предмети праці – машини, механізми, інструменти, різні пристосування, а також будівлі й споруди.

В понятті праці розрізняють категорії, різновиди і форми її прояву.

Категорія – це поняття, що виражає суттєві властивості і відносини предметів і явищ. Серед категорій необхідно виділити такі, як зміст, характер, функції і форми праці.

Зміст праці – це сукупність виконуваних працівником функцій, що виражає ступінь складності та різноманітності виконуваних функцій, насиченість трудового процесу розумовою діяльністю, елементами творчості. Він зумовлюється технікою і технологією виробництва та визначає місце працівника в системі суспільного виробництва. Підвищення змістовності праці називають інтелектуалізацією праці.

Зміст праці відображається у тарифно-кваліфікаційних довідниках, в положеннях про підрозділи, посадових інструкціях.

Під характером праці розуміють якісні характеристики праці, які виділяють особливості її функціонування незалежно від змісту праці. Праця одного визначеного характеру може бути притаманна праці працівників різних спеціальностей, сфер діяльності. Особливості характеру праці проявляється в її різновидах.

Мотивація – це процес спонукання індивіда, соціальної групи, або спільноти людей здійснювати спадково закріплені або набуті досвідом дії, спрямовані на задоволення потреб і досягнення особистої, групової і суспільної мети. Потреби матеріального характеру взаємопов’язані з матеріальними стимулами і визначаються потребами індивіда, соціальні – з потребами особистості, духовні – з індивідуальними особливостями.

Соціально-економічна суть праціполягаєу тому, що вона має суспільну природу і суспільний характер. Для того, щоб виробляти продукти, необхідні для життя, люди змушені вступати в певні зв’язки і стосунки в процесі їх спільного впливу на природу. Виробничі відносини, які складаються у суспільстві, характеризують соціально-економічну природу праці. Зі зміною виробничих відносин змінюється і суспільна природа праці в частині її організації, раціонального використання робочої сили, розподілу засобів виробництва та продуктів праці.

Право громадян України на працюпередбачає одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, – включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, що забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.

тема 2. ТРУДОВІ РЕСУРСИ і трудовий потенціал суспільства

Населення – це природно-історична сукупність людей, яка проживає на певній території – районі, місті, регіоні, країні, формується і безперервно відтворюється як у процесі виробництва, так і самого життя.

До наявного населенняналежить населення, яке знаходиться на момент перепису на даній території, враховуючи тимчасово проживаючих.

До постійного населення– населення, яке постійно проживає на момент перепису на даній території, враховуючи тимчасово відсутніх.

Міське і сільське населення.До міського населення належать особи, які проживають у міських поселеннях, до сільського – які проживають у сільській місцевості. Міські поселення – це населені пункти, затверджені законодавчими актами як міста та селища міського типу. Всі інші населені пункти – сільські.

Трудові ресурси – це працездатна частина населення, яка має фізичний розвиток, розумові здібності, знання, які необхідні для роботи в народному господарстві.

Працездатний вік – узагальнене поняття, що в кожній країні визначається системою законодавчих актів. Нині в Україні працездатним віком вважається для жінок: 16-54 роки, для чоловіків 16-59 років включно.

Нижня межа працездатного віку передбачає, що до початку трудової діяльності людина повинна набути певного рівня фізичного та розумового розвитку, а для цього потрібен певний час.

Верхня межа працездатного віку відображає думку суспільства про те, в якому віці людина може претендувати на соціальну допомогу по старості.

До працездатного населення відносять населення у працездатному віці. До осіб у віці, молодшому за працездатний відносяться діти віком до 16 років (від 0 до 15 років включно). Особами у віці старшому за працездатний є чоловіки, яким виповнилось 60 років і більше, та жінки, яким виповнилось 57 років і більше.

У кожному суспільстві є значний прошарок людей недостатньо здорових для того, щоб працювати. Це – непрацездатне населення, хоча їхній вік працездатний. Такі люди одержують статус інвалідів першої або другої групи, що дає їм право на отримання пенсії незалежно від віку.

Отже, до трудових ресурсів належать:

а) населення в працездатному віці, зокрема, в Україні чоловіки віком 16-59 років (включно); жінки віком 16-56 роки (включно), за винятком непрацюючих інвалідів та інвалідів війни 1 і 2 групи та непрацюючих осіб непрацездатного віку, осіб які отримують пенсію за віком на пільгових умовах;

б) населення, старше і молодше від працездатного віку, яке зайняте у народному господарстві.

Економічно активне населення – частина населення, яка забезпечує пропозицію робочої сили виробництва товарів і послуг. Кількісно ця група населення складається із зайнятих економічною діяльністю і безробітних, які на даний момент не мають роботи, але бажають її одержати.

Економічне неактивне населення – це населення, яке не входить до складу робочої сили, включаючи осіб молодшого віку, встановленого для заміру економічно активного населення.

Для того, щоб визначити економічно активне (неактивне) населення, розглядається його рівень:

Реа = Чеа / Чзаг × 100%;

Рена = Чена / Чзаг × 100%,

де Реаена) – рівень економічно активного (неактивного) населення;

Чеаена) – чисельність економічно активного (неактивного) населення на певній території за певний період;

Чзаг – загальна чисельність населення на певній території за певний період.

Зайняті економічною діяльністю (згідно з МОП) – це особи у віці 15-70 років, які виконують роботи за винагороду за наймом на умовах повного або неповного робочого часу, працюють індивідуально, зайняті в домашньому та особистому сільському господарстві, а також тимчасово відсутні на роботі. За цією методикою зайнятими вважаються особи, які працювали протягом тижня не менше 4 годин (в особистому підсобному господарстві – не менше 30 годин) незалежно від того, була це постійна, тимчасова, сезонна випадкова чи інша робота.

Безробітніза визначенням МОП – це особи у віці 15-70 років (як зареєстровані, так і не зареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно відповідають трьом умовам: не мають роботи (прибуткового заняття), шукають роботу або намагаються організувати свою справу, готові приступити до роботи протягом наступних двох тижнів. До цієї категорії відносять також осіб, які навчаються за направленням служби зайнятості, знайшли роботу і чекають відповіді або готуються до неї приступити, але на даний момент ще не працюють.

Трудовий потенціал – це інтегральна оцінка кількісних і якісних характеристик економічно активного населення.

На рівні суспільства трудовий потенціал характеризується такими узагальненими показниками як здоров’я, рівень освіти, організованість, творчий потенціал та активність, моральність тощо.

Трудовий потенціал людини включає: здоров’я, освіту, професіоналізм, творчий потенціал, активність, ресурси робочого часу, організованість.

Трудовий потенціал підприємства включає декілька статево-вікових груп працівників, які мають різні потенційні можливості, якісно відрізняються освітнім та професійно-кваліфікаційним рівнем та стажем роботи за обраною спеціальністю.

Важливими кількісними показниками трудового потенціалу підприємства є: чисельність працівників; сукупний фонд робочого часу, що вимірюється у людино-годинах.

Сукупний фонд робочого часу підприємства визначається за формулами:

Фс = Фк – Фн

або

Фс = Ч х Д х Тзм,

де Фс – сукупний фонд робочого часу підприємства, люд.-год.;

Фк – календарний фонд робочого часу, люд.-год.;

Фн – нерезервоутворюючі неявки і перерви, люд.-год.;

Ч – чисельність працівників, чол.;

Д – кількість днів роботи в періоді, дн.;

Тзм – тривалість робочого дня (зміни), год.

Величину трудового потенціалу суспільства (регіону) у загальному вигляді можна визначити за формулою:

Розподіл навчальної дисципліни «Економіка праці та соціально-трудові відносини» за темами та модулями - student2.ru

де Фпс – потенційний фонд робочого часу суспільства, год.;

Розподіл навчальної дисципліни «Економіка праці та соціально-трудові відносини» за темами та модулями - student2.ru – чисельність населення за групами, яке може брати участь у суспільному виробництві;

Тр – законодавчовстановлена величина часу роботи по групах працівників протягом календарного періоду (рік, квартал, місяць), визначається як добуток кількості робочих днів у періоді на встановлену тривалість робочого дня в годинах.

Для оцінки трудового потенціалу суспільства можна запропонувати формулу, що відображає його структуру:

ТП – ТР – Рм = ТРп + ТРр + Рм,

де ТП – трудовий потенціал;

ТР – трудові ресурси;

ТРп – потенційні ресурси живої праці;

ТРр – реальні ресурси живої праці;

Рм – резерви живої праці.

Управління трудовим потенціалом – це більш висока стадія роботи з людьми порівняно зі звичайною практикою комплектування організації кадрами. Воно охоплює всі напрямки, які забезпечують найкраще використання людських ресурсів з орієнтацією на досягнення стратегічних цілей. Виходячи з цього, в процесі управління трудовим потенціалом повинні вирішуватись завдання формування, направлення, мотивації, розміщення і розвитку ресурсів праці разом із іншими видами економічних ресурсів в цілях досягнення стратегічної мети.

До системи балансів трудових ресурсів належать:

ü зведений баланс робочих місць і трудових ресурсів (звіт і план);

ü баланс розрахунку додаткової потреби в робітниках і службовцях;

ü балансовий розрахунок потреби в підготовці кваліфікованих робітників;

ü баланс робочого часу тощо.

Баланс трудових ресурсів – найважливіший прогнозово-аналітичний документ. Він складається із чотирьох розділів, по кожному з яких вказуються звітні дані, оцінка та розраховується прогноз:

ü населення,

ü трудові ресурси,

ü розподіл трудових ресурсів,

ü розподіл зайнятих.

ВІДТВОРЕННЯ ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ

Відтворення населення – це історично та соціально-економічно обумовлений процес постійного і безперервного відновлення поколінь людей унаслідок взаємодії народжуваності і смертності.

Існують різнівиди руху населення: природний, просторовий (механічний, міграція), соціальний (соціальна мобільність), економічний.

Природний рух – це безперервний процес оновлення населення за рахунок появи одних життів та зникнення інших. Отже, об’єктом дослідження природного руху є чисельність народжуваних, померлих, число зареєстрованих шлюбів, а також чисельність усього населення.

Соціальний рух населення виявляється у зміні освітньої, професійної, національної та інших структур населення. Кожне нове покоління людей відрізняється від попереднього рівнем освіти та культури, професійно-кваліфікаційною структурою, структурою зайнятості, статево-віковим складом і багатьма іншими характеристиками.

Економічний рух населення пов’язаний зі зміною його трудової активності, що призводить до відповідного збільшення або зменшення ресурсів для праці.

У природному русі розрізняють види відтворення:

ü традиційний –високий рівень народжуваності і смертності;

ü сучасний – зменшення рівня народжуваності, зменшення рівня смертності і зростання середньої тривалості життя.

Розрізняють 3 режими відтворення населення: розширений, простий і звужений.

Розширене відтворення характеризується переважанням народжуваності над смертністю (і в абсолютних показниках, і в розрахунку на 1000 осіб) та, відповідно, природним приростом населення.

Просте відтворення означає постійну кількість населення території в результаті приблизно однакової народжуваності і смертності.

Звужене відтворення або депопуляція характерне для країн, у яких показник смертності перевищує показник народжуваності, в результаті чого відбувається абсолютне зменшення кількості населення. Це ми і спостерігаємо на даний період в Україні.

Екстенсивний тип відтворення ресурсів для праці означає зміну їхньої чисельності без зміни якісних характеристик економічно активного населення.

Інтенсивний тип відтворення ресурсів для праці пов’язаний зі зміною якості людських ресурсів: зростання освітнього рівня, кваліфікації, покращення здоров’я та розумових здібностей, що означає нарощування трудового потенціалу. Зокрема, трудовий потенціал – це можливі (потенційні) кількість та якість праці, якими володіє суспільство відповідно до даного рівня розвитку науки і техніки.

Робоча сила формується у процесі споживання частини суспільного продукту, а використовується у процесі його виробництва. Як і у відтворенні суспільного продукту, фази виробництва і споживання робочої сили пов’язані з процесом розподілу. Тому відтворення робочої сили має наступні фази:

1. Фаза формування (виробництва) робочої сили.

2. Фаза розподілу ті перерозподілу робочої сили.

3. Фаза використання робочої сили.

Перераховані фази відтворення робочої сили взаємопов’язані між собою.

Просторовий рух (міграція) – це переміщення населення, що зумовлене політичними, економічними, релігійними та іншими причинами.

Міграція – це переміщення робочої сили (працездатних мігрантів) через кордони тих чи інших територій, країн, населених пунктів зі зміною місця проживання назавжди або на деякий період.

Причини міграції – економічні, соціальні, демографічні, національні, етнічні, політичні, екологічні, природно-кліматичні тощо.

Міжнародна міграція робочої сили складається з імміграції (в’їзд працездатного населення в дану країну через її межі) та еміграції (виїзд працездатного населення з даної країни за її межі).

Рееміграція – повернення емігрантів на батьківщину на постійне місце проживання.

У залежності від місця руху населення виділяють міграцію:

Внутрішню – в межах певної території,

Зовнішню – за межі даної території.

За часовими ознаками виділяють міграцію:

Безповоротна міграція пов’язана зі зміною постійного місця проживання (переїзд із села в місто, з одного регіону в інший, з одної країни в іншу).

Тимчасова міграція припускає переселення на заздалегідь обумовлений термін (наприклад, робота за контрактом на кілька років).

Сезонна міграція представляє щорічне переміщення людей у визначені періоди року (наприклад, сільськогосподарські роботи).

Маятникова міграція включає регулярні поїздки до місця роботи чи навчання за межі свого населеного пункту.

За формами реалізації розрізняють організовану і неорганізовану міграцію:

Організованаміграція здійснюється за допомогою державних і суспільних органів.

Неорганізована міграція проводиться силами самих мігрантів без матеріальної й організаційної допомоги з боку будь-яких установ.

Показники природного руху населення поділяються на абсолютні та відносні.

До абсолютних показників природного руху населення належать: кількість народжених; кількість позашлюбних народжень; кількість померлих; кількість померлих за віковими групами та причинами; очікувана тривалість життя; середня тривалість життя; кількість зареєстрованих шлюбів; кількість розлучень у даній країні за певний проміжок часу; природний приріст населення; середньорічна чисельність населення.

Середньорічна чисельність населення визначається на середину року як середня арифметична на початок і кінець року або шляхом додавання до початкової чисельності населення половини її приросту.

Показники механічного руху населення також поділяють на абсолютні та відносні.

До абсолютних відносять такі:

ü число прибулих на дану територію за рік;

ü число вибулих із даної території за рік;

ü сальдо міграції, або механічний приріст, який визначається як різниця між числом прибулих і числом вибулих;

ü міграційний оборот, або валова міграція визначається як сума прибулих і вибулих на дану територію за рік.

До відносних показників міграції відносять коефіцієнти:

- прибуття – визначається як відношення кількості прибулих на дану територію за рік (Пр) до середньорічної чисельності населення даної території (Чсер), у розрахунку на 1000 осіб населення:

- вибуття – визначається як відношення кількості вибулих із даної території за рік (В) до середньорічної чисельності населення даної території (Чсер), у розрахунку на 1000 осіб населення:

- механічного приросту – визначається як відношення різниці прибулих і вибулих із даної території за рік (Пр – В) до середньорічної чисельності населення даної території (Чсер), у розрахунку на 1000 осіб населення:

- механічного обороту – визначається як відношення суми прибулих і вибулих із даної території за рік (Пр+В) до середньорічної чисельності населення даної території (Чсер), у розрахунку на 1000 осіб населення:

ПЕРСОНАЛ ПІДПРИЄМСТВА

Персонал – це основний штатний склад працівників підприємства (організації), які володіють необхідною кваліфікацією і виконують різноманітні виробничо-господарські функції. Він характеризується як кількісними, так і якісними показниками, що розглядаються і в статиці, і в динаміці.

Чисельність співробітників, що працюють на підприємстві на даний момент часу, називається обліковою або фактичною.

До облікового складу підприємства входять усі категорії постійних, сезонних і тимчасових працівників підприємства, прийнятих на роботу на п’ять днів і більше (а по основній діяльності підприємства – на один день і більше), починаючи з дня їх зарахування. До списків включаються як фактично працюючі на дану дату працівники, так і ті, що відсутні на роботі з різних причин. Звільнені з роботи працівники не входять до списків, починаючи з дня їх звільнення.

Не входять до облікової чисельності і належать до працівників необлікового складу зовнішні сумісники, особи, залучені для разових і спеціальних робіт, ті, що працюють на підставі договорів цивільно-правового характеру, а також направлені на навчання з відривом від виробництва та ін.

Середньооблікова чисельність персоналу за місяць – це сума виходів та невиходів на роботу за всі дні місяця, поділена на календарну кількість днів періоду. При цьому показники за вихідні й святкові дні прирівнюються до показників попередніх робочих днів.

Явочнакількість персоналу показує, скільки працівників з числа облікового складу реально з’явилися на роботу.

Чисельність фактично працюючих показує кількість персоналу, що не лише з’явився, а й реально приступив до роботи. Різниця між явочною і фактичною кількістю працюючих показує чисельність працівників, що перебувала в цілоденному простої.

Наши рекомендации