Форми прямих іноземних інвестицій

ПРЯМІ ІНВЕСТИЦІЇ ТА МІЖНАРОДНЕ ВИРОБНИЦТВО.

1.1 Прямі іноземні інвестиції

1.2 Портфельні інвестиції

1.3 Регулювання прямого і портфельного інвестування

1.4 Регулювання іноземного інвестування в Україні

1.5 Особливості участі України в міжнародному русі прямих і портфельних інвестицій

На сучасному етапі економічної глобалізації однією з найважливіших умов розвитку національної економіки будь-якої країни світової спільноти є рух міжнародних інвестицій. Міжнародні інвестиції – це переміщення капіталу з одних країн до інших з метою отримання прибутку, вирішення певних економічних задач. Згідно класифікації МВФ, міжнародні інвестиції поділяються на:

1) прямі інвестиції;

2) портфельні інвестиції;

3) фінансові деривативи (окрім резервів) і опціони робітників на акції;

4) інші інвестиції;

5) резервні активи .

Прямі іноземні інвестиції

Згідно з Керівництвом МВФ з платіжного балансу (шоста редакція, 2009 р.), пряма іноземна інвестиція (foreign direct investment) – це категорія транскордонного інвестування, за якої резидент певної економіки встановлює контроль або значний ступінь впливу на менеджмент підприємства, що знаходиться в іншій економіці; це закордонні інвестиції, розміром у понад як 10 відсотків статутного капіталу, що дає зацікавленій стороні право на управління підприємством [7].

В Україні, відповідно до статті 14 (п.п. 1.81) Податкового кодексу України, під прямими інвестиціями розуміються господарські операція, що передбачають внесення коштів або майна в обмін на корпоративні права, емітовані юридичною особою при розміщенні їх такою особою.

Особливості прямих іноземних інвестицій

Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) характеризуються наступними особливостями:

1) ПІІ – це вкладення в іноземні об’єкти економічної діяльності з метою їх контролю;

2) за своїм змістом ПІІ – це реальні капіталовкладення в економічні об’єкти (підприємства, обладнання, землю, технології, та ін.), що створюють матеріальну базу для переміщення бізнесу за національні кордони;

3) пряме іноземне інвестування – це організація інвестором (експортером капіталу) виробничої, підприємницької діяльності приймаючій країні, що супроводжується встановленням контролю над економічним об’єктом іноземним інвестором. Саме в цьому (в установленні контролю над економічним об’єктом) полягає головна відмінність прямих інвестицій від усіх інших форм міжнародного руху капіталу. Питання лише в тому, яким має бути ступінь цього контролю. Експерти МВФ, Всесвітнього банку, ЮНКТАД (Конференція ООН з торгівлі і розвитку) і інших міжнародних інститутів виходять з того, що мінімальний розмір контрольного пакета акцій або частки власності в об'єкті інвестування, що контролюється іноземним інвестором, складає 10%. Завдяки прямому безпосередньому контролю з боку іноземних економічних суб'єктів над об'єктами інвестування за цією категорією закріпився термін прямі іноземні інвестиції;

4) прямі іноземні інвестиції – це довгострокові вкладення з набагато більшим життєвим циклом порівняно з іншими формами іноземних інвестицій.

Форми прямих іноземних інвестицій

Прямі іноземні інвестиції здійснюються в різних формах, які класифікуються за певними критеріями.

Залежно від організаційно-галузевої інтеграції розрізняють:

· горизонтальні ПІІ – це іноземні інвестиції в межах однієї галузі;

· вертикальні ПІІ – це іноземні інвестиції в галузі, які належать до різних стадій виробництва окремого продукту;

· конгломеративні ПІІ – це іноземні інвестиції в галузі, які не мають між собою жодних зв’язків.

Залежно від цілей, що ставлять перед собою іноземні інвестори, розрізняють:

· засновницькіПІІ – це інвестиції, спрямовані на організацію нового бізнесу за кордоном. Фаза засновницьких інвестицій вважається завершеною, якщо підприємство в змозі вперше вийти на ринок. Це відбу­вається в тому випадку, коли здатні функціонувати виробництво, управління і збут. При заснуванні, інвестиції, як правило, спрямо­вуються в такі сфери: земельні ділянки; машини; транспортні засоби; виробниче і підприємницьке обладнання; сировинні, допоміжні й виробничі матеріали для випуску першої продукції; ліцензії; засновницькі операції (вповноважені представники, нота­ріус, консультанти); інвестиції в персонал; різні виробничі витрати до повного запуску підприємства;

· замінюючі ПІІ – це капіталовкладення, спрямовані на заміну факторів виробництва, які використовуються, або зношених факторів виробництва, зокрема обладнання, якезтехнічних причин не підлягає подальшій експлуатації. Часто фактором, що зумовлює необхідність замінюючих інвестицій, є не ступінь зношеності тих чи інших фондів, а техніч­ний прогрес. При цьому, нове обладнання, або демонструє кращі кількісні (якісні) продуктивні можливості (наприклад, більші обсяги виробництва, точніша обробка деталей), або пов'язане з раціоналізаторськими ефектами;

· доповнюючі ПІІ – інвестиції, що розширюють наявний виробничий потенціал підприємства. При цьому зростання попиту задоволь­няється наявними виробничими потужностями. Додатково випус­каються нові продукти, освоюються нові рин­ки. Планування таких інвестицій пов'язане з високим ступенем ризику, який насамперед стосується відкриття нових ринків. На практиці капітальні доповнюючі інвестиції часто тягнуть за собою значні додаткові інвестиції в інші сфери підприємства. Так, додаткові капіталовкладення в машинне устаткування часто приводять до зростання витрат на персонал і матеріали;

· раціоналізаторські ПІІ – інвестиції переважно в галузі ви­робничого і технологічного процесів;

· гарантійні та інноваційні ПІІ – інвестиції, які сприяють безпеці та інноваційному розвитку всього підприємства. Види їх надзвичайно різноманітні й охоплюють інвестиційні витрати в галузі досліджень і розробок, рекламу і роботу з громадськістю, спеціальні проекти, спрямовані на утримання певного ринку [3].

Залежно від типу цін, в яких оцінюються прямі іноземні інвестиції розрізняють:

· ПІІ в історичних цінах (FDI on a historical cost basis) – інвестиції за початковою вартістю на момент інвестування, без урахування рівня інфляції на певний період;

· ПІІ в поточних цінах (FDI at current cost) – інвестиції за остаточною вартістю, тобто дисконтовані за певною ставкою. Такі інвестиції враховує (розмежовує) статистика багатьох країн світу. Наприклад, в США в 2007 р. загальна сума накопичених іноземних інвестицій в поточних цінах складала 3451,48 млрд. дол. США, а балансова вартість прямих іноземних інвестицій, тобто в «історичних цінах» – 2916,93 млрд. дол. США [9].

Залежно від способу фінансування виділяють:

· ПІІ, які здійснюються за рахунок власних коштів іноземного інвестора – інвестиції, що здійснюються на основі власного капіталу інвестора;

· ПІІ у вигляді реінвестицій – інвестиції з доходів (прибутку) вже існуючих підрозділів в приймаючій країні, що контролюються іноземними корпораціями;

· ПІІ за рахунок внутрішньофірмового перерозподілу інвестицій – інвестиції, які здійснюються не головною компанією, а одним з підрозділів фірмової структури;

· ПІІ за рахунок позичання коштів у незалежних фінансових інститутів – інвестиції, які утворюються через систему зовнішнього фінансування (позичання на ринках капіталів);

· ПІІ, що формуються у результаті виходу на фондові ринки – інвестиції, які формуються на підставі позик на фондових ринках через випуск цінних паперів (акцій, облігацій) підрозділами іноземного сектору в економіці приймаючих країн.

Наши рекомендации