Характеристика класів небезпеки. Дія на організм людини.

Свинець (Pb) – це важкий метал сірого кольору, надзвичайно пластичний під час оброблення. Використовується для виготовлення хімічної апаратури, свинцевих пігментів, у типографській справі, фармацевтичній галузі. Потрапляє в організм людини в основному через дихальну систему, а також через шкіру, травний тракт.

Це політропна отрута, яка впливає практично на всі органи і системи. Зрушення переважно реєструються у системі крові, ЦНС, серцево-судинній системі, органах травлення.

Хронічні отруєння свинцем (сатурнізм) перебігають у формах:

- початкова форма (малосимптомна, мають місце зміни показників периферійної крові);

- легка форма (астеновегетативний синдром, полі невропатії, зміни периферійної крові);

- виражена форма: анемія (до 90-100 г/ л), ураження травного тракту, печінки та серцево-судинної системи, енцефалопатія, а також подальше прогресування поліневропатії (парези, паралічі розгиначів кисті і пальців рук) та проявів астеновегетативного синдрому (депресивні та астенічні психічні розлади).

Найтиповішим ураженням органів травлення слід вважати розвиток диспепсичних явищ та появу так званої свинцової кишкової кольки (переймистий інтенсивний біль у черевній порожнині, який не піддається дії знеболювальних лікарських засобів) та свинцевої сірувато-лілової облямівки на яснах. Для ураження печінки найхарактернішим є розвиток токсичного гепатиту.

Профілактика полягає в запроваджені технологічних (автоматизація та механізація технологічних процесів), санітарно-технічних (витяжна вентиляція) і лікувально-профілактичних заходів (особиста гігієна, проведення медоглядів не менше одного разу на рік), а також застосування засобів індивідуального захисту органів дихання. ГДК свинцю у повітрі робочої зони становить

0,01 мг /м куб.

Ртуть (Hg) – сріблясто-білий рідкий важкий метал, що використовується у приладобудуванні, електротехніці та фармпромисловості, у стоматологічній справі для виготовлення амальгам. Ртуть – сильна протоплазматична отрута. Пари ртуті (а саме вони є найнебезпечнішими) проникають в основному через органи дихання. Деякі сполуки – через шкіру. Інтоксикації ртуттю можуть мати як гострий, так і хронічний характер.

Гострі інтоксикації можуть виникати внаслідок аварій, що супроводжуються великими викидами ртуті у повітря робочої зони, під час чистки котлів і печей на ртутних заводах тощо. Симптоми гострого отруєння спостерігаються через 8-24 год: з'являються загальна слабкість і головний біль, підвищується температура тіла; згодом – біль у животі, диспепсія, хвороби ясен.

Хронічні інтоксикації ртуттю (меркуріалізм) виникають у працівників в умовах тривалого контакту із ртутними сполуками. Ознаками отруєння є: зниження працездатності, швидка стомлюваність, ослаблення пам'яті та головний біль; в окремих випадках можливі катаральні прояви з боку верхніх дихальних шляхів, кровотечі з ясен, легке тремтіння рук та розлади шлунково-кишкового тракту. Тривалий час ніяких ознак може й не бути, але потім поступово наростають стомлюваність, слабкість, сонливість; з'являються головний біль, апатія й емоційна нестійкість; порушується мовлення, тремтять руки, повіки, а у тяжких випадках – ноги і все тіло. Ртуть уражає нервову систему, а її тривалий вплив спричинює навіть божевілля. У разі попадання до організму людини через органи дихання ртуть акумулюється і залишається там на все життя.

Профілактика отруєнь спрямована насамперед на запровадження технологічних рішень, які передбачають заміну ртуті в ході виробничих процесів не менш шкідливі речовини. Крім того, надзвичайно ефективним є проведення заходів, спрямованих на демеркуризацію промислових приміщень шляхом застосування засобів механічної очистки предметів прці та виробів з використанням розчину заліза. Обов'язковим є використання спецодягу та проведення не менше одного разу на рік медичних оглядів. ГДК ртуті у повітрі робочої зони становить 0,01 мг/ м куб.

Якщо у приміщенні розбито ртутний термометр, необхідно:

- вивести із приміщення всіх людей, перш за все дітей, інвалідів, осіб похилого віку;

- розчинити усі вікна;

- максимально ізолювати від людей забруднене приміщення, щільно зачинити всі двері;

- захистити органи дихання хоча б вологою марлевою пов'язкою;

- негайно зібрати ртуть: великі кульки – гумовою грушею і відразу кинути їх у склянку з розчином (2 г калію перманганату на 1 л води), дрібніші – щіточкою на папір і теж кинути в банку. Банку щільно закрити кришкою. Використання пилососа забороняється;

- вимити забруднені місця мильно-содовим розчином (400 г мила і 500 г кальцинованої соди на 10 л води) або розчином калію перманганату (20 г на 10 л води);

- зачинити приміщення після обробки так, щоб не було сполучення з іншими приміщеннями, і провітрювати протягом 3-х діб;

- утримувати у приміщенні, по можливості, температуру повітря не нижче 18-20*С для скорочення термінів обробки протягом проведення всіх робіт;

- вичистити та промити міцним, майже чорним розчином калію перманганату підошви взуття, якщо наступили на ртуть;

- негайно повідомити у СЕС.

Якщо об’єм розлитої ртуті більше, ніж у термометрі, необхідно:

- зберігати спокій, уникати паніки;

- вивести з приміщення всіх людей, надати допомогу дітям, інвалідам та особам похилого віку (вони підлягають евакуації в першу чергу);

- захистити органи дихання хоча б вологою марлевою пов'язкою;

- розчинити усі вікна;

- максимально ізолювати забруднене приміщення, щільно зачинити усі двері;

- швидко зібрати документи, цінності, ліки, продукти та інші необхідні речі;

- вимкнути електрику, газ, загасити вогонь у грубах перед виходом з будинку;

- негайно викликати фахівців через місцевий відділ з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення райдержадміністрації або за телефоном 2101". У крайньому разі зателефонувати в міліцію.

Боротьба з наслідками розлиття великої кількості труті та її парів дуже складна. Фахівці-хіміки називають її демеркуризацією. Демеркуризація проводиться двома способами:

1) хіміко-механічним – механічне збирання кульок ртуті з подальшою обробкою забрудненої поверхні хімічними реагентами (після обробки приміщення потребує посиленого провітрювання);

2) механічним – механічне збирання кульок ртуті з поверхні з наступною заміною підлоги, штукатурки або капітальним ремонтом будівлі (цей спосіб може застосовуватися разом із хіміко-механічним).

Марганець (Mn)– це твердий, але водночас досить крихкий метал, що має темно-сірий колір з червонуватим блиском. Використовується в металургії для розкислення та видалення сірки зі сталі та інших сплавів, як легувальна добавка під час виробництва чавуну і сталі тощо.

В організм людини марганець (манган) надходить переважно інгаляційним шляхом у вигляді аерозолів конденсації і дезінтеграції.

У промислових умовах найчастіше трапляються хронічні форми отруєнь у працівників зі стажем роботи понад 2-5 років. Однак відомі випадки отруєнь, які спостерігалися уже через кілька місяців після початку професійної діяльності. Виділяють 3 стадії хронічної інтоксикації марганцем.

Перша стадія малосимптомна і характеризується проявами астеновегетативного синдрому та змінами у стані травного тракту (гастрит, гастроентерит).

На другій стадії приєднуютья початкові явища енцефалопатії.

Третя стадія характеризується розвитком явищ марганцевого паркінсонізму та манганоконіозу.

Профілактикамає здійснюватися шляхом заміни марганцю як складової технологічних процесів на менш токсичні сполуки. За наявності імовірного запилення робочої зони – використання індивідуальних засобів захисту органів дихання (протигази, респіратори). Медичні огляди – не менш ніж 1 раз на півроку або на рік. ГДК марганцю у повітрі робочої зони становить 0,05 мг /м куб.

Оксид вуглецю (СО) –це газ без кольору і запаху, який входить до складу як гримучого (до 60%), так і багатьох виробничих газів (доменного, генераторного). В організм людини оксид вуглецю надходить інгаляційним шляхом. При цьому в крові утворюється карбоксигемоглобін (СОНb), який вирізняється надзвичайно стійким зв’язком з гемоглобіном крові, а отже, зумовлює виникнення таких станів, як гіпоксемія та гіпоксія, порушення тканинного дихання.

Отруєння як на виробництві, так і в побуті можуть мати гострий та хронічний характер.

У промислових умовах переважно трапляються гострі отруєння. Так, легка форма гострого отруєння СО (рівень СОНb не досягає 20%) характеризується головним болем, слабкістю, нудотою та явищами артеріальної гіпотензії. Отруєння середнього ступеня тяжкості (рівень СОНb 20-30%) супроводжується непритомністю. Тяжка форма (рівень СОНb – понад 30%) характеризується розвитком коматозного стану.

Для перебігу хронічної інтоксикації СО влатива наявність двох основних стадій. Для першої (початкової) стадії хронічної інтоксикації характерна поява вегетативних розладів з ознаками ангіодистонічного синдрому, для другої стадії (що трапляється рідко) – явища енцефалопатії.

Профілактика отруєнь Со полягає у герметизації технологічних процесів; улаштуванні ефективної загально обмінної природної і припливно-витяжної локальної штучної вентиляції. ГДК СО у повітрі робочої зони становить 20 мг /м куб.

Амідо- і нітросполуки (NH3, NO2, NO3)використовуються у миловарній промисловості та виробництві парфумів, органічному синтезі, у виробництві штучних смол та анілінових барвників, як вибухові матеріали (тринітротолуол), а також у медичній та фармацевтичній галузях.

Надходять в організм нітро- та аміносполуки переважно через дихальні шляхи та неушкоджену шкіру (особливо у спекотну пору року), досить імовірним є – надходження чрез органи травлення внаслідок ковтання пилу. До основних різновидів шкідливого впливу на організм людини відносять метгемоглобін утворювальний, гемолітичний, гепатотропний, загально токсичний та алергенний ефекти.

Азотовмісні сполуки вирізняються наявністю виражених кумулятивних властивостей і таким чином створюють своєрідне депо у підшкірній жировій клітковині, у паренхіматозних органах і насамперед у печінці.

Перші симптоми гострих інтоксикацій амідо- та нітросполуками, як правило, з'являються через 3-5 год після початку контакту працівників з азотовмісними токсичними речовинами.

Основними клінічними проявами є запаморочення, слабкість, серцебиття, нудота, блювання, ціаноз шкіри і слизових оболонок, які можуть набувати жовтого або брудно-зеленуватого відтінку. У тяжких випадках спостерігаються непритомність і смерть від паралічу дихального та судинорухового центрів.

Для хронічних інтоксикацій амідо- та нітросполуками характерні жовте забарвлення долонь, крил носа та нігтів, коричнево-жовте забарвлення волосся, розвиток гастриту, гепатиту та астеновегетативного синдрому, у жінок досить часто розвиваються порушення менструально-оваріального циклу.

Профілактика передбачаєорганізацію безперевного технологічного процесу, вентиляцію і герметизацію обладнання, а також проведення санітарної очистки технологічних і вентиляційних викидів. ГДК аніліну в повітрі робочої зони становить 0,1 мг/м куб, ГДК тринітротолуолу –

0,5 мг/м куб.

Повітряне середовище багатьох лікувально-профілактичних закладів різного профілю і особливо стаціонарних відділень, операційних блоків, а також аптечних закладів, патологоанатомічних відділень, як правило, забруднене великою кількістю шкідливих хімічних речовин та їх сполук унаслідок використання анестетиків і наркотичних препаратів, парів ефірів, спиртів, а також мийних та дезінфекційних засобів.

Отже, належна гігієнічна регламентація і проведення комплексу науково-обгрунтованих заходів запобіжного змісту є обов’язковим компонентом забезпечення оптимальних умов для продуктивної й безпечної діяльності працівників медичної та фармацевтичної галузей.

Наши рекомендации