Тести для самоперевірки знань 1 страница

1. Грошовий агрегат М1 визначається за формулою:

а) М0 + поточні рахунки;

б) М0 + строкові кошти;

в) М2 - строкові кошти;

г) М0 - поточні рахунки.

2.Грошовий мультиплікатор визначається за формулою:

а) ;

б) ;

в) .

3. Якщо на грошовому ринку попит збільшився за сталої про­позиції, то:

а) знизиться і;

б) зростуть ціни на облігації;

в) зросте і;

г) знизяться ціни на облігації.

4. Яка з наведених формул є правильною?

а) М^S = CU + D;

б) М^S = СU + ВR;

в) H = СU + D;

г) Н = СU - ВR.

5. Щоб збільшити пропозицію грошей національний банк по­винен:

а) продати державні облігації;

б) купити державні облігації;

в) зменшити резервну норму;

г) підвищити резервну норму;

6. Яке із наведених положень є правильним?

а) зміна і прямо впливає на пропозицію грошей;

б) зміна і прямо впливає на попит на гроші;

в) зміна і обернено впливає на попит на гроші;

г) зміна і прямо впливає на попит на облігації.

7. Яке із наведених положень є помилковим?

а) банківські резерви = обов'язкові резерви + надлишкові ре­зерви;

б) грошова база = депозитні гроші + готівкові гроші;

в) чим вище і, тим більша альтернативна вартість грошей;

г) грошова база = грошовій пропозиції.

8. Національний банк може впливати на грошовий мультиплі­катор за допомогою:

а) зміни коефіцієнта готівки;

б) зміни нормативів обов'язкового резервування;

в) зміни нормативів надлишкових резервів;

9. Яка з наведених формул є правильною:

а) ;

б) ;

в) ;

г) ?

10. Якщо на грошовому ринку збільшилася пропозиція грошей за незмінного попиту, то:

а) зростуть ціни на облігації;

б) зросте і;

в) знизяться ціни на облігації;

г) знизиться.

Відповіді

а)	б)	в),г)	а)	б), в)	в),г)	б),г)	б)	б),г)	а),г)

Тема 6. Інфляційний механізм

Інфляція — це зростання загального рівня цін у країні, яке показує, на скільки зросли ціни в даному періоді порівняно з по­переднім. Оберненою стороною інфляції є знецінення грошей.

Інструментом вимірювання рівня інфляції є індекси цін.За їх допомогою визначаються темпи зростання і приросту цін. Показ­ником темпу зростання цін є самі індекси цін. Тому індекс цін ще називають індексом інфляції. Показником темпу приросту цін є темп інфляції, який можна обчислювати двома методами.

Перший — на основі індексів цін базового періоду, який бе­реться за 100 %:

,

де — темп інфляції поточного періоду; — індекс цін поточ­ного періоду.

Другий — на основі індексів цін попереднього періоду, який не є базовим.

,

де Р_t-1 — індекс цін попереднього періоду.

Рівень інфляції з періоду в період може зростати або зменшува­тися. Перше явище називається прискоренням інфляції, друге — сповільненням інфляції, або дезінфляцією. В окремих випадках загальний рівень цін у країні може зменшуватися. Цей процес на­зивається дефляцією.

Інфляцію класифікують за різними ознаками: залежно від тем­пів інфляції — помірна, галопуюча, гіперінфляція; залежно від основних причин, які викликають інфляцію — інфляція попиту та інфляція витрат; залежно від рівня її передбачення — очікува­на та неочікувана інфляція.

Інфляційні очікування — важливий елемент сучасної макроекономіки, в якій існує дві альтернативні теорії: теорія адаптив­них очікувань і теорія раціональних очікувань. Згідно з теорією адаптивних очікуваньекономічні суб'єкти при формуванні своїх інфляційних прогнозів спираються на поведінку інфляції в найближчому минулому періоді, скориговану на помилковість інфляційного прогнозування. Логіку теорії адаптивних очікувань можна виразити такою формулою:

.

Згідно з наведеною формулою, інфляційні очікування на прогнозний період ( ) дорівнюють інфляційним очікуванням в передпрогнозному періоді ( ), скоригованим на помилко­вість інфляційного прогнозування в передпрогнозному періоді, яка дорівнює ( ). При цьому помилковість урахову­ється за допомогою коефіцієнта корекції (y), рівень якого за­лежить від швидкості перегляду очікувань. Припускається, що інфляційні очікування коригуються швидко. Тому у близький до 1. За цих умов рівняння очікуваної інфляції спрощується до такого вигляду:

.

Таким чином, теорія адаптивних очікувань виходить з того, що очікувана у майбутньому інфляція дорівнює інфляції у най­ближчому минулому періоді.

Згідно з теорією раціональних очікуваньекономічні суб'єкти при формуванні своїх інфляційних прогнозів використовують усю наявну інформацію про майбутні зміни в економіці та еко­номічній політиці держави. Тому раціональні очікування інколи називають очікуваннями, які спрямовані вперед, а адаптивні -очікування, що повернуті назад.

Щоб управляти інфляцією, потрібно знати причини (чинни­ки) інфляції. Основними теоріями, що пояснюють причини ін­фляції, є кейнсіанська і монетаристська теорії.

Прихильники кейнсіанської теоріїрозглядають лише інфля­цію попиту, яка, на їх погляд, виникає в умовах повної зайнятос­ті. За цих умов збільшення сукупного попиту означає утворення надмірного попиту, який спричиняє зростання цін. Спираючись на кейнсіанську теорію щодо причин інфляції, загальний рівень цін в економіці можна визначити так:

.

За повної зайнятості Y^AD = Y_P і тому загальний рівень цін не змінюється (Р = 1,0). Якщо ж сукупний попит перевищує потен­ційний ВВП (Y > Yp), то в економіці виникає надмірний сукуп­ний попит. Для його усунення, ціни мають зрости, тобто Р > 1,0. Отже, згідно з кейнсіанською теорією причиною інфляції є над­мірний сукупний попит, який може виникати в умовах повної за­йнятості.

Висновки, що випливають із кейнсіанської теорії щодо при­чин інфляції, істотно звужують коло цих причин. Сучасна прак­тика засвідчує, що інфляція попиту спостерігається не лише в умовах повної зайнятості, а й за неповної зайнятості. Крім того, інфляція не обмежується лише інфляцією попиту. Важливим елементом загальної інфляції є інфляція витрат. Велике значення мають також інфляційні очікування.

Прихильники монетаристської теоріївважають, що причи­ною інфляції є надмірна кількість грошей в обігу порівняно з вар­тістю товарів та послуг. Теоретичною базою монетаристської по­зиції слугує рівняння кількісної теорії грошей, згідно з яким загаль­ний рівень цін в економіці можна виразити такою формулою:

.

Монетаристи виходять із двох передумов: 1) швидкість обігу грошей (V) є стабільною; 2) обсяг виробництва (Y) визначається не монетарними, а реальними чинниками, тобто факторами вироб­ництва. За цих передумов надмірне збільшення грошової маси ( М> Y) викликає зростання сукупного попиту і цін.

Свій висновок щодо ролі грошей в інфляційному процесі мо­нетаристи підтверджують існуванням суттєвої кореляції між фо-шовою масою та інфляцією. Але кореляція і причинність — це не одне й те саме. Кореляція між відповідними явищами свідчить, що одне явище супроводжується іншим явищем, незалежно під того, чим обумовлюється такий зв'язок між ними. На думку кейнсіанців, грошова маса є не причиною інфляції, а засобом реалізації сукупного попиту, надмірне зростання якого спричиняє інфляцію. Тією самою мірою, якою надмірним є сукупний попит, надмірною є і грошова маса. Кореляція також засвідчує цей зв'язок.

Інфляцію не можна пояснити лише надмірним сукупним по­питом в умовах повної зайнятості або надмірною грошовою ма­сою. Вона є наслідком великої кількості різноманітних чинників, які можна поділити на три види.

Чинники інфляції попиту.Така інфляція викликається над­мірним сукупним попитом. Ураховуючи, що сукупний помиї є агрегатною величиною, до чинників інфляції попиту можна від­нести такі, які зумовлюють надмірність трьох його складових: урядовий попит, приватний попит, іноземний попит.

1. Чинники, що викликають надмірний урядовий попит. Такий попит проявляється через бюджетний дефіцит. Але інфляція спричиняється лише в тому разі, коли бюджетний дефіцит фінан­сується за рахунок грошово-кредитної емісії. За цих умов зрос­тання урядового попиту не забезпечується адекватним зростан­ням реального ВВП, тобто сукупної пропозиції. Отже, чинником інфляції є емісійне фінансування бюджетного дефіциту.

2. Чинники, що викликають надмірний приватний попит. До таких чинників можна віднести надмірне інвестування приватної економіки, випереджувальне зростання доходів населення порів­няно зі зростанням ВВП, ажіотажний попит тощо.

3. Чинники, що викликають надмірний іноземний попит на віт­чизняні товари і послуги. Такий попит виникає у зв'язку з випе­реджувальним зростанням експорту (сукупного попиту) порівня­но з імпортом (сукупною пропозицією).

Чинники інфляції витрат.До чинників інфляції цього виду належать такі, що збільшують середні витрати на виробництво товарів і послуг. їх можна поділити на внутрішні і зовнішні. Серед внутрішніх чинників можна виділити: зростання цін на про­дукцію проміжного споживання, зменшення продуктивності ре­сурсів, випереджувальне зростання заробітної плати порівняно з продуктивністю праці, підвищення продуктових податків. До внутрішніх чинників інфляції витрат можна також віднести під­вищення цін підприємствами-монополістами та адміністративне (державне) регулювання цін.

Зовнішні чинники інфляції витрат реалізуються через імпорт. Якщо зростають ціни на імпортні товари, то одночасно з товара­ми країна імпортує інфляцію витрат. Складовими такої інфляції є зростання митної вартості, зниження курсу національної валюти, підвищення імпортного мита тощо.

Інфляційні очікування.Роль інфляційних очікувань полягає в тому, що економічні суб'єкти, фіксуючи загальне зростання цін у минулому періоді або прогнозуючи несприятливу економічну кон'юнктуру у майбутньому періоді, генерують зростання цін: наймані працівники наперед вимагають збільшення заробітної плати, підприємства заздалегідь підвищують ціни, банки упере­джувано піднімають проценти за кредит тощо. Отже, інфляційні очікування є самостійним чинником інфляції.

Інфляція впливає на різні аспекти соціально-економічного життя країни. Негативні соціально-економічні наслідкивикли­кає висока інфляція. До цих наслідків можна віднести:

1. Зниження реальних доходів населення. Воно відбувається, якщо темпи зростання номінальних доходів людей нижчі за тем­пи інфляції. Це стосується насамперед осіб, які отримують фіксо­вані доходи (працівники бюджетних установ, пенсіонери та інші особи, котрі живуть за рахунок соціального забезпечення).

2. Знецінення фінансових активів. Під впливом інфляції змен­шується реальна вартість фінансових активів з фіксованою номі­нальною вартістю (ощадні рахунки, облігації тощо). Незважаючи на те, що майже всі фінансові активи приносять дохід у формі процента, їх реальна вартість зменшується, якщо темп інфляції перевищує процентну ставку.

3. Порушення відносин між позикодавцями і позичальниками. Від інфляції виграють позичальники коштів (дебітори), а про­грають позикодавці (кредитори). Це обумовлено тим, що в умо­вах інфляції позичальник отримує гроші за однією купівельною спроможністю, а повертає за нижчою.

4. Зниження мотивації до інвестування. Це відбувається тому, що інвестиційні кошти вкладаються на тривалий період, у межах якого інфляція може суттєво зрости. Якщо через кілька років інфляція зростає порівняно з прогнозованим рівнем, то прибутко­вість вкладених інвестицій реально зменшується.

5. Перерозподіл доходів між приватним сектором і державою. Основний спосіб цього перерозподілу полягає в тому, що інфля­ція зменшує купівельну спроможність грошей. Тому домогосподарства несуть певні втрати, які для держави є інфляційним по­датком.

Одним з головних завдань економічної політики держави є підтримання інфляції на низькому рівні. Але це завдання входить у суперечність з іншим завданням — зниженням безробіття. При вирішення цієї суперечності використовується теоретичний ін­струментарій кривої Філіпса.

Ранній варіант кривої Філіпсавідображав обернену залеж­ність між номінальною зарплатою і безробіттям. Але з часом її стали використовувати для визначення співвідношення між ін­фляцією і безробіттям. При цьому окремо були виділені інфляція попиту, яка залежить від циклічного безробіття, інфляція витрат, що спричиняється збуреннями сукупної пропозиції, та інфляційні очікування. Тому сучасний варіант кривої Філіпсавідобража­ється таким рівнянням:

,

де — очікуваний темп інфляції; — чутливість інфляції до зміни рівня циклічного безробіття, яке викликається відхилення сукупного попиту від потенційного ВВП; — темп інфляції, який спричиняється збуреннями сукупної пропозиції.

Рівняння кривої Філіпса свідчить про те, що інфляція зале­жить насамперед від очікуваної інфляції, яка згідно з адаптивни­ми очікуваннями є продуктом інфляційної інерції, тобто .

Поряд з інфляцією, яку формують очікування, на її рівень можуть впливати коливання сукупного попиту та збурення сукупної про­позиції. Вплив коливань сукупного попиту на інфляцію попиту проявляється через динаміку циклічного безробіття (и – u_n), яке впливає на її рівень обернено. Інфляція витрат, яку спричиняють збурення сукупної пропозиції, впливає на загальний темп інфля­ції прямо, і тому перед стоїть знак «+». Наприклад, коли зрос­тають світові ціни на нафту, а сукупна пропозиція скорочується, то інфляція витрат прискорює загальний темп інфляції. І навпаки, сприятливі збурення сукупної пропозиції надають від'ємного значення, що уповільнює загальний темп інфляції.

Рис. 7.1. Крива Філіпса у короткостроковому періоді

Згідно з рис. 7.1 розташування кривої Філіпса на графіку за­лежить від суми очікуваної інфляції та інфляції витрат ( ). Якщо = , то це означає, що циклічне безробіття відсутнє, а фактичне безробіття дорівнює природному рівню. Отже, коли = , то , що відображено на рис. 7.1. Інфляція, яка дорівнює сумі очікуваної інфляції та інфляції витрат, є інфляцією повної зайнятості. Якщо інфляція повної зайнятості зростає, то крива Філіпса переміщується вправо; якщо ця інфляція зменшу­ється, то крива Філіпса переміщується вліво.

Зміни в інфляції, що викликаються динамікою циклічного безробіття, відображаються через відповідне переміщення точ­ки інфляції вздовж нерухомої кривої Філіпса. Рис. 7.1 показує, що в разі збільшення безробіття від u_n до u₁ інфляція зменшу­ється до , а в разі зменшення безробіття до u₂ інфляція зрос­тає до . Отже, між інфляцією і безробіттям існує обернена залежність.

Спираючись на криву Філіпса, уряд може у короткостроково­му періоді робити вибір між інфляцією і безробіттям. Цього він може досягти за допомогою заходів, які здатні впливати на цик­лічне безробіття. Наприклад, якщо уряд стимулюватиме сукуп­ний попит, то безробіття зменшується. Проте ціною його змен­шення є прискорення інфляції, оскільки в рівнянні кривої Філіпса зменшується величина . Якщо, уряд стримуватиме сукуп­ний попит, то безробіття зростатиме, що уповільнить інфляцію, оскільки в рівнянні кривої Філіпса збільшується величина . Отже, ціною зменшення інфляції є зростання безробіття.

Проте слід зауважити, що компромісний вибір міжінфляцією ібезробіттям існує лише у короткостроковому періоді. У довго­строковому періоді можливість такого вибору зникає. Це пояс­нюється тим, що лише у короткостроковому періоді фактичний рівень цін може відхилятися від їх очікуваного рівня під впливом неочікуваних коливань сукупного попиту. У довгостроковому періоді цінові очікування пристосовуються до динаміки фактич­них цін, а рівень номінальної зарплати — до очікуваного рівня цін. Унаслідок цього усувається мотивація до зміни сукупної пропозиції. За таких умов, згідно з теорією довгострокової сукуп­ної пропозиції, її крива набирає вигляду вертикальної лінії, що бере свій початок у точці потенційного ВВП. Такій сукупній пропозиції відповідає природний рівень безробіття. Це означає, що у довгостроковому періоді крива Філіпса є вертикальною лі­нією, яка започатковується в точці природного рівня безробіття.

Термінологічний словник

Галопуюча інфляція— інфляція, темпи якої вимірюються десят­ками або сотнями процентів за рік.

Гіперінфляція— інфляція, що характеризується темпами, які пере­вищують 50 % на місяць.

Дезінфляція— зниження темпів зростання цін.

Дефляція— зниження загального рівня цін.

Інфляційні очікування— очікування економічних суб'єктів щодо рівня інфляції у майбутньому періоді.

Інфляція— зростання загального рівня цін.

Інфляція витрат— зростання цін, яке виникає внаслідок збіль­шення витрат на одиницю продукції, що супроводжується зменшенням сукупної пропозиції.

Інфляція попиту— зростання цін, що спричиняється надмірним сукупним попитом.

Очікувана інфляція— інфляція, яку економічні суб'єкти передба­чали у майбутньому на основі доступної їм інформації.

Стагфляція— скорочення обсягу національного виробництва, яке супроводжується зростанням цін, тобто поєднання стагнації та інфляції.

Теорія адаптивних очікувань— теорія, згідно з якою люди фор­мують свої очікування щодо поведінки економічних змінних у майбутньому періоді на підставі їх динаміки у найближчому минулому і ко­ригують їх з урахуванням змін, що відбуваються у поточному періоді.

Теорія раціональнихочікувань — теорія, згідно з якою люди фор­мують свої очікування щодо поведінки економічних змінних у майбут­ньому періоді на базі інформації про майбутні зміни в економічній кон'юнктурі та економічній політиці держави.

Тести для самоперевірки

1.Основними чинниками, які викликають інфляцію витрат, є:

а) випереджаюче зростання експорту порівняно з імпортом;

б) підвищення продуктових податків;

в) зменшення продуктивності ресурсів;

г) випереджувальне зростання сукупного попиту.

2. Основними чинниками, які викликають інфляцію попиту, є:

а) випереджувальне зростання доходів населення;

б) зростання цін на ресурси;

в) емісійне фінансування бюджетного дефіциту;

г) зростання курсу національної валюти.

3. Яке із наведених положень є правильним?

а) процес зниження рівня цін називається дезінфляцією;

б) адаптивні інфляційні очікування формуються з урахуван­ням минулої інфляційної динаміки;

в) раціональні інфляційні очікування формуються з урахуван­ням змін у майбутньому періоді;

г) усі наведені твердження є помилковими.

4. Причинами інфляції згідно з монетаристською теорією є:

а) надмірний обсяг виробництва;

б) надмірна швидкість обертання грошей;

в) надмірна кількість грошей у обігу;

г) надмірний сукупний попит.

5. Причинами інфляції згідно з кейнсіанською теорією є:

а) надмірна кількість грошей в обігу;

б) надмірний сукупний попит;

в) надмірна швидкість обертання грошей;

г) надмірна сукупна пропозиція.

6. Темп інфляції у періоді t визначається так:

а) ;

б) ;

в) ;

г) .

7. Крива Філіпса у короткостроковому періоді відображає:

а) обернену залежність між безробіттям та інфляцією;

б) пряму залежність між безробіттям та інфляцією;

в) незалежність безробіття та інфляції;

8. Інфляція витрат виникає, коли:

а) збільшуються сукупні витрати в економіці;

б) зростають ціни на енергоресурси;

в) збільшуються середні витрати на виробництво продукції;

г) усі відповіді правильні;

д) усі відповіді помилкові.

9. Із кривої Філіпса у короткостроковому періоді випливає ви­сновок:

а) зниження безробіття сумісне зі зниженням інфляції;

б) безробіття та інфляція змінюються в протилежних напрямах;

в) зростання інфляції є ціною за зниження безробіття.

10. Висока інфляція викликає в економіці такі наслідки:

а) підвищення інвестиційної активності;

б) збільшення попиту на матеріальні активи;

в) підвищення реальних доходів;

г) зниження реальних доходів.

Відповіді

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

б), в)

а), в)

б), в)

в)

б)

б), в)

а)

б), в)

б), в)

б),г)

Тема 7. Споживання домогосподарств

Розгляд даної теми ґрунтується на припущенні, що економіка є приватною і закритою, в якій відсутня держава і зовнішня тор­гівля. За цих умов ВВП визначається лише як сума приватного споживання та інвестування за формулою: Y = С + І.

Сподісивашш домогосподарств— це їхні витрати на спожив­чі товари та послуги. Джерелом споживання домогосподарств є їхні доходи. Формування цих доходів відбувається в процесі еко­номічного кругообігу, в межах якого домогосподарства взаємо­діють з підприємствами через ринок ресурсів і ринок продуктів. Під час цієї взаємодії домогосподарства виходять на ринок ре­сурсів як продавець, а підприємства - як покупець. На ринку продуктів усе навпаки: підприємства є продавцями споживчих товарів та послуг, а домогосподарства -їх покупцями.

Доходи домогосподарствформуються на ринку ресурсів. На цьому ринку підприємства здійснюють витрати, що пов'язані з купівлею ресурсів. Величина цих витрат визначає величину до­ходів домогосподарств або особистий дохід. У загальному кон­тексті особистий дохід можна визначити за такою формулою:

Перші два елементи особистого доходу є доходами від трудо­вої діяльності, а дохід від активів — це дохід від власності. Соці­альні трансферти охоплюють незароблені доходи, а отримані внаслідок перерозподілу сукупного доходу (пенсії, стипендії, субсидії тощо). Трансфертні виплати в переважній більшості на­даються державою та рештою світу, що виходить за межі приват­ної закритої економіки.

Слід ураховувати, що не весь особистий дохід спрямовується на споживання. Безпосереднім джерелом споживання є особистий наявний дохід. У загальному контексті наявний дохід — це та час­тина сукупного доходу, яка залишається після сплати податків і може бути використана лише на споживання та заощадження.

Об'єктом нашого аналізу є приватна економіка, в якій немає держави і податків. Тому весь дохід приватної економіки, тобто ВП, є її наявним доходом, який складається з двох частин. Ле­вову частину ВВП приватної економіки становить особистий на­явний дохід. Іншою частиною ВВП є наявний дохід підприємств. Останній складається з амортизації та нерозподіленого прибутку. Виходячи з цього особистий наявний дохід можна визначити так:

=

Споживання є пріоритетним напрямом використання особис­того наявного доходу. Іншим напрямом його використання є за­ощадження, на які спрямовується та частина доходу, що не ви­трачається на споживання. Отже, особистий наявний дохід розпо­діляється на дві частини: споживання і заощадження.

Здійснення домогосподарствами заощаджень не є самоціллю. Домогосподарства здійснюють заощадження для переміщення доходів з одного періоду в інший з метою регулювання в часі своїх витрат на споживання. При цьому вони враховують, що з часом вартість заощаджувальних грошей зростає. Тому слід роз­різняти теперішню і майбутню вартість грошей.

Теперішня вартість наявних грошей — це наявна сума грошей у поточному періоді. Майбутня вартість теперішньої варто­сті грошей визначається за допомогою нарахування складного процента на їх теперішню вартість:

,

де FV— майбутня вартість; PV—теперішня вартість; r — ставка дисконта, тобто така ставка процента, яка використовується для приведення поточних грошей до їх вартості в періоді, який бе­реться за базу розрахунків; п — кількість років майбутнього пе­ріоду.