Небанківське кредитування підприємств

Небанківські фінансові установи, які здійснюють фінансування (інвестування) національної економіки, зокрема, шляхом кредитування, можна поділити:

· на первинних кредиторів;

· вторинних кредиторів;

· інвесторів.

Первинними кредиторами виступають кредитні союзи, міжнародні фонди й ті небанківські кредитні структури, які здійснюють іпотечне кредитування.

До вторинних кредиторів можна зарахувати Державну іпотечну установу, (основний вид діяльності – рефінансування первинних іпотечних кредиторів), небанківські структури (інвестори) – це страхові компанії, недержавні пенсійні фонди (НПФ), фінансові компанії, які управляють фондами фінансування будівництва (ФФБ), фондами операцій з нерухомістю (ФОН).

Небанківські фінансові установи надають різноманітні види послуг з кредитування.

Кругообіг коштів підприємства в процесі виробництва продукції, послуг та інших видів комерційної діяльності часто супроводжується тимчасовим браком фінансових ресурсів. Виникає потреба у відстроченні пла­тежу (в комерційному кредиті).

Комерційний кредит є однією з найперших форм кредиту, саме він породив вексельний обіг і сприяв розвитку безготівкових розрахунків. Його мета – прискорення процесів реалізації товарів і отримання прибутку.

Комерційний кредит – це кредитна угода між двома підприємствами:
1) продавцем (кредитором) і 2) покупцем (позичальником). Інструментом комерційного кредиту традиційно є вексель. Відсоток за комерційним кредитом в основному менший, ніж відсоток за банківсь­ким кредитом, він є складовою частиною ціни товару та векселя. Переоформлення комерційного кредиту на банківський, оплата векселя – це свідчення погашення комерційного кредиту. Комерційний кредит відрізняється від банківського тим, що кредитором є юридичні особи, пов’язані з виробництвом, або з реалізацією товарів і послуг, а не спеціалізовані кредитно-фінансові організації. Надається він тільки в товарній формі. Комерційний кредит пов’язаний з певними ризиками:

· недотримання покупцем строків оплати;

· можлива зміна ціни товарів;

· банкрутство покупця;

· можливе подорожчання кредиту.

Конкретний строк комерційного кредиту залежить:

· від вартості угоди;

· виду товарів і послуг;

· фінансового стану покупця і постачальника;

· вартості кредиту;

· наявності тривалих зв’язків між постачальниками і покупцями;

· якості товару.

Комерційний кредит має як переваги, так і недоліки. До переваг належать:

· оперативність надання коштів у товарній формі;

· технічна простота оформлення угоди;

· надання підприємству більших можливостей маневрування коштами;

· сприяння розвитку кредитного ринку.

Недоліками комерційного кредиту є:

· обмежені можливості в часі;

· наявність ризику для кредитора;

· можливість небажаного впливу банків на дисконтування векселів.

На практиці застосовують переважно три різновиди комерційного кредиту:

1) із погашенням після фактичної реалізації посередником одержаних товарів;

2) із фіксованим терміном погашення;

3) за відкритим рахунком (постачальник наступної партії товарів звертається до моменту погашення попередньої заборгованості на умовах комерційного кредиту).

На початку XX ст. в розвинених країнах у внутрішній і міжнародній торгівлі практикувалось надання продавцями комерційного кредиту у виді відстрочки платежів, без оформлення векселем, а також надавався покупцями комерційний кредит постачальникам через авансові платежі.

Маючи відкритий рахунок, підприємства-покупці періодично закуповують товари без оформлення кредиту у кожному окремому випадку. На замовлення покупця продукція негайно відвантажується, а оплата за нього здійснюється у терміни після одержання рахунка-фактури.

Сьогодні у розвинених країнах відкритий рахунок є окремим фінансовим інструментом збуту продукції в оптовій торгівлі, який виступає як одна з форм розрахунково-кредитних відносин між продавцем і покупцем. Кредит за відкритим рахунком має кілька переваг. Механізм кредиту за розрахунками за відкритим рахунком застосовується найчастіше у взаємних зустрічних поставках підприємств. На відкритому рахунку відбивають взаємні фінансові вимоги й зобов’язання, а також проводять залік таких вимог і зобов’язань, що зменшує платіжні ризики. Така система кредитування й розрахунків у технічному плані є найпростішою.

Нині розширилися межі комерційного кредиту. До XX ст. комерційний кредит функціонував переважно в сфері торгівлі, а сьогодні його використовують практично всі промислові компанії.

Комерційний кредит прискорює реалізацію товарів і перетворення товарного капіталу на грошовий, для цього застосовують дисконт (торговельні знижки на купівель­ну вартість товару). Ціна товару зменшується на суму торговельної знижки, якщо оплату здійснено покупцем своєчасно. Розмір знижки самостійно визначається підприємством-кредитором. У зарубіжній практиці вона становить, як правило, 1-3% вартості товару.

Величина дисконту визначається у відсотках, диференціюється залежно від терміну оплати кредиту й орієнтується на рі­вень відсоткових ставок у країні.

Підприємства беззаперечно надають покупцям дисконт, оскіль­ки вартість товару калькулюється так, що відсотки за наданим кредитом ураховуються в ціні товару. Якщо ж оплата відбувається раніше, то за­мовнику товару надається знижка у формі дисконту.

Сезонний кредитзастосовується підприємствами з метою створен­ня необхідних запасів у період сезонного розпродажу і дає змогу виробникові до кінця розпродажу відстрочити платежі. Пе­ревага такого кредиту полягає в тому, що підприємства можуть випус­кати продукцію без додаткових витрат на складування і зберігання.

Консигнація застосовується в більшості випадків за реалізації нових товарів, попит на які важко передбачити. Сутність консигнації полягає в тому, що роздрібна торгівля може одержувати товарно-матеріальні цінності без конкретного зобов’язання (оплата товару здійснюється лише за його реалізації). Товар повертають підприємству-виробникові, якщо попиту на нього не буде.

З ухвален­ням Постанови Верховної Ради України «Про застосування векселів у госпо­дарському обігу» й наданням Розпорядження Кабінетом Міністрів України «Про затвердження плану заходів щодо створення організаційно-правових умов для застосування векселів у господарському обороті» комерційний кредит набув певного розвитку: дозволено здійсню­вати постачання продукції, виконання робіт та надання послуг у кре­дит, за умов оформлення таких угод векселями.

Комерційний кредит може трансформуватися в банківський. Коли підприємство-векселетримач до настання терміну сплати дисконтує його в комерційному банку.

Вексель має бути оплаченим емітентом у день його пред’явлення. У разі відмови від оплати кредитор наступного дня може відстрочити (пролонгувати) термін погашен­ня векселя або подати протест. Пролонгувати можна, якщо власник векселя і боржник домов­ляться про виставлення нового векселя. Новий вексель випису­ють на попередню суму боргу плюс відповідні відсотки і комісійні платежі за користування новим кредитом. В установленому порядку кредитор може висувати пре­тензію будь-кому з учасників вексельного обігу, за умов неспроможності боржника оплатити вексель.

Відносно недавно виникли нові види комерційного кредиту: міжфірмові, що надаються під комерційні папери і прості векселі, лізингові, факторингові.

Фірмовий кредит – це традиційна форма кредитування, при якій постачальник (продавець) дає кредит покупцеві у формі відстрочки платежу. Різновидом фірмового кредиту є аванс покупця, який виплачується постачальникові (продавцеві) після підписання договору (контракту).

За умови економічної кризи більшість підприємств України неспроможні власними коштами проводити технічне оновлення виробничих потужностей. Тому виникає об’єктивна потреба розвитку лізингового бізнесу, що веде до залучення приватних інвестицій для фінансової підтримки підприємств, особливо у сфері малого та середнього бізнесу.

Термін «лізинг» походить від анг. leasing, від lease – орендувати, здавати в оренду. Будь-яка лізингова операція має фінансовий (кредитний) характер. Власник майна (лізингодавець) надає користувачу (лізингоодержувачу) фінансову послугу: він купує майно у власника, знімаючи з рахунка періодичні внески для покриття його вартості та отримує певний прибуток.

Лізинг – це кредит, який надається у товарній формі лізингодавцем лізингоодержувачу. Лізингова операція – господарська операція (крім операцій з фрахтування (чартеру) морських суден та інших транспортних засобів) фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних фондів або землі у користування іншим фізичним чи юридичним особам за орендну плату та на визначений строк. Операції з лізингу цілісних майнових комплексів державних підприємств регулюються відповідним законодавством. Лізингові операції здійснюються у виді оперативного лізингу (оренди), фінансового лізингу, зворотного лізингу, оренди землі та оренди житлових приміщень.

Суб’єктами лізингових відносин виступають: у ролі кредитора – лізингодавець, позичальника – лізингоодержувач.

На сьогодні лізингові відносини в Україні регулюються законами «Про фінансовий лізинг», «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про податок на додану вартість», Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України та іншими підзаконними актами. Також міжнародні лізингові відносини регламентуються Конвенцією «Про міжнародний лізинг» від 25.11.1998 р., підписаною країнами СНД.

Лізинг має певну схожість із банківсь­ким кредитом. Кредитні та лізингові відносини між позичальником (лізингоодержувачем) та кредитором (лізингодавцем) будуються на умо­вах терміновості, оплати, повернення, матеріального забезпечення (застави). Водночас між банківським кредитом та лізингом є певні відмінності.

Таблиця 7.2